Урок 1
Уславлення неповторності кожної людини "Я"
Образ України, громадянський вибір поета «Задивляюсь у твої зіниці…»
Подивіться відеоурок:
Запишіть:
8 січня 1935 Василь Симоненко народився в с Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі.
1942—1952 Навчався у Біївській початковій школі(1942—1946), середню школу закінчив в Тарандинцях (1947—1952).
1952 Вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).
1957 Закінчив факультет журналістики Київського університету.
1957— 1960 Працював у газеті «Черкаська правда».
1960—1963 У газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.
1962 Василь Симоненко став членом СПУ. Вийшла збірка «Тиша і грім» (друкувався мало, через радянську цензуру)
Середина 1962 Поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв’язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
1963 Казка «Цар Плаксій і Лоскотон». Здоров’я поета після побиття погіршується
13 грудня 1963 Поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.
1964 Вийшла посмертна збірка «Земне тяжіння» (книгу було висунуто на здобуття Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1965р. (посмертно))
1981 З’явилася книга вибраного «Лебеді материнства» з передмовою Олеся Гончара.
Псевдоніми Симоненка — В. Щербань, С. Василенко, Симон.
Твори Василя Симоненка
– перша збірка «Тиша і грім»
– цикл «Мандрівка по цвинтарю»
– цикл «Заячий дріб»
– оповідання «Вино з троянд»
– оповідання «Кукурікали півні на рушниках»
– оповідання «Весілля Опанаса Кровки»
– оповідання «Лебеді материнства»
– оповідання «Ти знаєш, що ти – людина»
– казка «Подорож у країну Навпаки»
– казка «Цар Плаксій і Лоскотон»
– щоденник «Окрайці думок»
– посмертна збірка «Земне тяжіння»
Прочитайте вірші:
Я
Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
— Дарма ти себе уявляєш пупом,
На світі безліч таких, як ти.
Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя.
Ліниво тяглася отара хвилин…
На світі безліч таких, як я,
Та я, їй-Богу, один.
У кожного “Я” є своє ім’я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми — не безліч стандартних “я”,
А безліч всесвітів різних.
Ми — це народу одвічне лоно,
Ми — океанна вселюдська сім’я.
І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони “я”.
Прочитайте вірш:
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
Подивіться відео:
Прочитайте, запишіть:
“Я” Василь Симоненко аналіз (паспорт)
Автор – Василь Симоненко
Жанр – вірш
Лірика – філософська
Рік написання – 1962
Тема: кожна людина неповторна.
Iдея: уславлення неповторності кожної людини.
Мотиви: справедливiсть, життєздатність, самоповага.
Головна думка: “Ми — не безліч стандартних “я”, А безліч всесвітів різних”
Художні засоби:
Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «гримів одержимо і люто», «лице рябе», «одвічне лоно», «ліниво тяглася», «океанна вселюдська сім’я».
Порівняння: безліч таких, як ти; безліч таких, як я.
Протиставлення: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім’я.»
Метафори: «уявляєш пупом», «кривилося гнівом лице», «не стала навколішки… гордість», «тяглася отара хвилин», «ми — безліч всесвітів»
«Задивляюсь у твої зіниці» аналіз (паспорт твору)
Автор – Василь Симоненко
Рік написання – 1962
Вид лірики: громадянська, патріотична.
Жанр: ліричний вірш.
Тема: звеличення рідної землі, її історії.
Ідея — показати щирі синівські почуття поета до своєї Батьківщини.
художні засоби:
епітети «червоні блискавиці», «мама, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні, занадто кучі та малі», «зіниці, голубі, тривожні», «розпука вікова», «хмари бурякові», «священне знамено» змальовують тривожний світ, у якому ми живемо;
метафори «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать америки й росії», “чорти живуть на небі”, «палають хмари», «сичать образи»
порівняння: «зіниці, голубі, тривожні, ніби рань»; звертання: «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «мене»;
гіпербола «битви споконвічний грюк» створює різноманітну, строкату картину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій;
риторичне питання «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?» цілком логічно підкреслює ті опори, на яких тримається світ і людське життя;
риторичні оклики «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!» роблять вірш емоційним, наближають автора до читача;
літота «Я проллюся крапелькою крові» змальовує думку про те, що кожен із нас — це немов маленька крапелька, але всі ми — частина матері-України.
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..
Прочитайте, запишіть:
Аналіз вірша «Є в коханні і будні і свята»
Рік написання – 1961
Жанр: ліричний вірш.
Різновид лірики: інтимна (особиста).
Мотив: кохання.
Тема: зображення почуття ліричного героя, його готовності сприймати все добре й все погане в житті, радіти і насолоджуватися кожним днем.
Ідея: возвеличення сили справжнього кохання. Автор поєднує все це з філософськими роздумами про сенс життя.
Головна думка: кохання – це не лише радість. Інколи воно приносить муки, страждання. Проте не варто розчаровуватися. Адже якщо чекати свою вірну любов, то вона обов’язково прийде.
«Є в коханні і будні і свята» художні засоби:
Вся поезія пронизана внутрішнім протиставленням (є в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль; ненаглядна, злюща, чудова)
Епітети – тривожні думи; дріб’язкові хмарки.
Метафори – обіймав би нас часто сум; дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Риторичний оклик – я без тебе не можу жить!
Анафора – є в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль.
Асонанс – в коханні і будні, і свята, є у ньому і радість, і жаль.
«Казка про Дурила» — казка для дорослих, алегорична розповідь про втрачену й віднайдену Батьківщину. Особливості жанру. Поема містерія. Пошук автором форм історіософськогота національного міфотворення.
Прочитайте поему (текст на сайті за посиланням)
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=249
Прочитайте, запишіть:
З історії написання
У щоденнику Василя Симоненка є запис від 5 вересня 1963 року: «Вчора написав «Казку про Дурила». Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше».
1963 рік був періодом, який увійшов в історію Радянського Союзу під назвою «застій». Алегорично-сатирична спрямованість твору мала таку викривальну силу, настільки насичена алюзіями на сучасну поетові дійсність, що «Казка про Дурила» була уперше оприлюднена лише через 24 роки після смерті поета.
Тема: доля народу в умовах тоталітарного режиму, пробудження його свідомості.
Ідея: викриття облудності та жорстокості тоталітарного режиму, брехні вождів, гостра критика свавілля та пустослів’я бюрократії.
Основні персонажі:
Дурило, син дурного Петра – головний герой твору.
Спало, де впало, їло, що мало,
та, мов трава, росло»;
«Та хлопця й вигнало – слава Богу:
Не менше саженя в ріст.
Кулаки – мов горщата,
мов обаполи, ноги –
і де те здоров'я бралося
в нього,
коли ж все життя
безконечний піст?
Юрба старшин. «Порода наша мудра від природи, ми знаєм все, бо осягнули все. І глипає на нас зворушено і гордо щасливий предок – щирий шимпанзе…»; «Одна турбота наші чола оре – а що, як в мудрі паперові гори раптово влучить іскорка вогню? Чи вистачить чорнила, щоб залить? А більше нам нічого не болить»; «Нам би повне корито бурди, теплу ковдру, затишну стріху та цукерку вряди-годи».