Слабоданюк Юрій Михайлович

Народився 12 жовтня 1975 року в с. Ковтунове Шосткинського району. Навчався у Шосткинській школі № 9, де отримав неповну середню освіту. У старших класах навчався у Ковтунівській школі. Працював слюсарем  МТП, навчався у Шосткинській автошколі на категорії А,В, С.

20 жовтня 1993 року юнак був призваний на строкову службу до військової частини А92422 м. Чернігова, а у червні наступного року переведений до в\ч А0232 м. Конотоп. 23 травня 1995 року зі званням «рядовий» звільнився в запас. З квітня 1996 року працював на одному з Шосткинських підприємств («Агрохім») трактористом-машиністом.

У 1998 році почав працювати слюсарем у колективному сільськогосподарському підприємстві у с. Ковтунове, пізніше – на виробництві керамокаменю (пресувальником) у Києві. З вересня 2003 навчався у вищому професійному училищі № 19 м. Шостка та опанував напрямком «Муляр-лицювальник-плиточник». Після цього працював за професією у ООО «Дизайн Холдинг». З 2005 року працював на відомому Шосткинському підприємстві слюсарем.

13 червня 2014 року Юрій Михайлович став на захист України – був призваний по мобілізації до Нацгвардії. До 2015 року служив на посаді кухаря, потім – старшого стрільця.

З перших днів повномасштабної російської агресії Юрій Михайлович захищав Україну на Сумщині, у складі Сил територіальної оборони ЗСУ.

За роки служби Юрію довелося побувати в багатьох «гарячих» точках – воював на Бахмутському, Лиманському, Покровському напрямках. На фронті виконував обов’язки водія-електрика. Його бойовий позивний був «ЗІЛ», адже він їздив саме на цій вантажівці… Восени 2023-го чоловік отримав контузію та поранення, після лікування повернувся до своєї військової частини. По словам багатьох, він був незамінним фахівцем…

На зв’язок з родиною Юрій не вийшов 2 липня минулого року, з цього часу захисник вважався безвісти зниклим. На днях, через рік тривожного очікування та надії,  родина отримала чорну звістку – старший солдат Слабоданюк Юрій Михайлович героїчно загинув при захисті Батьківщини, в районі н.п. Красногорівка Донецької області…

Нещодавно сестра Людмила написала про Юрія вірш…

Хоча про піхоту говорять всі тихо,

Стояла без світла, без тилу й броні…

Вклоніться солдату - здобув він свободу

І славу посмертну здобув назавжди.

Вклоніться солдату, вклоніться безмежно!

Хай пам’ять про нього вирує в віках!

Ніщо не замінить нам друга і брата,

Коли завжди поруч – у серці і в думках!

Вмовляла  й просила рідная мати,

Сльозами вмивалась, благала не йти!

- Не йди, зачекай! Залишися, мій синку!

Дозволь подивитись на тебе хвилинку!

- Там друзі на фронті, мої побратими.

Я їх не залишу в скрутнії часи!

Останні слова і останні хвилини

Коли він стояв перед нами – живий…

Тепер із небес він боронить родину,

І кожного з вас, і свою Україну.

Віддав все, що мав –

Чесний. Рідний. Святий.

Щирі співчуття всім, для кого його смерть назавжди залишиться глибокою раною…

Вклоняємося світлій пам’яті нашого Героя, вічна вдячність і шана воїну!