Розвиток телеграфу на Єлисаветградщині

Вступ.

Телеграфний зв’язок як складова частина господарства і один із видів електричного зв’язку має свою славну історію та традиції.

 Людство з сивої давнини находило засоби зв’язку на значні відстані. Для передачі повідомлень посилались гінці, чи палаючі вогнища попереджували про наближення ворога, чи про те, що гурти диких тварин перебираються на нові території. Пізніше повідомлення почали передаватися в письмовому вигляді – виникає поштовий зв’язок. В кінці XYIII століття виникає оптичний зв'язок – оптичний телеграф, який прослугував людству близько 60 років.

Але найбільш ефективні засоби зв’язку було винайдено в ХІХ столітті; вони базувалися на досягненнях у вивченні магнетизму та електрики. Розвиток техніки зв’язку в ХІХ столітті відмічено трьома великими винаходами – телеграфу, телефону, радіо.

Основи телеграфії були закладені членом-кореспондентом Академії наук Павлом Львовичем Шилінгом, який в 1832 році створив перший практичний електромагнітний телеграф. Пізніше ряд ефективних конструкцій телеграфних апаратів було розроблено послідовником Шилінга членом Петербурзької академії Борисом Семеновичем Якобі, який в 1839 році вперше в історії техніки запропонував електромагнітний пишучий телеграфний апарат, а у 1850 році – букводрукуючий.

Винахід Шилінга одразу ж отримав визнання  серед вітчизняних та зарубіжних вчених,  а також широке на той час практичне використання, що пояснювалося розвитком промисловості і ростом мережі залізниць. Якщо у 1860 році у Росії експлуатувалося майже 30 тисяч кілометрів ліній зв’язку і близько 200 телеграфних станцій, то за десять років,  тобто в 1870 році, протяжність телеграфних ліній зросла до 80 тисяч кілометрів, а число  телеграфних станцій – майже до 700.

Темп росту російської телеграфної мережі був самим високим в Європі. Важливим напрямком у розвитку телеграфії був винахід засобів ущільнення телеграфного зв’язку. І в цьому направленні російськими вченими і інженерами був зроблений значний вклад. Серед них З.Я.Словінський, П.І.Морозов та інші.

Вплив російських спеціалістів на розвиток світової телеграфії був загальновизнаним. Росію було прийнято до міжнародних телеграфних організацій з часу їх створення та приймала участь у всіх міжнародних конференціях по   телеграфу.

В наш час телеграфія виділилась як важлива самостійна галузь техніки, що здійснює великий вплив як промислово-господарській діяльності суспільства та керуванні державою, так і в задоволені культурно-побутових потреб населення.

В даній роботі зроблено спробу розглянути ряд питань, пов’язаних з історією телеграфної техніки, винайдення та вдосконалення, що були внесені до телеграфної апаратури та обладнання на телеграфних станціях Півдня України в кінці ХІХ століття.

Метою роботи є дослідження історії виникнення, розвитку та функціонування телеграфного зв’язку на Півдні України, зокрема на Єлисаветградщині в період з 1855 по 1916 роки.

При підготовці роботи були використані матеріали з історії Елисаветградського телеграфу, публікації в книгах та журналах, відомчі та архівні матеріали Кіровоградського обласного державного архіву. Нажаль, не всі питання пов’язані з розвитком телеграфного зв’язку на Півдні України вивчені  достатньо. В літературі відсутні фундаментальні дослідження про розвиток телеграфного зв’язку. Все це, звичайно, значно затрудняло написання даної роботи.

Коротко про розвиток телеграфного зв’язку повідомляється в роботі Марценицена С.І., Новикова В.В. “150 років вітчизняному телеграфу”[1], а також в збірнику статей серії “Знання”[2]. В цих роботах подається матеріал про розвиток електричного телеграфу в кінці ХІХ століття, роки революційних змагань 1917 року та роки Великої Вітчизняної війни. Матеріалу пов’язаного з історією Півдня України дуже мало.

У вивченому фонді № 103 “Єлисаветградська поштово-телеграфна контора” Кіровоградського обласного державного архіву знаходиться матеріал даного характеру – це циркуляри, розпорядження, телеграми начальника Одеського поштово-телеграфного округу, а також звіти про роботу Елисаветградської контори. Цей матеріал дає можливість прослідкувати становлення та розвиток телеграфного зв’язку на Єлисаветградщині:

·         виникнення поштово-телеграфної контори та її відділів;

·         функції та задачі, що виконувала телеграфія, її значення для розвитку краю.

Єдиним матеріалом  періодичної преси є стаття “Унікальна карта: телеграф Кіровограда 110 років тому”[3]

Розділ І. Економічні передумови та необхідність розвитку телеграфу на Півдні України

В 50-60 роках ХYІІІ століття російський царський уряд вжив ряд заходів спрямованих на прискорення  заселення Новоросії. Одним з них стало розміщення на північних кордонах Запорозької Січі іноземних колоністів, які мали забезпечувати захист населення районів Лівобережжя та Слобожанщини. Серед них значилися серби, болгари, греки. Протягом другої половини ХYІІІ століття у Новоросійській губернії проживали представники таких народностей: малоросійська, волоська, німецька, сербська, російська, болгарська, грецька, польська, турецька, угорська, європейська та інші.

Приєднання у 1783 році до Російської імперії Кримського ханства відкрило широкі можливості  для більш інтенсивного заселення Півдня. Особливу активність при цьому виявили поміщики, які одержували у нових районах великі масиви землі майже за безцінь.

Активне заселення  Новоросії тривало до середини 30-х років, місцями продовжувалося навіть у 50-х роках ХІХ століття.

На Півдні України поселення засновували  переважно на неосвоєних землях. Початок багатьом містам і містечкам  поклали фортеці, що споруджувалися для захисту населення від нападу ординських можновладців.

Заснуванню міста Єлисаветграда слугувала фортеця Святої Єлизавети, яка в наслідок іменного указу імператриці Єлизавети Петрівни від 11 січня 1752 року була закладена генералом Глібовим.

З різних причин, лише з 18 червня 1754 року було приступлено до її будівництва. Фортеця Святої Єлизавети була збудована в дикому степу, поблизу кордону зимівників запорожців на правому березі річки Інгул. Вона повинна була слугувати захистом краю від набігів татар і запорожців.  З 1764 року слобода біля фортеці стала центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року дістала назву міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими, поліцейськими, та судовими справами. З 1787 року як орган міського самоврядування обиралася станова міська дума. Входило до неї шість гласних. Міський голова висувався, як правило із купецького стану.

Після ліквідації Єлисаветинської (з 1777 р.) провінції Єлисаветград увійшов до Катеринославського, а з 1795 року до Вознесенського намісництва., з 1797 року – до Новоросійської губернії, після поділу останньої  з 1802 – до складу Миколаївської (з1803 р. Херсонської) губернії.  У 1778 році виникає важливий центр морського суднобудування і перший порт у Російській імперії на Чорному морі -  Херсон. На Азовському морі великим торговим містом став Маріуполь (1779 р.). Будівництво найбільшого осередку військового суднобудування, а згодом і значного порту – міста Миколаєва почалося у 1778 році у гирлі річки Інгул.

У 1794  році на місці колишньої турецької фортеці Хаджибей, одним з визволителів якої був полковник Головатий, почалося будівництво Одеси. Населення нового міста зростало досить швидко. Вже на кінець століття в ньому налічувалося понад 5 тисяч жителів. Переважну частину мешканців становили українці та росіяни з якими майже повністю асимілювалася незначна кількість іноземців. Незабаром Одеса стала найбільшим на Чорному морі і другим за значенням в Російській імперії портом, великим економічним та культурним центром.

Вирішальну роль у заселенні регіону відіграли представники українського етносу, які протягом століття становили найбільшу частину населення.

Швидке заселення та господарче освоєння краю потребувало організації чіткого керівництва ним. В наслідок чого  на початку другої половини ХІХ століття потреба в послугах телеграфного зв’язку збільшилась і розпочався відносно швидкий розвиток останнього.

Другою важливою причиною, що сприяла розвиткові телеграфного зв’язку була реформа 1861 року та послідуючі реформи 60-70-х років ХІХ століття. Реформи створили відомі умови для більш бистрого розвитку промислового капіталізму, в зв’язку з чим збільшився попит на товари чорної металургії та машинобудування, кам’яне вугілля, залізну руду. “Росія сохи і ціпа, водяного млина і ручного ткацького верстата, стала швидко перетворюватися в Росію плуга і молотарки, парового млина і парового ткацького верстата.”[4]

Прискорений розвиток капіталістичних відносин в промисловості та сільському господарстві, ріст залізничного і водяного транспорту сприяли подальшому розвитку телеграфного зв’язку. Телеграфний зв’язок в умовах капіталістичних відносин, що розвиваються, на Півдні України починає відігравати все більш зростаючу роль в економічному, політичному та культурному житті краю.

Велике економічне і культурне значення телеграфу зовсім не потребує доказів. Швидкісне повідомлення має великий вплив на розвиток господарства, даючи можливість швидко отримувати свідчення про товарні ціни та інші важливі економічні явища і зробити відповідні розпорядження. Також велике значення телеграфу і в адміністративному відношенні, тобто як засіб управління в особливості по відношенні до окремих країн. Крім того телеграф є одним із найважливіших знарядь сучасної преси зближуючи весь культурний світ. Випереджаючи швидкістю своїх повідомлень у багато разів пошту, телеграф знаходить собі конкурента лише в телефоні.

Телеграф як предмет адміністративно управління і як засіб вилучення з нього прибутку держави (у фінансовому відношенні) досить скоро після свого виникнення майже скрізь став керівною регалією.

Швидкість, надійність, вірогідність, скритність – ось основні якості, якими наділявся телеграф для задоволення потреб ХІХ століття. Телеграфний зв’язок, що функціонував паралельно з такими засобами пересування як залізниця, морське і річне пароплавство; завдяки швидкості з якою ним передаються новини, своєчасно орієнтує промислові і торгові сфери відносно виробництва товарів, їх запасів, врожаїв, викликає відповідні пересування товарів в ті місця і країни, де в них спостерігається  нестача.

Разом з тим телеграф є чудовим знаряддям управління господарчими підприємствами, що роз’єднанні відстанню; та засобом для здійснення біржових операцій і регулювання кредитного і грошового обігу.

У політичному відношенні роль телеграфного зв’язку є в тому, що він значно полегшує співвідношення центру і провінцій.

Не можна забувати і про послугу, яку телеграф зробив сучасній пресі, і тій масі послуг в культурному житті, які створювались перемогою над умовами простору і часу.

Розділ ІІ. Історія розвитку телеграфного зв’язку на Єлисаветградщині

Як зазначалося раніше, на початку другої половини ХІХ століття потреба в телеграфному зв’язку збільшилась і розпочався відносно швидкий його розвиток. Офіційним початком роботи телеграфного зв’язку в Росії можна вважати 15 квітня 1855 року, коли відкрилась перша телеграфна магістраль між Санкт-Петербургом і Москвою.

12 жовтня 1881 року було засновано Російське Телеграфне Агентство, а 23 травня  1882 – “Північне Телеграфне Агентство”. Останнє було створене з дозволу імператора Росії за проханням російських купців.

Нове агентство створилося з метою збирати внутрішні і закордонні відомості політичного, фінансового та торгового змісту, а також новини суспільного життя.

Центральне Управління Агентством знаходилося в Санкт-Петербурзі, Головне Відділення – в Москві, а в середині Імперії були призначені агенти.[5]

У ХІХ столітті кордони Російської імперії розширились далеко на Південь і тому в кінці 1855 року для зв’язку з новими територіями Півдня в дію було запущено телеграфну лінію: Москва- Довськ -Київ- Кременчук- Єлисаветград- Миколаєв.

Таким чином, перша телеграфна станція в Єлисаветграді розпочала свою діяльність в 1855 році і була однією з перших в Російській імперії. Згідно з даними А.М.Пашутіна телеграфна станції в Єлисаветграді була запроваджена у жвтні 1859 року за клопотанням елисаветградської міської спільноти, дворян Бобринецького і Олександрійського повітів, при чому на наймання приміщення для неї, опалення і освітлення  було асигновано строком на десять років по 600 карбованців щороку, а дворянством на той же строк по 300 карбованців. Означені гроші були відпущені протягом десяти років повністю. Першим начальником телеграфної станції в Єлисаветграді був поручик Фон-Шеле і означена станція перше десятиліття знаходилася в двоповерховому кам’яному будинку купця Кричевського на Нижнє Донській вулиці. Першим же начальником  Елисаветградської Поштово-Телеграфної контори був колезький асесор Я.Я.Дахнов. [6]

Всього ж в Росії налічувалось 26 телеграфних станцій. Довжина телеграфних ліній, які зв’язували станції становила 5008 верст, а довжина дротів 6166 верст.

 В Єлисавтграді було встановлено чотири телеграфних апарати. За межі міста виходило дві лінії, які мали чотири дроти. Від міста одна лінія йшла у напрямку Кременчука, а друга – до Миколаєва.

Робота телеграфної станції Єлисаветграда мала в той час велике значення, бо через неї йшли телеграми з Кримського півострова, із Одеси, Миколаєва в Москву та Санкт-Петербург. Станція зв’язувала між собою телеграфні станції великих міст Російської імперії.

Може здатися дивним, що через Єлисаветград передавалися телеграми з Тифлісу в Москву. І, справді, одержану з Тифліса телеграму в Ростові-на-Дону передавали у Борислав, Миколаїв, а потім у Єлисаветград. Звідси вона продовжувала свій шлях на Москву і далі в глиб держави.

В той час, коли в Єлисаветграді телеграфні апарати працювали на повну потужність, в таких великих містах, як Архангельськ, Астрахань, Уфа, Єреван, Царицин, Баку не було взагалі телеграфу.

З часом телеграфна станція Єлисаветграда починає відігравати все більш зростаючу роль в управлінні та розвитку краю. Звідси ведеться обмін різного роду телеграмами. Цей обмін все зростає, і до 1913 року склав 91501 – переданих і 117565 прийнятих телеграм.

На початку ХХ століття місто Єлисаветград значно збільшилося в розмірах та за чисельністю населення. Так, станом на 1914 рік в місті нараховувалося 90 тисяч населення, 4 тисячі торгово-промислових підприємств з грошовим обігом 50 млн. крб., та кредитними установами, касовий обіг яких складав до півмільярда карбованців. Оскільки Єлисаветград був і центром, де проводилися щорічні ярмарки та базари, на які з прилеглих територій з’їжджалися по декілька тисяч селян, концентрація всіх поштово-телеграфних операцій в одному місці на одній станції була вже не зручною.  За поданням Біржового комітету та Міської управи в 1914 році в місті відкриваються ще 4 поштово-телеграфні установи, зокрема на вулиці Пермській де і були зосереджені більшість торгівельно-промислових підприємств.[7]

Всі телеграми поділялись на ряд категорій:

- циркулярні -  ці телеграми з текстом близько 200 слів відправлялися із С.Петербурга, Центрального Управління, Генерал-Губернаторами, Начальниками округів, Градоначальниками;

- спеціальні – відправлялися із С.Петербурга, Москви. Відправлялися за спеціальним наказом редакцій газет, могли нести в собі новини про політичне і внутрішнє життя;

- біржові, торгові, промислові;

- прості.

Щоб залучити більшу кількість населення до послуг телеграфу телеграми, які відправлялися в персидські міста Таврида і Урмія було дозволено передавати не російською мовою, але російськими  літерами. Такі телеграми відправляли в Персію через Нахічевань.

Швидкість передачі телеграм збільшувалася за рахунок технічних вдосконалень. Для прискорення передачі та для виявлення місця пошкодження на лініях на головних дротах була встановлена спеціальна звукова сигналізація. (Див. додаток 1)

На швидкість передачі вплинуло і наведення суворого порядку стосовно передачі телеграм. Так, за безпричинну затримку телеграми більше ніж 45 хвилин, чи без наглядно кинуті телеграми на працівників телеграфу накладалися адміністративні та грошові стягнення.

Телеграфний зв’язок Єлисаветграда був налагоджений не лише з містами всередині держави, телеграми звідси направлялись і за кордон. Так, з лютого 1904 року за домовленістю з міністерством внутрішніх та іноземних справ було дозволено передавати за призначенням без цензурного перегляду телеграми кореспондентів іноземних газет[8].

Обмін телеграмами з іноземними державами поштово-телеграфною конторою міста Єлисаветграда весь час збільшувався. Так, на 1913 рік обмін склав – 8959 переданих і прийнятих телеграм (див. додаток 2.)[9]:

Але Перша світова війна, що розпочалася у 1914 році, значно вплинула на роботу телеграфної сланці та відправку телеграм за кордон. Деякі працівники були призвані на військову службу. Знизився обмін з Францією, Великобританією, зовсім припинилася робота з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною.

Розділ ІІІ. Становище робітників Єлисаветградської телеграфної станції

З самого початку виникнення телеграфного зв’язку, згідно “Положення про прийом та передачу телеграфних депеш по електромагнітному телефону”, він був оголошений державною “регалією”. Телеграфна станція вважалась військовою установою. Керівництво телеграфними станціями здійснювалось через округи і управління. Єлисаветградська поштово-телеграфна контора належала до Одеського поштово-телеграфного округу.

Штат телеграфних станцій комплектувався із офіцерів корпуса інженерів шляхів сполучення і скасованих команд колишнього оптичного телеграфу. На станцію приймалися офіцери армії, що залишилися поза справами після Кримської війни (1853-1856 рр.). В 1859 році було дозволено зараховувати на службу цивільних осіб чоловічої статі, що володіли іноземними мовами та тих що мали загальноосвітню підготовку. Жінки почали займати посади телеграфістів лише з 1871 року.

В інструкції про службу жінок-телеграфісток, зазначалося, що на роботу приймаються дівиці не старше 21 року, бездітні вдови до 30 років і заміжні жінки, що одружилися з чоловіками, працюючими в телеграфних установах. При народжені дитини законним вважалася відсутність жінок на роботі не більше одного місяця. При виконані службових обов’язків жінки повинні були бути одягнені в закриті скромні плаття темних кольорів, по можливості одного фасону. Загальна кількість жінок, що працювали на телеграфній станції не повинна переважати 25% штатних працівників. Жінки були позбавлені права займати які-небудь адміністративні посади, і лише в 1904 році було дозволено підіймати жінок-службовців по службі аж до посади начальника поштово-телеграфної контори. Технічний персонал комплектувався виключно із чоловіків. (див. додаток 3)[10]

Крім основного штату в конторі були учні та кандидати на поштово-телеграфні посади з платою або кандидатською допомогою від 10 до 15 карбованців на місяць.[11] В Елисаветградській поштово-телеграфній конторі дозволено було мати 5 таких кандидатів: чотири на посаду чиновника YІ розряду і 1 на посаду чиновника Y розряду. Щоб стати учнем або кандидатом бажаючі, які мали освіту не нижче 2-х класів міністерських училищ, повинні були скласти іспити по загальноосвітнім предметам (російська мова, арифметика, географія, чистописання) спеціально створеній комісії за участю в ній помічника начальника станції та механіка. На кожного складався екзаменаційний лист із зазначенням результатів іспиту, ставилися візи і відправлявся в окружну комісію.

 З часом відношення керівництва Одеського поштово-телеграфного округу до працівників телеграфу змінювалося: збільшувалася заробітна плата, надавалися певні пільги.

Спеціальним наказом по Одеському округу збільшувалася заробітна плата чиновникам телеграфу. Оклад збільшувався з 360 до 450 карбованців на місяць.[12]

В 1906 році в окрузі було створено комітет по завідуванню справами капіталу на виховання дітей. У відповідності до рішень цього комітету на начальник кожної поштово-телеграфної станції два рази на рік (15 червня та 15 грудня) повинен був подавати звіт по працівниках, яким було видано допомогу  на виховання дітей. При наявності квитанцій працівникам поверталися кошти, які вони витратили на навчання своїх дітей.[13]

Покращувалися і умови  праці на телеграфній станції. На зміну гасовим лампам і примітивному освітленню прийшла електрифікація. За спеціальним розпорядженням Начальника Одеського поштово-телеграфного округу всі телеграфні станції були переведені на електричне освітлення.

Висновок

В ХІХ столітті з розвитком промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, а також з приєднанням нових територій виникає нагальна необхідність безперебійного зв’язку. Таким зв’язком стає телеграф. В країні створюються телеграфні станції, прокладаються телеграфні лінії.

Створення електромагнітного телеграфу – одна із центральних подій в історії розвитку техніки ХІХ століття. Засоби транспорту і зв’язку завжди були вагомим фактором економічного зросту. Держави, у яких були найкраще розвинені засоби переміщення, швидше за інших збільшували економічну міць. Тому наступні 25-30 років ознаменовані дуже великою активністю в розробці нових конструктивних принципів як передаючої так і прийомної частини телеграфного апарату, а також в побудові нових технологічно удосконалених кабельних ліній великої потужності і в обробці принципів передачі інформації по провідним і кабельним лініям.

На благодатнім ґрунті створенім Павлом Львовичем Шилінгом з’явився дорогоцінний росток у якому ще потрібно було прорости гіллястим, могутнім деревом. Сьогоднішня міць цього дерева гарантує йому довголіття поряд із людиною і постійний розвиток. В пам’яті людей зосталося багато імен, що внесли свій особистий помітний вклад у формування крони цього дерева. Всі багаточисельні проекти нових телеграфних апаратів цих років були побудовані на електромагнітному принципі передачі повідомлень. Найбільш цікаві з них телеграфні апарати Б.С.Якобі, С.Морзе, Ж.Бодо, Е.Сіменса, Д.Юза, Ч.Уітстона.

Аналізуючи етапи розвитку телеграфії простежується дивна на перший погляд тенденція – побудова дорогих і недовговічних підземних ліній телеграфного зв’язку. Це ціна за секретність.

Таким чином, до середини ХІХ століття дві вимоги до телеграфії (бистрота і скритність) із чотирьох основних, що поставлені спочатку  були задоволені (звісно з урахуванням того часу.)

Надійність і достовірність слід вирішувати новому поколінню вчених і винахідників. Ці дві вимоги тісно пов’язані з вимогою, що виникла не так давно – економічністю. Розробляються і будуються ще більш дорогі підводні кабельні лінії і навіть прокладається Трансатлантичний кабель для передачі телеграфних повідомлень між континентами. Але в свій час Шиллінг пропонував розробку повітряних ліній. Ці “дротики Шиллінга”  були названі кумедними. І вже 1857 році Якобі відзначає: “Нині це безумство має гігантські розміри. Межа цих “кумедних дротиків” покриває увесь Земний шар...”[14]

В 1855 році для зв’язку з новими територіями Півдня України в експлуатацію була введена телеграфна лінія. Одною з станції на цій лінії була Єлисаведградська поштово-телеграфна контора, яка відігравала значну роль в економічному та політичному житті держави.

На початку ХХ століття в зв’язку з розвитком капіталістичних відносин та ростом міст виникає необхідність більш  широкого зв’язку з периферією, тому створюються поштово-телеграфні волосні відділки Єлисаветградського повіту, а також розширюється мережа  міських поштово-телеграфних відділків.

Але загальна економічна відсталість Російської імперії безпосередньо впливала на стан телеграфного зв’язку.

Використана література.

1.  Кіровоградський обласний державний архів, фонд №103 “Елисаветградская почтово-телеграфная контора”.- Опис №1.- Справи №№ 1-6; 10; 14; 24; 34-36; 48; 67.

2.  Карбелашвілі А.  Унікальна карта: телеграф Кіровограда 110 років тому/ Кіровоградська правда. - 14 січня 1973 р.

3.  Большая  энциклопедия.-  С-Петербург: Просвещение,1896.- Т-18.- С.340.

4.  Кент Ч.   Семь новейших чудес света.- С-Петербург, 1895.-  216 с.

5.  Ленин В.И.  Развитие капитализма в России // Пол. Собр. Соч. Т.3.- 609с.

6.  Марценицен С.И., Новиков В.В.  150 лет отечественному телеграфу.- Москва: Радио и связь, 1983.- 152 с.

7.  А.Н.Пашутин Исторический очерк города Елисаветграда. – Елисаветград. Литотипография Бр. Шполянських,1897.- С

8.  Частиков А.П.  История развития, этапы становления // 150 лет русскому телеграфу.- Москва: Знание, 1982.- С.6-48.

9.  Эциклопедический словарь /Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А..- С.-Петербург: Издательское дело, 1901.- Т. ХХХІІ-а.- С.782-796.

10.    Промышленность и техника.- С.Петербург: Просвещение,1896.- Т.3.- С.441-508.

[1] Марценицен С.И., Новиков В.В. 150 лет отечественному телеграфу.- Москва:Радио и связь,1982.- 152 с.

[2] 150 лет русскому телеграфу: Сборник статей.- Москва:Знання,1982.- 64с.

[3] Карбелашвілі А. Унікальна карта: телеграф Кіровограда 110 років тому / Кіровоградська правда, 14 січня 1973

[4] Ленін В.І. Розвиток капіталізму в Росії // Повне видання творів.- Т.3.- С.609

[5] Циркуляр Министерства Внутренних Дел от 8 июля 1882 №7446 // КОДА.-Фонд №103.-Опис №1.-Справа 4

[6] А.Н.Пашутин Исторический очерк города Елисаветграда. – Елисаветград. Литотипография Бр. Шполянських,1897.- С.114

[7] Письмо Биржевого комитета 21 апреля 1914 года // Кіровоградський обласний  державний архів.- Фонд №103.-Опис №1.-Справа 35.

[8] Телеграмма от 26.02.1904 г. начальнику Елисаветградской контры Пеньковскому начальника Одесского почтово-телеграфного округа Маевского //  КОДА.-Фонд №103.-Опис №1.-Справа 6.- Сторінка 67

[9] Ведомость тарифных телеграмм с иностранными государствами в учреждении почтово-телеграфной конторы города Елисавтград за 1913 г // КОДА.-Фонд №103.-Опис №1.-Справа 24

[10] Ведомость  Елесаветградской почтово-телеграфной конторы за 1913 год // КОДА.-Фонд №103.-Опис №1.-Справа 67

[11] Распоряжение 12.03.1906 г. № 11309 // КОДА.-Фонд №103.-Опис №1.-Справа 10.- 11309

[12] Приказ № 438 по Одесскому почтово-телеграфному округу// КОДА.-Фонд №103.-Опис №1.-Справа 10.- № 13924

[13] Циркуляр 12.06.1906 г. Комитета управления Одесского п-т округа по заведыванию делами капитала на воспитание детей // КОДА.-Фонд №103.-Опис №1.-Справа 10.- №457

[14] А.Н.Пашутин Исторический очерк города Елисаветграда. – Елисаветград. Литотипография Бр. Шполянських,1897.-