Подивіться відеоурок:
Прочитайте, зробіть стислий конспект:
28 вересня 1929 Народився в селі Стопчатів на Івано-Франківщині у селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в радянській десятирічці.
1945-1946 Був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА.
1948-1953 Навчався у філологічний факультет Львівського університету.Потім навчався в аспірантурі, але невдовзі залишив наукову роботу.
1953 Вийшла перша збірка Д. Павличка «Любов і ненависть».
1954 поет заочно був прийнятий до Спілки письменників CPCР.
1955 Вийшла його збірка «Моя земля».
1957—1959 Павличко завідував відділом поезії журналу «Жовтень».
1958 У Львові надрукована збірка поезій «Правда кличе!», в якій цензура не відразу помітила твори, спрямовані проти тоталітарної системи. А коли розібрались, то майже весь тираж, окрім кількох примірників, був вилучений із продажу та знищений.
1959—1962 Вийшли збірки «Бистринг», «Днина», «Пальмова віть», «Жест Нерона».
1964 Збірка вибраних поезій «Пелюстки і леза», Переїзд до Києва, розпочав роботу в сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка.
1966—1968 Павличко працював у секретаріаті Спілки письменників України.
1971—1978 Редактор журналу «Всесвіт». У 1977 стає лауреатом Державної премії України ім.Т. Шевченка.
1980-ті Д. Павличко брав активну участь у заснуванні Руху, Демократичної партії України.
1989 Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.
1990—1994 Він був одним із лідерів парламенту. Пізніше працював на дипломатичній роботі. Посол в Польщі та Словаччині.
Був народним депутатом I (1990-1994), III (1998-2002), IV (2002-2006) скликань Верховної Ради, представляючи націоналістичні або «національно-демократичні» сили в українському парламенті.
29 січня 2023 Помер на 94-му році життя в Києві.
Прочитайте вірш:
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Подивіться відеоурок:
Подивіться відео:
Запишіть:
«Два кольори»
Автор – Дмитро Павличко
Рік написання –1964 р.
Рід літератури: лірика
Вид лірики: патріотична, філософська.
Жанр твору: ліричний вірш.
Тема твору «Два кольори» – це роздуми про долю людини, про те, що для неї найдорожче, це вияв любові до рідної матері, яка своїми руками вишила синові сорочку червоними і чорними нитками, що стала ліричному герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про рідну домівку.
Ідея «Два кольори»– заклик не забувати про своє коріння, про батьків, про те, що є основою життя.
Провідні мотиви вірша “Два кольори” : дорога життя, синівська й материнська любов.
Композиція твору. Вірш «Два кольори» написаний у формі монологу сина. У якому він висловлює свою любов до матері й подяку за її любов і турботу.
Прочитайте вірш:
Найдовша з усіх доріг
Найдовша з усіх доріг —
Дорога твого приходу.
Найбільша з усіх таємниць
Таємниця твого обличчя.
Ми прощаємося на день,
Ніби розходимось на віки.
І твій слід на моєму серці
Поглиблюють кожні очі.
Прочитайте:
Швидкоплинні хвилини щастя й довжелезні віки чекання любові, надзвичайно рідне, знайоме до болю й в той же час кожного разу нове, невловиме, загадкове обличчя любові й такі глибинні положення світогляду ліричного героя втілилися в кількох поетичних рядках. Філософське обдарування й невтомний пошук істини тривалістю в життя зумовили багатогранність і розмаїття поетової філософії кохання. Ми виділимо в його баченні любові такі основні аспекти: функції кохання в житті, кохання як досягнення втраченої цілісності, боротьба інстинкту життя й інстинкту смерті, кохання як наближення до вічності.