Впродовж всього життя чоловік залишався вірним Шостці та працював на місцевих підприємствах. З початком повномасштабної війни життя родини Пристромових змінилося – 8 травня цього року Ігор Іванович був мобілізований на захист України. Його серце наче передчувало майбутню біду… Як не намагався бути спокійним і бадьорим, але при прощанні з дружиною промовив: «Хотілося б мені ще пожити та відчуваю, що не вернусь… Я зробив для своєї родини все, що міг». Прощався з рідними, як в останнє.

Після проходження військової підготовки у Харківській області чоловік був направлений на одну з найгарячіших ділянок фронту. Виконував обов’язки стрільця механізованого батальйону. Користувався високим авторитетом серед бойових побратимів і військового керівництва. Мав позивний «Іванич», адже був старшим за більшість захисників.

В результаті танкового обстрілу позицій ЗСУ в Луганській області наш земляк 11 липня отримав важке, комплексне поранення – залишився без ноги, мав численні травми внутрішніх органів. Навіть в той критичний момент Ігор не розгубився – самостійно наклав турнікет на місце втраченої кінцівки та дочекався допомоги. Він дуже хотів жити…

Наступного дня після складної операції чоловік по пам’яті пригадав номер коханої та зателефонував їй. Жінка одразу ж поїхала до свого Ігоря та перебувала у лікарні м. Дніпра тривалий час. З усіх пацієнтів реанімаційного відділення Ігор Пристромов був «найважчим». Не працювали внутрішні органи – нирки, шлунок, легені. Життя чоловіка підтримувалося завдяки медичному обладнанню. У Шостці всі рідні та знайомі молилися та благали про диво, але цього не сталося.

25 липня Ігор Іванович відійшов у вічність…