Ми, воїни Радянського Союзу,

Тримали курс не «до тещі на млинці»!

У далекий край у відсіках з важливим вантажем,

Ризикуючи життям, океаном йшли!

(Віталій Боровик, участник операції «Анадирь»)

     «Куба - любов моя, острів зорі багряної...» - це слова з популярної колись пісні про боротьбу кубинського народу за свою незалежність. На жаль, той час надзвичайного зльоту наших відносин з народом героїчного острова Свободи і історія сумісного протистояння намірам США нічого не говорять сьогоднішній молоді. А в 60-х і в 70-х роках минулого сторіччя кожен хлопчисько, та що там хлопчисько, кожен громадянин величезної країни під назвою Радянський Союз, готовий був кинутися на захист завоювань кубинської революції, всією душею і думками був з "барбудос". Як же схожий був цей революційний ентузіазм на загальнонародний підйом по наданню допомоги республіканцям під час громадянської війни в Іспанії в 1936-1939 роках.

     І не дуже багато хто в СРСР міг знати, що на Кубі в результаті секретної тоді операції "Анадирь" вже були розгорнені ракетні частини стратегічного призначення, які увійшли до складу сумісного військового угрупування. Щодо невеликого контингенту, що вважався достатнім для забезпечення паритету при можливій агресії США проти Куби.

Не дивлячись на незвично жорсткі кліматичні умови, високу напругу фізичних і моральних сил радянські воїни з честю виконали свій інтернаціональний обов'язок. Іноді ціною свого життя. Протягом подальших років склад групи радянських військ на Кубі зберігався і підтримувався за рахунок виключно гідних і підготовлених військовослужбовців.

     Військова співпраця СРСР і Куби почалася в кінці 1960 р. У травні 1962 р. на розширеному засіданні Президії ЦК КПРС було ухвалене рішення про розміщення радянських ракет середньої дальності з ядерними зарядами на території Куби - як єдина можливість захистити Кубу від прямого американського вторгнення. Це рішення, прийняте на прохання кубинської сторони, було закріплено в радянсько-кубинському договорі. Розроблений план підготовки і здійснення намічених заходів. Операція одержала кодову назву “Анадирь”.

   Для перевезення особового складу, озброєння і різної військової техніки було потрібно багато десятків океанського транспорту. Всього протягом двох місяців на острів було скритно перевезено 42 тис. чол. Військовослужбовців з озброєнням, військовою технікою, продовольством і будматеріалами. В результаті тут була створена боєздатна, добре озброєна група радянських військ.

    Розвідка США, маючи широкі технічні можливості не змогла розкрити склад групи радянських військ, що знаходяться на острові. Тільки 14 жовтня їй вдалося аерофотозніманням виявити розгортання стратегічних ракет. Кризова ситуація загострилася. США почали морську блокаду Куби. У будь-який момент можна було чекати повітряного удару з боку США або прямого вторгнення на Кубу їх військ.

     Обстановка загострилася ще більше, коли радянською ракетою був збитий над Кубою американський розвідувальний літак. Наростала загроза ракетно-ядерної світової війни.

      Керівники СРСР (М.С. Хрущев) і США (Д. Кенеді) зберегли витримку і почали телефонні переговори. У результаті інтенсивних консультацій президент США дав гарантію не вторгатися на Кубу, якщо СРСР прибере з Куби наступальну зброю. Радянська сторона, погодившись з цим, наполягла також на ліквідації американської ракетної бази в Туреччині. “Карибська криза” поступово пішла на спад. З листопада 1962 р. почався вивіз особового складу і бойової техніки в Радянський Союз. На прохання уряду Куби на острові протягом 10 років знаходилася окрема мотострілкова бригада. Одночасно йшло активне навчання кубинських воїнів. За допомогою радянських фахівців створювалася регулярна армія Куби.

     Діяльність радянських військових на Кубі не обійшлася без жертв. У період з 1962 по 1964 р.: 69 радянських військовослужбовців і 3 чол. з числа цивільного персоналу загинули або померли при різних обставинах  при порятунку людей під час сильного тропічного урагану «Флора», що пройшов над Кубою восени 1963 р., а також в ході бойової підготовки, від нещасних випадків і хвороб.

      Поховання загиблих проводилося, в основному в районі населеного пункту Торренс.

Керівництво РВС Куби за підтримки Головнокомандуючого Фіделя Кастро вирішили до 60-річчя Радянських Збройних Сил в лютому 1978 р. створити меморіал, присвячений радянському солдату-інтернаціоналісту. За короткий строк поряд з автострадою Гавана-Сан-Антоніо-де-Лос-Баньос, недалеко від старого кладовища, з найкращих матеріалів спорудили значний меморіальний комплекс. На його територію із старого кладовища з шаною перенесли останки радянських воїнів.

    Стилістично він оформлений елементами, виконаними в бетоні і сірому мармурі. За задумом авторів монумента - кубинських архітекторів Армандо Фернандеса і Рене Негріна - кам'яні прапори, що обрамляють монумент, служать символом перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 роки в Росії і революції 1959 року на Кубі.

     На тлі центральної бетонної стіни  скульптурна група у вигляді двох піднятих до неба рук. У одній  автомат, символізуючий підтримку Радянських Збройних Сил кубинському народу; у іншій  дубова і лаврова гілка, символізуючі стійкість і мужність загиблих.

     Перед скульптурою  мармуровий квадрат, в центрі якого п'ятикутна зірка з Вічним вогнем. Його запалив на урочистому відкритті монумента міністр РВС Куби генерал армії Рауль Кастро. У своєму виступі він назвав цей меморіал символом непорушної дружби, яка об'єднує народи двох країн.

     Щорічно 9 травня тут проводяться урочисті церемонії покладання вінків, в яких традиційно беруть участь співробітники посольств, представники кубинських державних відомств, Революційних Збройних Сил, політичних і громадських організацій, а також військові аташе низки країн Азії, Африки і Латинської Америки.

   Час йде. В різні роки були ухвалені політичні рішення, які підірвали добросусідські відносини між нашими народами і організаціями. Виведення військових фахівців радіоелектронного центру і у зв'язку з цим ослаблення уваги кубинської сторони до Меморіалу трохи не привело військове поховання в запустіння. З ініціативи активістів, що постійно проживають на острові, було взято шефство над кладовищем. Тепер воно полягає не тільки в догляді за Меморіалом, але і в благородній діяльності по налагодженню зв'язків з рідними і близькими радянських солдатів і офіцерів, чиї останки тут покояться.

Росіянами, що постійно проживають на Кубі було створено групу «Пошук», яку очолює Наталія Олексіївна Балашова. У планах групи  - створення музею пам'яті на території Меморіалу (приміщення і принципова згода кубинської сторони вже є), для цього вже направлені близько 30 листів за адресами, звідки були покликані поховані на цьому кладовищі воїни-інтернаціоналісти. У кожен лист був вкладений опис Меморіалу, фотографії як загального плану, так і конкретної надгробної плити.

     З далекої Гавани прийшов лист і в село Новоандріївку від керівника групи Наталії Олексіївни Балашової.

      Ось що вона пише:

   Як Вам відомо, на далекій від Вас Кубі, у околицях Гавани є Меморіал Радянського воїна-інтернаціоналіста, де покояться останки радянських солдатів, сержантів і офіцерів, що служили в 60-х роках на Острові Свободи. Меморіал знаходиться під опікою кубинського Міністерства Революційних Збройних Сил. Серед воїнів, загиблих на Кубі, є і Ваш односелець МАКАРЕНКО ВІКТОР ПАВЛОВИЧ,  1940 року народження, загинув в 1963 р.

Ми, що постійно проживають на Кубі, наші діти і внуки вирішили взяти шефство над Меморіалом. Крім того, маємо намір створити при Меморіалі музей військової слави для того, щоб кубинці знали цих хлопців, загиблих за їх незалежність, щастя і свободу не тільки по прізвищах на надгробних плитах.

Звертаємося до Вас з проханням допомогти нам в зборі інформації, пов'язаної з сім'єю, життям, дитячими і юнацькими роками Віктора Павловича Макаренко. Були б вдячливі Вам за допомогу в налагодженні зв'язків з його родичами, друзями. Думаємо, що це можливо, оскільки, за нашими відомостями він і його сім'я проживали у Вашому селі, звідки він був покликаний в ряди Радянської Армії.

Віктор Павлович народився в січні 1940 року в сім’ї Павла Олексійовича та Харитини Іванівни Макаренко. В батька крім нього було ще двоє синів (Леонід і Євген), він був середній. Зростав Вітя "рухливим" хлопчиком, грав "у війну, бив фашистів", а у хлопчаків-друзів був завжди ватажком. Майже нічим не відрізнявся від своїх ровесників - дітей війни. Навчався в Новоандріївській семирічній школі, яку закінчив у 1956 році.

Після закінчення школи вступив до Криворізького середнього професійного училища за спеціальністю «монтажник-верхолаз».

Закінчивши і здобувши спеціальність Віктор Павлович чотири роки працює у Криворізькому спецмонтажі. Багато часу він провів в місті, але не забував про своїх рідних. Одного разу перед Новим Роком Віктор прислав листівку зі словами :

«Берегите и храните холодную тень человека, 

Человека на протяжении века»

Ці слова стали пророчими. Не знав він тоді, що доля готує справжнє випробування. В 1961 році, виконуючи свій громадянський обов’язок пішов служити до лав Радянської Армії.

У той час, у порядку надання військової і військово-технічної допомоги, на Кубу стало поступати радянське бронетанкове, артилерійсько-мінометне і стрілецьке озброєння,  продовольство і будматеріали. На Острів Свободи прибула і група радянських військових фахівців для підготовки обслуговування гарматних підрозділів та танкових екіпажів… В цій боєздатній, добре озброєній групі радянських військ проходив свою службу і рядовий Макаренко. За час служби батьки Віктора Павловича отримували листи-подяки від командування.

У  жовтні 1963 року на  Кубу насунувся тропічний циклон небаченої сили "Флора". Відомо, що в цьому географічному районі за звичай відбувається зародження  в  осінній  час   великих  циклонних  завихорень,  які супроводжуються  руйнівними  вітрами  і  зливами.  Вони  і раніше  не раз перетинали острів Кубу з півдня на північ, слідуючи своїми звичайними маршрутами. Але на цей раз  катастрофа  придбала  колосальні  розміри  через те, що виключно могутній циклон наче застряг над островом. Він  кілька разів робив  свої  смертоносні  па  над  провінцією Орієнте,  уразивши  якраз найбільш  розвинені   в  сільськогоспо-дарському  відношенні   райони  з  високою щільністю населення,  великою кількістю  худоби  і  обширними  плантаціями цукрового  очерету.  Історія  Куби  не  зберегла   свідоцтв  про  більш руйнівний ураган. 

Вся центральна і східна частини Куби були на багато днів перетворені в суцільне брудне озеро, води  якого бурхливими  потоками, що нищать все, рвалися  до  моря,  зносячи  на  своєму  шляху залізничні  насипи, шосейні дороги, мости, будинки, засоби транспорту. Більше тисячі чоловік втонуло.

З Армії приходили листи,  але  дуже  рідко,  а  з  часом  -  зовсім перестали. А 14 лютого 1964 року батьки

Віктора отримали страшну звістку, що 7 жовтня 1963 року їх син загинув виконуючи свій службовий обов’язок під час стихійного лиха урагану «Флора».

За мужність і відвагу, проявлену при виконані службових обов’язків Макаренко Віктор Павлович Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 грудня 1963 року нагороджений орденом «Червої Зірки» посмертно.

Похований МАКАРЕНКО Віктор Павлович в районі міста Торренс, провінція Гавана. У 1978 році перепоховано в братській могилі на території меморіального комплексу Ель-Чико на околиці м. Гавани.