Шляхи підвищення інтересу дітей до малювання

Опанування нетрадиційними тех­ніками малювання дає змогу дітям відійти від предметного зображення, виразити в малюнку свої почуття й емоції, дарує свободу діяль­ності, вселяє впевненість дітей у своїх силах. Володіючи різними тех­ніками зображення предмета, діти отримують можливість вибору, що сприяє розвитку творчих здібностей, обдарувань.

Спостерігаючи за дітьми під час зображувальної діяль­ності та під час вільної творчості, педагоги помітили, що багато дітей боять­ся малювати звичайними способами, оскільки їм здається, ніби вони не вміють малювати, що в них нічого не вийде. В таких випадках слід використовувати нетрадиційні техніки малювання, адже така діяльність надзвичайно захоплює й ди­вує дітей. Вони охоче беруться освоювати нові художні матеріали, готові по декілька разів повторювати ту чи ту дію. І що краще вдаєть­ся дія, то з більшим задоволенням діти її повторюють, ніби демон­струючи свій успіх, радіють, привертаючи увагу дорослого до своїх досягнень.

Особлива цінність цих технік полягає в тому, що вони дають ді­тям змогу швидко досягти бажаного результату діяльності, реалізу­вати власний творчий задум.

Нетрадиційні інструменти:

• тички різних розмірів

• тонкі гілочки з дерева

• поролон

• печатки, штампи

• палички від морозива

• ватні кульки, ватні палички

• зубні щітки

• піпетки

• йоржики для миття пляшок

• гумки

• свічки

• пір'я тощо

Численність матеріалів ставить перед дітьми нові за­вдання й активізує уяву та фантазію. Кожна з цих технік - маленька гра. Їх використання дає дітям змогу відчува­ти себе розкутими, сміливими, неординарними, розвиває уяву, творчі здібності, креативне мислення, надає повну свободу для самовираження.

Роль батьків у формуванні творчих здібностей дітей

Тісна взаємодія з батьками з питань розвитку дитячої творчості є необхідною умовою розкриття творчого потенціалу кожної дитини..

Для того щоб зацікавити батьків цим напрямом цієї діяльності та залу­чити їх до активної взаємодії, педагогам потрібно систематично організовувати виставки дитячих робіт, проводити консультації щодо організації спільної творчої діяль­ності батьків з дітьми. Можна організувати «Творчу майстер­ню», де для батьків проводити тренінги, під час яких вони разом з дітьми будуть вчитися малювати, використовуючи нетрадицій­ні техніки.

Пробудити закладений у дитині творчий потенціал, навчити працювати, допомогти зрозуміти і віднайти себе, зробити перші кро­ки в творчість для радості, життя - і педагоги і батьки повинні пам’ятати просту істи­ну: бездарних дітей немає, є діти, яким дорослі вчасно не допомогли розкрити свій творчий потенціал.

3. Привчайте дитину користуватися громадським транспортом. Для початку можна проїхати на автобусі або в метро всього одну зупинку. Підготуйте дитину до поїздки, розповівши заздалегідь, як це буде відбуватися, куди і навіщо поїдете. Надалі робіть недалекі поїздки; добре, коли мета поїздки зрозуміла дитині: «На цьому автобусі поїдемо в магазин за олівцями. Треба буде проїхати три зупинки. Давай разом їх рахувати ». Можна взяти з собою улюблену іграшку: щось рідне в незнайомій обстановці допоможе заспокоїтися. Попутно пояснюйте дитині правила поведінки в транспорті: «Тримайся за поручень, а то зараз автобус буде повертати, можна впасти», «Треба оплатити проїзд: ось кондуктор (компостер тощо)». Те ж стосується і поїздок в легковому автомобілі.

4. Місця для відвідування вибирайте обережно. Для початку виберіть що-небудь ближче до будинку і де поменше людей. Поступово привчайте дитину бувати в компаніях, і з часом вона перестане боятися скупчення людей.

5. Відвідуючи нові місця, де знаходяться незнайомі діти і дорослі - гурток малювання, басейн, - спочатку приводите дитину ненадовго, дайте можливість звикнути до нової обстановки, до дитячого колективу, до нових дорослих. Можна домовитися з педагогом або тренером і перший час бути присутнім на заняттях разом з дитиною, а в разі, якщо дитина захоче, ненадовго вийти разом з нею. Відпочивши, дитина може повернутися до занять. Але якщо вона захотіла додому, зробіть так, як просить дитина. Не забувайте, що ситуація, яка вимагає від дитини активної взаємодії з іншими людьми, - величезна праця для неї. Але при правильній організації відвідування дитячого колективу дуже корисно для дитини, дає неоціненний досвід соціального життя і різноманітні враження, які підштовхують розвиток.

6. Дійте по обстановці: будьте готові до того, що дитина здатна повести себе по-різному. Так, вона може в будь-який момент захотіти усамітнитися, бо скупчення народу втомило її, - знайдіть більш тихе місце, де можна перепочити. А якщо дитина, не дочекавшись вистави, захоче повернутися додому - не чинить супротив. Це означає, що на сьогодні вона вже отримала достатню кількість вражень. Не наполягайте тривало ні в якому разі, уникайте тиску, інакше в наступний раз малюк буде боятися відправитися з вами в подібну подорож.

7. Вдома згадуйте, обговорюйте побачене, смакуйте цікаві деталі. Закріплюйте і розширюйте нові уявлення, використовуючи різні прийоми і можливості: намалюйте картинку, вивчіть віршик, організуйте гру. Ставте питання, пояснюйте в ході бесіди причинно-наслідкові зв'язки, логіку подій, заражайте дитини своїм позитивним емоційним ставленням.

Практика роботи з дітьми з РАС показує, що, правильно організувавши поетапне освоєння навколишнього світу, можна подолати обмеження, обумовлені труднощами дитини. Не бійтеся пробувати. Пам'ятайте, що результат буде досягнутий лише в ході постійного, регулярного тренування.

(за О.Янушко)

ЯК ЗРОЗУМІТИ ПІДЛІТКА. 5 ПІДКАЗОК ДЛЯ БАТЬКІВ

Підлітковий вік є необхідною для становлення особистості кризою, яку мають пережити як батьки, так і їхні діти.

Батьки чекають підліткового віку своїх дітей, як чогось дуже страшного. Ми часто чуємо: «Моя дитина вже нечемна, а що буде у підлітковому віці?!» Батьки розуміють, що буде важко, але як саме буде, як довго і як себе поводити в той період з підлітком – забороняти все чи дозволяти все, постараюсь розгорнуто розповісти.

Сьогодні підлітковий вік став «раннім»: з 9-11 років до 15-17. Цей час вважається віковою кризою, необхідною для нормального становлення особистості.

Щоб краще зрозуміти, що переживають наші діти в цьому віці, розпочнемо із біологічних змін в організмі, які корелюють із психологічними чинниками. У підлітків відбувається глобальна перебудова організму, окостеніння кісткового апарату відбувається швидше, ніж м’язовий розвиток організму. Розвиваються серцеві м’язи і судини, але невідповідно і нерівномірно. Через це, коли посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції, відбувається тимчасовий розлад кровообігу, підвищення артеріального тиску та напруження серцевої діяльності. Це спричиняє дратівливість, сонливість та швидку втомлюваність.

Основними змінами в підлітковому організмі, звичайно, є статеве дозрівання. З’являється статевий потяг, зазвичай неусвідомлений. У цей період діти мають отримувати від батьків підтримку. Батьки ж мають визнавати, що їхня дитина – окрема особистість. Про статеве дозрівання потрібно спілкуватися, готувати дитину до біологічних змін в організмі, до змін в зовнішності. Можна купити і книжку на цю тему, але якщо ми хочемо мати довірливі стосунки із власною дитиною, то з нею варто говорити.

Якщо ваша дитина у шість років питає, що таке «секс», а ви відповідаєте, що «ти ще маленький і потрібно підрости», повірте, дитина знайде відповідь деінде. Не впевнена, що ця відповідь буде вірною чи коректною. До того ж ви точно можете втратити контакт і довіру. І наступного разу, коли ви самі захочете поговорити зі своєю дитиною, то чи захоче вона вас слухати, а головне – почути?

У підлітковому віці батьки вже не є авторитетом. Тож сказати, що так не треба робити, бо не треба, для дитини не підходить, бо вона аналізує ваші дії, слова та вчинки.

Про психологічні особливості підлітків. Ми любимо наших дітей, тож часто хочемо їх обнімати і цілувати, але у відповідь часто отримуємо опір. Це не означає, що ваш рідний підліток вас не любить, він просто не усвідомлює свої потяги. Тож не потрібно дивуватися чи звинувачувати підлітка у відсутності любові. Діти можуть проявляти свою любов по-іншому. Особливо це стосується старшого підліткового віку – 13-16 років. Коли дитина захоче, то сама підійде і обійме.

Ви помітили, що ваш підліток, якщо не щодня, але щотижня змінює свою думку, інтереси, потреби і бажання. Впевнена, це вас дратує: то ліпити хоче, то на гурток танців захотів, то біологом хоче стати, то вже передумав і придумав, що стане військовим. Це нормально, бо у підлітковому віці дитина починає активно себе шукати. Ми, дорослі, не завжди знаємо, чого хочемо, то що говорити про дітей? Варто ставитись до цього терпляче та старатись спрямувати, але не все вирішувати за нього, а ще гірше – заставляти.

Для підлітка важливо мати власний простір, свої секрети і особисте життя – особливо це стосується старшого підліткового віку (13-17 років). На дверях появляється табличка «відчинено/зачинено», підлітки дратуються, чому ви без стуку заходите у їхню кімнату, вони не хочуть, щоб ви слухали їхні розмови з друзями. І це також норма. У цьому віці провідною діяльністю є міжособистісне спілкування. Зазвичай підлітки не хочуть, щоби дорослі знали про їхні пікантні розмови з друзями, обговорення симпатій, бажань і фантазій. Якщо ваша дитина стала закритою або грубою, не бийте одразу на сполох, а поспостерігайте. Зазвичай це стандартна поведінка для підлітка, а не прояв суїцидальних нахили.

Ви сильно любите свою дитину і, звичайно, стараєтесь відгородити її від проблем і помилок. Але щоб діти чогось навчились і подорослішали, вони мають робити помилки і вміти їх або вирішувати, або приймати. Щоб дитина не відчувала себе «лузером», батьки мають ділитися свої досвідом падінь та злетів. Адже не помиляється лише той, який нічого не робить.

Часто діти не вміють програвати. Звісно, ми хочемо, щоб наші діти були переможцями, але якщо дитина не буде вміти програвати, їй буде складно емоційно. Тож треба навчити дитину програвати, щоб вона навчилась вигравати. Щоб програш ставав стимулом до перемоги, а не просто здатися і більше не намагатися.

І на кінець декілька основних правил, як спілкуватися та як себе вести із дитиною-підлітком:

http://tvoemisto.tv/blogs/shcho_take_pidlitkovyy_vik_i_yak_ne_vtratyty_kontakt_z_vlasnoyu_dytynoyu_95839.html

Психічний стан підлітків під час карантину: як впоратися з кризою. Як батьки можуть допомогти своїм дітям-підліткам впоратись із панікою та вберегти, їх психічний стан.

Підлітковий вік – один із найскладніших періодів як в житті дитини, так і батьків та всього оточення. Саме цей час вважається становленням дитини як особистості і саме в цей час доволі часто настає криза в розвитку. Підлітки мають велику потребу в самоствердженні, самостійному й рівноправному спілкуванні з ровесниками та старшими. І саме в період різних криз, трагедій, епідемій проблеми підліткового розвитку загострюються як ніколи.

Глобальна пандемія коронавірусної інфекції Covid-19, яка сколихнула ввесь світ, додає ще більше складності в звичайне життя підлітків. Адже коли як не у весняний період всі підлітки починають активно спілкуватись з друзями, гуляти та проводити якомога більше часу на природі. Та у зв’язку із введенням карантину, закриттям шкіл, скасуванням різних заходів підлітки пропускають всі як щоденні, повсякденні, так і деякі важливі моменти своєї молодості.

Усі підлітки, так само як і дорослі люди, відчувають тривогу, страх, самотність та зневіру через спалах коронавірусу у світі. Та знайте, що ви не самотні! У вас є батьки, рідні, друзі, які хоч і на відстані, та завжди підтримають у скрутну хвилину.

Ми зібрали дані найвідоміших психологів та сформували поради для підлітків, як впоратись із панікою та вберегти свій психічний стан.

Перше правило. Відчувати тривогу – це нормально!

Давайте зізнаємось, що закриття шкіл це не така вже й паніка для дітей, а навпаки радість, щоправда до певної пори. Діти задоволені, що можуть відпочити дома, виспатись досхочу, та це не надовго. Вже через кілька днів особливо підлітки, які так потребують спілкування, почнуть жалітися, що їм набриднув карантин, що їм набридло читати тривожні новини (а вони без цього не можуть), будуть випрошувати у батьків дозволу вийти погуляти, адже їм «так погано».

Та давайте зізнаємось, що всі люди навколо відчувають теж саме і всім також погано й тривожно. Проте вчені вже давно визначили, що тривога – це нормальна функція здорової людини, яка попереджає нас про загрози і, в свою чергу, допомагає нам вживати заходів для захисту себе та своїх рідних. Саме відчуття тривоги допомагає нам прийняти рішення, які актуальні в даний момент. Наприклад, мити руки, не торкатись обличчя, не контактувати з великими групами людей. І саме такі поради, які ми чуємо та вживаємо завдяки нашій тривозі, допомагають як нам, так і людям навколо нас.

Для того, аби ваша тривога не зростала та не перетворювалась в паніку, переконайтесь, що ви отримуєте інформацію з надійних джерел (сайтів Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міністерства охорони здоров’я, Центру громадського здоров’я). Пам’ятайте, що ознайомлений – значить озброєний. Якщо ви будете читати інформацію із перевірених джерел, то й ваша тривожність буде зменшуватися.

Якщо ж у вас виникає тривога стосовно вашого поганого самопочуття, перш за все розповідайте батькам. Ваші батьки приймуть рішення як правильно вчинити та зможуть звернутися до вашого сімейного лікаря.

Друге правило. Знайдіть собі цікаве захоплення!

Всі знають, що найкращий спосіб відволіктись від поганих думок чи підняти собі настрій – зайнятись улюбленою справою. Якщо вам уже набридли всі справи, спробуйте зробити те, чого раніше не робили. Для підлітків, категорії, яка розвивається найшвидше, є дуже багато варіантів провести час з користю: почитати улюблену книжку, переглянути новенький фільм чи серіал, пограти в онлайн гру разом з друзями, пограти в настільні ігри разом усією сім’єю, згадати старе хобі, яким захоплювались в дитинстві чи буквально рік тому, навчитись готувати, чим потішите і себе, і свою сім’ю. Цей список можна продовжувати дуже довго, адже насправді знайти нове заняття можна завжди і соціальні мережі нам допоможуть в цьому. Як результат такого проводження часу, ви отримаєте задоволення, відчуєте полегшення та повернете свій нормальний емоційний стан.

Третє правило. Зв’язок із друзями та навколишнім світом!

І саме тут соціальні мережі важливі як ніколи. Комунікація, зворотній зв’язок – одна із складових життя підлітків, і відмовляти їм в цьому категорично не можна, потрібно просто шукати альтернативу. Підтримуйте чати із своїми друзями, діліться новинками та створюйте свої власні челенджі. І пам’ятайте, що ваша креативність – це і є ваша сила.

Четверте правило. Відчувайте та діліться своїми емоціями.

Доволі часто ви мабуть чуєте фразу «Не дуйся, бо тріснеш», у відповідь ми заперечуємо та сердимось ще більше. А ви знаєте, що наш організм – це цілісна система, і коли ми тримаємо всі емоції в собі це однозначно негативно відображається як на нашому емоційному, психічному стані, так і впливає на роботу деяких органів. Тож не варто тримати все в собі! Зрозуміло, що неможливість зустрічатись з друзями, проводити час як раніше викликає у вас розчарування. Але ви завжди можете поспілкуватись із своїми батьками, своїми друзями по телефону чи відеозв’язку. І дозвольте своїм почуттям вийти назовні, неважливо, чи це позитивні, чи негативні емоції – вони завжди можуть бути висловленими та почутими. Будьте відкритими та щирими! Адже недарма кажуть, виговоришся і одразу стане краще

П’яте правило. Будьте щирими та позитивними!

Як би банально ця фраза не звучала, але дійсно наше самопочуття – це наші емоції, і чим більше позитивних в нас емоцій, тим краще ми і почуваємось. Навіть дослідники з’ясували, що люди, які позитивно сприймають світ, мають тенденцію до нижчого тиску, менше схильні до розвитку серцевих захворювань, краще контролюють вагу та мають кращий вигляд. А ще, проявляйте свої почуття за допомогою дотиків, так, саме дотиків. Доведено, що звичайний дотик допоможе пом’якшити наслідки соціальної ізоляції та покращити настрій. Але не біжіть обійматися зі всіма пересічними, в складний період буде достатньо обмінятись обіймами із своїми найдорожчими людьми!

Тож пам’ятайте, що складний період – це не трагедія. Саме в такі періоди у вас є можливість стати ближчими із своїми рідними й друзями, зробити те, чого раніше не робили, а головне – обдумати своє життя та спробувати бути дійсно щасливою людиною!

Поради батькам дітей з ООП

Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

·Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

· Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

· Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

· У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

· Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

· У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

· Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

· Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

· Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

· Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

· Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Дослідження. Аутизм і проблеми слуху: заплутані перетини.

У багатьох дітей і дорослих з аутизмом є різні порушення слуху, що підсилює риси аутизму і ускладнює діагностику Дослідження припускають, що вади слуху в три рази частіше зустрічаються у аутичних людей по порівняно з людьми з типовим розвитком. Серед глухих і слабочуючих дітей поширеність аутизму становить від 4% до 9%, в той час як серед дітей в цілому аутизм зустрічається лише у 1%, йдеться в результатах деяких досліджень.

Деякі проблеми слуху і аутизм можуть мати загальні біологічні причини, каже психолог Джин Манковскі з Університету Північної Кароліни, США. Наприклад, передчасні пологи, а також краснуха або цитомегаловірусна інфекція під час вагітності пов'язані з підвищеним ризиком як проблем зі слухом, так і аутизму. Недоношеність, внутрішньоутробні інфекції та інші чинники також можуть вплинути на розвиток нейронних зв'язків головного мозку, що може вплинути як на слух, так і на поведінку... далі (https://outfund.ru/autizm-i-problemy-sluxa-zaputannye-peresecheniya/)

Психологічна допомога батькам дітей в інклюзивному класі⠀

⠀

Перший раз у перший клас – це стрес не лише для дитини з ООП. Це краш-тест для її батьків – як вони впоралися із соціальною підготовкою: якими дотепер були батьками, як виховали дитину, чи підготували до навчання. ⠀

Крім того, вони згадують власні переживання, непокояться, чи правильно обрали школу, чи впорається дитина, чи не будуть її дражнити. ⠀

Як організувати психологічний супровід батькам учня з ООП⠀

Почніть формувати позитивні установки в батьків щодо їхньої дитини ще до початку навчального року. Адже у всіх дітей виникають труднощі на початку навчання. Втім тут важливо змістити акценти – з невдач на успіхи.⠀

Варто акцентувати увагу й на відповідальності батьків. Адже ані тьютор, ані вчитель чи його асистент не знімають з батьків обов’язку допомагати дитині у навчанні. ⠀

Також можна встановити ресурсні соціальні зв’язки – групи підтримки, батьків дітей з ООП зі старших класів чи сусідньої школи. ⠀

⠀

Подолати стереотипи в інклюзивному класі⠀

Занепокоєння батьків нормотипових дітей мають право на існування, адже вони хочуть того ж самого – щоб їх дитина впоралася з навчанням, їй не заважали й не ображали. Тож свідомо ніхто не хоче завдати шкоди чужій дитині. ⠀

Аби знайти порозуміння з обох сторін ефективно використовувати «Я-конструкції», наприклад замість «Ось ви завжди…» краще сказати «Коли ви…, я почуваюся…».⠀

Для батьків обох сторін можна проводити спільні тренінги для батьків з навичок спілкування, розв’язання конфліктів, надання та отримання зворотного зв’язку. ⠀

Ключова мета психологічного супроводу для батьків учнів інклюзивного класу – робота над розвитком толерантності, свідомого допущення та прийняття інакшості іншої людини без зверхності та відчуття цінності іншої людини. ⠀

ВПЛИВ СТРЕСУ НА ОРГАНІЗМ ДИТИНИ. ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ І КОЛИ ВАРТО ЗВЕРТАТИСЯ ДО ЛІКАРЯ

Стрес – це реакція організму на подразнення, де подразником є ситуація. Більшість дітей сьогодні перебуває під впливом стресу, оскільки посилюється психічна діяльність дитини у зв’язку з необхідністю засвоєння і переробки великого обсягу інформації (інформаційний стрес). Виникає перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників (емоційний стрес).

Арт-терапія – лікування мистецтвом

Цей вид психологічної корекції особистості грунтується на застосуванні творчості та мистецтва з метою гармонізації психоемоційного стану. Спочатку метод застосовувався у реабілітації дітей, вивезених з фашистських таборів у часи Другої Світової війни. Нині арт-терапевтичні методи та прийоми допомагають у подоланні проявів депресії, наслідків стресу, при терапії складнощів емоційного розвитку, зниженого настрою, почуття самотності. Арт-терапія м’яко сприяє подоланню міжособистісних конфліктів, страхів, фобій, підвищеної тривожності тощо.

Сутність арт-терапевтичного процесу полягає в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності до самопізнання та самовираження. Під час занять людина глибоко вивчає свої почуття (любов, ненависть, образу, страх, радість тощо), вчиться їх розуміти і керувати ними.

Результати арт-терапії. Робота над малюнками, картинами, скульптурами є безпечним способом нейтралізувати руйнівні та саморуйнівні стани, зняти стрес, подолати комплекси та непорозуміння у міжособистісних стосунках. Арт-терапія в значній мірі сприяє розвитку почуття внітрішнього контролю і здатності до самобалансу, на символічному рівні дає можливість експериментувати із власними почуттями досліджувати і виражати їх у соціально прийнятній формі. Арт-терапевтичні прийоми сприяють творчому самовираженню, розвитку уяви, естетичного досвіду, практичних навичок образотворчої діяльності та художніх здібностей у цілому.

У дітей з інвалідністю прийоми арт-терапії підвищують адаптаційні здатності до інтеграції в суспільство, до повсякденного життя у дитсадку і школі, знижують втому, емоційні розлади і їх прояви, пов’язані зі станом здоров’я. Арт-терапія надзвичайно ефективна у корекції різних відхилень та порушень формування та розвитку особистості, адже вона спирається на її здоровий потенціал та внутрішні механізми саморегуляції і зцілення.

Як допомонти дитині адаптуватися до навчання в школі.

Більшість з нас, дорослих, згадує шкільні роки з ностальгією і задоволенням — перші успіхи, шкільні друзі, перша любов… Але похід у перший клас є для будь-якої дитини сильним стресом, і у великій мірі від батьків залежить, наскільки легко і безболісно пройде цей процес . Для того, щоб дитина не тільки адаптувався до школи, але і полюбила шкільну рутину і заняття, йому потрібно допомогти. Як допомогти дитині адаптуватися до школи? Що можуть зробити батьки? Про що важливо заздалегідь подумати? Можна умовно виділити два етапи адаптації до школи — період до початку занять і перші місяці навчання.

Що слід робити батькам для ефективної адаптації майбутнього першокласника заздалегідь, до початку занять?

1. Говорити про школу в позитивному ключі Чим більше дитина знає про школу, про майбутні заняття, про шкільну рутину і правила, — тим менше вона турбується про майбутню важливу подію і тим краще вона психологічно готова до школи. Згадуйте про свій позитивний шкільний досвід, про шкільних друзів і важливі знання і навички, які ви там отримали. Детально розповідайте дитині про них. Шукайте разом з майбутнім першокласником позитивні моменти, які прийдуть в його життя разом зі змінами.

2. Навчити необхідним побутовим навичкам Дитина повинна бути повністю самостійною перед походом до школи, адже тата і мами не буде поруч, щоб зав'язати шнурки, заправити сорочку в штани або порахувати належну йому здачу в буфеті. Важливо також прищепити навички охайності, щоб дитині було легше адаптуватися в колективі однолітків.

3. Поступово підлаштувати режим майбутнього школяра Заздалегідь навчіть дитину вставати вранці і лягати ввечері спати в необхідний час. Продумайте, яка буде послідовність дій першокласника після повернення додому з навчання. Зверніть увагу на розумне чергування роботи, гри та відпочинку. І звичайно, згодом, протягом пари-трійки місяців, забезпечуйте дотримання цього режиму дитиною.

4. Відправити дитину на курси підготовки до школи Цей пункт необов'язковий, але дуже корисний: саме на заняттях з підготовки до школи майбутній першокласник буде поступово привчатися до чергування занять і перерв, активному отриманню знань та підготується до майбутнього навчального навантаження. Можливо, він навіть знайде майбутніх шкільних друзів. Корисним буде також знайомство з майбутнім першим вчителем в умовах менш формальних, ніж 1е вересня.

5. Мотивувати дитини на успішне навчання Небажано обіцяти дитині щось матеріальне у разі його успішного навчання. Це може відбити бажання отримувати знання самі по собі, заради їх корисності і необхідності. Заплануйте з дитиною якусь подію мрії, спільне яскраве дозвілля або відпочинок — і мрія допоможе йому у важкі шкільні моменти.

Зупинимося тепер на тому, чим можуть допомогти першокласникові батьки в перші місяці навчання та адаптації до школи.

1. Організуйте повноцінний відпочинок! Дитина-першокласник повинна спати не менше 11 годин на добу, в тому числі вдень. Якщо є можливість, краще не відправляти його у шкільну групу подовженого дня, і обов'язково включати в режим дня одну або дві прогулянки: одну після школи і до виконання домашніх завдань, іншу — перед сном.

2. Створіть фізичні навантаження! Школярі змушені досить багато часу проводити, сидячи нерухомо, тому щоб уникнути появи млявості і втоми від малорухливого способу життя, грайте з дитиною в активні ігри, вирушайте на прогулянки і пробіжки, відвідуйте спортивні секції (якщо відвідували їх до початку шкільних занять, і дитина до ним вже звикла)

3. Допомагайте першокласнику адаптуватися в колективі! Іноді давайте дитині з собою частування, яким він міг би поділитися з новими друзями; запрошуйте його друзів час від часу в гості; влаштовуйте спільні вилазки куди-небудь у вихідні — в парк або в цирк. Обговорюйте з дитиною способи виходу з конфліктних ситуацій, коли вони виникають.

4. Скоротіть до мінімуму час перед телевізором! Першокласники відчувають незвично великі навантаження на зоровий апарат у перші місяці навчання, тому чим менше вони будуть проводити часу перед телевізором і комп'ютером, тим краще.

5. Активно цікавтеся, але без необхідності не втручайтеся! Проявляйте живий, але не дуже наполегливий інтерес до шкільного життя дитини. Уважно вислухайте його, коли він хоче чимось з вами поділитися. Постарайтеся без необхідності не сидіти з ним поруч під час виконання шкільних домашніх завдань.

6. Створюйте НЕ-шкільні ритуали Щоб дитина не відчувала зайвого тиску від змін в його житті, створюйте сімейні, тобто не-шкільні ритуали, яких ви можете дотримуватися у вихідні дні або вечорами вдома. Дитина повинна відчувати, що як би не були справи в школі, вдома у нього є надійний тил. І найважливіше для батьків у процесі підготовки та адаптації дитини до школи — не панікувати.

Пам'ятайте: це заразливо! Розглядайте цей період як новий етап у житті дитини — яскравий, цікавий, корисний і позитивний.Тоді ваш першокласник відчує ваш настрій, і ніщо не завадить йому не тільки успішно адаптуватися до школи, а й полюбити її .

ІГРИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ДІТЯМ ПОДОЛАТИ СТРАХ

✔ Малюємо веселку сили.

На альбомному аркуші паперу дитині пропонується намалювати веселку за допомогою пластиліну. Спочатку слід підготувати з різних шматків пластиліну кольорові кульки. Потім потрібно запропонувати дитині розмазати кульки пластиліну по аркушу паперу, повторюючи вголос: «Я сильний», «Я сміливий». Можна сказати дитині, що коли їй знадобиться сила і захист, вона може згадати цю веселку.

✔ Складаємо страшилку.

Психолог починає, а дитина повинна додавати речення або слово. Наприклад: «На вулиці ніч … На нічну прогулянку вийшов величезний собака … Він збирався когось вкусити … і т.д.». Закінчити страшилку необхідно смішно: «Несподівано з неба спустився величезний торт. Собака завиляв своїм хвостом, і всі зрозуміли, що він добрий, і дали йому шматочок торта ».

✔ Закопуємо страх.

Дитині пропонується зліпити з пластиліну кілька кульок, а потім запитати: «Як цей страх буде називатися?» (Страх шуму, страх темряви і т.д.). Потім запропонуйте дитині на аркуші паперу намалювати сторожа, який охоронятиме страх і не випустить його на волю. Після виконаної роботи запропонуйте малюкові покласти страх в картонну коробочку разом зі сторожем, вийти на вулицю і закопати коробочку в землю.

✔ Малюємо страх. (з 5 років)

Дитині можна запропонувати намалювати на альбомному аркуші паперу свій страх. По ходу малювання задаються питання, які спонукають її розвивати сюжет малюнка, збагачувати палітру використовуваних колірних тонів. Якщо питання не допомагають досягти цього результату, то даються прямі вказівки: «Давай поряд з будинком намалюємо хлопчика, який вийшов погуляти», «Давай зробимо одяг яскравим, різнобарвним» і т. д. Завдання полягає в якомога більш деталізованому розгортанні сюжету, підвищенні і яскравості кольору, виразності колірних поєднань, використанні широкої різноманітності колірних тонів. Дитину потрібно розпитати про те, що вона намалювала, таким чином познайомившись зі своїм страхом (дізнатись його слабкі і сильні сторони). Вкінці запитати: «А що тепер хочеш з ним зробити?»

Діти - найбільший скарб не тільки сім'ї, але й усього людства..

Це наша радість, любов та сенс нашого життя!

Батьки - це перші та найвпливовіші вчителі своїх дітей. Саме на них соціум і сама матінка-природа покладають основну відповідальність за психічний та фізичний розвиток маленьких особистостей.

У процесі виховання батьки стикаються з низкою труднощів, для вирішення якої необхідні педагогічні та психологічні знання. Пропонуємо Вам підбірку найактуальніших тем з існуючих проблем.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ І СТРАХІВ У ДИТИНИ

• Пам’ятайте, що дитячі страхи — це серйозна проблема й не тре­ба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.

• Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.

• Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними геро­ями, орієнтовані на добро, тепло.

• Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.

• Не залякуйте дитину: «Не будеш спати — покличу вовка» тощо. Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.

• Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше ЗО хвилин. Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів.

• Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть із нею малюнок.

• Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити. Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу. Змініть образ страху.

• Грайте за ролями.

• Ігри за ролями гарні тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи в такий спосіб у свідомості ди­тини досвід подолання свого страху.

• Посмійтеся разом із дитиною.

• Цей спосіб передбачає наявність бурхливої фантазії в батьків. Якщо ваша дитина боїться, наприклад, грози, постарайтеся придумати яку-небудь історію (обов’язково страшну!) із власно­го дитинства про те, що ви й самі точно так само боялися грози, а потім перестали. Нехай син або дочка посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом, а отже, вже май­же перемогли його. Важливо, щоб маля зрозуміло: «У мами чи тата були такі самі страхи, а потім вони минули, отже, це прой­де й у мене».

• І пам’ятайте — дитина має право на помилку!

• Дитина повинна знати — батьки в будь-якій ситуації підтримають її й не стануть менше любити!

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ І БАТЬКАМ ЩОДО ПОВОДЖЕННЯ З АГРЕСИВНОЮ ДИТИНОЮ

• Пам’ятайте, що заборона на підвищення голосу — спосіб подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки та усунувши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини буде подолано.

• Дайте дитині можливість виплеснути свою агресію, перенесіть її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» свого ворога, й ви побачите, що в реальному житті агресивність у цей момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або невтішних висловлювань про своїх друзів чи колег.

• Нехай ваша дитина в кожний момент відчуває, що ви її любите, цінуєте та приймаєте такою, якою вона є. Не соромтеся зайвого разу приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недружелюбні погляди одне на одного або бурмотання чого-небудь із образою собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи або бракує сил контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».

• Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні й захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах виникнення непорозумінь.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, які призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може переконатися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.

• Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли двоє дітей під час гри щось не поділили й почали сваритися, краще поспостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти самі зможуть знайти спільну мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися одне з одним. Якщо ж під час сварок одна дитина завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», варто припинити таку гру, щоб запобігти формуванню страху в переможеного.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ СОРОМ’ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ

• Намагайтеся, щоб ваша дитина частіше спілкувалася з молод­шими дітьми.

• У спілкуванні з дитиною будьте обережні й тактовні, оскільки дитина може зрозуміти вас «не так».

• Найскладніше для вашої дитини — це знайомство з новими людьми. Допоможіть їй у цьому, нехай вона не почувається са­мотньою.

• У сором’язливих дітей занижена самооцінка, переконатися в, цьому вам допоможуть різні діагностики. Пропонуємо два найпростіших і найпопулярніших варіанти.

• Частіше ходіть у гості разом із дитиною та запрошуйте гостей до себе додому.

• Не намагайтеся все зробити за дитину. Давайте їй більше дору­чень, пов’язаних зі спілкуванням.

• Підбадьорюйте та хваліть вашу дитину за кожний крок.

• Не навішуйте на вашу дитину ярлик сором’язливості. Пам’ятайте, що сила сугестії дуже велика.

• Постарайтеся зацікавити вашу дитину театральною діяльністю й записати її до театрального гуртка.

• Створіть у своїй родині й у найближчому оточенні дитини такий клімат, щоб дитина почувалася комфортно й затишно.

• Не проявляйте, хоча б зовні, занепокоєння щодо вашої дитини.

• Постарайтеся довідатися у вчителя або психолога про спеціальні вправи й допоможіть вашій дитині позбутися сором’язливості.

• Не акцентуйте увагу вашої дитини на її сором’язливості.

• Частіше розмовляйте, спілкуйтеся зі своєю дитиною.

• Не вважайте свою дитину поганою тільки тому, що вона сором’язлива.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО АДЕКВАТНОЇ САМООЦІНКИ

• • Нехай дитина бере участь у домашніх справах, виконуючи посильні доручення. Це допоможе їй відчути свою необхідність, важливість і значимість у родині, забезпечить внутрішнє налаштування на сприйняття її (родини) цілісності.

  • Заохочувати краще конкретне досягнення або зусилля, а не «особистість», уникаючи найвищого ступеня «най»(кращий, розумніший, красивіший).

  • Відмовтеся, а краще забудьте про порівняння з іншими дітьми: кожна дитина (і не тільки дитина!) – унікальна. Краще порівнюйте малюка… із самим собою (адже він міняється щодня), наприклад, покажіть старі малюнки або фотографії (відео та аудіозаписи), щоб він очевидно бачив свої успіхи.

  • До речі, і себе теж ні з ким не порівнюйте, у всякому разі, свідомо. Краще говоріть із підлітком про те, що кожна людина – неповторна. Це допоможе зрозуміти, що ніхто інший на нього не схожий, що його люблять не за щось конкретне, а за те, що він є.

  • Подавайте приклад адекватному ставленню до результатів вашої власної праці (адже буває, що якщо не пиріг підгорів, то каша пересолена): не влаштовуйте трагедії, краще виберіть конструктивну репліку: «Наступного разу треба буде…». Розповідайте і показуйте свої успіхи, щоб малюк переконувався в тому, що вони і у вас є, а не тільки в нього, що, будучи цінною частиною вашого життя, він не є її єдиним сенсом.

  • Пояснюйте, що в усіх іноді трапляються невдачі. Дуже важливо зрозуміти, що помилки дають людині можливість учитися. Покажіть дитині, що ви розумієте її почуття, але, визнаючи їх (включаючи навіть негативні), можете не розділяти і не погоджуєтеся з неприйнятною поведінкою.

  • Але найголовніше – давайте своїй дитині відчувати й усвідомлювати, що щиро любите її такою, якою вона є. Діліться з нею своїми інтересами, емоціями, враженнями, знаннями. Розповідайте про родину і предків.

• Помітивши, що самооцінка сина або доньки має тенденцію до зниження, частіше влаштовуйте ігри, в яких дитина буде лідером. Якщо ж само сприйняття «піднімається» вгору, можуть допомогти конкурси, в яких призи вручаються «за номінаціями», тобто не тільки за абсолютну перемогу. Для навчання правильної самооцінки дуже корисні рольові, ситуаційні ігри.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО СТРИМУВАННЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

• • Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

  • Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей – єдність їхніх дій.

  • Не застосовувати фізичні покарання.

  • Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

  • Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

  • Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

  • Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

  • Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.

  • Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

ПОРАДИ БАТЬКАМ КОНФЛІКТНИХ ДІТЕЙ:

• • Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».

  • Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.

  • Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

  • Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.