На обговорення

Юрій Олійник

Намул

Коронавірус – не так хвороба, як симптом. Виразний симптом цивілізаційного замулення. Ми загрузли в тому осаді, який самі намулили.

Шар намулу перший, найглибший

Нашу (європейську, а нині вже й світову) технологічну цивілізацію філософи називають цивілізацією нігілізму. Однак, попри знайомство з творами Тургенєва, Достоєвського, Винниченка, філософіями Ніцше, Гайдеггера, Адорно, Маркузе та інших, ми навряд чи до кінця усвідомлюємо, що таке той нігілізм, і чому таке означення філософи застосовують аж так глобально. Найчастіше нам здається, що нігілізм – це щось епатажне, якесь зухвале заперечення моральних цінностей чи високих ідеалів, або зневіра у тих таки цінностях, тобто щось, що проявляється, сказати б, на індивідуальному рівні (мовляв, є такі нехороші люди, які називаються нігілістами). А проте, хай би як прикро про це дізнатися, але нігілістами є ми всі, разом узяті і поодинці.

Слово “нігілізм” походить від латинського “nihil” і означає “ніщо”. Нігілізм – це віра (саме віра, а не знання) в те, що поряд з Буттям існує ще й така штука, як Ніщо (не-Буття). Ця віра сформувала і продовжує формувати вкрай специфічне й дивне розуміння будь-якої речі як такої, що постає з Ніщо, затим існує, а далі знову зникає в Ніщо (знайома схема, чи не так?). На визнання самих філософів (Емануеле Северіно), ця віра походить від фатальної філософської помилки, якої припустилися давньогрецькі філософи Платон і Аристотель, увівши у філософський дискурс Ніщо і надавши цьому Ніщо по суті буттєвого статуту (докл. див.: “Філософська думка Емануеле Северіно” (Епізоди 4 та 5 - “Український тиждень”, 5-6, 2020 – URL = < https://tyzhden.ua/Culture/240235>). Ця помилка була б так і залишилася суто філософським справунком, якби отці християнської церкви не використали для обґрунтування основ християнського віровчення доктрини саме цих філософів. З поширенням християнства логіка Ніщо проникає у європейські мови, а відтак закарбовується у свідомості європейської людини. Відтоді Ніщо стає не просто оперативною одиницею філософської думки, не просто суто філософським поняттям, яке не має жодного фізичного значення, не просто елементом пояснювальної схеми, винайденим філософами для того, аби увиразнити наші знання про Буття. Ніщо стає сливе так само реальним, як і Буття. І відтоді ми мислимо Ніщо як те, із чого постає і в чому зникає будь-яка річ чи будь-що живе. А те, що постає з нічого, а далі знов стає нічим, є, за своєю суттю, нічим. Отже, відтоді ми звикли ставитися до будь-якої речі як до підпорядкованої і Буттю, і Ніщо, як до такої, що за своєю суттю є нічим. Ставлення до будь-чого як до ніщо і є нігілізмом.

Шар другий

Філософи (Емануеле Северіно) свідчать: саме з того, що кожна річ мислиться як така, що підпорядкована і Буттю, і Ніщо, тобто як така, що її можна виробити і знищити, постає ідея безконечного виробництва і знищення речей. “Технологічна цивілізація та наукова спеціалізація найістотнішим чином закорінені у грецькій метафізиці, у відкритті нею значення сущого. Тільки коли суще розглядається як таке, що підпорядковується і Буттю, і Ніщо, можна розгортати проект безконечного виробництва й знищення всіх речей. Спочатку задачу виробництва й знищення речей довіряли переважно божественному вмінню або техне (платонівський термін - θεῖα τέχνη). Однак невдовзі модерна Європа зрозуміла, що якби Бог існував, то творча діяльність людини була б неможливою: адже Бог уже все зробив. Як наслідок, людина заступає місце старого Бога, але зберігає його фундаментальну рису, а саме – бути силою, яка домінує над створенням і знищенням речей. Наука та новітні технології збільшили цю силу до безпрецедентного рівня”.

Сьогодні ми вже звикли до того, що все можна виробляти й знищувати. І сьогодні рушієм сучасного капіталістичного виробництва вже не є створення товарів для забезпечення головних потреб людини. Його рушієм є тиражування товарів. Саме тому таке виробництво називається “масовим”. При цьому головною проблемою є проблема збуту масової продукції (грубо кажучи, проблема того, як людині “впихнути” те, що їй не потрібно). Для вирішення цієї проблеми створена потужна індустрія реклами, спрямована на виробництво попиту на товари. Виробництво попиту передбачає передусім, як кажуть філософи (Жіль Дельоз), виробництво бажань людини купувати те, що їй, по суті, не потрібно. Звернувшись до виробництва бажань (а отже, до виробництва людини як слухняного споживача), сучасне виробництво замкнулося на собі, стало виробництвом заради виробництва, процесом, суть якого – в самому процесі. Повторю: нігілістичне ставлення до речі призвело до того, що сьогодні мова вже не йде про забезпечення головних потреб людини. Сьогодні йдеться про зацикленість, несамовитість, безумство, сказ виробництва, його осатанілу надлишковість. Це вже не виробництво. Це хвороба. Хворе виробництво нагородило нас булімією, і ми обжерлися. І головний меседж сьогоднішньої пандемії: припиніть це безумство!

Шар третій

Для виробництва бажань сучасний капіталізм свого часу (прибл. з сер. ХХ ст.) стимулював розвиток величезного масиву політичних, економічних, наукових, філософських, мистецьких та естетичних концепцій і доктрин – так званий “новий погляд на людину і світ” (“нова філософія”, “постмодернізм”). За влучним виразом одного з дослідників капіталізму Джона Гелбрейта, у ХХ ст. людина стала об’єктом науки про людину лише з того моменту, коли автомобілі стало важче продавати, ніж створювати.

Будучи дітиськом нігілізму, сформувавшись здебільшого у полі критики авангарду (модерну) і будучи новою, “просунутою” світоглядною концепцією, постмодернізм сьогодні, на думку дослідників (Фредрик Джеймісон), дрейфував у бік офіційної доктрини сучасного олігархічного капіталізму (ліберальної демократії), ставши його надійним підґрунтям.

Навряд чи варто глибоко занурюватися в суть постмодернізму, щоб зрозуміти його глибинне спрямування: створення так званої “масової людини”, “маси” – ідеального споживача (“машини бажань”, за виразом Дельоза) та виробника тиражованих товарів.

Створення такої людини відбувається на основі стимулювання й формування певних психологічних і світоглядних установок, таких як нарцисизм і поверховість і (я така гарна, і я знаю все); необмежене зростання потреб (хочу всього); необмежене задоволення бажань (хочу “жити на повну”); мобільність, енергійність, спортивність (хочу більше цього й того, щоб мати більше “драйву”); ігрове, карнавальне бачення суспільного життя (хочу розваг і шоу, і нічого, крім розваг і шоу); негативне ставлення до традиційних цінностей, висміювання таких понять, як “істина”, “краса”, “честь”, “гідність” (як “отстойних”); стирання граней між елітарною і масовою культурою (побутові речі як твори мистецтва, мистецький твір як продукт, культура як сектор економіки); сприйняття традиційних ціннісних центрів як осередків дозвілля та розваг… Список можна продовжити, але, гадаю, і так зрозуміло, про що йдеться. Пошуки розваг і задоволення стають найвищим благом, смислом і метою життя.

Все це спрямовано на формування того, що політологи, соціологи й філософи називають “масою”, “натовпом”, “посередністю”, “статистичною людиною”, “обивателем”, “суспільством споживання”. Ця маса не має ані національних, ані політичних, ані якихось кастових ознак. Це натовп, скупчення розрізнених, атомізованих індивідів, яких пов’язує лише те, що вони опинилися у сфері діяльності єдиного силового поля масових комунікацій. Їх об’єднує не так їхня воля чи навіть настрої, як дія на них зовнішньої по відношенню до них сили, що намагається по-своєму їх організувати, щоб зробити керованими. Це зовні соціалізовані, але, по суті, роз’єднані людські атоми, внутрішньо клішовані до безликості. За влучним виразом Дельоза, це саме той шизофренічний тип людини, який є водночас і продуктом, і споживачем, і універсальною машиною тиражування товарів.

Сьогодні постмодернізм, сказати б, відмулився, став історією. А проте, якщо, на думку дослідників, наприклад, український постмодернізм подарував вітчизняній та світовій культурі нові імена та яскраві твори, окреслив множину проблем і тем в мистецтві, запропонував новий підхід в пошуках смислів і принципів прийдешньої культури, то варто сказати і про роль того “нового підходу” у стимулюванні наведених вище ознак. Слід визнати, що ми, митці, самі штовхали ті велетенські колеса хворого на безум нігілізму виробництва, самі великою мірою стимулювали це створення шизофренічної людини – “машини бажань”. І сьогодні саме час повернутися до тих високих ідеалів, які ми свого часу так дотепно і в’їдливо висміювали. Якщо ми забули, що таке високі ідеали, то я нагадаю: культура високих ідеалів – це певний напрямок духовної орієнтації людини, а саме орієнтації не на потреби, а на цінності (не на розваги, а на смисл); це спосіб взаємодії зі світом на основі певних цінностей, таких як “істина”, “добро”, “краса”, “справедливість”, “честь”, “гідність” і подібних.

Шар четвертий

Нігілістичне розуміння речі призвело не лише до тотальної шизофренії виробництва (виробництва заради виробництва) і шизофренії людини (збагачення заради збагачення, пошуки розваг заради задоволення і пошуки задоволення заради розваг, ускладнені булімією), а й до шизофренії соціальних інституцій, передусім політичних. Коли задоволення й розваги стають смислом життя людини, то ця людина обиратиме до влади передусім того, хто їй все це забезпечує або може забезпечити: ідеальні варіанти – блазнюки, фіґлярі, комедіанти (але підійдуть і актори, шоумени, телеведучі і т. п.). Відтак шоу та попса стають формами політичного дійства, а гламур – стилем політичного життя. Людина маси сприймає будь-що, аби воно було видовищним. Важливим стає не те, що показують, а те, як показують. Сприйняття показуваного зміщується не до контексту смислу, а до контексту видовищного. Масі атомізованих індивідів байдуже, що суть блазнювання, фіґлярства (як і загалом акторської гри) полягає в ошуканстві й обмані. Звісно, вона не зважає на ці сутнісні риси, адже вони є прийнятними й зрозумілими у сценічному (видовищному) контексті. Маса не думає про те в політичній площині ці самі риси не звітрюються, а перетворюють політику на відверті шахрайство і брехню. Будучи певною мірою стерпними в часи відносного миру і відносного благоденства, ці риси, однак, увиразнюються в пограничних ситуаціях, подібних до тієї, яку ми маємо нині, показуючи безпорадність і позірність влади фіґлярів.

* * *

Безперечно, в основі всього цього хворобливого нігілізму економічного, культурного, політичного лежить нігілізм онтологічний, нігілізм філософський. Адже все, як не повертай, починається з філософії. Адже не епоха творить філософа, а філософ – епоху. Епоха зароджується насамперед у головах філософів і лише потім реалізується матеріально, практично. Платон і Аристотель, збагативши нас багато чим, але прищепивши нам хворобу нігілізму і ставши, по суті, деміургами нашої цивілізації – яскравий приклад такого верховенства філософії.

Звісно, вся наша (європейська, а нині – світова) технологічна цивілізація, цивілізація нігілізму, є приреченою. Логіка Ніщо, нігілізм світоглядний і нігілізм у соціальних зносинах, зрештою, приведуть до її занепаду. Вона впаде, відмулиться, пощезне з досвіду, подібно до інших тисячолітніх цивілізацій історії, як не під дією породжених нею техногенних катаклізмів, то під дією спонуканих нею природних чинників, подібних до сьогоднішнього. З’являться інші люди, не опановані логікою Ніщо, які лише дивуватимуться нашій недолугості…

Однак сьогодні ми ще можемо стати цими іншими людьми. У нас ще є сили, розум і здатність спокійно, шар за шаром, починаючи з верхнього шару, розгребти той осад, який самі намулили. А сила, розум і здатність породжують волю.