Embedded Files
У розпал літа життя жителів сіл Плавні і Новоандріївка було порушене залпами гармат і гуркотом німецьких танків. 169 жителів села Новоандріївка стали на захист своєї Батьківщини. На різних фронтах, вдень і вночі, вони билися з ворогами. 6 серпня 1941 року село було окуповане німецькими військами. Почалося встановлення “нового порядку” та впровадження “генерального плану Ост”. А це означало планомірну ліквідацію корінного населення на завойованих землях для поступової заміни його німецькими переселенцями. Тільки частину місцевого населення, необхідну в якості робочої сили планувалося зберегти, інша - підлягала знищенню. Передбачалося повне використання окупованих територій в інтересах Німеччини. Під час німецької окупації село входило до Долинського гебіту, Миколаївського генерального округу, підпорядкованого рейхскомісаріату України. Нова влада зберегла організовані в с. Новоандріївка колгоспи, перейменувавши їх у громадські двори з присвоєнням окремого номера кожному з них, змусивши жителів села працювати на користь рейху. На чолі громадського двору стояв Ландвіртшафсфюрер (сільськогосподарський керівник), “ла-фюрер” - німецький ставленик з необмеженою владою над майном і життям жителів села. В його обов’язки входило примушувати населення обробляти землю, а врожай вивозити до Німеччини та на постачання німецької армії. Як і до війни, селяни були лише робочою силою. Вони ходили на роботу, вирощували й збирали урожай, відгодовували худобу й птицю, ремонтували дороги. З часом окупаційна влада запровадила плани здачі продукції тваринництва для колективних і селянських господарств, норми яких були обов'язковими для виконання.З грудня 1941 року згідно з розпорядженням німецького військового командування було запроваджено подвірний план здачі продукції на утримання німецької армії. Відбирався хліб, худоба, птиця, молоко. З кожної дійної корови господар мав здати 820 літрів молока на рік, яєць – 240 за кожну курку, 150 карбованців за утримання собаки на своєму подвір’ї і 100 крб. за кожного працездатного члена сім’ї на місяць. У той же час селянам заборонялося без дозволу забивати домашніх тварин і птицю для поповнення власних харчових запасів. Повсякденне життя селян знаходилося під суворим контролем з боку окупаційної влади. Було складено два списки мешканців. До першого з них вносилися прізвища осіб, які прибули до населеного пункту після початку війни (біженці, тимчасові робітники). До другого - прізвища постійних мешканців, за умови відсутності щодо них будь-яких підозр.У серпні 1942 р. у селі було введено систему особистих довідок (personal-ausweis), які видавалися кожному мешканцеві села. В них німецькою й українською мовами зазначалися прізвище, ім'я, по батькові, рік і місце народження, місце проживання, професія, підданство й національність пред’явника. Документ скріплювався печаткою й підписом шефа району й виконував роль паспорта. Довідку необхідно було носити при собі щодня.Однак, навіть наявність таких документів не давала селянам права переїжджати з місця на місце, або просто виїжджати за межі села у власних справах. За недозволені поїздки, в якості покарання, у селян відбирали худобу, продукти. Без дозволу місцевої окупаційної влади, на території, що знаходилась під владою німців, також заборонялося приймати гостей. Згідно наказу районної управи в селі було встановлено комендантську годину - з 2100 до 400. В розпорядчих документах зазначалося, що “особи, які порушуватимуть наказ, будуть затримані і каратимуться штрафом, або іншим стягненням, залежно від характеру порушення”. Непокірних селян після двох попереджень пропонувалося піддавати тілесному покаранню або висилати до трудових таборів.Що стосується дозвілля населення, то, зокрема юнаки і дівчата не втрачали бажання до розваг, до традиційного проведення дозвілля, часто проводили вільний від роботи час гуртом. Збираючись вечорами в якійсь хаті, молоді люди, якщо такі були на селі, спілкувалися, жартували, розповідали анекдоти, співали. Якщо була можливість дістати інструменти, не обходилися й без музики. Гучні гуляння все ж таки на селі не відбувалися, через страх бути пійманими і відправленими до Німеччини. Окупанти також прагнули вивезти на Захід працездатне і придатне для військової служби населення. Вивезенню людей в “Рейх” гітлерівці придавали особливого значення - це давало можливість вивільнити для фронту і кинути в пекло війни нові сотні тисяч німецьких робітників і послабити опір поневоленого населення. “З наближенням фронту,- згадує ветеран Великої Вітчизняної війни Добичін О.В., розпочалися обшуки, німці забирали молодь на роботи в Німеччину. Змушували кожну сім’ю вивісити на дверях таблички із списком мешканців.” Протестувати відкрито було неможливо. У випадку незадоволення і протесту проти умов праці, розпоряджень чи порядку в цілому “необхіднозастосовувати лише наступні різновиди покарання без проміжних ступенів: позбавлення харчування та смертна кара ”. Окупанти широко застосовували обидва покарання. Так, за час окупації в селах району було розстріляно 83 мирних жителя. Восени 1943 року, щоб не допустити допомоги Радянській Армії з боку жителів села та на виконання директиви Геринга “Про перетворення земель, які можуть потрапити до рук радянських військ, в зону безлюдної пустелі”, комендант Новгородківської комендатури Круль видав наказ про виселення жителів сіл Новоандріївка та Плавні. Але німецький план не було реалізовано.
11 грудня 1943 року село було звільнене від німецько-фашистських загарбників бійцями та командирами 3 Стрілецької дивізії 33 Гвардійського стрілецького корпусу (генерал Семенов) 5 Гвардійської армії (генерал-лейтенант Жадов) 2 Українського фронту. Але в результаті тактичних прорахунків між радянськими підрозділами утворилися великі розриви. Цим скористалося фашистське командування і почало активно діяти. Згідно з розвідувальними даними, перед центральними арміями 2-го Українського фронту на лінії Ясинова-Новгородка діяли: 2-а авіапольова, 320-а, 286-а, 376-а піхотні, кавалерійська СС, 10-а моторизована, 3-а, 11-а, 13-а і 14-а танкові дивізії. В ході операції ворог підтягнув і ввів у бій танкову дивізію СС "мертва" голова. Бій за село тривав в нерівних умовах. За свідченнями очевидців “Тигри” йшли городами нижче і вище хат, прочісуючи шлях з кулеметів, за ними йшла піхота.” В результаті німецького контрнаступу радянські війська залишили село і відступили. Наступна і остаточна спроба звільнити село від німецько-фашистських загарбників сталася 5 січня 1944 року. За наказом Командуючого 2-м Українським фронтом генерала армії І. Конєва планувалося завдати два удари по фашистах на Кіровоградському напрямі. Перший силами військ 5-ї гвардійської армії і 7-го механізованого корпусу - з району від Знам’янки, обходячи Кіровоград з Північного Заходу, і другий - силами 7 гвардійської (генерал-полковник Шумилов М.) і 5-ї гвардійської танкової армії (генерал-полковник Ротмістров П.) - з Митрофанівки та Вершино-Кам’янки в обхід Кіровограда з Південного Заходу. Метеорологічні умови були сприятливі. Суха погода, невеликий мороз, незначний сніговий покрив, що досягав всього 20 см, відсутність снігових заметів, - усе це сприяло маневру наших військ і підвезенню усіх необхідних запасів. Тільки густа хмарність та тумани обмежували бойові дії авіації і затрудняли роботу артилерії. Наставав холодний ранок 5 січня. Сирий густий туман щільною пеленою слався над землею. Туман і радував, і засмучував командирів. Радував тому, що супротивник не міг вести прицільний вогонь з далеких дистанцій. Засмучував і викликав заклопотаність тим, що наша авіація в цих умовах не зможе виконати свої завдання. Крім того, танкістам було дуже важко орієнтуватися на місцевості і дотримуватися заданого напрямку. О 8 годині 10 хв. тонни смертоносного металу обрушилися на фашистські позиції. Почалася артилерійська підготовка, в результаті якої були знищені вогневі точки супротивника і зруйновані його опорні пункти. Одночасно із нанесенням артилерійського удару і під його прикриттям, сапери між Червоним Яром і Новоандріївкою зробили проходи в мінних полях і дротяних загородженнях супротивника. 50 хвилин вирував шквал вогню над обороною супротивника, а потім війська пішли в атаку. Стрілецькі дивізії 7-ої гвардійської армії наступали в тісній взаємодії з танками. Їх підтримували гармати батальйонної і полкової артилерії. Із спостережного пункту командувача через туман нічого не було видно, залишалося прислухатися та чекати донесень. Особливо густий гул бою доносився з району населеного пункту Плавні.Перші донесення були далеко не втішними. В них говорилося, що гітлерівці чинять сильний вогневий опір. У районі висот між Червоним Яром і Плавнями виявився сильний протитанковий вузол оборони. Тут супротивник зосередив до 7 дивізіонів протитанкової і зенітної артилерії. 88-мм гармати були поставлені на пряме наведення, увесь район прикривався мінними полями. Крім того супротивник безперервно контратакував з декількох напрямів групами 6-15 танків з піхотою. Але танкісти 18-го і 29-го танкових корпусів вогнем і гусеницями знищуючи його вогневі засоби і живу силу, наполегливо просувались вперед. Екіпаж танку молодшого лейтенанта В.Н. Рубіна виявив і розчавив разом з обслугою протитанкову гармату. Потім вони помітили будинок, біля якого стояла легкова машина і в паніці бігали гітлерівські офіцери. Рубін розвернув танк, знищив машину і на великій швидкості врізався у будинок, який від удару повністю зруйнувався. Двигун заглох. Упродовж години екіпаж відбивався від насідаючих ворогів. Незабаром до села пробилося ще декілька наших танків. Фашисти були розсіяні. Товариші допомогли екіпажу вивести танк з розвалин. Потім уже стало відомо, що в цьому будинку розміщувався штаб німецької частини. Весь день йшли наполегливі бої. Використовуючи туман, танки підходили впритул до вогневих позицій ворожої артилерії. Видимість була настільки слабкою, що боротьба з протитанковими гарматами супротивника іноді велася на відстані 50-100 м. Коли 110-а танкова бригада проходила через Плавні, водій роти управління бригади старший сержант Григорій Іванович Бентя зустрів своїх рідних - матір, батька, дружину і сестру. З початку війни він не мав від них звісточки. І зараз, змахуючи скупі солдатські сльози радості, він бачив, як за цей час постаріли і змарніли рідні йому люди. Він почув від матері і дружини, як глумилися над жителями його рідного села гітлерівські окупанти.До кінця дня 5 січня наші війська змогли вийти лише на рубіж північно-східної околиці Плавнів та північні околиці Новоандріївки. О 23 годині 18-й і 29-й танкові корпуси знову почали бій. Ніч наповнилася гулом моторів і гуркотом пострілів. Масовий і гідний наслідування героїзм проявили воїни Радянської Армії при звільненні Новоандріївки. Першим увірвався в центр села екіпаж танка на чолі з лейтенантом О.Ю. Рубінчиком. Лейтенант Рубінчик Олександр Юхимович, командуючи 3-ю танковою ротою, в боях з 5 по 9 січня 1944 року при прориві оборони в районі села і в наступних боях, виявив себе досвідченим, сміливим і рішучим офіцером. Рота під командуванням лейтенанта Рубінчика, діючи на ділянці 849-го стрілецького полку 303 стрілецької дивізії під час бою прорвала надзвичайно укріплену смугу противника на рубежі Червоний Яр-Плавні, тим самим забезпечила виконання бойового завдання. Виконуючи поставлене завдання, його рота при звільнені села знищила 1 самохідну гармату, 7 гармат різного калібру, 15 автомашин і до роти німецьких солдат і офіцерів. За виявлену доблесть і мужність у боях з німецько-фашистськими загарбниками дев’ятнадцятирічного лейтенанта Рубінчика О. було нагороджено Орденом Леніна. Нічний бій танкових корпусів розвивався успішно. Розгромивши залишки протитанкового вузла німців в Плавнях і Новоандріївці, вони просунулися на 10 км і до ранку 6 січня вишли на рубіж Покровське-Рибчине. Після звільнення села всіх чоловіків було призвано Новгородківським районним військовим комісаріатом в діючу армію. Підготовче військове навчання пройшли в селі Вершино-Кам’янка. Там було створено військову частину 31687 окремого гвардійського батальйону (командир капітан Єлістратов Я.) 41 гвардійської дивізії (командир Цвєтков) 4 гвардійської армії 2-го Українського фронту. Новостворена військова частина взяла участь у звільнені Новгородківщини і повела бої далі на Захід. Багато горя і страхітливих втрат принесло лихоліття Другої світової війни жителям нашого села. Становище села Новоандріївка, як і сотень інших українських сіл, було вкрай тяжким. У кривавому вихорі загинула найпрацездатніша частина чоловіків-хліборобів
Рубінчик О.Ю.
Адміністративний поділ
Page updated
Google Sites
Report abuse