Свою славну історію філологічний факультет, а тепер факультет філології й журналістики імені Михайла Стельмаха, розпочав у 1917 р., коли, згідно з освітньою програмою Української Центральної Ради, у якій чільне місце посідало питання українізації навчальних закладів, у Вінницькому вчительському інституті було введено курси української мови, літератури й історії. А вже в 1919 р. було засновано історико-словесне відділення. Незважаючи на те, що в 1924 р. інститут перевели до Кам'янця-Подільського, уже наступного року у Вінниці було створено Український педагогічний технікум імені Івана Франка. У 1930 році в реорганізованому в інститут соціального виховання закладі засновано мовно-літературне відділення, а в 1933-му – сформовано мовно-літературний факультет із чотирирічним терміном навчання.
У наступні роки факультет швидко зростає. У 1940-1941 навчальному році контингент студентів лише денної форми навчання становив 425 осіб, причому половина студентів здобувала фах учителя української мови й літератури. Деканом факультету тоді працював М.Д. Буглов.
Хоча Друга світова війна перервала стрімкий поступ підрозділу, усе ж за довоєнне десятиріччя факультет закінчило чимало талановитих випускників, зокрема М. Стельмах, К. Гриб, Ю. Назаренко, О. Левада.
Весною 1944 р. мовно-літературний факультет відновив свою діяльність у новому приміщенні по вул. М. Гоголя, деякий час локалізувався в легендарних Вінницьких Мурах, а з 1953 року й понині факультет функціонує по вул. Костянтина Острозького, 32 (колишня Червонопрапорна). Повоєнні викладачі, як-от: В. М. Борщевський, П. М. Лісовий, А. Г. Кващук, які були учасниками бойових дій у важких умовах, без належних посібників й обладнання, часто ще у військових шинелях, розпочали підготовку вчительської молоді.
У післявоєнні роки філологічний факультет (упродовж 1953-1956 рр. – історико-філологічний, з 2004 р. – Інститут філології й журналістики, а з вересня 2016 р. – факультет філології й журналістики імені Михайла Стельмаха) очолювали Л. І. Моргуліс (1944-1952 рр.), професори й доценти Т. Ю. Купряшкін (1952-1956 рр.), Ю. О. Степаненко (1956-1957 рр.), М.Ф. Присяжнюк (1957-1958 рр.), І.П. Пшук (1958-1969 рр.), І.І. Дацюк (1969-1976 рр.), Н. Л. Іваницька (1976-1981 рр.), В. В. Богачук (1981-1989 рр.), М. В. Козлов (1989-1994 рр.), В.Я.Теклюк (1994-2011 рр.), І. Є. Руснак (березень-листопад 2011 р.), В.В.Кононенко (грудень 2011 р. – лютий 2015 р.), І.Я. Завальнюк (2025-2025).
З вересня 2025 р. факультет очолює кандидат наук з соціальних комунікацій, доцент Віталій Олександрович Гандзюк.
Зміни у структурі педагогічного інституту спричиняли переформатування його підрозділів. Зокрема, всередині 1950-х рр. функціонував єдиний історико-філологічний факультет. З жовтня 1956 р. уже відокремлений філологічний факультет розпочав підготовку вчителів-словесників широкого профілю – української мови і літератури та іноземної мови, російської мови і літератури та іноземної мови. Тер¬мін навчання студентів збільшився на один рік. У 1963 р. факультет повернувся до однопрофільного чотирирічного навчання й лише 1978 року, за розпорядженням Міністерства освіти України, знову визначено п'ятирічний термін навчання.
З 1963 р. факультет здійснював підготовку вчителів російської мови і літератури для шкіл Узбекистану й Казахстану, а з 1985 до 1991 р. ще й забезпечував роботу курсів підвищення кваліфікації вчителів російської мови та літератури з Таджикистану й Молдови. Цікавою є статистика за 1978 р., коли на перший курс філологічного факультету було набрано дві групи з підготовки вчителів української мови й аж шість – російської, причому серед них дві групи молоді з Казахстану й Узбекистану.
Попри обмежене вивчення україністики навчально-виховна атмосфера тих років, як згадують тодішні студенти, була на високому рівні. Основні чинники, які сприяли цьому, – велике бажання навчатися й працювати за фахом і самовіддана робота викладачів, які, окрім педагогічного, мали великий життєвий досвід. Не відволікали й не розхолоджували тоді студентів сучасні досягнення прогресу: працювали здебільшого з живим словом, з першоджерелами, а всі роботи були рукописними й уважно вивірялися. Ретельно виконана й захищена на «відмінно» курсова робота була справжнім успіхом. Викладачі, які сповідували глибоке знання текстів, першоджерел, наукових поглядів, – В. М. Борщевський, А. Г. Кващук, З. М. Грузман, Б.А. Буяльський, І. В. Рибінцев, А. B. Коржупова, П. Г. Горна, В. П. Малинковський – уміли бути вимогливими й водночас мали авторитет серед студентської молоді. Їхні добрі традиції нині бережуть і примножують доктори наук, професори Н. Л. Іваницька, І. Я. Завальнюк, О. М. Куцевол, Н. М. Павликівська.
У середині 1960-х рр. склалося й підтримувалося адміністрацією культурне дозвілля майбутніх учителів української мови: діяли театральний та літературний гуртки. Наприклад, літературна студія «Червоні вітрила» (за однойменною романтичною повістю-казкою Олександра Гріна), створена доцентом М.Ф. Присяжнюком, зажила широкої слави й популярності далеко за межами інституту. За понад 50 років роботи студії в ній опановували секрети творчості близько 3,5 тис. студентів та молодих викладачів університету. 25 випускників студії стали членами Національної спілки письменників України. Сам Михайло Федорович, великий ентузіаст і людина батьківської душі для всіх студентів, багато років був невтомним організатором екскурсій до історичних і літературних місць України.
Основним науково-технічним і розважальним засобом тоді було кіно, яке демонстрували в актовій залі. У темряві під стрекотіння апарата на екрані оживали кольорові втілення шедеврів Миколи Гоголя, Андрія Головка, Михайла Стельмаха.
Окрема яскрава сторінка студентського життя – гуртожиток. Помешкання студентів філологічного факультету розташовувалося тоді по вул. Козицького, тому студенти часто здійснювали романтичні вояжі вулицею вниз, до Південного Бугу, до історичного місця з імпровізованим парком і знаком про славетну перемогу Івана Богуна над польською шляхтою в далекому 1651 р. А на початку 60-х років XX ст. в гуртожитку філфаку вперше з'явилося мультимедійне диво – телевізор. Більшість студентів побачили його вперше.
Від повоєнного часу аж до вісімдесятих років студенти факультету обов'язково брали участь у сільськогосподарських роботах на збиранні буряків, яблук, кукурудзи. Викладачі працювали нарівні з вихованцями, ділили хліб і працю, мешкали в імпровізованих сільських гуртожитках. На селі не вистачало вчительства, і студенти-четвертокурсники часто їздили за розподілом на роботу «в глибинку», а п'ятий курс закінчували, маючи за плечима шкільну й життєву практику. Загалом ауру філологічного факультету 50-70-х рр. XX ст., попри відомі суспільно-політичні негаразди, можна схарактеризувати як атмосферу співпраці і яскравих особистостей, дружби й тісного зв'язку з життям, сумлінних пошуків на теренах діалектології й фольклористики.
У 1988-1989 рр. на Вінниччину прийшли свіжі вітри демократії й національного відродження. Одне по одному з'являлися забуті й нові для народу імена – В. Стус, П. Куліш, М. Хвильовий, Є. Плужник. Відреагувала на довгоочікувані зміни й інтелігенція філологічного факультету, зініціювавши на одній із учених рад закладу розгляд питання про надання Вінницькому державному педагогічному інституту, що мав ім'я Миколи Островського, імені славнозвісного класика української та європейської літератури Михайла Коцюбинського, який народився і жив у Вінниці неподалік місця, де тепер розташований заклад. Складним був цей вибір, оскільки дискусії точилися навколо трьох видатних імен: найліричнішого прозаїка краю Михайла Стельмаха, відродженого з небуття Василя Стуса й найвідомішого у світі письменника-подолянина Михайла Коцюбинського. Безпосередню участь у цій знаменній події взяли тодішні доценти кафедри української літератури A.M. Подолинний та Є. М. Антонюк, які разом з колегами надали перевагу письменникові, видатне ім'я якого ще не мало духовного пам'ятника у Вінниці. На початку нового тисячоліття з ініціативи колишнього ректора університету проф. Шестопалюка О. В. та студентів-випускників 2003 р. на подвір'ї університету встановлено бронзове погруддя пам'яті Великого Сонцепоклонника.
На сьогодні ім’я ліричного прозаїка Вінниччини Михайла Стельмаха присвоєно факультету філології й журналістики (2016 р.), що відбулося з ініціативи колективу факультету, за підтримки ректора університету доц. Лазаренко Н. І. та одностайного схвалення членами Вченої ради Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
У підготовці фахівців на факультеті відбувалися певні зміни. Після проголошення Акта про незалежність України прийом студентів на спеціальність «Російська мова і література» був відповідно зменшений, уведено подвійні спеціальності: «Українська мова і література та англійська мова», «Українська мова і література та українознавство», «Російська мова і література та англійська мова», «Російська мова і література та українська мова і література», «Російська мова і література та соціальна педагогіка». Крім названих спеціальностей, з 2001 р. факультет готував учителів української мови і літератури за скороченим терміном навчання (після педучилища).
Сьогодні факультет філології й журналістики імені Михайла Стельмаха здійснює підготовку здобувачів ступенів вищої світи бакалавра та магістра за освітніми програмами Середня освіта. Українська мова і література; Середня освіта. Українська мова і література, англійська мова; Філологія. Українська мова та література. Середня освіта. Мова і література (польська); Філологія. Українська мова та література; Журналістика. Успішно функціонує аспірантура та докторантура.
Серед випускників факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха чимало заслужених учителів, відмінників народної освіти, а також викладачів вищих навчальних закладів, дослідників, письменників та журналістів. Навчалися на філологічному факультеті визначні науковці – академік Академії педагогічних наук, доктор педагогічних наук, професор О. Р. Мазуркевич, член-кореспондент НАН України, дослідник життя і творчості Т. Г. Шевченка, доктор філологічних наук, професор Є. П. Кирилюк, старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України М.П. Бондар, доктор педагогічних наук, професор Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова Л.Ф. Мірошниченко, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка А. Б. Гуляк, доктор філологічних наук, доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка С. Б. Бураго, доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Є.С. Регушевський, фольклористи Г. Т. Танцюра, М.О. Руденко. Його закінчили відомі вчителі-методисти Є.М. Кучеренко, A.M. Бондаренко, Б.М. Нетупський, М. В. Девдера, С. В. Петренко.
Вищу освіту в його стінах здобули в різний час майстри слова Михайло Стельмах, Юрій Назаренко, Кузьма Гриб, Тиміш Одудько, Вікторія Бернасовська, Василь Юхимович, Андрій М'ястківський, Ігор Купріянов, Станіслав Реп'ях, Віктор Нарушевич, Володимир Сидоренко, Мар'ян Красуцький, Юрій Цеков, Анатолій Подолинний, Станіслав Чернілевський, Наталя Ткаченко.
Вихованці філологічного факультету письменники Леонід Пастушенко, Григорій Усач, Ніна Гнатюк, Валентина Козак, Михайло Каменюк у 1970 р. стали фундаторами Вінницької обласної організації Спілки письменників України. Згодом до її складу увійшли інші його випускники – Тетяна Яковенко, Анатолій Загрійчук, Віктор Мельник, Валентина Сторожук, Анатолій Подолинний, Борис Хоменко, Віталій Борецький, Юрій Сегеда, Руслана Мельничук, Ольга Зайцева, Ірина Зелененька.
Радіючи творчим злетам і фаховому зростанню студентів факультету філології й журналістики імені Михайла Стельмаха, викладачі й співробітники колективу талановитим квартетом кафедр складають справжню філологічну еліту Поділля, когорту садівників, які відповідальні за проростання й повноцінне життя двох найсвятіших творінь – дитини і слова.
