Embedded Files
Організаторами відбудови зруйнованого ворогом господарства стали територіальна партійна організація та правління колгоспів. Відразу ж було надано допомогу потерпілим сім'ям військовослужбовців: їм виділили зерно і борошно, будівельні матеріали для ремонту хат. У важких умовах доводилося загоювати рани, заподіяні війною. Так, в колгоспі «Нове життя» збереглось лише 30 голів робочої худоби, в інших - ще менше. Колгоспники насамперед подбали про вирощування зернових, овочів, та інших сільськогосподарських культур. На полі працювали всі: від підлітків до стариків. Колгоспниці за день виорювали по 1,8-2 га. В перших лавах трудового фронту йшли комсомольці. Вони створювали комсомольсько-молодіжні бригади, організовували між ними дійове змагання. Відновили роботу фельдшерсько-акушерський пункт, школа, сільський клуб, бібліотека. Комсомольці села організували кілька недільників для ремонту приміщень цих закладів.Самовіддано працювали хлібороби, в жнива 1944 року. Хліб потрібно було зібрати в стислі строки, але бракувало машин. Активно допомагали хліборобам збирати врожай учні школи. Колгоспники виконали план хлібопоставок державі і всі лишки хліба здали до фонду Червоної Армії. Пересічний врожай зернових в 1944 році становив 10 цнт з гектара. Ціною надзвичайних зусиль жителів села вдалося досягнути довоєнного рівня виробництва в сільському господарстві і відбудувати село. У період Другої світової війни школа не працювала. Чоловіків було мобілізовано. 169 наших односельців з перших днів війни пішли на фронт. Це колишні учні нашої школи. Ціною життя і пролитої крові вони відстояли для нас мирне життя. Та не всі повернулися до рідного порогу. 139 односельчан загинули, звільняючи світ від фашистської чуми. У числі перших добровольцем пішов директор школи Бай Д.П. З фронтів Великої Вітчизняної війни він не повернувся. Обов’язки директора виконувала його дружина.Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників діти разом з дорослими відремонтували і приготували приміщення школи для навчання. Вже в березні 1944 р. за парти Новоандріївської семирічної школи сіли сто двадцять школярів. Війна внесла свої зміни у навчання. “У школі, - згадує вчителька Макаренко Галина Гнатівна, - умови для навчання були дуже важкими. Класи були необладнані, опалювалися соломою та сухим бур’яном. Дітям доводилося писати на паперових мішках, аркушах старих газет, і навіть на сухих листках кукурудзи. Чорнило виготовляли з ягід бузини та червоних буряків”. У післявоєнний період вчителі та учні школи, через недостатню робочу силу, вимушені були допомагати місцевим колективним господарствам “Іскра” та “Пролетар”. Вони носили снопи, ламали кукурудзу, зрізали соняшник, допомагали в прополці буряків та інших сільськогосподарських культур. Було зруйновано і спалено велику кількість громадських споруд. Бережинська початкова школа не була винятком. У 1943 р. під час німецької артпідготовки, снарядом було зруйновано школу. Під час цього бою загинув і вчитель 2-4-их класів Кулик Михайло Карпович, який готував клас до уроку. І лише 15 квітня 1944 р. Бережинська школа відновила свою роботу, але вже в новому приміщенні. Шаповалова Є.Ф., вчителька Бережинської початкової школи, згадує: “Школа, в якій я працювала разом з Латишевою Євдокією Михайлівною, була організована в будинку, де до війни був колгоспний клуб. В одній кімнаті жила сім’я, в невеликій другій кімнаті був магазин, в третій - школа”. Своє існування Бережинська школа припинила в 1968 році. Діти (6 учнів) були направлені до Новоандріївської школиДля матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити матеріального мінімуму, необхідного для навчання, створювався фонд всеобучу. У 1948/49 навчальному році з цього фонду одержали допомогу на харчування, для придбання одягу та взуття близько сотні дітей сіл Новоандріївка, Бережина, Плавні. Великим авторитетом серед жителів села, педагогічного та учнівського колективів користувався Кириченко Костянтин Васильович – директор школи (1951-1954 рр.) Ветеран Великої Вітчизняної війни, людина високих моральних якостей, добрий, чуйний товариш, дбайливий господар.У Новоандріївській семирічці розпочинав свою педагогічну діяльність Козуль Павло Феодосійович. Тут він плекав свою майстерність вчителя і вихователя і щедро ділився досвідом зі своїми колегами. Підтримувала його починання дружина Олександра Григорівна. З 1954 по 1961 р. школу очолювали Матюшенко Федір Васильович, Сторожук Іван Олексійович. У грудні 1958 року після широкого обговорення в Радянському Союзі було прийнято закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”. У квітні 1959 р. відповідний закон було ухвалено в Україні. У цих документах передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення 10-річних середніх шкіл на 11-річні та запровадження 11- річного навчання, створення матеріальної бази для оволодівання учнями шкіл однією з масових професій, зміна мовного режиму школи. Запровадження загальної восьмирічної освіти було назрілою проблемою. Але її вирішення наштовхувалося на серйозні кадрові проблеми. Розв’язанням цього питання стало направлення до школи вчителів-спеціалістів: Бондаренко (Школа) Р.М., Дяченко (Басовець) Л.А., Макаренко (Чапала) В.Л., Тарлецька А.А., Чепурна Т.М.Стратегічним напрямком у роботі школи законом було визначено політехнізацію, зміцнення зв’язку школи з виробництвом. З цією метою вводилося виробниче навчання, частина занять проводилася у колгоспі. Поширення набуло створення учнівських бригад різного профілю. У 1960 році Новоандріївська семирічна школа була реорганізована у восьмирічну. 1961 р. - школу очолила молодий спеціаліст, вчитель російської мови та літератури Басовець Лариса Андріївна. За її ініціативи силами педагогічного колективу та старших учнів було побудоване приміщення, в якому розмістилася дизельна електростанція. Світло прийшло в школу.На початку 60-х років навчання в школі велося в дві зміни, працювали класи вечірньої школи. Постало питання про будівництво нового приміщення. Створений на початку 30-х років колгосп “Нове життя” в селі Бережинка на той час вважався одним із кращих в районі за виконанням державного плану по розвитку тваринництва. Головою господарства (1931-1951 рр.) був Костюченко Іван Леонідович. В 1951 році відбулося укрупнення колективних господарств - чотири колгоспи “Наша сила” (голова Скіпа В.Д.), “Нове життя”, “Пролетар” (голова Поляков М.), “Іскра” (Волчков І.) були об’єднані в одне господарство “Іскра”. Головою об’єднаного колгоспу став Скіпа В.Д..В 1958 році було прийнято рішення про реорганізацію машинно-тракторних станцій (МТС) у ремонтно-технічні станції (РТС) з обов’язковим викупом техніки колгоспами. Це рішення мало для села, як позитивні так і негативні наслідки. Негативним було те, що колгосп ніс великі фінансові затрати на зберігання та ремонт техніки, оплату праці механізаторів, придбання нової техніки за підвищеними цінами. З іншого боку, контроль держави над селом значно звужувався, допомагало перетворення колгоспів у економічно самостійні госпрозрахункові одиниці.Почалося будівництво тваринницької ферми, була збудована зрошувальна система. На березі ставу збудована насосна станція, яка забезпечувала подачу води на площу біля 170 га, де вирощувалися овочеві та кормові культури.Господарським методом було збудовано тракторний парк, кузню, плотню, їдальню, будинок механізаторів, курятник, корівник.У квітні 1974 року були об’єднані колгоспи „Іскра” і „Перемога” (с. Рибчине). Головою об’єднаного колгоспу став Момот Василь Тимофійович, секретарем парткому Урда Павло Іванович.В 60-80-х роках колективне господарство «Іскра» спеціалізувалося на виробництві м’яса, молока, зерна та цукрових буряків. В колгоспі щорічно вирощувалося і утримувалося до 1000 голів великої рогатої худоби, до 6000 голів свиней, 3000 голів птиці. Покращилась продуктивність тваринництва: надої на одну корову досягали до 3000 кг. Свинарство займало одне з перших місць по району. Середня врожайність зернових складала 35 центнерів з гектара, соняшнику - 17 ц/га, цукрового буряку - 161 ц/га.За рахунок господарства зростало і розбудовувалося село. Так, за період з 1966 по 1981 роки було побудовано і введено в дію:1966 – водогін – 12 км,1967 – дорогу з твердим покриттям, школу1969 – їдальня, автопарк, медпункт,1974 – вулиця Молодіжна (25 будинків),1978 – будинок культури,1981 – дитячий садок. За кошти місцевого колгоспу “Іскра” (голова правління Паливода Захар Платонович) розпочалося будівництво типового приміщення школи на 320 учнів зі світлими просторими класами, спортивним залом, їдальнею.Активну участь у будівництві нової школи взяли члени місцевої будівельної бригади на чолі з Яровим Михайлом Яковичем, міжколгоспна будівельна організація, очолювана Бондаренко М.С. Педагогічний колектив на чолі з директором школи Дорошенком Павлом Павловичем, громадськість села, батьки, діти доклали багато зусиль, щоб 1 вересня 1968 року заняття розпочалися в новій школі. Символічний ключ директор передав тим, кому він належить по праву – дітям. 26 квітня 1986 року сталася найбільша за всю історію людства техногенна катастрофа – аварія на Чорнобильській АЕС. Подвиг героїв-чорнобильців ніколи не буде забутий, а вічна пам’ять про загиблих завжди буде жити в наших серцях. Ми повинні пам’ятати і про хворих, опромінених радіацією, їхніх дітей, адже це майбутнє нашої держави. Серед вогнеборців та ліквідаторів, які ціною свого здоров’я і життя усували наслідки аварії, були колишні учні нашої школи: Гребень Віктор, Сульжук Микола, Колісниченко Олександр, Недосєка Володимир, Домбровський Борис, Кумпан Володимир, Деморенко Анатолій, Аненко Павло. За після воєнний період існування колгоспу 73 колгоспники відзначені урядовими нагородами, в тому числі 32 чоловіки орденами, зокрема Орденом Леніна нагороджені Балашов М.А., Матвєєв П.В., Репело В.М. З розпадом Радянського Союзу змінами в суспільно-політичному житті країни почалося ї реформування аграрного комплексу. Колгосп “Іскра” був реорганізований у КСП (колективне сільськогосподарське підприємство). В результаті цієї реорганізації землі, що знаходилися біля с. Рибчене відійшли і на їх базі було створене власне КСП «Перемога». У 1994 р. почалося розпаювання землі. Це був перший крок до змін які чекали село в подальшому. З КСП почали виходити, брати землю і самостійно працювати на ній Гончаренко Михайло, Ковальчук Володимир, Полічук Сергій. Ткаченко Юрій. Вони створили власні господарства. Але найбільших змін зазнало село на початку 2000 року. В процесі ліквідації КСП і його реорганізації в приватні господарства було втрачено майже весь тваринницький комплекс. Зруйновано і пограбовано свино-тваринницькі, молочнотоварні і птахоферми (всього 22 будівлі), пущено під ніж всю велику рогату худобу, свиней, птицю. Більшість жителів села зосталися без роботи. 2 квітня 2000 року на загальних зборах КСП “Іскра” було вирішено ліквідувати це господарське об’єднання. На місці колишнього КСП “Іскра” виникло ряд господарств. Найбільші з них - Приватне сільськогосподарське підприємство “Топ-Агро” (директор Топчій Сергій Миколайович), Селянсько-фермерські господарства “ПЛОВ” (директор Пасічний Віктор Васильович). Пік слави колгоспу „Іскра” - це статус спецгоспу в 12 тисяч голів свиней. Проте із незалежністю держави прийшов і сюди занепад. А сьогодні про найбільший комплекс нагадують лише руїни. Та якщо до реформи у господарства все-таки бували і добрі часи, то з тих пір, відколи за літр солярки стали розплачуватися шістьма кілограмами пшениці, всі показники покотилися, як м'яч, по похилій площині. Директор селянсько-фермерського господарства “ПЛОВ” Пасічний Віктор Васильович не дивлячись на те, що майнових паїв майже не залишилося, зумів розрахуватися із частиною боргів. Перші ж зароблені гроші пішли також на зарплату працівникам і погашення заборгованостей по електроенергії і податках. Цей крок виявився найвірнішим і в подальших взаємостосунках із людьми, що багато років не бачили живих грошей, і в розгрібанні боргової ями, з якої треба було вибратися. Основна стаття доходу в господарстві - рільництво. Сіють в основному традиційні культури: яровий і озимий ячмінь, кукурудзу, сою, соняшник, пшеницю, гречку. Близькість цивілізації - до райцентру рукою подати, і Кіровоград в сорока кілометрах - ще при колишній владі не полегшувала побут жителів села. В народі кажуть «Суний грудень і в свято і в будень». Але грудень 2006 року для жителів села Новоандріївка був не сумний. 22 грудня в селі було свято – запалення блакитного вогника. Відсвяткувати цю подію прибули високоповажні гості: голова обласної ради Сухомлин М.О., депутат обласної ради Монашок М.Д., голова Новгородківської районної ради Мазур В.Я., голова райдержадміністрації Жданов Л.М., начальник ВАТ „Кіровоградгазбуд” Рева С.Ф. представники засобів масової інформації обласного телебачення, редакції газет „Народне слово”, Кіровоградська правда”, „Сільські вісті”, „Новгородківські вісті”. Зібралися на урочистості і селяни. Символічний факел запали голова обласної ради Сухомлин М.О. та наймолодший з присутніх Шульга Діма. Газ в сільські будинки прийшов завдяки 180 тисячам гривень, які вклав Пасічний В.В. Піднявши старі документи, він відновив проект. Провів два кілометри трубопроводу за свій рахунок. Це був черговий довгобуд - двадцять років люди жили в постійному очікуванні дива. В серпні 2007 року в селі розпочалося будівництво шкільної газової котельні. За осінь-зиму 2007-2008 року котельня стала до ладу. І 26 лютого 2008 року відбулося офіційне відкриття шкільної котельні. Довгий шлях невдач і перемог довелося пройти нашому селу. За вікову історію сталися величезні зміни. І хоч зараз настала нова смуга невдач і перешкод, історія свідчить, що село буде жити краще, зміцніє економіка господарств, поліпшаться умови праці і побуту, заможніше стануть жити селяни.
Пасічний В.В.
Автобусна зупинка
Page updated
Google Sites
Report abuse