ЛЕДАЧА ХМАРИНКА

 Як хмаринка була ще малою,Їй не треба було працювати.І не брали до праці з собоюТу хмаринку матуся і тато: «Спи, маленька, і сил набирайся.На віку твоїм стане роботи!Ти побігай по небу, пограйся,Ми самі попрацюємо доти». А коли тато й мама стомилисьІ на пенсію вийшли по віку,Без дощу на планеті лишились.Всі біду мали дуже велику: Все посохло, вмирали рослини,І тварини віка доживали…Всі просили із неба краплини,Або швидшої смерті благали. І хмаринка тоді зрозуміла,Що життя її стане прекрасним,Як прокинеться в ній добра сила,І вона дасть водички нещасним. У батьків запитала пустунка,Що для світу зробить вона може? Й зрозуміла: її поцілункаЖде рослинка і грудочка кожна. Заходилась вона працювати Над лісами, озерами, в полі…Вся земля одягла нові шати,Оживала природа поволі. І раділи батьки за дитину,Що старанна така й працьовита.Щоб звеличити вашу родину,Треба вчитись у мами і тата.