Рекомендації педагогам

Що може педагог зробити для підлітка

Роль педагога – надати допомогу у своєчасному виявленні таких дітей і первинній профілактиці суїцидальної поведінки.

Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що, часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки проблемного стану: напругу, апатію, немотивовану агресивність, аутодеструктивну поведінку. Педагог може звернути увагу шкільного лікаря, психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на цього підлітка.

При будь-якій підозрі про плани на самогубство необхідно вести дуже обережну роботу з підлітком. Варто запропонувати роз’яснювальну бесіду, в якій можна порадити звернутися до психолога, психотерапевта, тому що в цьому питанні потребується робота спеціаліста. Доцільним може бути і сумісне (педагог і учень) звернення до відповідного спеціаліста, тому що підліток може самостійно не дійти до фахівця.

Навіть така «диспетчерська» роль приносить свої результати. По-перше, це вже акт уваги та участі, який дуже важливий для підлітка у стані психічного ускладнення. Він помічає, що ним цікавляться, він небайдужий людям і йому хочуть допомогти. По-друге, підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, що з цим робити та куди звернутися. При цьому сама бесіда може містити елементи усвідомлення: що є його страждання, як воно протікає, з ким трапляється, які необачливі дії здійснюють люди в цих обставинах, хто допомагає при таких станах, у чому виявляється психологічна допомога, що з цим буде робити спеціаліст. Наївність підлітків настільки велика, що вони вважають свої проблеми рідкісними, унікальними та невиліковними. Пояснивши, що це трапляється з багатьма, що допомога можлива, що вона дає позитивні результати, педагог зробить неоціниму послугу.

Підлітку треба пояснити, що звернення до психолога не означає, що він хворіє, бо психолог – не лікар, він займається здоровими людьми. Навести зразки поведінки європейців та американців: там люди консультуються з психологом у кожній складній або відповідальній ситуації життєвого вибору. Підлітки самі бачать такі приклади в західних фільмах та можуть прийняти це за еталон поведінки. Таким чином, участь педагога в допомозі проблемному підлітку має досить оглядові межі та може принести помітні вагомі результати. Можна лише вкласти в таку роботу певну кількість щирого співчуття та душевного тепла.

Рекомендації, щодо попередження суїцидальної поведінки серед учнів:

1. Проведення соціометричних досліджень в класних колективах, за допомогою психолога, з метою виявлення „ізольованих” дітей.

2. Анкетування учнів, з метою з’ясування сімейних відносин між батьками і дітьми.

3. Для раннього виявлення ознак суїцидальної поведінки особливе значення мають:

• облік перенесених захворювань або травм мозку;

• аналіз причин підвищення дратівливості, підвищеної вразливості, появи боязкості, почуття власної неповноцінності, перебільшення своїх недоліків, приниження успіхів і достоїнств;

• вплив складних стосунків у родині на психіку дитини як додаткового стрес-чинника;

4. Проведення взаємопов’язаних між собою заходів, які можна проводити, наприклад, на виховних годинах у формі диспуту, бесіди з використанням ділових ігор та елементів тренінгів.

Пропонуються такі теми: «Життєві цінності», «Життя як цінність», «Життєва філософія».

Мета цих занять: сприяти усвідомленню учнями особистих цінностей як основи життєвого самовизначення; формувати свідомий пошук та створення сенсу життя; визначити цінність людського життя через призму неповторності кожної людини.

Завдання цих занять: розкриття поняття цінність та джерела формування цінностей, сприяти формуванню у підлітків уміння визначити власні життєві цілі; формування бачення і усвідомлення підлітками особистих приоритетних цінностей, необхідних для повноцінного життя; показати взаємозв’язок між цінностями і поведінкою; навчати учнів співвідносити власні рішення з особистими цінностями; допомогти учням усвідомити власну неповторність.

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:

• переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;

• реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;

• переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;

• почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;

• страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;

• страх перед покаранням;

• любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;

• почуття помсти, погроз, шантажу;

• бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;

• співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

З метою корекції та профілактики суїцидальних дій на перший план висуваються завдання своєчасної діагностики.

Достовірно визначити, чи будуть скоєні суїцидні дії людиною, практично неможливо.

Проблема самогубства є актуальною, тому педагогам і батькам слід мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів і вміти їх розрізняти.

1. Попередня спроба самогубства: у багатьох молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, була спроба суїциду раніше.

2. Усні загрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: «Я не можу цього витримати», «Я не хочу більше жити», «Я хочу покінчити із собою». Часто висловлювання можуть бути замасковані: «Ви не повинні за мене турбуватись», «Я не хочу створювати вам проблеми», «Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду», «Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу» і т. п. Усі загрози повинні сприйматися серйозно.

3. Зміна в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими й заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.

4. Токсикоманія, наркоманія, алкоголізм. Незвичні покупки: людина може прагнути купити зброю, мотузку та інші речі, які можуть викликати у вас підозру.

5. Відмова від власності: той, хто вирішив здійснити самогубство, може роздавати власні речі.

6. Ознаки депресії: це можуть бути зміни в уживанні їжі, порушення сну, тривожність, неврівноваженість, утрата інтересу до діяльності.

7. Проблеми у школі: пропуски уроків, емоційні вибухи або інша поведінка, не властива даному учню.

8. Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятись у малюнках, у поезії, записах у щоденнику тощо.

9. Раптові (неочікувані) стани ейфорії: людина має щасливий вигляд після тривалого депресивного стану – це означає, що вона відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.

10. Інші ознаки: часті інциденти, скарги на фізичний стан організму, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернення уваги або досить тривале переживання горя після втрати когось.

Можна сказати, що думки про самогубство зникнуть, якщо людина приходить до розуміння існування інших прийнятних поглядів на життєві обставини, змінює ставлення до неможливого, справляється з гіркою пілюлею сорому та провини. Наступні рекомендації допоможуть учителям, батькам, одноліткам налаштувати контакт з людиною, схильною до самогубства й таким чином попередити акт саморуйнування особистості.

ВИСЛУХОВУЙТЕ – «Я чую тебе». Не намагайтесь утішити загальними словами типу «Ну, усе не так погано», «Вам стане краще», «Не варто це робити». Дайте їй можливість висловитись. Ставте запитання й уважно слухайте.

 ОБГОВОРЮЙТЕ – відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтесь говорити про це – більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, і це виявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість.

БУДЬТЕ УВАЖНІ до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Кожну жартівливу згадку або загрозу слід сприймати серйозно. Підлітки часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати дорослого за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Скажіть, що ви приймаєте їх серйозно.

СТАВТЕ ЗАПИТАННЯ – узагальнюйте, проводьте рефреймінг – «Таке враження, що ти насправді говориш…», «Більшість людей замислювались про самогубство…», «Ти коли-небудь думав, як це зробити?» Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А що коли ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свій похорон? Хто на них прийде? Недомовлене, приховане ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити та обмірковувати про свої задуми.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем – визнайте, що його відчуття дуже сильні, проблеми складні. Дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він уже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.