Свято-Андріївська церква - втрачена святиня

«І кажу Я тобі, що ти скеля,і на скелі оцій побудуюЯ Церкву Свою, і сили адові не переможуть її»Євангеліє від Матвія, 16:18 Свято-Андріївська церква села Новоандріївка була звичайнісіньким сільським православним храмом дореволюційної Росії. Доля її в роки Радянської влади також виявилася найтиповішою і гіркою. Напередодні Другої світової війни церква була закрита, а згодом зруйнована до самої основи.Декілька слів про село Після реформ 60-70-х років ХІХ століття, не дивлячись на їх половинчастість і незавершеність, більшість кріпосного населення, припинила обов’язкові відносини з поміщиками перейшла на положення селян - власників. А це в свою чергу дало змогу їм вільно пересуватися, купувати та обживати нові землі на берегах річки Лозоватка, що впадає в Кам’янку. Поселення виникає на землях Лозоватської казенно-оброчної статті. Сюди переїздять переселенці з сіл Бережинка, Червоний Яр, Митрофанівка, Покровське. Перші згадки про поселення сучасної Новоандріївки відносяться до 1883 року. Така дата була вирізьблена на сволоці однієї з найстаріших хат села. Спершу село називалося Немолюча Балка (Немоляцька Балка) за відсутністю в ньому церковного приходу. Поступово село збільшувалося в своїх розмірах і зайняло територію по обидва береги річки Лозоватка та схилах балок, що прилягають. Поселення було зараховане до Новгородківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. З ростом території поселення збільшилась і чисельність його населення. За переписом 1897 року в селі проживало 1386 чоловік У 1887 році в селі була збудована дерев’яна Свято Андріївська церква. Від назви церкви, і на честь Святого в Андріїв день (13 грудня) село було перейменоване в Ново Андріївку. Церква зметнулася увись, служачи орієнтиром, оскільки шпиль і купол з хрестами далеко були видні з усіх боків. Про церкву знали в усій окрузі. Зрубана з колод і обшита згори дошками, вона мала високий фундамент з трьох лав тесаного каменю. Високі вікна були захищені візерунчастими, кованими з металу, гратами. Усередині убрання іконами доповнювалося різьбленим деревом. Згори будівля чітко вимальовувала форму хреста. Споруда стала прикрасою села, його гордістю і символом майже на п’ятдесят років. По недільних і святкових днях далеко по окрузі розносився дзвін дзвонів з високої дзвіниці, збираючи людей на службу, і, здавалося, ніщо не може порушити цей стрункий хід життя, в якому був час і потрудитися, і помолитися. Історія храму починається у березні 1885 р., коли селяни та інші жителі поселення подали митрополитові клопотання про облаштування церкви. Селяни скаржилися на значну віддаленість місць свого проживання від храмів, які знаходились у с. Новгородка (Куцовка). Із-за майже 10 верстової відстані храми ставали практично недоступними для відвідування "старцями і маловіковими дітьми", а також в поселення, зважаючи на численність пастви і необхідності їхати ґрунтовими шляхами, частенько не могли потрапити священнослужителі для здійснення необхідних треб (причащання і соборування тяжкохворих, хрещення слабких немовлят).Храм було вирішено присвятити святому Андрію Первозванному. Під документом, окрім селян, підписалися найбагатші жителі поселення - брати Марущукові (Марущуков Філіп Микитич, Марущуков Андрій Микитич і Марущуков Пантелеймон Микитич), які виражали готовність виділити на спорудження церкви 1 тисячу карбованців сріблом і обіцяли "мати піклування про успішне закінчення цієї справи". Селяни також жертвували посильні суми, а також допомагали, забезпечували будівництво, робочою силою і підвезенням матеріалу. Проханню був даний хід. Особливу роль в швидкому вирішенні справи зіграла зміна законодавства відносно основи нових церков: в 1858 року владою були прийняті поправки, згідно з якими розгляд цих справ у Святішому Синоді більше не було потрібне, - досить було вирішення питання на рівні єпархіального начальства. На підставі розглянутої на засіданні документації у справі духовна консисторія ухвалила: основа церкви з особливим причтом «зручна і корисна і потрібна для полегшення селян поселення у виконання релігійних обов'язків і християнських треб». Будівництво церкви йшло швидко, і восени 1887 року - було завершене. Був виділений клір у складі священика, диякона на вакансії псаломщика і причетника. Довколишня територія церкви була облаштована. Для священика і псаломщика були збудовані церковні будинки під залізними дахами. По спогадах старожилів, Свято-Андріївська церква знаходилася в центрі села. Навпроти храму на іншій стороні дороги знаходилося кладовище. Біля церкви росли липи і тополі.Біля церкви у свята проходили ярмарки, на які з'їжджалися жителі з Новоандріївки та сіл Лозоватка та Миколаївка (сучасне с.Бережинка Новгородківського району). Діти раділи достатку цукерок, калачів, пряників. Встановлювалися гойдалки, каруселі. Це було велике свято для усього села. Без громади не обходилась жодна більш-менш важлива подія на селі. 9 березня 1911 року для святкування 50-річчя звільнення селян від кріпосної залежності було вирішено «спорудити в нашому храмі ікону святого Благовірного князя Олександра Невського і виділити 70 крб.» За участю громади розв'язувались суперечки, вирішувались питання утримання громадських споруд (церкви та школи). Так, «…на прохання священика отця Василія Апостолова на ремонт нашої Свято-Андріївської церкви призначити по 1 крб. від кожного наділу, що складе 782 крб., які розмістити в загальну розкладку на 1911 рік і використати до 1 вересня 1911 року. Інші кошти (скільки потрібно) взяти із прибутку церковних сум…» Слід зазначити глибоку завзятість селян до віри, йдучи на війну чоловіки зібралися в церкві на молебень, отримали Боже благословення і батьківський наказ: "У вірі батьківською православною міцно стояти і про відступ ніколи не подумувати". Говорили:"Молися Богові від Нього перемога! Пресвята Богородиця врятуй нас "! По звичаю зашивали щіпку рідної землі, узятої біля огорожі церкви і удома в мішечок і пришивали до натільного хреста. 13 грудня 1887 року поселення Немолюча Балка (Немоляцька Балка) по присвяченню нової церкви було перейменовано в село Ново Андріївка.
Шкільна справа У 1890 році при храмі була влаштована церковно-приходська школа грамотності для навчання поселенських дітей. Навчальна будівля належала храму, крім того парафія забезпечувала вчителя квартирою (помешканням). Місцевий священик запрошував для школи учителів. Як зазначалося у «Записах володінь, приговорах сільських зібрань»: «прихожани дуже вдячні священикові за відкриття школи і охоче віддають в ону своїх дітей». У 1901 році в ній навчалося 116 хлопчиків та 16 дівчаток. Викладачем Закону Божого був настоятель храму священик отець Василій Апостолов. Крім нього заняття у школі проводив вчитель – Федір Павловський (завершив навчання у духовному училищі). Оклад викладача складав 150 карбованців (отець Василій на посаді законовчителя окладу не мав, оскільки знаходився на грошовому утриманні як настоятель храму). При церкві було відкрито церковно-приходське опікування, яким завідували місцеві прихожани. «Діяльність опікування полягала в підтримці місцевої церковно-приходської школи, притчових приміщень, опалюванні приходського храму і освітленні сторожового намету при храмі:

найом квартири для учителя церковно-приходської школи – 30 крб.
опалення церковно-приходської школи – 15 крб. »[1]

З 1899 р. в школі почали навчатися дівчатка, які ходили на заняття у своєрідній формі - одноманітних коричневих сукнях і сірих хустках. Учителем в школі був диякон. Дружина диякона Марія Павлівна безкоштовно навчала учениць рукоділлю. Дівчатка вчилися шити білизну, вишивати і в'язати. На ті часи жіноча освіта була рідкісним явищем для Російської імперії. У школі вивчалися наступні предмети, що відносяться до релігійного циклу: Закон Божий, Священна історія Старого і Нового Заповітів, загальна історія Церкви, статут про богослужіння, церковнослов’янська мова, церковний спів. Зі світських предметів викладали російську мову, російську цивільну історію, географію, арифметику. За навчальною програмою займатися необхідно було по 5-6 годин в тиждень, а в суботу - по 4 години. Впродовж року учні отримували елементарні знання, що включають Закон Божий, що складається з тем Священної історії Старого і Нового Заповітів і навчання 17 молитвам. Навчання церковному співу складалося з унісонного розучування молитов і інших співів по слуху, з голосу для подальшого співу в церкві. На уроках російської мови учні вчилися писати букви, а потім читати і писати окремі слова, займалися переказом, тобто дітей готували до самостійного читання релігійних текстів. На занятті по краснопису навчали скоропису. Окрім вивчення російської мови, в школі навчали азам церковнослов’янської мови. Метою вивчення церковнослов’янської мови була підготовка до читання Євангелії (окрім Євангелія від Матвія) і до служби голосу недільного дня. На уроках арифметики школярі вчилися рахувати від одного до ста і робити прості обчислення. Учням потрібно було виконувати вправи з різними обчислювальними операціями, які в майбутньому могли згодитися в житті. Крім того, вводилося заняття по російській історії, на яких діти отримували короткі відомості про географію Росії, головні церковні і світські події в країні, вивчалися персоналії правителів і особливості їх правління. Виховне середовище церковно-приходської школи, засноване на заповідях Божих, формувало особливе відношення дітей до всього:

До батьків, учителів і старших - шанування, повага, слухняність;
До однолітків - уважність до своїх вчинків і слів - як ви хочете, щоб поступали з вами, так і ви поступайте;
До своєї Батьківщини - якщо Бог призвав тебе з небуття у буття саме тут, то це не випадково, на цій землі ти народжений, це і є твоя батьківщина, Батьківщина - звідси витоки патріотизму;
До природи - навколишній світ - це світ, Богом створений, світ Божий, тому треба берегти його.
До справ, вчинків, навчання - розпочинати з молитви, увага, зібраність, відповідальність, якість і доведення до кінця.

Після 1917 року церковна школа була повністю ліквідована постановою Ради народних комісарів від 24 грудня 1917 року «Про передачу справи виховання і освіти з духовного відомства у ведення народного комісаріату по просвіті»."Безбожна п'ятирічка" 50 років проіснувала Свято-Андріївська церква. Але наближався час важких випробувань для православної церкви. "Безбожна п'ятирічка", названа так по поставленій меті: знищення усіх храмів і вірян. Після приходу більшовиків на Україну почалися акції, які були направлені на знищення Української Церкви. Незважаючи на те, що широкомасштабні антирелігійні та антицерковні кампанії, проведені в Україні більшовицькою партією та радянською державою на початку 20-х років, мали досить суттєві наслідки, однак очікуваного перелому на антирелігійному фронті не було досягнуто. «Релігія залишилась основою світогляду переважної більшості населення»Все це зумовило виступ Й.Сталіна у грудні 1927 р. на XV з'їзді ВКП(б), після якого 30 червня 1928 р. з'явилася резолюція «Про релігійний рух і антирелігійну пропаганду», в якій наголошувалося на необхідності посилити наступ проти релігії. Уже в 1928 р. антирелігійна кампанія в Україні набирає нових обертів: йде масове закриття монастирів, храмів, вилучення церковного майна, широкомасштабні репресії проти духовенства Храм неодноразово намагалися закрити. У 1930 р. в селі був заборонений церковний дзвін, а через два роки, після того, як усі шість дзвонів храму було занесено владою в особливий список, почалося їх розкрадання. Колгоспи отримали дозвіл забрати по одному дзвону «для пожежних сигналів». 26 квітня 1932 р. по селах колишнього приходу Свято-Андріївської церкви місцевою владою були організовані збори колгоспників. Основне питання - «залишити або закрити церкву». За словами голови сільради, що виступив на зборах: «Церква приходить у занедбаний стан», вимагає ремонту, фарбування даху та скління вікон, «попа при церкві немає», навколишнє населення «завдяки роз'яснювальній роботі» вже зрозуміло, «що церква є лише дурманом народу». Більшість колгоспників були вимушені проголосувати за постанову: «зважаючи на занедбаний стан церкви і як населення вже не зацікавлене утримувати її, від церкви відмовитися». У 1932 році церква була закрита остаточно. Було знищено внутрішнє убрання, скинуті главки з хрестами, розібраний верх дзвіниці, виламаний вівтар, знесена огорожа - тобто усе те, що явно нагадувало про одвічне призначення цієї будівлі. Згадує мешканець села Колісніченко Василь Кирилович: "Одного разу мою увагу привернув натовп людей, що гудів, біля церкви. Усі дивилися вгору на купол церкви. Виявляється там, на верху, чоловік спилював хрест і він ось-ось повинен був впасти. Хрест, падаючи з великої висоти, пробив дах, і глибоко увійшов до землі. Люди хрестилися, ремствували». "Сльози стояли в очах односельчан, що спостерігали з боку за розгромом, біль в душі не покидав нас, учасників тієї самої розправи, коли ми виносили з церкви начиння, ікони, церковні книги, звалювали усе це в купу, розтоптуючи ногами, під страхом смерті від влади, свою віру", - згадував Яровий Михайло Іванович. Незабаром почали злам самої церкви. Біля церкви росло багато дерев. Серед них височіла тополя. Дерево спиляли. В його пеньок забили великий штир, на який наділи барабан. І за допомогою отриманого, таким чином, ворота почали ламати дзвіницю. Дзвіницю ламали довго, вже дуже міцна була будівля. З десяток міцних чоловіків крутили ворот, і, купол будівлі не встояв – звалився". Дзвін розбили і здали на переплавку, огорожу розібрали. Церква була передана на баланс місцевого колгоспу «Іскра». Територія біля храму була перетворена на господарський колгоспний двір. Приміщення храму на багато років перетворилося на колгоспний склад, в якому була влаштована зерносушарка. За будівлею ніхто не стежив, вона поступово робилася непридатною. Під час Другої світової війни храм уцілів, але сильно постраждав, були остаточно загублені вівтар і дзвіниця, вибиті всі вікна. Бомба, скинута з німецького літака, пробила головний купол храму, але не вибухнула і впала на зерно. Пізніше з'ясували, що замість тротилу усередині бомби був пісок.4 березня 1946 р. на засіданні правління колгоспу «Іскра» було відмічено, що «з кожним роком будівля руйнується, нині <...> без вікон, дверей і печей, частину даху вже знесло вітром». Для огляду храму була створена «технічна комісія». Відвідавши напівзруйнований і повністю розграбований храм, комісія рекомендувала: «просити про розлом будівлі церкви з використанням будівельного матеріалу при розбиранні на потреби колгоспу». У 1946 році храм був розібраний, а з дощок і дерева збудували ферму та декілька підсобних і господарських приміщень; битою храмовою цеглою вимостили дорогу, із залізних листів даху робили відра. Майже п’ятдесят років це був пустир навпроти Новоандріївської школи.В 90-х роках ХХ століття на місці церкви розпочалося будівництво колгоспної майстерні, яке розтягнулося на довгі роки. В даний час двадцятилітній довгобуд добудовано і перетворено в склад, в якому, як і за часів радянської влади, зберігається зерно. *** Свято-Андріївська церква, в якій новоандріївці хрестили дітей, укладали шлюби, приймали присягу на вірність Вітчизні, цілуючи Святий Хрест і Євангеліє, втрачена як святиня. Можливо, свята молитва і подяка Богові, які лунатимуть із відроджених духовних святинь, призвуть у наш рідний край Господнє благословення, мир, суспільну злагоду, Божу благодать.

Свято-Андріївська церква

Церковноприходська школа

Руйнування церкви