Недалеко від одного привітного села, біля самого шляху на розпеченій сонцем землі лежала у знемозі бідна обідрана селянка. Змучена голодом і спрагою, вкрай знесилена, ледве переводячи подих, нещасна впала під тягарем короба, вщерть набитого хмизом, який вона ледве назбирала в лісі поміж чагарями й деревами. Вона вже думала, що настала її смертна година, а отже, й кінець невтішному горю.

А все-таки незабаром вона спромоглася розв'язати вервечки, якими був прив'язаний короб на спині, і поволі пересунулась на найближчий моріжок. І тут почала тяжко нарікати.

- Чого ж це тільки мене, - жалілась вона, тільки мене та мого бідолашного чоловіка спостигло таке лихо й гірка недоля? Та хіба ж ми не працюємо, як ніхто в селі, з ранку до вечора, солоним потом обливаючись, а гибіємо в злиднях, ледве маємо на шматок хліба, щоб втамувати свій голод? Три роки тому чоловік, копаючи в садку, знайшов горщик із золотими червінцями, то ми вже й гадали собі - нарешті й до нас щастя завітало, нарешті нам полегшає. І що ж сталося? Злодії вкрали гроші, хата й клуня згоріли Дощенту, жито на полі витолочило градом, і, щоб міру наших страждань наповнити вщерть, покарало нас небо оцим маленьким виродком, якого я привела на світ собі на ганьбу й на посміх людям. На Лавріна цьому малюкові буде вже Два з половиною роки, а він ще на своїх павучих ногах не може ні стояти, ні ходити і тільки мурчить та нявкає, немов кошеня, замість того щоб говорити. А жерти - жере ненатла потвора так, як добрий восьмилітній хлопчисько! Та тільки не йде їжа йому анітрохи на пожиток. Боже милосердний, змилуйся над ним і над нами, не допусти, щоб довелося годувати його аж поки він вросте, нам на муку та на ще гірші злидні. Бо ж їсти й пити він буде щораз більше, а працювати зась! Ні, ні, такої вже біди ніхто в світі витримати не годен! Ох, коли б уже вмерти, тільки вмерти! - І вона почала плакати й ридати, аж поки не заснула, знесилена і знеможена журбою.

Справді-бо, жінка мала всі підстави нарікати на бридкого виродка, що прийшов на світ два з половиною роки тому.

Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скрючений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п'яді на зріст, що досі впоперек лежав у коробі, а тепер виліз і борсався та вурчав у траві. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного розкошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі, - проява, та й годі.

І ось, коли жінку, прибиту горем, зморив глибокий сон, а син її борсався коло неї, трапилося так, що панна фон Рожа-Гожа, патронеса близького притулку, саме тією дорогою верталася з прогулянки. Вона зупинилась, побачивши бідолашних жінку з сином, а що з натури була побожна й жаліслива, то дуже зворушилась.

- О Боже милостивий! - почала вона. - Скільки горя й злиднів є ще на землі! Нещасна жінка! Навряд чи вона й рада, що живе на світі, бо працює понад силу, а голод і турботи геть її пригнітили! Аж тепер я відчула, яка я убога та безсила! Ах, коли б я могла допомогти так, як хотілося б! Але тим, що в мене ще залишилось, тим невеличким хистом, якого ворожа сила не спромоглася вкрасти в мене й знищити, я ще володію і до кінця скористаюся ним, щоб залагодити, сердего, твоє горе. Бо коли б я навіть і мала гроші, вони б тобі не стали в пригоді, а може, й довели б до більшої біди. Тобі і твоєму чоловікові не судилося багатство, а кому воно не судилось, у того червінці щезають з [98] кишені хтозна-як, лише гризоту йому завдають, і чим більше золота йому перепадає, тим він стає бідніший. Але я знаю, над усе лихо, над усі нестатки гризе твоє серце думка про цю малу потвору, що висить на тобі зловісним тягарем, який ти мусиш нести ціле своє життя. Стрункий, гарний, дужий, розумний цей хлопець ніколи не буде, але чи не вдасться мені допомогти в інший спосіб?

Панна сіла на траву і взяла малюка на коліна. Злий виродок борсався, пручався, мурчав і хотів навіть укусити її за палець, але вона промовила:

- Спокійно, спокійно, хрущику! - і почала тихо й лагідно гладити його долонею по голові від лоба аж до потилиці.

Поволеньки скуйовджений чуб малюка почав вирівнюватися, розділився проділом, приліг на лобі і м'якими ніжними кучерями спустився на високі плечі та горбату, як гарбуз, спину. Малюк ставав щодалі спокійніший і нарешті міцно заснув. Тоді панна Рожа-Гожа обережно поклала його на траву біля самої матері, скропила пахущою водою з флакончика, якого витягла з кишені, і квапливо відійшла.

Коли жінка невдовзі після того прокинулась, то відчула, що якось дивно збадьоріла і зміцніла. Так, немовби з'їла смачний обід, а до того ще й ковтнула доброго вина.

- Ти ба! - сказала вона. - Наче й спала недовго, а як мені полегшало, скільки сили додалося! Але ж сонечко ось-ось спуститься за гори, нумо скоріш додому! - Вона хотіла завдати собі на плечі короба, та, зазирнувши туди, побачила, що малюка нема. А він тим часом підвівся з трави і плаксиво задзявонів. Коли мати глянула на нього, то з дива аж руками сплеснула і скрикнула: - Цахесе, маленький Цахесе, хто ж це тобі встиг так гарно розчесати чуба? Цахесе, маленький Цахесе, як би тобі личили ці кучері, коли б ти був не такий гидкий! Ну йди ж, іди. Залазь у короб. - Вона хотіла його схопити й покласти на хмиз, та малий Цахес задриґав ногами, вишкірився на матір і виразно пронявкав:

- Не хочу!

- Цахесе, мій маленький Цахесе, та хто ж тебе встиг мови навчити? Коли ти так гарно зачесаний, коли ти так Добре говориш, то, може, й бігати навчився?

Жінка завдала собі короб на плечі, малий Цахес ухопився за її фартух, і вони почимчикували в село.....

Мистецтво є не зображенням реальної дійсності, а пошуком ідеальної правди. 

Жорж Санд, французька письменниця 

На відміну від романтиків, які так покладалися на уяву, 

реалісти йтимуть шляхом спостережень, вивчень і аналізів 

емпіричних фактів, їхні твори виростатимуть 

із цих спостережень і аналізів, будучи їхніми художніми узагальненнями. 

Дмитро Наливайко, український літературознавець 

В одній миттєвості бачити вічність, у піщині — 

величезний світ, в одній жменьці — безмежність, 

у чашечці квітки — небо. 

Ви вже знаєте з 9 класу, що романтизм — це ідейний і художній напрям у культурі кінця ХVIII – першої половини ХІХ ст. Пригадаймо основні особливості, характерні для творів романтизму: 

™ заглиблення у внутрішній світ людини; 

™ двосвіття (у творах романтиків співіснують світ реальний і світ фантастики); 

™ звернення до фольклору (романтики збирали фольклорні твори та використовували їх образи, сюжети й мотиви у власній творчості); 

™ інтерес до східної екзотики (події часто відбуваються в східних країнах на тлі незвичної для європейського ока природи); 

™ у центрі творів — романтичний герой (сильна особистість, яка гостро реагує на недосконалість світу і протистоїть несправедливим законам, що панують у ньому); 

™ використання символіки, романтичної іронії, гротеску, гіперболи, контрасту. 

Батьківщиною романтизму невипадково вважають Німеччину, адже саме тут було закладено підвалини романтичної естетики. Далі романтизм поширився в різних країнах Європи, а пізніше і в США. 

Романтизм — це не якесь одноманітне явище, цей художній напрям має надзвичайно широкий спектр вияву. Свідчення тому — існування в його межах різноманітних течій, які часто взаємодіяли між собою: 

™ Ранній романтизм отримав таку назву, оскільки розвинувся на початку романтичного руху. Для нього характерний універсалізм (від універсальний — той, який охоплює все або багато чого у якійсь ділянці, галузі життя). Представники цієї течії прагнули охопити у своїх творах буття у всіх його проявах. Найяскравішим із них є німецький письменник Новаліс (псевдонім, справжнє ім’я — Фрідріх фон Гарденберг). 

™ Народно-фольклорний романтизм — течія, в основі якої збирання фольклорних творів, використання їх сюжетів, образів, мотивів, а також принципів народного мислення у літературній творчості. Серед найяскравіших представників — Микола Гоголь і Адам Міцкевич. 

™ Байронічна течія. Творам її представників притаманні риси, характерні для літературної спадщини Байрона: світова скорбота (почуття невдоволеності недосконалою дійсністю, безнадії та відчаю), бунтарство тощо (Адам Міцкевич, Михайло Лермонтов). 

™ Утопічна течія названа саме так, тому що її представники проповідували оптимізм, вірили в перемогу так званої «ідеальної правди», яка протистоїть кривді навколишньої дійсності. Цю течію найактивніше розвивали Генріх Гейне та Віктор Гюго. 

™ Гротескно-фантастична течія (або гофманівська), перша назва якої пов’язана з літературознавчим терміном гротеск. Сутність цього поняття ви розглядатимете, вивчаючи повість німецького митця Ернста Теодора Амадея Гофмана — найяскравішого представника названої течії. Для творчості цих письменників характерне химерне, незвичне поєднання, переплетіння фантастичного і реального, смішного і жахливого, високого і потворного. 

™ Історична (вальтер-скоттівська) течія названа на честь Вальтера Скотта, оскільки її представників цікавила історична тематика, вони працювали в жанрах історичного роману та історичної поеми (Джеймс Фенімор Купер, Оноре де Бальзак та інші). Поділ на течії є досить умовним, оскільки один і той самий митець міг писати твори, які містять ознаки різних течій (як, наприклад, Адам Міцкевич). 

Величезна заслуга романтиків полягає в розвитку різноманітних жанрів. Серед них — історичний роман, драма, фантастична повість, балада, елегія. романс. Особливо поширеним у добу романтизму був жанр романтичної поеми. Згадаймо, наприклад, поему Байрона «Мазепа», яку ви читали в 9 класі.