Новоандріївка в першій половині XX століття

  Звернення царя в 1917 році в селі зустріли по-різному: одні розгубились, інші раділи, що може швидше закінчиться війна. Але цього не сталося. Жителі села поверталися додому з фронту, але й тут спокою не було. До подій першої світової війни добавилася ще тривала боротьба за утвердження української державності та громадянська війна. Ця боротьба супроводжувалася частою зміною влади, розгулом банд та іноземною інтервенцією не лише в столиці та великих містах України, а і на її окраїнах. Новоандріївка не становила виключення.

    З березня по листопад 1918 року село находилося під владою кайзерівських військ.

   До лютого 1919 р. влада перебувала в руках представників УНР (Української Народної Республіки). Після встановлення влади Директорії багато чоловіків було мобілізовано в українську армію, яка воювала проти Червоної армії.

   В серпні 1919 року землі краю були захоплені Денікінцями. Це захоплення супроводжувалося вбивствами і пограбуваннями. Денікінці захищали інтереси перш за все великоруських поміщиків і підприємців, які добивалися реставрації імперських порядків у дещо реформованому вигляді. Денікінці установили на захопленій території режим терористичної диктатури. Лютували військово-польові суди. Своїми розправами контррозвідка наганяла жах на населення.

  На початку 1920 року на полях села розгорнулися справжні масштабні воєнні дії. Регулярні частини Червоної Армії (45 стрілкова та Латиська дивізії 14-ї Армії)  розпочали наступ на Єлисаветград. Перед формуваннями ставилося завдання «негайно продовжувати рух і в найкоротший строк вийти на лінію Новгородка-Бережинка,  за  30  верст  на  Південний-Захід від Єлисаветграда”.

9 лютого 1920 року один із полків Латиської дивізії виконав наказ і вийшов на зазначені рубежі.

   В 1920 році в селі було відновлено Радянську владу (вперше вона була встановлена в лютому 1918 року). Борцями за встановлення та відновлення Радянської влади на селі стали колишній робітник-машиніст Семен Тимофійович Донченко, а також жителі села Шестопалов Володимир, Бондаренко Григорій, Скіцька Євдокія.

   В 1921 році було створено партійний осередок. Членами КП(б)У стали Донченко С., Кириченко Т., Сіренко С. За допомогою активістів села було створено сільський комсомольський осередок в якому налічувалося 73 комсомольці. Першими комсомольцями стали Вишневський Андрій (секретар), Ліфанчук Іван, Колісніченко Антон.

   Після закінчення громадянської війни жителі села приступили до відродження господарств. В селі виникає комітет незаможних селян (комнезам). Головою цього комітету став Пінчук Степан. В 1925 році створюється перше сільськогосподарське об’єднання ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі), членами якого стали Любаненко П., Куріленко О., Бондаренко Олена. На території села їх було 8.  В 1927 році на базі ТСОЗ було створено артіль “Наша сила”. Головою першого колективного господарства став Вишневський А., секретарем парторганізації Іщенко Никифір. Новоутворене господарство отримало трактор американського виробництва „Форд”. Трактористом став Шестопал Володимир, помічником Мірошниченко Василь.

 Землі с. Плавні, ще тоді вони називалися Сирітськими, почали заселятися з 1924 року переселенцями з с. Покровське, тут їм відводилися наділи землі. Трохи згодом 10 сімей  (Корнєв Іван, Ткачов Віктор, Аненко Степанида, Поляков Михайло та ін.) організували комуну. Жили в куренях і землянках. У 1929 році був організований колгосп „Пролетар” (голова Поляков Михайло).

  До 1931 р. всі господарства сіл Новоандріївка, Бережинка та Плавні були об’єднанні, а на їх базі створено колгоспи “Наша сила”, “Нове життя”, “Пролетар”, “Іскра”. Вони об’єднали 193 бідняцьких і 127 середняцьких господарств з 355. Господарства мали 368 робочих коней, 13 волів, 276 корів, 540 свиней, 286 фургонів, 44 жниварки, 18 сівалок, 26 букарі, 3 вітряки. На колгоспних ланах працювало 8 кінних і одна тракторна молотарки, 5 комбайнів, 2 автомобілі і 3 трактори (перший трактор вітчизняного виробництва “Запорожець” село одержало в 1929 році).

  Розширилася і сітка сільських шкіл. У 1929 році в селах Бережинці та Плавнях було відкрито початкові школи. За кошти колгоспу “Нове життя” збудоване добротне приміщення Бережинської школи.

  З 1932 року, в сiльському господарствi намiтилась дезорганiзацiя виробництва, що негативно вплинула на життєвий рівень народу. Причиною такого становища було непосильне обкладання українського села державними податками, насильне використання всiх запасiв сiльськогосподарської продукцiї.

   Зимовi хлiбозаготiвлi виссали з колгоспiв все, що вони заготовили з лiта. Так, у 1932 році план хлібозаготівлі був збільшений на 44 %, Спеціальні загони обстежували кожну хату, оглядали кожен закуток, зривали підлоги, забирали навіть печену картоплю.

 За свідченням Бездарченко Марії Федорівни: «Колгоспам потрібно було виконати плани заготівель сільськогосподарської продукції, а в коморах було пусто. Тоді й пішли місцеві активісти за наказом вищестоящих органів попід хатами забирати, як вони говорили, «залишки продуктів» для голодуючих у містах. Місцеві активісти: мати Куріленко А., Міщенко Орина, Аненко Степанида, забирали все: хліб, картоплю, квасолю, капусту, все що було в людей. Лазили в погріб, на горище, все обшукували. Людям казали, що роблять трус, бо потрібно виконати план. Ми всі залишились без їжі.»

  На початку 1933 р. село вже годувалося котами, собаками; люди від голоду божеволіли, вимирали цілими сім’ями. В колгоспі “Іскра”, за свідченнями очевидців, щоб як-небудь більш-менш утримати людей від голодної смерті за кожен трудодень видавалася одна ложка муки. Всі ці втрати стали для села невідшкодованими.