covid-19

Перше. Соціальне чи фізичне дистанціювання, особливо в місцях масового скупчення людей. “Прогулюючись на вихідних центром міста, я побачив, що відкрилося багато ресторанів. Відвідувачів пускають всередину, де вже й так багато людей зібралося. Але не можна допускати, щоб люди знаходилися в замкненому просторі без дистанції. Я б акцентував увагу на дотриманні дистанції в два метри, а не півтора. CDC рекомендує дистанцію в 6 футів, тобто 183 см, що особливо важливо в закритих приміщеннях”, – зазначає Александрін.

Друге правило – носіння масок людьми, які мають ознаки захворювання. “Тут важливо, щоб люди чесно одягали маски, тільки-но помічають у себе температуру, кашель, а не так, як ми це спостерігаємо зараз, коли маски носять на шиї, на бороді. Має бути правило: в громадських місцях люди з симптомами захворювання не можуть з’являтися без маски. Це дисциплінує інших людей, які побачивши людину в масці, не будуть близько до неї підходити. Сюди варто додати гігієну рук. Підкреслю – не зловживайте антисептиками, щоб не пошкоджувати шкіру, а частіше мийте руки з милом. Є чотири показання, коли треба мити руки з милом: після того, як приходимо з вулиці в приміщення, після туалету, перед їжею і по мірі забруднення. Тільки коли немає можливості помити руки, треба користуватися антисептиком”, – пояснює інфекціоніст.

Третє – провітрювання приміщень. “З настанням спеки ми вмикаємо кондиціонер. Але під час його роботи вікно обов’язково має бути відчинене на провітрювання, тому що кондиціонер працює за принципом рециркулятора. Навіть більше – він забирає вологу з приміщення, і повітря стає сухим, що сприяє поширенню інфекції. Тому обов’язково потрібно слідкувати за вологістю повітря. Оптимальна вологість – 60%, особливо це важливо, якщо в домі є діти. Тому зволожувачі повітря – вкрай необхідна річ”, – говорить Андрій Александрін. Він також наголошує: державі нарешті потрібно вирішити проблему з вентиляцією в громадському транспорті, бо ж коронавірус прийшов до нас назавжди, а восени до нього долучаться ще й грип та інші віруси.

Четверте правило – мінімізація контактів із хворими людьми. “Компанії часто створюють опен-спейси, і водночас із цим стало нормою, коли хвора людина приходить на роботу, мовляв, зараз закінчу цей документ і все. А в результаті – поширює інфекцію. На мою думку, наше суспільство повинно вибірково, звісно, але перестати бути толерантним до колег, друзів, родичів. Якщо людина захворіла – вона має дотримуватися самоізоляції до повного одужання. Але ці правила не можна нав’язати колективам, сім’ям, їх треба створити всередині. Якщо, приміром, захворів один із членів родини, то він теж має ізолюватися – хоча б не має виходити в кімнату, де збирається вся сім’я”, – говорить Андрій Александрін.

Чим більше часу на природі – тим краще… Але…

П’яте. Менше цілуйтеся! В прямому сенсі цього слова. Фахівець каже, що не є противником того, щоб люди збиралися на природі “на шашлики”. Що більше часу ми проводитимемо на свіжому повітрі, то краще для нашого здоров’я. Але при цьому не треба обмінюватися посудом, обійматися чи ж цілуватися. Навіть на свіжому повітрі не потрібно забувати про правила безпеки.

Чи можна заразитися в ресторанах, церквах чи через одяг?

З послабленням карантину громадські заклади поспішили відновити свою роботу – одні з них сумлінно дотримуються правил епідемічної безпеки, інші – або ігнорують їх, або вважають, що дотримуються. Через це чимало насторожених людей поки відмовляється від того, щоб ходити в ресторани, наприклад, або ж на шопінг, якщо в ньому немає нагальної необхідності. Про те, чи не зайві ці та інші перестороги, ми також запитали пана Александріна.

Про роботу ресторанів. “Як фахівець з інфекційного контролю, я не проти того, щоб ресторани працювали. Але вони мають дотримуватися всіх норм. На Поштовій площі в Києві, приміром, працює ресторан “Компот”. Зайшовши всередину, я побачив, що столи стоять дуже близько один до одного, людей – повно. Правила повинні виконуватися всіма однаково, але в реальності ми бачимо, що заклади їх виконують на свій розсуд”, – каже епідеміолог. Проте він додає, що держава нав’язувала часом неефективні заходи профілактики інфекції, приміром, носіння гумових рукавичок: “Співробітників закладів громадського харчування зобов’язали носити рукавички, але у цих же рукавичках вони беруть гроші у відвідувачів, торкаються інших поверхонь тощо. Тобто це більший ризик, ніж регулярне миття рук чи обробка їх антисептиком. Спеціально дезінфікувати посуд в ресторані не потрібно, достатньо термічної обробки кип’ятком, щоб вбити вірус”.

Про гаджети. “Ми маємо регулярно слідкувати за чистотою своїх гаджетів, оскільки на них можуть накопичуватися віруси і бактерії. Особисто я завжди обробляв телефон антисептиком ще до появи Covid-19. Користуватися ж смартфоном, проклавши його в прозорий пакет не потрібно, оскільки це завадить нормальній вентиляції, а від антисептика приладу нічого не станеться – це я вже перевірив на собі за багато років”, – коментує фахівець.

Про прання одягу і миття взуття. “На вуличному асфальті коронавірус нікого не чекатиме – він швидше за все помре. Тому наша організація виступає проти носіння бахіл при вході в лікарні – вони не виконують ніякої функції, бо занести патоген в лікарню з вулиці на підошвах неможливо. Так само, як і до себе додому. Тому не треба втрачати глузд і щоразу мити взуття чи прати одяг. Достатньо просто перевзутися в домашні капці, помити руки з милом, зняти весь одяг і бажано прийняти душ. Патогени, хоч і можуть зберігатися на поверхні одягу, але вони не являють собою епідеміологічної небезпеки. Краще витратити зусилля на те, щоб навчитися менше торкатися свого обличчя руками”.

Про безпеку в ТРЦ. “Достатньо того, щоб співробітники магазинів, які бачать людей з ознаками захворювання – з кашлем, нежитем тощо, просили їх не заходити до магазину, а звертатися до свого сімейного лікаря”.

Бог береже того, хто сам себе береже

Про небезпеку в церквах. “Для мене як для епідеміолога обряди під час служби, як от причащання з однієї ложки чи цілування ікон – це взагалі щось із середньовіччя. А особливо небезпечно, коли відкриваються церкви при лікарнях. Ще гірше, якщо це роблять на території тубдиспансеру або інфекційної лікарні, куди ходять не тільки хворі, а й мешканці району. Це безвідповідальність, з якою треба боротися. Але державі треба не забороняти, а спілкуватися з священнослужителями, духовними наставниками, роз’яснювати всі ризики. Норми і закони, які приймає держава поширюються на всіх, то чому їх дотримуються магазини і не дотримуються деякі церкви?” – зауважує Андрій Александрін.

Отже.

П’ять порад для помисливих (нагадуємо, в українській це слово наразі вживається нечасто, а російською воно перекладається – «мнительных»):

1. Я не відміняю для себе масковий режим. Передусім, в громадських місцях і в транспорті.

2. По можливості, я не буду користуватися громадським транспортом, де можливо – пройдуся пішки. Я спробую домовитись на роботі або про продовження роботи в онлайновому режимі, або попрошу для себе зміни робочого графіку, щоби не лізти в метро і в маршрутку в години пік.

3. Я обійдуся без закритих приміщень ресторанів і кафе. Нехай у когось нетерплячка – у мене її нема – здоров’я і безпека сім’ї важливіші. З другом (одним, максимум, двома – посиджу на відкритому майданчику або на природі).

4. Так само я обійдуся поки що без «шашликів» і взагалі – без великих компаній. Ну, не вартує це ризику! Друзі, якщо вони справжні, мене зрозуміють. Перетерпимо.

5. Особиста гігієна – це не кампанія. Я продовжую мити руки, слідкую за тим, щоб не торкатися обличчя, нікому не дозволяю порушувати і сам ніколи не порушую соціальну дистанцію.

Усім здоров’я, безпеки, спокою і гарного настрою. А коли пандемія скінчиться – відзначимо це разом!

Перше. Тривожний стан, якщо він не на рівні патологічного, – це нормальна реакція людини на ненормальні, загрозливі обставини. Отже, варто спочатку зрозуміти, що це не “я поганий чи неадаптований”, а це ситуація така – неадекватна і незручна. А моя реакція на такі умови – це певний виклик моїм можливостям: розуму, волі, емоційній врівноваженості та іншим потенціям особистості. “У допомогу розвитку особистісних потенцій (чи якостей) – будь-які рекомендації лікарів, психологів, тренерів, дієтологів та інших фахівців, що займаються здоров’ям. Вольова організованість ритму життя, зокрема сну, зменшення вживання кави та інших стимуляторів і релаксантів, регулярні легкі фізичні вправи і техніки релаксації тощо – все це потребує вашої уваги, оскільки ритм “годинника” збився, йому треба допомогти, доклавши спеціальні зусилля. Отже, аби долати тривожний стан, вам доведеться стати трішечки краще. І не через звичні практики, а через дещо нову організованість”, – говорить психолог.

Друге. Суттєва ознака тривоги – це невизначеність її об’єкту. “Тож варто його пошукати. Спеціально приділити цьому час і потихеньку визначити, а що саме мене тривожить? У роздумі, у спілкуванні з близькими, друзями або навіть створити список. Тоді тривога перетворюватиметься на страх – можливо, більш сильне, але зате більш визначене почуття. І тоді вже можна власне розумом визначити, а що ж мені робити по відношенню до вже конкретних загроз? Далі кожен сам дізнається, як поводитись зі своїм страхом, якщо чітко зрозуміло, що саме становить загрозу і яких збитків ви очікуєте”, – пояснює Володимир Савінов.

Третє. Тривожна ситуація впливає генералізовано та кумулятивно. Це значить в цілому, без нюансів і накопичувально, коли кожна неприємність і очікування втрат складається на терези “копійочка до копійочки”. Тож знову треба приділити увагу, аби деталізувати як саму ситуацію, так і своє її сприйняття.

“Наприклад, наш опитувальник EMO-COVID-19 (психолог запрошує долучитися до дослідження за цим посиланням) показав, що люди в усьому світі переживають майже всю й ту саму палітру емоцій. І гнів на карантинні обмеження, і роздратування щодо влади через її недолугі дії, і радість за кожного, хто одужав, і інтерес до розвитку ситуації у світі, і страх за близьких… Тож не будьте одномірними, визнайте всі свої емоції і не зациклюйтесь лише на тривозі”, – радить фахівець.

Насамкінець він додає, що тривога – це також енергія, яку можна спрямовувати, наприклад, на творчість. “А якщо страх легко переходить у агресію, тож вже зараз можете думати, де ви її використаєте із користю. Звісно, у культурних і ненасильницьких формах. Наприклад, у роботі”, – підсумовує Володимир Савінов.

Особиста відповідальність і милосердя як терапія від тривожності

Тіна Берадзе, відомий лікар-психіатр, психотерапевт, член Асоціації випускників Медичної школи Гарвардського університету і голова Наглядової ради міжнародної благодійної організації “Ініціатива за психічне здоров’я” радить дивитися на ситуацію по-філософськи.

“Як лікар з багаторічною практикою, я вперше спостерігаю таку напружену ситуацію в країні і світі. Варто розуміти: якщо в людини так склалися життєві обставини, що вона тепер немає за що прогодувати сім’ю, то зменшити її тривогу не вдасться нічим. Але треба пояснювати: держава теж втратила багато, бо люди стали менше заробляти, відповідно – менше платити податків. Збанкрутували також і крупні компанії, наприклад, авіаперевізники тощо. Але це все було потрібне для порятунку людей. Якщо так дивитися на ситуацію, стає трохи легше. Хоча це дещо пафосно звучить, але наше життя дійсно не має ціни. Поки людина жива, можна змінити все”, – каже психолог.

Вона додає, що повернення до попереднього режиму життя в умовах пандемії – це ще більший стрес для організму, ніж коли ми вимушені були сидіти вдома. У людей є певний страх інтеграції у звичний режим.

“Людині треба пояснювати, що стрес – це нормально. Коли нам дозволили виходити на вулицю, у нас знову виникла тривожність – через недовіру медичній системі. Адже якщо ми захворіємо, то не знаємо, що буде з нами. Нашу психіку найбільше насторожує оця невідомість. Вона і є найбільшим страхом у населення. Далі. Страхової медицини в нас немає, а олігархи, взагалі багаті та впливові, вже забронювали для себе і vip-палати, і апарати ШВЛ, і медичний персонал. І це теж – додає тривожності, але підкреслю, що така реакція є цілком нормальною. Навпаки, якби ми не хвилювалися в нинішніх умовах, це було б реакцією нездоровою ”, – запевняє Тіна Берадзе.

Вона наголошує: для всіх настав час усвідомити, що нині – період особистої відповідальності за здоров’я – своє і близьких – і це означає безумовне дотримання всіх правил гігієни. “Важливо усвідомити, що нічого не змінилося: це та ж вулиця, якою ми ходимо щодня, це ті ж наші близькі, друзі, те ж місце роботи, те ж метро. Змінилося лише одне – потрібно захищатися. Як тільки починаємо усвідомлено до цього підходити, понижується наш рівень тривоги, людина перестає нервувати, бо розуміє, що саме вона відповідає за своє життя, здоров’я, зокрема психологічне. Треба пам’ятати: якщо ми піддаємося стресу, то підвищуємо рівень кортизолу в організмі, що знищує наш імунітет.

Який же у людини найголовніший антидепресант? Усе просто – милосердя та допомога іншим”, – каже психолог. І додає: як би страшно нам не було, треба подивитися в обличчя реальності. І прийняти її. Усвідомлення того, що ти бережеш себе і довкілля, покращує настрій і понижає тривогу. А тим, хто з послабленням карантину ігнорує правила епідемічної безпеки, від себе додамо: кінець карантину не означає, що хвороба зникла. Таку загрозу, як вірус, на жаль, неможливо побачити фізично, але це не означає, що її немає. Деякі зі скептиків, на жаль, це вже перевірили на собі. Тож будьмо пильні і здорові!