День пам’яті Голокосту — нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство євреїв у всіх європейських державах. Протягом розвитку подій Другої світової війни посилено активізувався геноцид, в результаті якого пережили ту війну стільки ж євреїв, скільки й загинули. 27 січня вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту.
Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році (Постанова ВРУ від 5 липня 2011), хоч і була однією з шести країн-ініціаторів ухвалення оонівського документа. Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима. Тільки тут, за 70 км від Кракова, за роки війни — з 41 до 45 вбито близько 1,5 млн осіб, з яких понад 1,1 млн були євреями. На момент звільнення радянськими солдатами в концтаборі містилися 3 тис. євреїв. Саме цей табір вважається головним символом Голокосту.
Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост — систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.
Місцями найбільших масових страт євреїв в Україні стали: Бабин Яр (Київ) — понад 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) близько 20 000, Кам’янець-Подільський — 23 600, Дальник Одеської області — близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного — понад 17 000 жертв.
У 2020 році світ відзначає 75 річницю визволення в’язнів концентраційного табору смерті Аушвіц-Біркенау (Освенцим) силами радянської Червоної Армії (1940-1945 роки).
У День пам’яті жертв Голокосту у багатьох країнах світу відбуваються меморіальні, поминальні заходи. 16 січня 2020 року у Верховній Раді України відбулась меморіальна церемонія, присвячена Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту, на якій був присутній посол Ізраїлю Джоель Ліон.
27 січня Меморіальна церемонія у пам’ять про жертви Голокосту пройде в Організації Об’єднаних Націй. У 2020 році тематичне спрямування діяльності з розповсюдження знань і збереження пам’яті про Голокост має назву 75 років після Освенцима — поширення знань і збереження пам’яті про Голокост в цілях досягнення загальної справедливості.
У Польщі День пам’яті жертв Голокосту пройде на території колишнього концтабору Освенцим-Аушвіц.
Світова спільнота не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля щодо окремої групи людей. Майбутні покоління не повинні забувати уроків наших загальнолюдських і настільки трагічних катастроф, інакше може дуже високий ризик повторення подібних моментів у майбутньому.
У цей день, День скорботи й пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі й висловлюємо свої співчуття болю та втраті, ім’я якої Голокост. Будемо пам’ятати. Але нехай живе надія, що такого більше ніколи не повториться!
Щороку 4 березня вся наша планета відзначає Всесвітній день проти сексуальної експлуатації. Він має за мету привернути увагу суспільства до проблеми сексуальної експлуатації.
Ми всі – дуже різні. Бачимо і сприймаємо світ по-різному. І дуже важливо поширювати цю інформацію у суспільстві – особливо доносити її дітям.
Сьогодні, у День поширення інформації про аутизм, закликаємо вас подивитися це чарівне відео всією родиною. Поговорити про нашу різність та її силу, про нашу рівноправність!
Тільки уявіть: 67% школярів на собі відчули, що таке булінг. При цьому майже 40% жертв ніколи й нікому про це не говорили. Вони сприймають критику, образи та насильство у навчальному закладі як норму! Ця статистика лякає. Булінгу не місце в наших школах, ліцеях, давайте разом протидіяти цьому негативному явищу.
Свій початок історія Міжнародного дня боротьби за права інвалідів бере з 5 травня 1992 року. У цей день люди з обмеженими можливостями з сімнадцяти країн, одночасно провели перший загальноєвропейський день за рівні права і проти дискримінації інвалідів. З того часу подібні заходи проводяться кожного п’ятого травня.
Сьогодні в Україні не прийнято використовувати термін «інвалід». Він широко застосовувався в нормативно-правових документах до 2005 року, після чого все активніше стали говорити про «людей з особливими потребами» або «осіб з обмеженими можливостями» , «осіб з інвалідністю».
За оцінками фахівців ВОЗ, у світі 470 мільйонів людей працездатного віку мають обмежені фізичні можливості. В Україні , за офіційними даними, проживають близько 2,5 мільйонів осіб зі статусом особи з інвалідністю, і їх кількість невпинно росте. Щороку їх ряди поповнюють декілька тисяч осіб.
У Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю варто згадати про створення умов для соціальної реалізації таких осіб, аби вони могли вчитися, працювати і користуватися соціальними благами нарівні з іншими членами суспільства. Втім, на жаль, в усьому світі показники безробіття серед вищеозначеної категорії людей набагато вище аналогічних показників серед загального населення. Життя людей з обмеженими фізичними можливостями продовжує залишатися дуже важким. Окрім складностей з працевлаштуванням, вони стикаються з такими проблеми, як недолік спеціальних засобів для пересування, складність отримання освіти і невелика грошова допомога. Кожен п’ятий має пенсію нижче величини прожиткового мінімуму. Все це позбавляє людей з інвалідністю можливості вести повноцінний спосіб життя й ізолюють їх від суспільства.
Проте багато хто з них може посісти робочі місця й працювати не менш ефективно за інших, якщо надати їм рівні можливості для розвитку навичок і надійну роботу. Хоча люди з інвалідністю обмежені фізично, вони безмежні у своїх здібностях, талантах і прагненні до самовираження. Завдяки величезній силі духу й волі, ці люди домагаються успіхів у найрізноманітніших сферах: науці, підприємницькій діяльності, художній творчості, мистецтві, спорті.
Метою Дня боротьби за права особливих людей є сприяння більш глибокому розумінню проблем, пов’язаних з інвалідністю, і поширення підтримки прав, гідності і повноцінного життя людей з інвалідністю. Ми повинні їх захистити. Жодна категорія громадян не має залишатися в нашій державі без уваги влади та громадськості!
Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни.
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.
Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.
За посиланням http://www.ww2.memory.gov.ua/ розміщено сайт Українського інституту національної пам’яті, присвячений Другій світовій війні. Він містить інформацію про ключові події, постаті, карти, інфографіку, фотогалерею, відеоролики й електронні видання про війну, підбірку фільмів “20 000 хвилин, які змінять ваше уявлення про Другу світову війну” та інші проєкти.
Відео на тему – соціальні роліки Олеся Саніна: https://drive.google.com/drive/folders/17VDM0UNgbs1c8mJmZhbPP8H5Pxm8SgWr
День матері у всьому світі відзначають вже кілька століть. Ще в середньовічній Англії ввели «материнську неділю» — тоді раз на рік діти, що живуть далеко від батьків, відвідували свою матір, де б та не перебувала.
У США історія цього свята почалася з пропозиції американки Анни Джервіс, яка рано втратила матір. Жінка завалила проханнями присвятити один день у році вшануванню матерів всі державні структури, сенат, писала листи видатним особистостям. І її почули. У 1910 в штаті Вірджинія День матері став офіційним святом, а вже в 1914 році президент США Вудро Вільсон затвердив другу неділю травня національним святом — Днем матері.
Сьогодні це свято визнане в 85 країнах світу і має статус міжнародного.
В Україні, відповідно до Наказу Президента України, цей день відзначається з 1999 року, тобто вже 21 рік поспіль.
Багатьом День матері нагадує 8 Березня, адже вітають всіх жінок, які є мамами, а це і бабусі, і тітки, і подруги, і навіть колеги. Прийнято в цей день дарувати жінкам букет улюблених квітів. Маленькі дітки готують для матусь подарунки своїми руками, наприклад листівки чи інші аплікації. Дорослі діти намагаються подарувати рідній людині якщо не подарунок, то хоча б кілька хвилин уваги.
В багатьох країнах світу з нагоди святкування Дня матері організовують сімейні вечері або спільно відвідують ранкове богослужіння. У США прийнято готувати в цей день для своєї мами сніданок. Крім того, в Америці і Австралії в День матері приколюють на одяг брошку у вигляді гвоздики. Колір квітки залежить від того, чи жива мама: червоний означає, що людина шанує живу матір, білий – ненька вже пішла з життя. Дарують гвоздики своїм мамам і японці, а у Росії символом дня вважають незабудку, в Австралії хризантему.
У деяких країнах є традиції дарувати жінці «материну каблучку» – це дорога ювелірна прикраса з дорогоцінним камінням. Цікаво, що каменів в каблучці має бути стільки, скільки у жінки дітей.
В Європі в День матері прийнято вручати державні нагороди, наприклад, у Фінляндії жінки отримують Орден білої троянди. А в Україні на державному рівні виділяють матерів-героїнь.
У цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам зі святом. Хай світлом і добром відгукуються у душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість!
Дуже часто в сучасних сім’ях через те, що чоловік і дружина протягом дня багато часу приділяють роботі, дітям, телевізору, інтернету, хобі і т.д., наодинці подружжя проводять всього близько 4 хвилин в день.
Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році і відзначається щорічно 15 травня (резолюція A/RES/47/237 від 20.09.1993 р.). Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї. Коли зневажаються основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою.
Будучи одним із основних інститутів суспільства, першою сходинкою соціалізації людини, сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх.
Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!
У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави – необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян.
З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини – ось мірило розвитку і прогресу країни.
«Міжнародний день захисту дітей» — святкується щорічно 1 червня. Був заснований в листопаді 1949 у Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров’я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.
Відповідно до Женевської декларації про права дітей, ухваленої 1924-го року, була проголошена необхідність соціального захисту прав дитини. Декларація прав дитини була ухвалена 20 листопада 1959 і проголошувала рівні права дітей у сфері виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного і духовного розвитку незалежно від кольору шкіри, національної належності, громадського походження, майнового стану та іншого. Декларація закликає батьків, громадські організації, уряди визнати права дітей і сприяти їх здійсненню.
День захисту дітей – це нагадування суспільству про необхідність захищати права дитини, щоб усі діти росли щасливими, навчалися, займалися улюбленою справою і в майбутньому стали чудовими батьками та громадянами своєї країни.
Ще одне нове свято на нашій планеті — Всесвітній день батьків (Global Day of Parents) — було проголошено на 66-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (резолюція № A/RES/66/292) у вересні 2012 року. І, починаючи з 2013 року, воно відзначається щороку на честь батьків у всьому світі в перший день літа — 1 червня .
Батьки по праву можуть святкувати свій день разом з дітьми – 1 червня. Це й не дивно, адже яке свято у батьків може бути без благополуччя власних дітей? І навпаки, діти без батьків не відчують належного щастя.
Мета свята — нагадати жителям планети про загальнолюдські цінності, захистити і затвердити ці цінності як основу міцної і заради сім’ї. Адже саме сім’я (в першу чергу — батьки) несе відповідальність за виховання та захист дітей, за те, щоб повне і гармонійне розвиток їх особистості обов’язково відбувалося в сімейному оточенні в атмосфері щастя, любові і розуміння. Батьки у всіх частинах світу, незалежно від їх расової, релігійної, культурної та національної приналежності є основними вихователями та вчителями своїх дітей, готуючи їх до щасливого, повноцінного і продуктивного життя. Батьки є ядром сім’ї і основою нашої громади і суспільства.
Вперше День батька відсвяткували в США 19 червня 1910 року. Ініціатором цієї традиції стала жінка на ім’я Сонора, яку разом із ще 5-ма дітьми виховував сам батько після смерті дружини.
У деяких країнах цій традиції вже понад 100 років.
В Україні офіційно День батька святкують третій рік.
Батько відіграє незамінну роль у вихованні дитини.
Батько – приклад для наслідування. Він відіграє важливу роль у підготовці дитини до дорослого життя. Батько заохочує у дітей почуття самостійності, незалежності та впевненості в собі. Батько формує у дитини самооцінку і дисципліну, розуміння свободи та відповідальності.
Ми вітаємо всіх татусів! Бажаю вам витримки, сил, терпіння і здоров’я. Вашим дітям –щасливого дитинства.
Хоч історія боротьби зі зловживанням наркотиками, їх поширенням і контролем оборотів продажу триває вже більше ста років, наркоманія залишається однією з найстрашніших бід сучасності.
Все більше людей у всьому світі піддаються спокусі і потрапляють в мережі цього пороку, думаючи, що моментально вирішують всі свої проблеми. Дуже часто навіть ті, хто проходить курс лікування, не можуть назавжди позбутися від наркотичної залежності. Громадяни в усьому світі, яким не байдужі проблеми здоров’я свого народу, об’єднуються, щоб нагадати всім про страшну хворобу. 26 червня багато країн світу відзначають Міжнародний день боротьби із вживанням наркотиків та їх незаконним обігом.
Сьомого грудня 1987 року Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення щороку 26 червня відзначатимуть всесвітній день боротьби з наркоманією. Поштовхом для цього став виступ Генерального секретаря на Міжнародному семінарі по боротьбі з наркоманією. Учасники ООН поставили за мету створити незалежне від вживання наркотиків суспільство і в той же день склали план майбутніх заходів по боротьбі з наркоманією.
Сьогодні назріла необхідність створення загальної всесвітньої програми, яка б функціонувала як перешкода для міжнародного наркобізнесу. Це і є головною метою боротьби з наркоманією. Саме ООН виступила в ролі координатора та ідеолога антинаркомании. Організація об’єднаних націй спільно з представниками різних країн сприяє зменшенню впливу наркотичних засобів на генофонд.
Однією з основних проблем боротьби з наркоманією є вживання токсичних засобів дітьми та підлітками. Вражають масштаби розгорнутої катастрофи, а також їх наслідки. Заради дози наркотиків безліч наркоманів переступають закон, а близько 75% дівчат стають повіями і часто заражаються СНІДом також наркоманія є однією з причин виникнення раку .
У вирішенні цієї проблеми повинна бути зацікавлена кожна людина, а Міжнародний день боротьби з наркоманією допомагає інформувати громадськість про це.
28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила Конституцію України.
Конституція України наголошує на цінності людини, її житті і здоров’ї, честі й гідності. Конституція України наголошує на рівності всіх дітей, на захисті дітей від насильства, на відповідальності за утримування і виховання дітей.
Діти – не здатні захистити себе самостійно. Тому дорослі відповідальні за захист і безпеку дітей. І кожен дорослий має докласти всіх зусиль, щоб права дитини були захищені.
Вірю, що ми здатні створити відповідальне суспільство, в якому Закон виконується, в якому кожен почуває себе захищено та з повагою ставиться до інших.
Щорічно, підтримавши ініціативу молодіжних об’єднань і організацій, в останню неділю червня Україна відзначає День молоді.
Це свято творчості й натхнення, енергії і запалу, пізнання і самоствердження, любові і романтики.
Юність і молодість – це не тільки прекрасні періоди в житті кожної людини, але ще й особливий стан душі. Цей час дерзань, пошуків, відкриттів і реалізації найсміливіших сподівань.
Саме вони, сьогоднішні школярі, студенти, молоді робітники, підприємці, науковці, скоро будуть визначати шляхи розвитку країни.
До святкування Дня молоді в Україні долучаються всі охочі. Хоча молоддю прийнято вважати людей віком від 18 до 35 років, чисельність яких, згідно зі статистикою, в Україні становить понад 22% від загальної кількості жителів. Проте, згідно з офіційними нормами Всесвітньої організації здоров’я, в категорію молодих людей потрапляють особи до 44 років.
Але загалом, немає різниці, скільки вам років! Якщо ви молоді душею, то День молоді – і ваш день також.
Хочемо поділитись деякими порадами щодо того, як його зберегти.
До складових психічного здоров’я можна віднести: самостійність, соціальний і особистий інтерес, вміння ризикувати, турбота про майбутнє, прийняття невизначеності і прийняття себе, гнучкість, терпимість, захоплення і відповідальність за власні емоції.
Отже, психічне здоров’я – це коли людина може насолоджуватися життям та створювати рівновагу між життєвою діяльністю та зусиллями для досягнення психологічної стійкості.
І для такої життєвої психологічної стійкості нам дуже необхідно мати свій внутрішній ресурс. Ресурс це те, до чого ми можемо звернутися коли:
– ми перебуваємо в нерішучості
– немає сил, здійснити бажане;
– хочемо змін в житті;
– немає інтересу до життя, і мало що радує;
– хочеться скинути вантаж втоми;
– не вистачає життєвих сил;
– руки опускаються;
– не вистачає впевненості;
– відчувається тривога і неспокій;
– немає відчуття гармонії;
– відчуття безсилля і відсутності опори в житті.
І я думаю, що кожен може продовжити цей список, адже в житті бувають такі ситуації, коли відчуваєш, що сам не можеш справитись, що потрібно «поповнити» внутрішні сили, щоб вистояти.
То що ж робити, коли потребуєш таку «підзарядку»? Можна скористатись зовнішніми і внутрішніми ресурсами.
Зовнішні ресурси:
-пам’ятні речі, спілкування з друзями, сім’я, будинок, дерево і т. д.
Внутрішні ресурси бувають:
– тілесні відчуття тіла, заняття спортом, танець, сон, масаж, хобі і заняття, які вимагають роботи з використанням ручної моторики (вишивання, плетення, ліплення, малювання, різьблення і т.д.), відпочинок, голос і спів.
– емоційні: чутливість, прояв емоцій, сприйнятливість, сентиментальність, творчість.
– когнітивні: плани, розуміння, уяву, допитливість, ідеї, цінності, права, спогади, самоідентифікація, медитація, творчість, усвідомлення.
Для ознайомлення з медитацією, пропонуємо переглянути відео і скористатись порадами психолога.
Поради психолога: Медитація: https://youtu.be/BvykiMSqpI8
Сподіваюсь, що наша публікація з порадами допоможе Вам відновлювати вчасно свій ресурс і стійко долати життєві перешкоди.
А також нагадуємо, що Ви завжди при потребі можете звернутись за консультацією до фахівців психологічної служби ліцею.
Толерантність – це повага права іншого бути таким, яким він є.
Ще у ХVIII ст. французький філософ-просвітитель Вольтер говорив: «Я не поділяю Ваших переконань, але готовий віддати життя за Ваше право їх висловлювати». І зараз, у безмежному морі різноманітних культур, релігій, думок, ідей, що належать людям різних країн, на допомогу має прийти «рятувальне коло» толерантності.
Ухвалення 16 листопада 1995 року Декларації принципів терпимості, поклало початок відзначенню у всьому світі Міжнародного дня толерантності.
Свято покликане шанувати рівність всіх людей, не залежно від походження, кольору шкіри, етносу, національності, релігійних вподобань, гендерної ідентичності чи світогляду. У листопаді 2015 року Верховна Рада України прийняла «антидискримінаційну» поправку до Трудового кодексу, чим додатково законодавчо закріпила недопущення дискримінації людей на робочому місці за всіма із цих ознак, вкотре підтвердивши демократичність та толерантність українського суспільства.
Варто пам’ятати, що толерантність ‒ це терпимість до іншого світогляду, способу життя, поведінки, культури і звичаїв.
Здатність терпимо і з розумінням ставитись до інакшості оточуючих, це невід’ємна складова сучасного життя та умова органічного співіснування різних людей в одному суспільстві. Адже кожен із нас унікальний.
У цей день як ніколи актуальним є гасло «Усі різні ‒ усі рівні», яке вже давно стало символом толерантності та шанування різноманіття.
Щорічно в Україні, з 25 листопада до 10 грудня включно, проводиться Міжнародна кампанія «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою. Акція в Україні розпочинається 25 листопада в Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок.
Основними завданнями акції є:
привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків;
активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій щодо викорінення домашнього насильства;
проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення України з питань попередження насильства в сім’ї, жорсткого поводження з дітьми, формування свідомості всіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства;
формування свідомості усіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства.
Дати початку та завершення Кампанії вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.
Шістнадцятиденний період кампанії охоплює наступні важливі дати:
Цьогоріч девіз кампанії «Розфарбуємо світ в помаранчевий колір: покоління рівності виступає проти зґвалтувань».
Метою цієї кампанії є привернення уваги громадськості до проблем зумовленого насильства. У рамках цієї міжнародної акції, з 25 листопада до 10 грудня, Будинок Уряду України буде підсвічено помаранчевим кольором у темну пору доби.
За ініціативи ООН 25 листопада відзначається Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.
У 1999 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок й запропонувала урядам, міжнародним і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.
Дата 25 листопада була вибрана в пам’ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, забитих до смерті палицями таємною поліцією за наказом диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо в 1960 році.
ООН зазначає, що жінки і дівчатка піддаються насильству, як у мирний час, так і під час збройних конфліктів, – з боку держави, суспільства, родичів. Насильство щодо жінок не обмежене рамками будь-якої конкретної політичної або економічної системи. Воно існує в будь-якій країні, не визнає кордонів матеріального добробуту, раси і культури. Структури домінування, на яких ґрунтується насильство, глибоко вкорінені в суспільстві. Досвід або загроза насильства повсюдно перешкоджають жінкам в повній мірі здійснювати свої права людини і користуватися ними.
Щороку з 25 листопада по 10 грудня (День прав людини) проходить акція «16 днів дій проти гендерного насильства». Тема цьогорічної кампанії – «Розфарбуй світ в помаранчевий колір: Покоління рівності виступає проти зґвалтувань». Ця тема має на меті активізацію зусиль громадянського суспільства в боротьбі з сексуальним насильством щодо жінок.
Сьогодні ООН пропонує надіти одяг або аксесуари помаранчевого кольору аби висловити свою солідарність з рухом в ім’я майбутнього, що вільне від насильства стосовно жінок і дівчат. Разом з тим, у багатьох містах світу пройдуть відповідні заходи, а знамениті будівлі будуть підсвічені помаранчевим кольором.
1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом
Ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом запропонували у 1987 році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, співробітники з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ). Вони звернули увагу на темпи поширення епідемії СНІД, оцінили загрозу і можливі катастрофічні наслідки.
День боротьби зі СНІДом проголошено Всесвітньою організацією охорони здоров'я та вперше відзначено 1 грудня 1988 року. З того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно.
Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.
Сьогодні ВІЛ – це не вирок. Люди з вірусом імунодефіциту можуть жити звичайним життям, народжувати дітей, працювати, подорожувати тощо. Достатньо вчасно вживати ліки. Якщо ВІЛ-інфекція діагностується вчасно, відразу розпочинається АРТ і надається необхідне лікування пацієнту, а відтак людині гарантується якісне та повноцінне життя.
Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це важлива нагода для підняття поінформованості молоді, широких верств населення про проблеми ВІЛ/СНІДу, проблеми людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, звільнення від наркотичної та алкогольної залежності.
Символом боротьби зі СНІДом стала червона стрічка. Як символ боротьби з ВІЛ/СНІД вона була запропонована у 1991 році американським художником Франком Муром, який належить до асоціації «Візуальний СНІД». Вона означає: «Я знаю про проблему ВІЛ/СНІДу і я не байдужий до неї».
Всесвітньо відомою червона стрічка стала у 2000 році на церемонії вручення нагород «Tony Awards». Всі присутні надягли цей символ боротьби з ВІЛ. У пресрелізі проєкту йшлося: «Червона стрічка (перевернене «V») стане символом нашого співчуття, підтримки і надії на майбутнє без ВІЛ. Найбільша надія, пов’язана з цим проєктом, – це те, що до першого грудня, Всесвітнього дня боротьби з ВІЛ/СНІДом, ці стрічки носитимуть у всьому світі».
Щороку разом із світовою спільнотою Україна відзначає день людей з інвалідністю. Разом з нами живуть люди, фізичні можливості яких обмежені. Це ті, хто з певних причин не може повноцінно забезпечувати себе, доглядати за собою. Інвалідність може бути вродженою і набутою в результаті травм, інфекцій, тощо.
Україна, як і всі цивілізовані країни з високою культурою людських відносин, до таких людей ставиться, як до людей з особливими потребами, які потребують додаткової уваги суспільства. Такі люди не називають себе інвалідами, вони не вимагають до себе жалю, для них важливе лише елементарне – можливість жити. Бути в суспільстві, самореалізуватися, мати доступ до гідної освіти і робочих місць.
Проведення Міжнародного дня людей з обмеженими фізичними можливостями спрямовано на привернення уваги до проблем цієї категорії суспільства, захист їх гідності, прав та благополуччя. Це день підведення підсумків зробленого, аналіз фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня.
Відзначаючи Міжнародний день інвалідів, прогресивне людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дають змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства. Захищаючи гідність таких особливих людей, ми захищаємо своє людське обличчя.
Як спілкуватися з людиною з інвалідністю?
Коректно звертайтесь до співрозмовника. У жодному разі не можна називати людину «інвалідом» чи «недієздатним». Єдина правильна характеристика — «людина з інвалідністю».
Будьте терплячими. Не ігноруйте людей, яким важко говорити. Під час розмови підтримуйте зоровий контакт, звертайтесь до людини напряму. Не забувайте дивитись прямо у вічі та говорити чітко з тими, у кого є проблеми зі слухом. Деякі люди, які не чують, читають по губах. Тому, коли розмовляєте з ними, треба стояти так, щоб обличчя було добре видно.
Допомагайте, але тільки якщо людина цього потребує. Запитайте у який саме спосіб ви можете допомогти, щоб не створити ще більше проблем. Якщо вам відмовили, то не нав’язуйте свою допомогу й не ображайтесь.
Припиніть стереотипно мислити. Люди з інвалідністю — повноправні громадяни, які мають змогу навчатись, працювати, вести активний спосіб життя. До людей з інвалідністю треба ставитись так само ввічливо та толерантно, як і до будь-кого іншого.
Джерело: nzl.theukrainians org