ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОЦЕСУ СЕНСОРНОГО ВИХОВАННЯ
ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

У дошкільному віці відбувається збагачення і порядкування чуттєвого досвіду дитини, оволодіння специфічними формами сприймання і мислення, бурхливий розвиток уяви, формування довільної уваги і пам’яті. Пізнання дитиною навколишнього світу за допомогою відчуттів і сприймання створює необхідні передумови для виникнення складніших пізнавальних процесів (мислення, пам’ять, уява). Розвинена сенсорика – основа для удосконалення практичної діяльності дитини. Зміни в організмі малюка відбуваються не самостійно, а в результаті того, що дошкільник оволодіває новими діями сприймання, спрямованими на обстеження предметів і явищ дійсності, їх різноманітних властивостей і відношень.

Усередині дошкільного віку у дитини виникає бажання розібратися у формах, порівняти, у чому їх схожість і відмінність з відомими їй предметами. Найхарактерніші зміни упродовж перших років життя дитини зумовлені, передусім, розвитком основних видів її відчуття. Відчуттям називають відображення окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також внутрішніх станів організму при їх безпосередньому впливі на відповідні рецептори. Розвиток відчуттів дитини значною мірою обумовлений розвитком у неї психофізичних функцій (сенсорних, мнемічних, вербальних, тонічних та ін.). Матеріальним органом відчуття є аналізатори.

За фізіологічними механізмами відчуття – рефлекторний процес, відповідь організму на діючий вплив. З кожним роком підвищується чутливість її аналізаторів. Наприклад, гострота зору молодших дошкільників підвищується на 15-20%, старших – на 25-30%. Рівень гостроти зору залежить від умов діяльності: вона значно покращується в ігровій ситуації (в середньому на 17,2% – у дітей 4-5 років; 29,8% – у дітей 5-б років; 30,2% – у дітей 6-7 років). Розвивається у дошкільний період і розрізнення кольорів, передусім підвищується його точність. До 2 років діти при безпосередньому сприйманні добре розрізняють основних кольори: червоний, синій, зелений, жовтий, важче – проміжні тони: оранжевий, голубий і фіолетовий. 4-річні діти здатні встановлювати зв’язок між основними кольорами і їх найменуваннями, 5-річні – із проміжними кольорами.

У середньому дошкільному віці діти починають розрізняти світлі відтінки, чому сприяє і позначення відношень словами «темне», «світле». Активно розвивається у дошкільному віці і слухова чутливість: у старших дошкільників гострота слуху у 3-4 рази вища, ніж у молодших. Спостерігається повільніший розвиток гостроти тонального слуху. Пороги чутливості 3-4-річних дітей перевищують пороги чутливості дорослих на 7-11 Дб, 5-6-річних – на 5-8 Дб. У дошкільний період розвивається здатність розпізнавати висоту звука. Однак фонематичний (мовний) і музичний слух формуються не однаковими темпами. Фонематичний слух починає розвиватися наприкінці 1-го року життя малюка, а до початку дошкільного періоду дитина розрізняє всі звуки рідної мови, оволодіває пасивним і активним мовленням. Сприймання висоти звуків, відношень між ними нелегко дається навіть багатьом 5-річним дітям.

Сприймання звуків, особливо розпізнавання їх висоти, тембру, має індивідуальні особливості. Під час прослуховування музичних творів дошкільники зосереджуються переважно на їх динаміці (ритм, темп), мелодію і гармонію вони сприймають гірше. Для розвитку у дошкільників музичного слуху використовують різноманітні методи і прийоми. Наприклад, метод опосередкованого моделювання дає змогу навчити дітей моделювати 36 властивості і відношення певних об’єктів за допомогою інших предметів. Його використовують у дошкільних закладах, особливо зі старшими дошкільниками, для формування поняття про високі і низькі, довгі і короткі звуки, для розрізнення їх, упізнавання напрямку руху мелодії (донотний період навчання). У цей період удосконалюється кінестетичні і тактильні відчуття, свідченням чого слугує здатність розпізнавати вагу предметів, яка з 4-х до 7-ми років покращується приблизно удвічі. Розвиваються у дошкільному віці і нюхові відчуття, тому старші дошкільники допускають менше помилок при розпізнаванні запахів, точніше їх називають.

Сенсорне виховання спрямоване на формування і розвиток у дітей сенсорних процесів (відчуттів, сприймання, уявлень), за допомогою яких вони набувають досвіду орієнтування у зовнішніх властивостях предметів і явищ. Його завдання – навчити дошкільників точно, повно і розчленовано сприймати предмети, їх властивості і відношення (колір, форма, величина, розміщення у просторі, висота звуків тощо). Без такого навчання сприймання дитини тривалий час буде поверховим, фрагментарним, не створюватиме необхідних основ для загального розумового розвитку, не формуватиме спостережливість, мислення, мовлення, не відбуватиметься повноцінне засвоєння знань і навичок у початкових класах школи тощо.

Сприймання як цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ виникає у свідомості людини при безпосередній дії об’єктів на аналізатори. Процес переходу від відчуття до сприймання – це перехід до складнішого відображення світу, яке збільшує можливості людини щодо пристосування і активного його перетворення. Розвиток сприймання є складним процесом, який передбачає засвоєння дитиною певних сенсорних еталонів, які є результатом суспільного досвіду; оволодіння нею способами обстеження предметів.

Сенсорні (лат. sensorium - орган чуттів) еталони – вироблені людством уявлення про основні властивості і відношення предметів і явищ навколишньої дійсності. Ці еталони функціонують як загальноприйнятий зразок властивостей і відношень предметів. Наприклад, при сприйнятті форми сенсорними еталонами є геометричні фігури (круг, квадрат, трикутник, овал, циліндр тощо), кольору – сім кольорів спектра, а також білий та чорний. У природі існує розмаїття форм і барв, однак людство упорядкувало їх у певну систему. Оволодіння сенсорними еталонами дає змогу сприймати навколишній світ крізь призму суспільного досвіду.

Отже, дитина привчається бачити властивості предметів як різновиди або поєднання відомих зразків. Забезпечити засвоєння сенсорних еталонів - означає сформувати уявлення про основні різновиди кожної властивості предмета (колір, величина, форма тощо). Однак безпосередньо такі уявлення не зможуть керувати сприйманням, якщо дитина не знає способів обстеження предметів – встановлення, якому зразку відповідає властивість певного предмета, з яким вона має справу – у грі, на занятті, у процесі спостережень, розваг. Цим способам дитину потрібно вчити спеціально. Зміст сенсорного виховання у дошкільному закладі полягає в ознайомленні дітей із сенсорними еталонами і навчанні їх способів обстеження предметів. У повсякденному житті під час самостійних ігор, праці, на прогулянках малята мають справу з багатьма властивостями предметів, однак помічають, виокремлюють, усвідомлюють лише деякі з них.

Практика і спеціальні дослідження підтверджують, що набутий стихійно, без керівництва дорослих, сенсорний досвід є досить бідним, поверховим. Керівництво сенсорним вихованням дитини повинне враховувати її вікові особливості. До трьох років вона ще не здатна зрозуміти значення зразків (еталонів), з якими необхідно порівнювати властивості предметів. Кружечок, кулька, кольорова смужка для неї такі одиничні і конкретні, як м’яч, годинник, чашка, книжка тощо. На цьому етапі важливо забезпечити нагромадження різноманітних уявлень, сформувати основу для подальшого засвоєння і використання сенсорних еталонів, використовуючи у роботі з дітьми основні види форм і кольорів, які згодом виступатимуть як еталони.

Вихователь повинен використовувати назви кольорів і форм, організовувати такі дії малят з предметами, які спрямовуватимуть увагу на їх певні властивості, сприятимуть утворенню відповідних уявлень. При цьому не потрібно вимагати, щоб дитина обов’язково запам’ятала їх. Повноцінне засвоєння назв можливе тільки після засвоєння сенсорних еталонів. У цій роботі важливо знати і використовувати дії, які забезпечують виокремлення властивостей й утворення елементарних уявлень про них.

Такими діями є зіставлення предметів за формою, розміром, кольором: дитина добирає пари з групи предметів або шукає серед них названий дорослим. Важливо, щоб вона навчилася використовувати як зразок будь-який предмет, що сприятиме засвоєнню засвоєння загальноприйнятих еталонів. Найлегше малята вибирають предмет за формою, складніше – за розміром (величиною), і найважче – за кольором. Опановуючи зіставлення предметів за властивостями, добираючи предмети з однаковими властивостями, діти спочатку накладають їх один на інший, порівнюють за формою, величиною або кольором. Це дається їм легко, а згодом, оволодівши прийомами зовнішнього зіставлення, вони переходять до зіставлення "на око" (зорове зіставлення). У ранньому і молодшому дошкільному віці у процесі сенсорного виховання доцільніше використовувати плоскі предмети, які легко і зручно накладати, прикладати, порівнюючи за певними властивостями.

Із набуттям дитиною певного досвіду можна використовувати об’ємні предмети. Сучасна методика сенсорного виховання спрямована, передусім, на формування пізнавальної активності дитини. Для цього вона повинна володіти процедурою обстеження залежно від його мети.

Перед конструюванням, наприклад, головну увагу звертають на будову, основні вузли кріплень, розглядають предмет з різних боків для визначення його форми. Перед малюванням увагу дітей зосереджують на контурі предмета. Для цього вихователь пропонує обвести пальцем або долонею його зовнішню частину, рухом руки у повітрі відтворити його форму. Характер обстеження предметів залежить від наступної продуктивної діяльності дітей. 

Під час організації діяльності дошкільників виокремлюють такі головні аспекти:

а) сприймання цілісного предмета, створення загального враження про нього;

б) виокремлення основних частин предмета, визначення їх властивостей;

в) визначення просторового розміщення одних частин відносно інших (вище, нижче, ліворуч, праворуч);

г) виокремлення дрібніших частин предмета і з’ясування їх просторового розміщення щодо основних;

ґ) повторне цілісне сприймання предмета, закріплення враження.

У цій послідовності обстежують найрізноманітніші предмети, тому таке обстеження називають узагальненим.

Для обстеження під час праці на природі важливо, щоб діти вміли відрізнити суху землю від вологої, розпушену від твердої, культурну рослину від дикоростучої. Для цього їм потрібні уявлення про характерні властивості ґрунту (колір, консистенція, вологість) і рослин (ознаки стебел і листків). Розрізнення звуків мови (звуковий аналіз слова, формування фонематичного слуху) організовують у формі підкресленої, розчленованої вимови.

Отже, способи обстеження, які застосовуються у сенсорному вихованні залежать від характерних властивостей предметів (колір, форма, звук, запах тощо) і його мети. Спрямовані вони на організацію пізнавальних дій дитини, формування її розумової активності. У дошкільному закладі сенсорне виховання здійснюється на заняттях і у повсякденному житті, під час різноманітної діяльності дітей. Усі його форми спрямовані на створення у дітей багатого чуттєвого досвіду, здатності орієнтуватися в різноманітних властивостях предметів, на виховання культури сприймання, уважності, здатності реагувати на безпосередній вплив явищ дійсності.

У науковій літературі запропоновано низку дидактичних умов успішного використання дидактичної гри у закладах дошкільної освіти: 

• органічне включення гри у структуру заняття;

• посилення її розвивальної спрямованості;

• вміле керівництво педагогом процесом ігрової діяльності;

• правильний добір та використання ігрового обладнання;

• захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів;

• спрямованість гри на розвиток сенсорних навичок та сенсорних умінь;

• поступове зростання складності дидактичних ігор із урахуванням рівня навченості дітей і ступеня їх підготовленості;

• урахування індивідуальних та вікових особливостей дітей дошкільного віку;

• зв’язок дидактичної гри з іншими видами діяльності на занятті;

• урізноманітнення видів ігор у освітньому процесі тощо.

На нашу думку, дану групу педагогічних умов доречно доповнити наступними:

1. Забезпечення взаємозв’язку навчальної та ігрової діяльності у процесі сенсорного виховання дітей дошкільного віку.

2. Реалізація структурних складових дидактичної гри під час сенсорного виховання відповідно до вікових показників розвитку дітей дошкільного віку.

3. Колективне та індивідуальне відслідковування навчального та ігрового результату.

4. Системність та систематичність використання дидактичних ігор.

5. Застосування дидактичних ігор у позанавчальний час. Обґрунтування педагогічних умов пропонуємо наступне.

Планомірність навчання дітей – один з найважливіших принципів вирішення комплексу освітньо-виховних завдань в закладах дошкільної освіти, що засвідчує актуальність педагогічної умови щодо забезпечення взаємозв’язку навчальної та ігрової діяльності у процесі сенсорного виховання дітей дошкільного віку, адже тільки при правильному плануванні процесу навчання можна успішно реалізувати програму всебічного виховання і розвитку особистості дитини.

Ефективність реалізації структурних складових дидактичної гри під час сенсорного виховання значною мірою залежить від вікових показників розвитку дітей дошкільного віку. При плануванні занять з ознайомлення з величиною, формою, кольором предметів враховують не лише вік дітей, рівень їх розвитку, а індивідуальні особливості. Заняття по сенсорному вихованню рекомендується проводити з дітьми у віці від 9 місяців і старше. Дані заняття можуть бути однаково цікаві і малюкам, і більш старшим дітям. Кількість дітей може бути різною – від 3-4 до 6-8, залежно від віку і ступеня інтелектуального розвитку. Заняття з дітьми першого року життя проводяться індивідуально. Якщо в підгрупі будуть займатися двоє маленьких дітей у віці від 1 р. 3 міс., то одночасно можна об’єднати на занятті ще 2-4 дітей більш старшого віку. Якщо ж найменшими в групі виявляться півторарічні діти, то в підгрупі можуть займатися одночасно 6-8 дітей. Перш ніж провести перше заняття по сенсорному вихованню з дітьми другого року життя, малюків треба навчити сидіти спокійно, слухати вихователя, виконувати його вказівки, вимоги. Навчання маленьких дітей на заняттях досить складний процес, можливий при певному рівні нервово-психічного розвитку малюків. На заняттях по сенсорному вихованню кожним завданням передбачено вирішення сенсорних завдань за наявності у дітей різних умінь і навичок. У свою чергу, на цих же заняттях діти набувають нові знання, вміння, які використовуються ними в інших видах діяльності. Сенсорне виховання планується в тісному взаємозв’язку з усіма іншими розділами роботи.

Так, успішна організація занять з ознайомлення з величиною, формою, кольором предметів можлива за наявності певного рівня фізичного розвитку дитини. Перш за все, це відноситься до розвитку рухів руки при здійсненні дій з вкладання, виймання предметів, при роботі з мозаїкою, малюванні фарбами. На першому році життя дітей захоплюють дії з яскравими іграшками різної форми та величини: нанизування кілець, розкладання предметів і так далі. Завдання сенсорного характеру не є на даному віковому етапі провідним. Деякі заняття передбачають об’єднання дітей по двоє, вміння йти з заняття тихо, щоб не перешкодити іншим дітям, а це, у свою чергу, вимагає певного рівня взаємовідносин, який досягається в процесі морального виховання.

На кожному занятті діти привчаються виконувати також елементарні трудові доручення. Вони повинні відносити індивідуальний матеріал на стіл вихователя і складати його. Педагог повинен стежити за тим, щоб малюки робили це тихо, не відволікаючи тих, хто ще не впорався із завданням. Естетична сторона занять по сенсорному вихованню визначається багато в чому якістю приготування дидактичного матеріалу. Чисті колірні тони (кольори веселки), приємна фактура, чітка форма дидактичних посібників доставляють дітям радість, сприяють накопиченню сенсорних уявлень на рівні їх значення. Тематичне планування матеріалу узгоджується з часом року, з сезонними явищами, з програмою ознайомлення з навколишнім середовищем. Так, перш ніж запропонувати дітям малювати фарбами на тему «Листочки дерев», необхідно поставити у воду зрізані гілки і дочекатися, щоб бруньки розпустилися. Малювання фарбами на тему «Кульбаби і жук на лузі» може проводитися після спостереження весняної галявини з яскравими кульбабами. Малюванню на тему «Вогники вночі» повинне передувати спостереження за освітленими вікнами будинків.

Важливим фактором у плануванні занять з ознайомлення дітей з кольором, формою, величиною предметів є принцип послідовності, який передбачає поступове ускладнення завдань. Це ускладнення йде від елементарних завдань на угрупування однорідних предметів по різних сенсорних якостям, до співвіднесення різнорідних предметів за величиною, формою, кольором і далі до обліку цих ознак і властивостей в образотворчій і елементарній продуктивній діяльності.

Принципом послідовності обумовлюється і ознайомлення дітей спочатку з цілком відчутними сенсорними властивостями – величиною і формою предметів, які можна обстежити шляхом обмацування, а вже потім з таким сенсорним властивістю, як колір, орієнтування на який можливе тільки в плані зорового сприйняття. Передбачено також послідовне ознайомлення дітей спочатку з різко різними властивостями предметів (круглою/квадратною формою, червоним/синім кольором), потім з більш близькими ознаками (круглою/овальною формою, жовтим/помаранчевим кольором).

Важливим принципом організації процесу навчання є систематичність. На етапі раннього дитинства засвоєння знань, так само як і формування умінь, має проходити систематично. Навчання на заняттях по сенсорному вихованню проводиться з дітьми 1 р. – 1 р. 3 міс. 1-2 рази на тиждень, з більш старшими – 1 раз на 2 тижні. З огляду на те, що великий інтервал між заняттями небажаний, виникає необхідність закріплення у дітей отриманих знань, умінь у самостійній діяльності і частково на заняттях, спрямованих на оволодіння дітьми діями з предметами, на заняттях з образотворчої діяльності. Спочатку малюкам дають завдання на угрупування предметів. Цьому присвячується ряд занять на різному матеріалі з поступовим наростанням цього розмаїття. Діти групують предмети за величиною, потім за формою і, нарешті, за кольором. Але повторність і поступовість передбачають і більш тонке ускладнення.

Так, спочатку здійснюється угруповання предметів з різко різними сенсорними властивостями (форми або кольору), потім з більш близькими. На одному занятті діти групують предмети круглої і квадратної форми; на наступному вони оперують з предметами круглої і овальної форми, але при цьому зберігаються колір, величина, фактура предметів, тобто задана сенсорна властивість виступає на даному занятті єдино новою. У плануванні методів навчання маленьких дітей (як всередині кожного заняття, так і від заняття до заняття) чітко проглядається поступовість їх зміни. При проведенні кожного заняття основним методом є безпосередній показ предметів вихователем. Допоміжна роль при цьому належить словесному поясненню.

Оскільки маленькій дитині на етапі становлення мовного розвитку складно одночасно сприймати показ предметів, дії з ними і мовну інструкцію, то пояснення повинні бути гранично короткими: кожне зайве слово відволікає малюка від зорового сприйняття. Після загального показу і пояснення вихователь пропонує виконати під його безпосереднім керівництвом фрагмент з всього завдання окремо кожній дитині, надаючи в міру необхідності диференційовану допомогу. У третій частині заняття при самостійному виконанні завдання кожною дитиною педагог дає одиничні вказівки, надає періодичну допомогу і в окремих випадках проводить систематичне індивідуальне навчання. Зміна методів навчання від заняття до заняття відбувається в плані використання більш-менш розгорнутої інструкції. На початкових етапах навчання детально розгорнута інструкція використовується вихователем досить часто.

Так, при угрупуванні предметів за величиною дитині пропонують:

1) подивися уважно на предмет, який дав вихователь;

2) подивися на два предмети, покладені в різні сторони (вихователем): спочатку на один, потім на іншій;

3) знову подивися на свій предмет; знайти очима, де у вихователя лежить такий же;

4) показати його вихователю;

5) покласти свій предмет поруч із зразком.

При індивідуальному поясненні, якщо дитина загалом зрозуміла завдання, деякі перераховані ланки розгорнутої інструкції можуть бути опущені та інструкція може виглядати наступним чином:

1) подивися уважно на свою іграшку;

2) тепер подивись, які у мене іграшки;

3) де у мене така ж іграшка, як твоя;

4) поклади свою іграшку разом з такою ж моєї.

По мірі засвоєння матеріалу на заняттях, інструкція поступово може стати зовсім згорнутою:

1) візьми предмет;

2) подивися на мої іграшки;

3) поклади свою іграшку разом з моєю такою ж.

Багатьом дітям починаючи з 1 року 9 місяців-1 рік 10 місяців після спільного пояснення і показу не потрібно додаткових запитань і вказівок при самостійному виконанні завдання.

Діти виконують все правильно. Особливий такт повинен проявлятися при плануванні індивідуальної роботи з дітьми. Важливо пам’ятати, щоб ця робота не перетворилася на додаткові заняття. Завдання педагога полягає в тому, щоб зацікавити і викликати у малюка бажання пограти з дидактичним матеріалом. Не можна заради додаткових занять відривати дитину від цікавих для неї справ. Так, наприклад, якщо дитина відмовляється йти на заняття, то не варто змушувати її займатися ні з першою, ні з другою підгрупою.

Після закінчення занять з усіма дітьми дорослий пропонує малюкові сісти за стіл разом з машинкою, з якою він захоплено грав, показати машинку, а потім занурити в неї палички одного кольору. Дитина охоче обирає предмети заданого кольору і складає їх у кузов машини (завдання на угрупування предметів за кольором).

Особливої уваги потребує аналіз проведених занять. Критерієм може служити оцінка рівня самостійності їх виконання. Деякі діти виконують завдання швидко, без помилок. Основна частина дітей виконує індивідуальні завдання з періодичною допомогою педагога.

Вони можуть допускати помилки, виправляти їх або самостійно, або при питанні вихователя "Що у тебе неправильно?", або при безпосередній участі дорослого, коли той відбирає неправильно розміщені предмети і пропонує дитині знову подивитися, куди їх треба покласти. При цьому діти проявляють більшу активність, виробляючи багаторазові порівняння, зіставлення, що дозволяє якісно засвоїти завдання. Деяким дітям потрібна постійна допомога у вигляді поелементного диктанту.

Для малюків, які перебувають на такому рівні виконання завдання, матеріал занять виявляється завищеним. Треба знати причину їх відставання (діти могли хворіти або просто мало відвідувати дитячий заклад). Вихователю важливо простежити успіхи дітей від заняття до заняття.

Перспективне планування занять по сенсорному вихованню має деякі варіанти, якщо неоднаковий віковий склад груп, так само як і рівень нервовопсихічного розвитку дітей або ступінь їх організованості (під ступенем організованості в даному випадку розуміється вміння займатися, навчатися на заняттях: слухати пояснення дорослого, виконувати його інструкцію і так далі). Запропонована наступна методика занять призначена для дітей другого і третього року. Робота починається з групою дітей другого року життя з вересня і ведеться систематично до травня. Однак слід пам’ятати, що в період комплектування груп через складність адаптації дітей до нових умов дані заняття в першій половині вересня можуть не проводитися.

Якщо ж основне комплектування групи не закінчене до середини вересня, заняття за пропонованою методикою можна починати з жовтня. Засвоєння сенсорних еталонів тривалий і складний процес. Засвоїти сенсорний еталон – це значить навчитися правильно називати ту чи іншу властивість.

Необхідно мати чіткі уявлення щодо різновидів кожної властивості і, головне, вміти користуватися такими уявленнями для аналізу і виділення властивостей різноманітних предметів у будь-яких ситуаціях. Мова іде про рішення сенсорної культури дітей в області сприйняття форми, розміру, кольорів. Ознайомлення з цими властивостями становить основний зміст сенсорного виховання, бо саме форма, розмір і колір мають певне значення для зорових уявлень щодо предметів і явищ дійсності. 

У процесі підготовчої роботи використовуються різні дидактичні ігри, наприклад, «Знайомство з формою предметів». Мета цієї гри – навчити дітей виконувати найпростіші дії з предметами, враховуючи їх форму. Матеріал, необхідний для проведення гри: відерце з кришкою, дрібні зручні предмети різної форми і кольору: пірамідка, кубик, цеглинка, циліндр, грибочок, м’ячик. Подібна гра – «Знайомство з розміром предметів». Мета гри – навчити дітей виконувати найпростіші дії з предметами, враховуючи розмір. Матеріал: велике й маленьке відерце з комплектом різних кубиків (4 великих і 5 маленьких). Висота маленького відерця 10 см, великого – 16 см, розмір великого кубика 4.5*4.5*4.5, маленького 3*3*3. 

Аналогічною є дидактична гра «Знайомство з кольором предметів». Мета гри: накопичувати у дітей кольорові враження, закріплювати елементарні дії з предметами. Матеріал, необхідний для проведення гри: відерце з кришкою, комплект дрібних предметів червоного, жовтого, синього, чорного, помаранчевого й білого кольорів (помідор, лимон, слива, квітка, яйце). Висота відерця 12 см, розмір предметів вкладишів 3-4.5 см. 

Корисною може виявитись гра «Надівання кілець з великим отвором на стрижень». Мета дидактичної гри: навчити дітей елементарним діям з предметами, удосконалювати координацію рухів рук під зоровим контролем, сформувати у дітей позитивне ставлення до занять. Матеріал для гри: стрижень 48 20 см, закріплений на основі, 5 кілець однакового кольору діаметром 3-5 см з великим отвором. 

«Нанизування кілець однакового розміру з маленьким отвором» – гра, яка має на меті навчити дітей діям з предметами, знімати і надівати кільця на стрижень пірамідки. Розвивати координацію рухів рук під зоровим контролем. Матеріали для проведення: однокольорові пірамідки з 5-ти кілець однакового розміру. 

Після підготовчої роботи діти продовжують знайомитися з різноманітними властивостями предметів: розміром, формою, кольором. У більшості випадків вперше діти виконували завдання випадково. На 2-3 році життя задачі сенсорного виховання ускладнюються. У дітей починають накопичуватися уявлення щодо до кольору, форми, розміру та інших властивостей предметів. Важливо, щоб ці уявлення були досить різноманітними. Знайомство дітей з усіма основними різновидами властивостей – основними кольорами (червоний, синій, жовтий, зелений), формами (круг, квадрат, овал, прямокутник).

Ознайомлюючи дітей з різноманітними властивостями предметів, не обов’язково домагатися запам’ятовування й використання їх назв. Головним є те, щоб дитина вміла враховувати властивості предметів під час дій з ними. Займаючись з дітьми й використовуючи назви форм і кольорів, не обов’язково вимагати заучування від дітей. Достатньо, щоб діти навчились правильно розуміти слова: «форма», «колір», «такий самий». Виняток – ознайомлення з розміром предметів. Розмір не має абсолютного значення. Він сприймається тільки в порівнянні з іншим розміром. Предмет, оцінюється як великий у порівнянні з іншим предметом, який у цьому випадку є маленьким. Щоб привернути увагу дитини раннього віку до властивостей предметів, організовуються такі дії з предметами, внаслідок яких, для отримання потрібного результату треба зіставити предмети за формою, розміром, установити їх збіг чи розбіжність. Таке співвідношення діти спочатку не можуть виконати зорово. Тому, накладають предмети один на одний, щоб порівняти за формою і розміром, порівнюючи кольори. Від зовнішніх прийомів зіставлення, діти поступово переходять до зіставлення предметів за допомогою зору.

Це давало можливість встановлювати тотожність і різницю за зовнішніми властивостями й між такими предметами, які не можна накласти один на один або прикласти щільно.

У ранньому дитинстві увага малюка мимовільна, навчання на заняттях проводиться в ігровій формі, щоб викликати у дітей цікавість, позитивні емоції. При організації занять з дітьми важливий облік вікових особливостей дітей, відповідний віку обсяг знань. Контроль за динамікою нервово-психічного розвитку дозволяє своєчасно виявити дітей із затримкою сенсорного розвитку.

Показники розвитку відображають послідовність і вікові строки формування умінь, рівень розвитку, який повинен бути досягнутий на кожному віковому етапі. Показниками виступають уміння, які формуються в результаті цілеспрямованого виховного і навчального впливу, тому контроль, що здійснюється за цими показниками, виявляє не тільки рівень розвитку кожної дитини, її здатність до навчання, але й рівень виховної роботи. Для дітей дошкільного віку характерний швидкий темп і нерівномірність, стрибкоподібність розвитку, що призводить до необхідності виділити вікові періоди і в кожному з них виявити лінії розвитку, які організовуються вперше і впливають на подальший розвиток дітей. Саме ці лінії розвитку повинні бути під контролем.

На другому році життя контролюють подальший розвиток розуміння мови і активної мови, сенсорний розвиток, розвиток гри, рухів, навичок. На третьому році перевіряють розвиток активної мови. Не менш важливим є сенсорний розвиток, зокрема, у ході гри. У зв’язку з інтенсивним темпом розвитку, контроль за нервово-психічним розвитком дітей 1-го року життя проводять щомісячно, на 2-му році – раз в квартал, на 3-му році – раз у півріччя. Розвиток перевіряють у строки наближені до дня народження дитини. У зміст методики сенсорного виховання дітей включається навчання їх розрізняти кольори, форму, розмір як особливу властивість предметів, виховання уваги до цих якостей, що є передумовою формування повноцінних сенсорних уявлень.

Розрізняючи велику кількість властивостей предметів, діти відчувають труднощі при їх словесному визначенні, але слова-назви «великий», «маленький» вони швидко засвоюють. При орієнтації на слова-назви форми, діти легко засвоюють опредмечені їх визначення: предмет прямокутної форми називають цеглинкою, тощо. Складніше зі словесним визначенням кольору. У дітей 2-х років ще не має стійкого зв’язку між сприйняттям кольору і словом, яке означає його. Вони успішно використовують слова-назви кольорів лише в конкретній, знайомій ситуації. Вихователь не повинен вимагати обов’язкового використання слів-назв, корисніше використовувати прийом опредмечування кольору: зелений – це ялинка. Навчання, при цьому, доцільно здійснювати в ігровій формі. Для занять використовуються: кільця, кульки для нанизування, геометричні фігури.

Основними методичними прийомами навчання дітей є:

• наочно-дійсний показ;

• словесні пояснення;

• словесні речення;

• виконання доручень;

• багаторазове виконання вправи (якщо дитині важко виконати дію, вихователь повинен взяти її руку в свою і виконати дію).

До проведення занять з предметами висуваються наступні вимоги:

• підготовка розбірних і вкладних іграшок (кільця, пірамідки);

• посібники, дидактичні іграшки дають дітям після показу дій дорослим;

• перші заняття бажано проводити з невеликими групами дітей (3-4);

• показ дій з розбірною іграшкою повторюється декілька разів, доки дитина не засвоїть порядок рухів і не оволодіє відповідними діями;

• більша частина часу повинна надаватися самостійним діям дітей з предметами; в процесі заняття вихователь допомагає по черзі кожній дитині;

• мова вихователя повинна бути небагатослівною, але слова повинні співвідноситься з предметами і діями, які вони позначають.

Основні вимоги до організації індивідуальних занять:

1. Перш ніж давати інструкцію, слід поспостерігати, чи виявляє дитина цікавість до матеріалу, чи береться розглядати його. Якщо вона цього не робить, вихователь сам запрошує її подивитися, що в нього є для неї. Тут допоможе емоційне, загадкове слово.

2. Інструкція має бути чіткою, лаконічною, зрозумілою, з використанням ігрового прийому. Наприклад: «Подивися, які гарненькі кульки літають! Прив’яжи кожну кульку до ниточки такого самого кольору».

3. Після вказівки дитині надається змога виконати завдання самостійно. Якщо воно їй не по силі, вихователь у спільній діяльності показує, що слід робити (спосіб виконання): «Глянь, яке тут віконечко. (Обводить пальцем і пропонує зробити так малюку). Давай знайдемо таке саме». Якщо дитина після нього виконує завдання, дає їй аналогічне. Тут важливо, щоб вона не просто виконувала завдання, а засвоїла спосіб дії.

4. Якщо дитина впоралася з кількома завданнями однієї групи (скажімо, сприймання кольору), можна перейти до ігор іншої групи (сприймання величини).

5. Не слід намагатися програвати багато ігор на одному занятті, особливо якщо виконання завдання дається дитині нелегко.

6. Якщо дитина постійно відчуває труднощі, варто повернутися назад і з’ясувати, після яких ігрових вправ, котрі вона виконувала легко, почалося гальмування.

7. Якщо наприкінці заняття дитина неспроможна виконати певне завдання, наступне заняття слід починати з нього ж.

8. Якщо наприкінці заняття дитина, зазвичай, не може впоратися із завданням, а на наступному виконує його, це означає, що на цей час у неї накопичується втома, а отже, треба припинити заняття, її помилки – від утоми. Заняття припиняється, коли спостерігаються й інші ознаки втоми. Важливо пам’ятати: дитина може виявляти цікавість до діяльності й водночас бути втомленою. Тривалість роботи залежить від вікових та індивідуальних особливостей дітей і може коливатись від 3 до 15 хвилин.

9. Вихователь повинен створювати на заняттях умови для психологічного комфорту: не робити різких зауважень, не картати, не підганяти; хвалити.