Інклюзія не ілюзія

Що таке інклюзивне навчання?

«Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей» (Концепція розвитку інклюзивної освіти. Наказ МОН від 01.10.2010 № 912).

Інклюзивне навчання:

Основа інклюзивного навчання

Всі учні:

Хто такі діти з особливими освітніми потребами?

Термін «діти з особливими освітніми потребами» стосується дітей до 18 років, які потребують додаткової навчальної, медичної і соціальної підтримки з метою покращення здоров’я, розвитку, навчання, якості життя, участі в громаді, тобто включення.

Що таке інвалідність?

«Інвалідність» розглядається як «нормальне» явище, яке базується на життєвому досвіді, з системною вірогідністю прояву серед населення будь якої країни, регіону. Інвалідність за природою може бути постійною або тимчасовою.

З прийняттям Конвенції ООН про права людей з інвалідністю було визнано єдиний підхід до трактування цього поняття: «інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми з інвалідністю та перешкодами у стосунках і середовищі. Інвалідність – поняття яке еволюціонує».

Наше бачення інклюзивного навчання

Інклюзивне навчання означає, що всі учні отримують освіту в звичайних класах. Це не означає, що учень не може залишити клас з якихось певних причин. Кожен учень може отримати індивідуальну допомогу з того чи іншого предмету.

Якщо система освіти є інклюзивною, це не означає, що учні можуть розподілятися по групах за своїми характеристиками в окремих класах на цілий день або пів дня. В інклюзивному класі можливості створюються для всіх учнів з тим, щоб вони навчалися разом. Інклюзивне навчання не розділяє учнів у класі.

Переваги інклюзивного навчання.

Всі діти отримують користь від інклюзивного навчання. Воно дозволяє їм:

Спільні дії в просуванні інклюзивного навчання

Офіційні засади інклюзивної освіти в Україні

У грудні 2015 рокуУкраїна ратифікувала основні міжнародні документи у сфері забезпечення прав дітей згідно зі світовими стандартами освіти, соціального захисту та охорони здоров’я. Передусім йдеться про статтю 24 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, в якій визначено обов’язок держави щодо реалізації інклюзивної моделі освіти, тобто створення такого предметно-просторового спеціального середовища, яке б дало змогу всім дітям бути однаково рівними учасниками навчального процесу в єдиному освітньому просторі відповідно до їхніх особливостей, потреб та можливостей.

5 липня 2017року президент України дав зелене світло такому навчанню в нашій державі, підписавши ухвалений 23 травня цього ж року закон«Про внесення змін до Закону України “Про освіту” щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг». Відтепер українські діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Також для цих дітей передбачено можливість запровадження дистанційної та індивідуальної форм навчання, отримання психолого-педагогічної та корекційно-розвиткової допомоги, створення інклюзивних та спеціальних груп (класів) у загальноосвітніх навчальних закладах та «прилаштування» загальноосвітніх шкіл і класів під їхні потреби –тобто здійснення відповідних архітектурних перепланувань, наймання додаткових працівників (корекційних педагогів, тьюторів, психологів), адаптація навчальних планів і програм, методів та форми навчання, використання ресурсів спеціальної освіти, партнерство з громадою тощо.

Стаття 26 Закону України Про повну загальну середню освіту

Інклюзивне навчання


Інклюзія в Україні: історія питання


Інклюзивна освіта – це не просто прихід дитини з особливими освітніми потребами до звичайної школи. Йдеться про створення в спільному просторі особливого підходу до навчання такої дитини, який передбачає додаткові елементи навчального процесу – індивідуальний план розвитку такої дитини, спеціально облаштоване місце і належні умови для неї.

У 2001–2007 рр. МОН експериментально впроваджував проект «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Саме тоді почався дієвий пошук відповіді на питання, як інтегрувати дітей з особливими потребами до загального освітнього процесу.

Другим етапом експерименту був українсько-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», який тривав з 2008-го по 2012 роки. Задля підтримки інклюзивної освіти в Україні була створена «Мережа на підтримку інклюзії. Школа – для всіх». Мережа об’єднала громадські організації, батьківські групи, навчальні заклади та інші інституції, що зацікавлені в просуванні інклюзивної політики та інклюзивного навчання в Україні на всіх рівнях суспільства.

Важливим здобутком став «Індекс інклюзії» – добірка практичних матеріалів на допомогу в плануванні дій зі створення та розвитку в навчальних закладах інклюзивного навчального середовища для всіх учасників навчального процесу. Сьогодні «Індекс інклюзії» перекладений на 32 мови та використовується в багатьох країнах світу.


Шість міфів про інклюзію


З 2017 року кількість інклюзивних класів у школах збільшилась втричі – із 2 715 до 8 417. Водночас, існує чимало хибних тверджень про інклюзію, які шкодять усім – і батькам, і вчителям, і, що головне, самим учням. У цій статті ми зібрали 6 таких міфів та пояснюємо – чому вони не лише помилкові, але й шкідливі.

Міф №1. Діти з особливими освітніми потребами у класі – це вигнанці. Над ними будуть знущатись однокласники.

Практика показує, що все відбувається навпаки. Між звичайними дітьми та дітьми з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах складаються міцні й тривалі дружні стосунки. Така дружба допоможе сформувати толерантне ставлення до різноманітності. Учні відчувають себе комфортніше і не бояться спілкуватися з людьми, які відрізняються від них.

Міф №2. Вчителі не знають, як навчити дітей з особливими освітніми потребами, та бояться зробити щось не так.

Справді, така ймовірність є. Однак, по-перше, докладати зусиль і робити хоч малі кроки – краще, ніж не робити нічого. По-друге, вперше за всю історію існування незалежної України на розвиток інклюзивної освіти покладено масштабні політичні та фінансові сили:

І це лише мала частина заходів, які мають усього дві мети:

Міф №3. У класі вся увага вчителя буде прикута до учнів з особливими освітніми потребам. Усі інші діти “втрачатимуть” від цього.

У будь-якому класі всі учні різні. За національністю, соціальним статусом, культурним середовищем тощо. А ще учні відрізняються своїми здібностями. Ця різноманітність змушує педагогів шукати індивідуальний підхід до кожного.

Також треба пам’ятати, що в інклюзивному класі є офіційна допомога – асистент учителя та в деяких випадках асистент дитини. З такою командою впоратись із класом та забезпечити якісну освіту для всіх цілком реально.

Міф №4. Коли учні з особливими освітніми потребами перебувають у класі з усіма, загальний рівень знань знижується через відмінність програм для навчання.

Основа інклюзивного навчання – індивідуальна програма розвитку для кожного учня з особливими освітніми потребами. Це документ, в якому зазначено рівень навичок та умінь дитини, визначені основні цілі для навчання та описано, за допомогою чого ці цілі будуть досягнуті. Це жодним чином не впливає на загальну навчальну програму.

Міф №5. Асистент вчителя працює в інклюзивному класі тільки з дитиною з особливими освітніми потребами.

Сама назва посади містить у собі відповідь – асистент вчителя, а не дитини. Це означає, що він не прив’язаний до однієї чи кількох дітей, а працює з усім класом.

Наприклад, на уроці дитині з ООП необхідно додатково щось пояснити. У такому випадку асистент вчителя може “взяти на себе” весь клас, а вчитель – попрацювати кілька хвилин з дитиною з ООП.

Міф №6. Дитина з особливими освітніми потребами – це дитина, яка відстає.

Діти з особливими освітніми потребами мають різні труднощі в навчанні і не обов’язково погано засвоюють матеріал. Наприклад, гіперактивність (дитина не може всидіти на стільці під час уроку, але вловлює навчальний матеріал, стоячи за партою), сенсорні особливості (дитина постійно гризе насадки на олівцях чи ручках, але водночас виконує всі завдання), поведінкові особливості (дитині важко висидіти 35 хвилин уроку в 1 класі, але в ресурсній кімнаті вона опрацьовує весь необхідний матеріал).

Зараз в Україні запроваджується Міжнародна Класифікація Функціонування. Тобто ми відходимо від сприйняття дитини як “хворої” і починаємо працювати з нею як з дитиною, яка має певні складнощі у своєму функціонуванні (зокрема і в навчанні).

Ольга Семко, поведінковий аналітик

Матеріал запозичено з сайту “Нової української школи” (https://nus.org.ua/)