Шекспір

КОМЕНТАРІ. Уже в дії першій Гамлет постає героєм, який має багато запитань до себе й до всього світу. Його серце крає смерть батька й таємниця довкола неї. Монологи — форма розкриття внутрішнього світу героя, його протиріч, сумнівів і шукань. Також у монологах Гамлета міститься характеристика світу, осмислення місця людини в ньому. Це засіб психологічної характеристики героя та соціальної критики світу. Водночас монологи Гамлета набувають широкого філософського значення, концентруючи «вічні» морально-філософські проблеми: життя і смерть, кохання і зрада, воля і насильство, правда і лицемірство, совість і ницість.

Гамлет (…)

(…) Боже, Боже!

Яке нікчемне, марне й недолуге

Все, що на світі діється (…).

Немов город неполотий, де густо

Буяють бур’яни.

Саме огидне

Його заполонило!

Як це сталось?!

Два місяці, як він помер.

Ні, менше! Такий король!

Із нинішнім зрівняти —

Він, як Гіперіон з сатиром поруч,

І матір так любив він, що, мабуть,

Вітрам небес не дав би надто грубо

Дихнути їй в обличчя.

Небо й земле! Що згадувати?!

Так вона горнулась

До нього, мов з поживи тої голод

Зростав у неї ще. І ось — за місяць…

Зрадливосте, твоє імення — жінка!

Лиш місяць! Не стоптала й черевиків,

Що в них за тілом батьковим ішла

В сльозах, як та Ніоба. І тепер…

О Боже мій! Тварина нерозумна,

І та, напевно, довше б сумувала!

Побралася із дядьком, що до батька

Подібний так, як я до Геркулеса.

Ще й сіль облудних сліз її не зникла

З очей, а вже на кровозмісне ложе

Вона спішить. В квапливості оцій

Добра немає і не може бути.

Розбийся, серце, — мушу я мовчать!

КОМЕНТАРІ. Гамлет удає божевільного, щоб розібратися, що ж відбувається довкола нього насправді. Король Клавдій, королева Гертруда, радник Полоній, колишні товариші Гамлета — Розенкранц і Гільденстерн, Офелія обговорюють «божевілля» Гамлета. Щоб перевірити, що з ним діється, вирішили влаштували зустріч Гамлета з Офелією. Король просить королеву піти, а він із Полонієм хоче підслухати розмову…

Король

Гертрудо, люба,

Облиште нас: я Гамлета покликав,

Щоб він, немовби випадково, тут

Зустрів Офелію. А я й Полоній, шпигуни законні,

Сховавшися, щоб нас ніхто не бачив,

Самі спостерігатимем усе,

То й буде зрозуміло, що насправді

Любов йому страждання завдає

Чи щось інакше. (…)

Полоній

Ось він іде. Сховаймося, мій пане.

Гамлет

Так. Бути чи не бути — ось питання.

В чім більше гідності: терпіти мовчки

Важкі удари навісної долі

Чи стати збройне проти моря мук

І край покласти їм борнею? Вмерти —

Заснуть, не більш.

І знати, що скінчиться

Сердечний біль і тисячі турбот,

Які судились тілу. Цей кінець

Жаданий був би кожному. Померти —

Заснути. Може, й бачити сновиддя?

У цьому й перепона. Що приснитись

Нам може у смертельнім сні, коли

Вантаж земної суєти ми скинем?

Оце єдине спонукає зносить

Усі нещастя довгого життя;

Інакше — хто ж би стерпів глум часу,

Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,

Зневажену любов, суди неправі,

Нахабство влади, причіпки й знущання,

Що гідний зазнає від недостойних, —

Хто б це терпів, коли удар кинджала

Усе кінчає? Хто б це став потіти,

Вгинаючись під тягарем життєвим,

Якби не страх перед незнаним чимось

У тій незвіданій країні, звідки

Ще не вертався жоден подорожній?

Миритись легше нам з відомим лихом,

Аніж до невідомого спішити;

Так роздум робить боягузів з нас,

Рішучості природжений рум’янець

Блідою барвою вкриває думка,

І збочує величний намір кожен,

Імення вчинку тратячи. Та досить!

Офеліє! В своїй молитві, німфо,

Згадай мої гріхи!

Офелія

Ласкавий принце,

Скажіть, як вам жилося цими днями?

Гамлет

Я дуже вдячний: добре, добре, добре.

Офелія

У мене є від вас дарунки, принце,

Їх повернути я давно хотіла,

То прошу їх тепер прийняти.

Гамлет

Що ви?!

Я зроду вам не дарував нічого.

Офелія

Ви добре знаєте, що дарували,

Ще й в супроводі запахущих слів, —

Від них принадніші були дарунки.

Але втрачають і дари принаду,

Як той, хто дав їх, дивиться нерадо.

Ось, принце, заберіть.

Гамлет

Ха-ха! То ви дівчина доброчесна?

Офелія

Що таке, принце?

Гамлет

І ви вродливі?

Офелія

Що ви маєте на увазі, принце?

Гамлет

А те, що коли доброчесні й вродливі, то ваша чеснота не повинна мати ніяких справ з вашою красою. (...)

Іди в черниці. Навіщо тобі плодити грішників? Сам я людина досить-таки порядна, а й то можу себе обвинуватити в такому, що й навіщо тільки мене мати привела?! Я надто гордий, мстивий, самолюбний. У мене напохваті більше гріхів, ніж думок, щоб їх обміркувати, уяви, щоб їх утілити, часу, щоб їх здійснити. І навіщо тільки такі людці, як я, повзають між небом і землею? Усі ми пройдисвіти несосвітенні. Не йми віри нікому з нас. Один тобі шлях — у черниці. Де ваш батько?

Офелія

Удома, принце.

Гамлет

Замкніть його там, нехай він дурня строїть тільки в себе вдома. Прощайте.

Офелія

Поможи йому, усеблаге небо.

Гамлет

Коли ти одружишся, дістанеш від мене в посаг таке прокляття: хоч ти будеш цнотлива, як крига, чиста, як сніг, а поговорів не минеш. Іди в черниці, іди! Прощавай! Або, якщо вже конче хочеш виходити заміж, виходь за дурня, бо розумні аж надто добре знають, на яких потвор ви їх обертаєте. У черниці йди! Та швидше! Прощавай! (…)

Офелія

Потьмарився такий шляхетний розум!

Така людина! Виглядом — придворний,

Словами — вчений, войовник — мечем,

Надія й вицвіт нашої держави,

Довершеності дзеркало й взірець!

Я, найнещасніша з жінок, пила

Солодкий мед обіцянок його,

І ось цей дух ясний, мов дзвін, що тріснув… (...)

КОМЕНТАРІ. На замовлення Гамлета мандрівні актори розігрують у королівському палаці п’єсу «Убивство Гонзаго», яку герой фігурально називає «Пастка». Гамлет особисто дав поради акторам і попросив їх зіграти уривок, який він написав особисто. Гамлет сподівається, що під час п’єси Клавдій якось викаже себе або навіть зізнається в скоєному, що дасть можливість спокутувати гріх. Але цього не відбулося…

Королева на сцені

«У другім шлюбі не любові ждуть,

До нього розрахунки лиш ведуть.

Я вдруге мужа першого вбиваю,

Коли у постіль другого приймаю».

Король на сцені

«Я знаю, щирі це слова й думки,

Та наміри не завжди в нас тривкі,

У рабстві наша пам’ять їх тримає,

Життя їх віку довгого не має:

На гілці висить недозрілий плід,

Достиг — упав, по ньому зник і слід.

Не дуже в нас обіцянки живучі,

Бо ми їх забуваєм неминуче:

У захваті приймаєм рішенець,

Минає захват — рішенню кінець (…)».

Королева на сцені

«Нехай для мене більше й хліб не родить,

Нехай для мене й сонце більш не сходить,

Нехай ні вдень не знаю, ні вночі

Ні втіхи, ні спочинку, живучи,

Хай щастя і вві сні мені не сниться,

Життя моє хай буде як в’язниця,

Хай талану ні в чому не діжду,

Як повдовівши, заміж я піду».

Гамлет

Ну, що буде, як одурить?

Король на сцені

«Клятьба велика. Йди, моя дружино!

Щось я втомився. Трохи відпочину,

Засну я».

Королева на сцені

«На здоров’я спочивай.

Усе лихе минає нас нехай!»

Гамлет

Вам подобається п’єса, ваша величносте?

Королева

На мою думку, жінка надто багато обіцяє.

Гамлет

Ну, вона ж дотримає слова.

Король

Ви знаєте п’єсу? У ній немає нічого недозволеного?

Гамлет

Ні, ні, це все жартома, отруєння жартома. Нема тут і трохи нічого недозволеного.

Король

Як зветься вона, ця п’єса?

Гамлет

«Пастка». Тільки ж у якому розумінні? В алегоричному. У цій п’єсі показано вбивство, що сталось у Відні. (…) Підступний цей витвір. Та що нам до того? У вашої величності, як і в нас, чисте сумління, і нас це не обходить. (…)

А оце королів небіж Луціан.

Офелія

Ви, принце, чудово замінюєте хор своїми поясненнями. (…)

Луціан

«Отрута, чорна думка, слушний час,

Міцна рука, ніхто не бачить нас,

Мерзотна суміш, трави чарівничі,

Що вас Геката закляла аж тричі,

Свої страшні властивості явіть —

Життя живого нитку перервіть!»

Гамлет

Він труїть його в саду, щоб захопити владу. Герцога звуть Гонзаго. Є така повість, писана вона добірною італійською мовою. Зараз ви побачите, як убивця завойовує любов Гонзагової дружини.

Офелія

Король устає!

Гамлет

Що, злякався хлопавки?

Королева

Що з вами, ваша величносте?

Полоній

Припиніть виставу!

Король

Присвітіть мені. Ходімо звідси!

Всі

Світла! Світла! Світла!

КОМЕНТАРІ. Промовистий символ трагедії — череп Йоріка, який знайшов на цвинтарі гробокоп. «Бідолашний Йоріку!» — каже Гамлет, тримаючи його в руках. Хто ж такий Йорік? Королівський блазень. Колись він весело сміявся й звеселяв людей, але тепер його немає. Той, хто жартував і веселився, опинився в могилі. «Людське життя — лише мить», — думає Гамлет із черепом Йоріка в руці. То ж навіщо тоді живе людина, якщо життя таке коротке? Що залишить вона на землі?.. Певною мірою Гамлет уважає себе також блазнем у Данському королівстві (адже він удавав божевільного, змушений прикидатися перед усіма, щоб приховати справжні наміри). Череп Йоріка навіює героєві думки про власну смерть, а ще — про суєтність земного буття.

Гамлет

Цей череп мав язика й міг співати. А такий собі шахрай кидає ним об землю, наче це щелепа Каїна, першого вбивці. Може, макітра, що нею жбурляється йолоп, належала політикові, який Господа Бога самого не міг обхитрити, — хіба ні? (…) А тепер він потрапив до пані Хробакової й гробокоп лупить його заступом по вилицях. Дивовижне перетворення, якби тільки ми могли його простежити! Невже варто було ростити ці кістки тільки для того, щоб гратися ними в кеглі? Мої кістки ниють, ледве подумаю про це. (…)

Бідолашний Йоріку! Я знав його, Гораціо. Людина невичерпної винахідливості в дотепах, з винятковою фантазією. Разів з тисячу носив він мене на спині. А тепер це сама бридота. Мене нудить, коли я дивлюся на нього. Отут були губи, які я так часто цілував. Де тепер твої жарти? Твоє вистрибування? Твої пісеньки? Спалахи веселощів, від яких усі за столом, бувало, покотом лягали з реготу? Невже в тебе не залишилося жодного дотепу, щоб поглузувати з власного вищиру? Зовсім занепав? Піди у світлицю до вельможної дами та скажи їй, що, хоч би вона фарбувалась і на палець завтовшки, однаково колись буде така сама… (...)

КОМЕНТАРІ. У фіналі п’єси в запеклому поєдинку б’ються Гамлет і Лаерт… З цього поєдинку вже ніхто не вийде живим. Ані його учасники, ані сам король Клавдій, котрий улаштував поєдинок як виставу. А королева Гертруда випила келих з отрутою, який призначався Гамлетові…

Король

Наш син

Перемагає.

Королева

Але він огрядний, Задихався.

Ось хусточку візьми

Та витрись. Я також за тебе вип’ю.

Гамлет

Спасибі, матінко.

Король

Не пий, Гертрудо!

Королева

Таки я вип’ю. Ви мені даруйте.

Король

З отрутою!

Рятунку вже немає.

Гамлет

Ні, я не питиму. Іще хвилинку.

Королева

Ходи сюди, утру тобі обличчя.

Лаерт

А зараз я ударю.

Король

Сумніваюсь.

Лаерт

Це майже проти власного сумління.

Гамлет

Ану, Лаерте, втретє.

Та не грайтесь, А нападайте, скільки сили є,

Бо ви немов жартуєте зі мною!

Лаерт

Ах, он як! Ну, тримайтеся тоді!

Озрік

Нема удару.

Лаерт

Маєте один!

Король

Розбороніть. Вони поскаженіли.

Гамлет

Ні, ще!

Гамлет

Що з нею?

Король

Кров побачила й зомліла.

Королева

Ні, це вино, вино.

Мій сину любий, Це все пиття!

Отруєно мене.

Гамлет

Злочинство! Зрада!

Зачиняйте двері, Шукайте!

Треба винного знайти!

Лаерт

Він, Гамлете, між нами.

Ти помреш,

Тобі ніякі ліки не поможуть.

Та зброя, що в руці твоїй, отруйна

І незатуплена. І сам я гину

Як жертва заміру свого бридкого.

Ось я лежу і вже не встану більше,

І матір теж отруєно твою.

Це все король, король у всьому винен.

Гамлет

Рапіра теж отруєна? Отруто,

Довершуй те, що довершити слід!