Попередження насильства

Більш докладно:

•    НАЦІОНАЛЬНА ГАРЯЧА ЛІНІЯ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА, ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ҐЕНДЕРНОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ:

0 (800) 500 335 або 116 123 (з мобільного) (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України)

• ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ (ПОЛІЦІЯ).

Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву. Правоохоронці можуть, зокрема, винести кривднику терміновий заборонний припис, надати пораду щодо подальших дій та наявних надавачів послуг, а також скерувати вас (разом із дітьми) до убезпеченого притулку для постраждалих осіб.

Що варто знати?

Після звернення до Національної поліції – особисто або телефоном за номером 102 чи номером територіального відділу або відділення поліції (його можна знайти за посиланням www.npu.gov.ua/policziya-v-oblastyax.html) – уповноважений працівник відразу реєструє Вашу заява або повідомлення про факт вчинення домашнього насильства в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та направляє на місце події слідчо-оперативну групу чи групу реагування.

Після прибуття на місце події працівники поліції повинні вжити всіх заходів щодо попередження або припинення правопорушення, встановлення та затримання правопорушників, надання допомоги потерпілим, ліквідації негативних наслідків правопорушень і подій, зокрема:

• Припинити акт насильства;

• У разі потреби викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги;

• У разі потреби організувати невідкладне надання психологічної допомоги;

• У разі потреби направити постраждалу особу до притулку для постраждалих осіб або іншого закладу, що надає послугу притулку.

У випадку, якщо постраждалою від насильства або кривдником є дитина або постраждала особа звернулася разом із дитиною працівники поліції не пізніше однієї доби інформують відповідну службу у справах дітей за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти.

Працівники поліції повинні поінформувати постраждалу особу та/або її законного представника (у разі коли такий представник не є кривдником) про:

• Її права та соціальні послуги, якими вона може скористатися,

• Можливість відшкодування кривдником завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю,

• Можливість винесення щодо кривдника термінового заборонного припису,

• Можливі процесуальні рішення, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї насильства, у тому числі пов’язані із затриманням, арештом кривдника або його звільненням.

У разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівник уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України виносить кривднику терміновий заборонний припис терміном до 10 днів. Терміновий заборонний припис може містити такі заходи:

• Зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

• Заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;

• Заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Постраждала особа має право звернутися до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності. Ще раз звертаємо увагу – саме постраждала особа визначає, чи бажає вона звертатись до правоохоронних органів і суду. Після подачі постраждалою особою такої заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством, вони реєструються в журналі Єдиного обліку в черговій частині підрозділу поліції, оформляється талон-повідомлення і видається заявнику.

• МЕДИЧНІ УСТАНОВИ.

Якщо ви зазнали фізичного чи сексуального насильства, зверніться до лікаря для отримання медичної допомоги та документування у медичній картці ознак того, що з вами сталося. Надалі це допоможе притягнути кривдника до відповідальності, якщо ви звернетеся до правоохоронних органів.

• ДЕПАРТАМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ | УПОВНОВАЖЕНА ОСОБА (КООРДИНАТОР) З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВУ.

Тут приймуть заяву про вчинення у Вашій сім’ї насильства та та скерують вас для отримання необхідної допомоги.

• ЦЕНТРИ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ СІМ’Ї, ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ.

У центрі соціальних служб ви зможете отримати необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги та консультації. Якщо через загрозу насильства вам немає де жити, то можуть допомогти вирішити питання з місцем перебування (наприклад, скерують до притулку для постраждалих від домашнього насильства).

• СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ.

Якщо у вашій сім’ї є діти, вони так само або страждають від насильства, або є його свідками. Відповідна служба втрутиться у ситуацію та захистить права дітей.

Що варто знати?

У разі звернення постраждалої від домашнього насильства особи до уповноваженої особи (структурного підрозділу) вони приймають заяву та реєструють її у відповідному журналі та не пізніше однієї доби інформують уповноважений підрозділ органу Національної поліції про звернення особи та/або її законного представника із заявою про вчинення насильства за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти.

У разі потреби – викликають бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги або інформують відповідний заклад охорони здоров’я з наданням особі направлення до нього.

У разі потреби для невідкладного надання психологічної допомоги інформують відповідний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центр соціально-психологічної допомоги або мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги постраждалим особам (у тому числі шляхом виклику психолога) та надають постраждалій особі направлення до такої служби.

У разі, коли постраждалою від насильства особою або кривдником є дитина чи постраждала особа звернулася разом із дитиною – не пізніше однієї доби інформують відповідну службу у справах дітей за допомогою телефонного зв’язку, електронної пошти.

У разі, коли постраждалою від насильства особою або кривдником є повнолітня недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежено невідкладно – у строк, що не перевищує однієї доби, інформують орган опіки та піклування.

Разом із представниками служб підтримки постраждалих осіб або фахівцем із соціальної роботи проводять оцінку потреб постраждалої особи (щодо соціальних послуг, притулку, медичної або психологічної допомоги) та інформують постраждалу особу про її права, а також послуги, якими вона може скористатися. Якщо постраждала особа висловлює своє бажання отримати такі послуги та допомогу – за результатами оцінки потреб постраждалої видають направлення до відповідних загальних/спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб (центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центру соціально-психологічної допомоги, надання притулку для постраждалих осіб, територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг), іншого закладу, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам) та/або центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Інформація про видані направлення вноситься до відповідного журналу.

(Потрібно так оформити, щоб інформація стосувалася: Департаменту соціального захисту населення | Уповноваженої особи (координатора) з питань запобігання та протидії насильству. Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Служби у справах дітей).

• СУД.

Залежно від ступеню тяжкості насильства суд, зокрема, може до півроку обмежити доступ кривдника до вас та ваших дітей, а також скерувати його до проходження спеціальної програми, спрямованої на змінення його поведінки в сім’ї.

• ЦЕНТР БЕЗОПЛАТНОЇ ВТОРИННОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ.

Особи, постраждалі від домашнього насильства, мають право отримати послуги адвоката безкоштовно.

Що варто знати?

Безоплатна вторинна правова допомога – правова допомога, яка гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел. Вона полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, і включає такі види правових послуг, як захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на таку допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Для того, щоб отримати таку допомогу, постраждалій від домашнього насильства особі необхідно звернутись до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги із заявою та документами, що підтверджують належність постраждалих осіб до суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу. Такими документами можуть бути, зокрема:

• Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому міститься інформація про вчинення злочину, пов’язаного з насильством;

• Талон-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з насильством, виданий уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, за формою, затвердженою МВС;

• Копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

• Копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з насильством;

• Копія заяви до суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;

• Рішення суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;

• Копія винесеного працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції термінового заборонного припису;

• Направлення постраждалих осіб до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, складене за формою, затвердженою Мінсоцполітики (видається районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад, чи загальними/спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб).

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам в тому числі у приміщенні загальної/спеціалізованої служби підтримки постраждалих осіб, якщо постраждала особа не може відвідати центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги самостійно, про що центру повідомляється відповідною службою.

Контакти місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги Ви можете знайти за посиланням https://legalaid.gov.ua/ua/local-centres

Навчена безпорадність у дорослих

Вивчення ідей Мартіна Селігмана продовжувалось впродовж багатьох років і феномен НБ знайшли і серед людей. Так німецький психолог Юліус Куль запропонував вибірці студентів вирішити задачу, що не мала логічного розв`язку (звісно, студенти про це не знали). Після ряду невдач та марно витрачених годин студенти зневірялись у власних інтелектуальних здібностях, більшість з них відчували тривогу та відчай, самооцінка знижувалась і, як наслідок, симптом НБ був знову підтвердженим.

Нижче наведено кілька прикладів ситуацій, які можуть призвести до засвоєння безпорадності у дорослих:

• Продовжуючи палити, незважаючи на кілька спроб кинути палити, людина може повірити, що вона завжди буде курцем.

• Неможливість схуднути після різних дієтичних змін чи способу життя може призвести до того, що людина повірить, що цього ніколи не станеться, і відмовиться від спроб.

• Вийти з ситуації домашнього насильства може бути дуже складно. Жінки, які регулярно потерпають від домашнього насильства, мають синдром набутої безпорадності ― вони не вірять, що хтось допоможе. Тому важливо, щоб оточуючі, які знають про насильство, переконували постраждалу, що терпіти не можна. І передусім варто звертатися до поліції.

Таке доволі «попсове» розділення людей на оптимістів та песимістів, виявляється, має наукове підґрунття. Роками пізніш, той же Мартін Селігман дослідив феномен свідомого оптимізму. Вчений умовно розділив людей на 2 групи — оптимістів та песимістів. Песимізм формується як наслідок ВБ, тому що люди-песимісти час від часу потрапляли у несприятливі, складні життєві умови та не могли знайти вихід із ситуації. Тому, щоразу опиняючись у подібних негативних умовах, вони втрачали віру у позитивний вихід і зневірялись у своїх силах. Селігман зазначав, що саме в основі песимізму закладене відчуття власної безпорадності та неможливості впливати на хід подій, безконтрольність власного життя. Песимісти впевнені та вірять у те, що негаразди та труднощі будуть супроводжувати їх усе життя, при цьому вони звикають звинувачувати себе. А ось оптимісти переконані у тому, що труднощі та проблеми — це тимчасове явище, при цьому вони готові і здатні знову і знову боротись із складнощами та досягати успіху.

.

Що ж робити, щоб отримувати від життя більше задоволення і подолати безпорадність ?

• Перший крок — це оцінити свій поточний стан: раптом у вас справді немає сил чи є депресія? Якщо поведінкова активація, тобто коли ми змушуємо себе робити речі, що колись приносили задоволення, є частиною плану з подолання депресії, то в разі хронічної втоми чи вигорання треба почати з відновлення та піклування про себе.

• Наступний крок — це змінити своє ставлення до зусиль, і почати на них дивитися як на можливість і взагалі розвагу. Власне, брак достатньо складних справ часто і є поштовхом до того, що люди «заморочуються» і докладають зусиль замість того, щоб йти типовим шляхом найменшого спротиву. Мовою нейрофізіології — це зробити достатньо цінною річчю зусилля, а не сам результат, аби в мозкові виділявся дофамін і ставало добре.

• Ще одна необхідна річ — бути фізично активним. Роль фізичних навантажень і тренувань в подоланні навченої безпорадності вкрай важлива. Це один із потужних інструментів для того, щоб стати «беручкими». Тренування раз у раз привчають мозок до того, що зусилля означають дофаміновий прихід і задоволення, і згодом це поширюються за межами контексту тренажерного залу чи пробіжок.

• Також подолати це можливо за допомогою терапії та зміни способу життя: здорове харчування, медитації, та практикування Mindfulness чи усвідомленісті.

.

Навчена безпорадність у дітей

.

У дорослих та дітей навчена безпорадність проявляється дещо по-різному. Швидше за все, той, хто відчуває «безпорадність» із самого дитинства, матиме ознаки цього стану протягом дорослого життя. Навчену безпорадність у дітей формують, або допомагають сформувати, батьки, близьке оточення, педагоги. Отже, ознаки вивченої безпорадності у дітей:

1. «В мене не вийде! Я не можу! (малювати, вирізати, вдягатися, їсти суп, вирішити задачу).

2. «Я ніколи не вивчу вірш, англійську, математику, грати у футбол, кататись на велосипеді» і т.д.

3. «Не хочу, не буду» — це похідна реакція від «не можу». Дитина, котра зневірена у власних вміннях, обов`язково захоче захиститись від гнітючого усвідомлення недостатньості — «я невдаха, я не такий як всі…». Тому, швидше та безпечніше одразу сказати «не хочу» — так і питань від дорослих менше, і пояснювати нічого не потрібно.

4. «В мене завжди так» — це виправдання за будь-яку (навіть невелику) невдачу.

Повертаючись до експериментів Селігмана: феномен був виявлений у дорослих собак, але вчений продовжив спостереження і зрозумів, що у цуценят (потомства), котрі приймали участь в експерименті, також простежувались симптоми ВБ. Тобто виходило так, що дорослі батьки-собаки ніби «привчали» свої цуценят до ударів долі: удари струму, якого можна було уникнути, цуценята покірно витримували.

.

Як виховати оптиміста

У людей та сама історія — батьки формують вивчену безпорадність у дітей. Як це відбувається? Почнемо із вікових криз та задач, які мають вирішити самостійно діти під час своїх особистих криз. Діти по своїй природі дуже ініціативні та намагаються вивчати все самостійно. Вперше, коли батьки чують славнозвісне «Я сам!», потрібно дати можливість це зробити. Основна потреба та задача дитини — дослідити, вивчити оточуючий світ, яке безпосередньо відбувається через маніпуляції з предметами. Якщо дорослі надмірно опікають, оберігають від оточуючого світу, то дитина не задовольнить в достатній мірі свої потреби. Тому, як наслідок, з’являються безініціативність, безпорадність. І хочу підкреслити, що це стосується як хлопчиків, так і дівчаток — будь ласка, не розділяйте на «традиційно чоловічі» і «жіночі» захоплення ваших дітей! Тобто, якщо дівчинка хоче забивати цвяхи, а хлопчик — вишивати, то допоможіть у задоволенні цієї ініціативи.

Коли вам, любі мами й тати, хочеться якомога швидше зав`язати шнурок, одягнути колготи, зібрати в школу рюкзак (зробити щось замість дитини) — зупиніться, вдихніть-видихніть і згадайте про свої справи. Навчіть свою дитину тому, що вона може звернутись до вас по допомогу, але задачу замість неї ви не зможете виконати. Всі труднощі дитина повинна здолати самостійно, лише тоді у неї формуватиметься відчуття компетентності, відчуття Я-можу, Я-знаю, Я-зроблю, а якщо Я-не справлятимусь, то мама чи тато прийдуть на допомогу. Підготуйте дитину до дорослого життя, а не проживайте його замість неї. Селігман вважав, що формування ВБ у дітей закінчується близько 8-ми років, а далі може лишитись на все життя.

.

Поради для батьків

Невдачі неминучі. Пам’ятайте про те, що ваша дитина, так чи інакше, зіштовхнеться із невдачами. І успіх вирішення цих невдач залежатиме від того, як ви її підготуєте до цього.

Тут вам стане у нагоді правило чотирьох кроків:

1.Спершу я показую як.

2. Далі ми робимо разом.

3.Ти робиш сам, а я поруч.

4. В тебе виходить самостійно.

• Ні гендерним стереотипам. Не треба розділяти захоплення дитини на «дівчачі» і «хлопчачі» — дайте дитині можливість займатись різними видами діяльності, навіть якщо це не «хлопчача справа».

• Звичка — не вирок. Коли ж ви вже звикли (а також ваша дитина) до того, що ви виконуєте більшість справ за неї, то спробуйте поступово повертати відповідальність дитині. Почекайте, поки дитина почне робити справу самостійно. Похваліть її за виконання (або навіть за спробу). Якщо ж ви стикаєтесь із черговим «Не можу!», — підбадьорьте та запитайте: «Як я можу тобі допомогти?» Звісно, повідомте про наслідки, якщо задача не вирішуватиметься. І знову таки — поверніть відповідальність дитині.

• Витримка та спокій. Рефлекторне бажання допомогти своїй кровиночці вкладе в кожного батька та матір на безсвідомому рівні. Батькам досить складно справитись із імпульсом допомоги та порятунку дитини. Коли ви реально оцінюєте ситуацію і розумієте, що із цим дитина може справлятись самостійно — вдихаємо і видихаємо і пригадуємо попередній пункт.

• Розвиток. Розширюйте життєвий досвід власних дітей, показуйте приклад особистої діяльності та вирішення задач.