Творчий гурток «Незламні олівці»
Творчий гурток «Незламні олівці»
Embedded Files
Творчий гурток «Незламні олівці» діє серед студентства кафедри журналістики, реклами та зав’язків з громадськістю. Учасниками є студенти 2 і 3 курсів.
Мета: об’єднувати творчу молодь для прояву їхніх талантів, підтримки та розвитку, обміну творчістю й мотивацією.
Керівник: асистент Олійник А.П.
9 листопада студенти-журналісти гр. 2Ж в рамках студентського творчого об’єднання «НЕЗЛАМНІ ОЛІВЦІ» влаштували літературно-музичне свято – творчий вечір авторки сучасної прози Вероніки Поліщук.
До заходу долучилися одногрупники дівчини, які креативно декламували твори головної героїні вечора, а також виступали з власним літературним доробком.
У програмі заходу звучали вірші та проза у виконанні Ніки Ніколайчук, Максима Ласкуса, Крістіни Мокружицької, Марії Тарасюк, а Карина Потєха підкорила глядачів театральним перформансом.
У своїх творах учасники імпрези зверталися до різних актуальностей сьогодення: біль війни, непідкупні емоції юності, чуттєве пізнання дійсності, різні відтінки кохання та ін. Окремі серйозні теми вдало розкривалися за допомогою гумору.
І все ж, основний акцент студенти зробили на тому, що вони є поколінням справжніх, з чим важко було посперечатися, зважаючи на такі щирі виступи. Спілкування зі світом прекрасного пройшла на одному диханні, запаливши у серцях глядачів вогники любові до художнього слова
ПОЕЗІЯ ТА ПРОЗА ВЕРОНІКИ ПОЛІЩУК
Моє літо пахне свіжістю зоряної ночі, зім'ятими ягодами і квітами, у різновидах яких я зовсім нічого не тямлю. Вони просто гарні, цього достатньо.
На смак моє літо як Coca-Cola без цукру і глазурований ванільний сирок.
У моєму літі звучать старі хіти Оторвальд та прослуховується відлуння класичного джазу.
Моє літо одягнене в улюблену футболку, джинси та кеди, а на очах у нього - трохи потікший від спеки чорний смокі-айс.
Моє літо чесне, наївне, світле. Із купою дурних помилок, списаних блокнотів і таких неймовірних світанків, під час яких усе, ніби, перероджується.
Моє літо справжнє.
Моє літо лише моє.
Червоне світло. Її з дитинства вчили, що це небезпека. Вона робить крок. Стрімголов мчить до обпікаючого джерела провокації та відвертої хамовитості. З тих пір, як вона подорослішала і втратила хист до раціональності, червоний став знаком згоди.
Рятуватися, гублячись у натовпі задоволених і спітнілих людей, і кожного разу, наче мантру, повторювати собі: «я живу, коли знаходжусь тут». Коли я повністю, кожною клітиною свого давно мертвого тіла, тут. У кривавому світлі прожекторів, оглушена барабанними партіями, крізь які ледь помітно відлунює бас. Коли почуття засліплюють, душа прокидається після довготривалого конвенційно-правильного сну, а тіло жадає більшого.
Рух, танець, проза, поема. Молитва. Тремтіння рук, бажання очей. Доторк до шиї, зіниць, душі. Оскаженілий подих, нав’язливо-небезпечний погляд.
Окреме життя, спогади про яке вона оберігатиме, як старе мамине намисто. Пам’ятатиме, як першу отриману двійку, як перше кохання, першу зраду.
Звірине благання продовжувати, не зупинятися на вже почутих баладах.
На одах, що проникають під шкіру.
Мовчи! Створи у кімнаті вакуум. Я все розкажу сама. У всьому зізнаюсь.
У ті тьмаво-ніжні ночі, я думала не про тебе.
Коли заплющувала очі, у думках був не ти.
Видих, стогін, вигин тіла – і все це не про тебе.
Ти свято вірив у мою майстерне лицемірство.
А мені хотілося кричати. Хотілося благати.
Розбуди мене! Тягни мене, неси мене. Їж мене, випий по краплині до дна! Допитуй, в’яжи, плети, тримай, притисни, відштовхни. Залиш, шукай, знайди!
Та зроби, в біса, бодай щось! Вистріли, злякай, переконай, виправ!
Досить цієї інертності. Мені остогидли утопії. Я ненавиджу дешеву романтику.
Я хочу бути у центрі апокаліптичних подій.
Тримати за руку того, з ким була всі ночі, проведені з тобою.
Я хочу видерти його серце, аби воно знову належало мені.
Я перебігла дорогу чорному коту.
На щастя, це на біду.
Мої нерви, що спочивали у райськім саду
Розриваються на льоту.
Щемливо пишуть вірші
Усім втраченим нейронним зв'язкам.
Лунають похоронні марші,
Співчуваючи чорним котам.
Хвостаті розбігаються,
Коли на горизонті з'являюсь я.
То радше традиція
Лякатись коли чують моє ім'я.
Присвячуй пісні
Іншим поеткам
Клади на їх рядки
Найкращі сюжети
А на ранок стоїш
На моєму порозі
З трояндами в руках
І я не в змозі
Рахуєш сльози
На моєму обличчі
Вибираєм своїми брудними руками
Я не пробачу тобі
Не пробачу
Тим більше
Що ти змушуєш мене
У собі сумніватись
Page updated
Report abuse