Домашнє насильство ‒ діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Про алгоритм дій, якого слід дотримуватися у випадку домашнього насильства, розповів начальник відділу безоплатної правової допомоги Ізмаїльського місцевого центру з надання БВПД Олексій Лисаков.

Який алгоритм дій постраждалої від домашнього насильства особи

По-перше, необхідно звернутися до головного суб’єкту з протидії домашньому насильству – поліції. Викликати необхідно у повноважений підрозділ Національної поліції. Поліцейські виїжджають на виклик, встановлюють необхідні обставини. Якщо є відео-, фотофіксація, їх необхідно надати працівникам поліції.

Працівники поліції складають протокол, який надалі передається до суду. Після розгляду справи та вироку суду відповідача, кривдника буде притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Яке покарання передбачене за вчинення домашнього насильства

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Вона тягне за собою накладання штрафу в розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадські роботи від 30 до 40 годин, або адміністративний арешт до 10 діб.

У випадках систематичного вчинення домашнього насильства (від 3 та більше разів), настає кримінальна відповідальність. За вчинення домашнього насильства винна особа карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Що таке терміновий заборонний припис

Також задля запобігання подальшим випадкам учинення домашнього насильства передбачено такий захід, як терміновий заборонний припис.

Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

• зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

• заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

• заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Які органи залучені до протидії домашньому насильству

Окрім поліції, у протидії домашньому насильству в Ізмаїлі бере участь низка органів, які співпрацюють між собою. Це, зокрема, служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради, УПтаСЗН, Ізмаїльський міський центр соціальних служб, на базі якого створено мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. Працює мобільна бригада з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 21:00. Звернутися постраждалі від домашнього насильства можуть за номером телефону 063 216 87 75. Мобільна бригада одразу виїжджає за місцем перебування постраждалої особи та надає екстрену допомогу.
Швидку ж правову допомогу можна отримати за номером телефону системи БПД 0 800 213 103.

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

ü  Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

ü  Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

ü  Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

ü  Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

ü  Ламання та знищення особистих речей;

ü  Використання брутальних слів, лайка;

ü  Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

ü  Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

ü  Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

ü  Звинувачування у всіх проблемах;

ü  Крити кування думок, почуттів, дій;

ü  Поводження із ним/нею як із прислугою;

ü  Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

ü  Нехтування дитиною;

ü  Нехтування обов’язків стосовно дитини;

ü  Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

ü  Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

ü  Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

ü  Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

ü  Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

ü  Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Чи знаєте ви, що:

        Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

        Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

        Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

        Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

        Діти відчувають сум.

        Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

                 Реагувати надто агресивно;

                 Не визнавати авторитетів;

                 Бути пасивними чи пригніченими;

                 Мати вигляд заляканих;

                 Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами, а також це найдосконаліший міжнародний документ, що захищає права дітей.

 В ній записа­но, як уряд кожної країни має дбати про дітей. Конвенція була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу.

Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.

 Права дитини в Україні

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в перший же рік своєї незалежності. В нашій країні не існує спеціального законодавства для неповнолітніх, і їх права виділені окремими статтями Сімейного, Цивіль­ного, Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів України, а також регулюються окремими зако­нами, такими як закони «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про попередження насильства в сім’ї». Різні державні інституції та міністерства покликані відповідати за дотримання прав дитини в Україні. Багато зусиль також докладають громадські організації, які працюють на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.

Конвенція про права дитини закріплює положення про те, що права дитини не можуть бути обмежені ні за кольором шкіри, ні за релігією, національним чи майновим станом, ні за станом здоров’я, ні за походженням. Про це йдеться в статті 2 Конвенції.

Згідно зі статтею 6 даної Конвенції кожна дитина має право на життя. Це підтверджує і стаття 27 Конституції. Згідно з Конвенцією про права дитини діти мають права на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки. Ніхто не може розлучити дитину з батьками за винятком тих випадків, коли таке розлучення здійснюється в інтересах дитини.

Відповідно до Конвенції дитина має право вільно висловлювати свої думки, але здійснення цього права може зазнавати певних обмежень, якщо мова йде про повагу прав та репутації інших осіб.

Ваша найближча мета – знати, визначити і зайняти своє місце у суспільстві.

Ви – частинка суспільства, і наскільки гармонійним буде співіснування залежить, переважно, від вас як особистості. Однак запам’ятайте: поряд з вами живуть люди, які також мають права. Тому реалізувати свої права, не порушуючи при цьому прав і інтересів інших, - це своєрідне мистецтво.

Найважливішими для людини та суспільства відносини, упорядковані нормами права, тобто нормами, записаними в законах.

Знати свої права – значить наполовину володіти ними.

Кожна дитина має право:

• на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

• на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування;

• на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків або тих, хто забезпечує за ними догляд;

• на захист від жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність людини, видів дій чи покарання;

• на захист від будь-якого покарання;

• на захист від сексуальних домагань;

• на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;

• на вільне висловлювання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;

• на свободу думки, совісті, віросповідання;

• на особисте життя, на недоторканність житла, таємницю кореспонденції.

.Коли права дитини порушуються:

• Коли не гарантована її безпека для життя та здоров'я.

• Коли її потреби ігноруються.

• Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження.

• Коли порушується недоторканність дитини.

• Коли дитину ізолюють.

• Коли дитину залякують.

• Коли вона не має права голосу у прийнятті важливого для сім'ї рішення.

• Коли вона не може вільно висловлювати свої думки .й почуття.

• Коли її особисті речі не є недоторканними.

• Коли її використовують у конфліктних ситуаціях із родичами.

• Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

Незнання закону не звільняє від відповідальності, отже знай:

1.  Якщо ти малолітній правопорушник, то тобі та твоїм батькам доведеться нести відповідальність, передбачену Законом.

2.  До 11 років дитина неосудна, але за її вчинки відповідають батьки, вони можуть бути оштрафовані або змушені відшкодувати заподіяні дитиною збитки.

3.  Бездоглядну дитину віком до 15 років після встановлення її особи та всіх обставин, що призвели до бездоглядності, відповідні органи передають на виховання спеціально призначеним опікунам або до відповідних виховних закладів

4.  Підлітки у віці від 15 до 18 років можуть бути віддані під нагляд піклувальників або до відповідних виховних закладів

5.  Неповнолітні віком від 11 до 18 років можуть бути притягнуті до відповідальності за неналежну поведінку (систематичне ухилення від навчання та праці, бродяжництво, жебрацтво, дрібні злочини тощо) й направлені за вироком суду чи за рішення уповноважених служб у справах неповнолітніх на перевиховання до спеціальної школи

6.  Закон установлює кримінальну відповідальність за протиправні дії з 16 років.

7.  Неповнолітні, яким на момент вчинення тяжкого злочину (вбивства, зґвалтування, грабежу, злісного хуліганства тощо) виповнилося 14 років, можуть бути за вироком суду позбавлені волі строком до 10 років з відбуванням покарання у виховно-трудовій колонії

8.  Якщо заподіяний злочин не становить великої небезпеки для суспільства, до неповнолітнього можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру.

Пам’ятайте!

Ваші права будуть поважати інші, якщо ви самі будете поважати права інших.

 Дитино, знай свої права, поважай права інших!