ДИСКЛЕЙМЕР

Ця робота написана під враженнями від прочитання книги, виданої матірʼю загиблого бійця ЗСУ Тараса Тарасовича Матвіїва, «Мої думки. Ритмопроза».  

Книга є збіркою різножанрових творів і нотаток, що були знайдені батьками у робочому столі військового після його смерті.

Ця робота не є документальною, усе написане у ній, за винятком загальновідомих фактів з життя Тараса Матвіїва і прямих цитат з його творів та дописів, - особисті думки й здогади автора, які можуть виявитись хибними  та з якими ви можете бути не згодні.

Єдиними джерелами інформації для цієї роботи є книга «Мої думки. Ритмопроза», акаунт Тараса Матвіїва у фейсбуці та особисті знання автора.

Автор роботи - студент 1 курсу факультету філології і журналістики імені Михайла Стельмаха Вінницького державного педадогічного університету імені Михайла Коцюбинського - Яременко Дмитро Валерійович.

Студентські роки (2007-2011)

Як і належить будь-якому стереотипному романтику під час пубертату, всю свою увагу та творчість юнак присвячує протилежній статі, намаганням розкрити та осягнути усю велич жіночої натури. Коли у звичайних людей одним з основних побічних ефектів статевого дозрівання є нестримне бажання сексу, у романтиків захоплення жінками знаходить дещо інший вихід - кохання, найгірший його прояв.

Спотворене силою почуттів їхнє розуміння призводить до фанатизму. Фанатичне кохання, саме такі слова, на мою думку, буде доречно добрати для опису ранньої доступної нам творчості Тараса. Найвідчайдушніший прихильник найрадикальнішого феменістичного руху не зможе возвеличити жінку так, як це зробить хвора на підлітковий максималізм фантазія молодого романтика.

Починаючи від незліченної кількості великих й малих віршів різного ступеню абстрактності, закінчуючи !молитвою!, кожен твір автора сповнений страждань за через жінку. Є влучне, але нецензурне слово, яке характеризує цей тип поведінки у чоловіків, більшість з вас має розуміти про що я кажу. Проте не лише коханню присвячена поезія автора, судячи з доступної на тепершній час колекції його творів, кохання це лише частина більш масштабного явища, що захоплювало Тараса - любові.

Так ми плавно виходимо з рожевої липкої вати на вищу ланку філософії. У той час, коли певна частина моєї аудиторії перебуває у тимчасовій прострації через усвідомлення різниці між словами, які вони раніше вважили синонімами, тисячі філософів присвячують своє життя намаганням осягнути неосяжне. Скептики, пишаючись своєю раціональністю, вважають любов нічим іншим, як сукупністю біохімічних процесів у людині, вплив феромонів на мозок за посередництвом нейромедіаторів, от і вся наука. Нігілісти називають любов небезпечною хворобою людства, якої позбавлені усі інші види тварин. Для Тараса Матвіїва, схоже, концепція любові збігається з біблейською: «Любов - це Бог, а Бог - це Любов». І, насправді, важко сказати якому з почуттів автор надає перевагу у своїх творах, але цитуючи уривок з власноруч написаною Тарасом Матвієвом молитви: «Господня любов - вічна основа нашого життя. Бог діє через жертовну любов. І творіння Його - клітинни Великої Спільної Любові», ризикну зробити висновок, що саме любов для автора є основним «лейтмотивом» життя. Саме Бог, якого у своїх творах Тарас часто називає Батьком, є породителем всесвітньої любові, з якої виходить людське кохання.