ГРА ЯК ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ
У СЕНСОРНО-ПІЗНАВАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Сучасний етап розвитку дошкільної освіти характеризується пошуком нових підходів до особистості дитини-дошкільника. Головна ідея Нової української школи полягає в переході від школи, де дітей напихають лише знаннями, до школи компетентностей ХХІ століття, школи для життя. навчання. Це означає, що учні не просто будуть набувати знань, а вчитимуться використовувати їх на практиці й опановуватимуть навички. Отже освітній процес має бути побудований за діяльнісним процесом. Оскільки гра в дошкільному віці є основним видом діяльності, то саме вона повинна набувати все більшої значимості та посісти вагоме місце в життєдіяльності дитини-дошкільника. 

У Базовому компоненті дошкільної освіти як державному стандарті, підкреслюється важлива роль гри у розвитку дитини дошкільного віку, бо саме гра забезпечує поступовий розвиток базових психологічних новоутворень (уява, довільність, соціальна активність, самопізнання, самооцінка тощо) і цим самим сприяє успішній освітченності дитини-дошкільника. 

Розвиток ігрової діяльності сприяє становленню стосунків між дітьми, в яких вирізняється три етапи:

1. Перші взаємини між дітьми мають не ігровий характер, хоча й розгортаються з приводу влаштування гри: обрання її місця, розподілу чи обміну іграшками тощо.

2. Ігри дітей відзначаються характеристикою «поряд, але не разом». При цьому виникає інтерес до діяльності однолітків та спроби наслідувати один одного. Прагнення когось з дітей залучитись до гри іншого малюка викликають в останнього негативні реакції: скарги дорослому, протести з приводу 26 втручання у формі криків, плачу і т. ін. Між дітьми часто виникають конфлікти з цього приводу.

3. Виникають перші ігрові взаємодії дітей, чому сприяє спільні місце гри та іграшки. Ігрова взаємодія дітей відзначається наявністю обміну ігровими діями між ними. У таких взаєминах малюки виступають як гравці, кожен з яких виконує свою функцію: один з них подає «посуд», інший накладає у нього «їжу». Зникають скарги з приводу втручання іншої дитини в гру. Якщо хтось виступає ініціатором гри, то він охоче приймає у свою гру однолітка. Виникають оцінки якості ігрових дій один одного, гра може припинитись, якщо одноліток не узгоджує своїх дій відповідно до теми гри. В іграх, що містять «роль у дії», виникають взаємини, зумовлені співвідношенням виконуваних дітьми функцій, що слугують передумовою появи рольових взаємин.

В ігровій діяльності найбільш інтенсивно формуються психічні якості та особистісні особливості дитини. У грі складаються інші види діяльності, які потім набувають самостійного значення. Ігрова діяльність впливає на формування довільності психічних процесів. Так, у грі у дітей починають розвиватися довільна увага і довільна пам’ять. В умовах гри діти зосереджуються краще і запам’ятовують більше, ніж в умовах лабораторних дослідів. Свідома мета (зосередити увагу, запам’ятати і пригадати) виділяється для дитини раніше і легше всього в грі. Самі умови гри вимагають від дитини зосередження на предметах, включених в ігрову ситуацію, на утримання розігруваних дій і сюжету. Якщо дитина не хоче бути уважною до того, що вимагає від нього майбутня ігрова ситуація, якщо не запам’ятовує умов гри, то вона просто не сприймається однолітками. Потреба в спілкуванні, в емоційному заохоченні змушує дитину до цілеспрямованого зосередження і запам’ятовування.

Ігрова ситуація і дії в ній чинять постійний вплив на розвиток сенсорної діяльності дитини дошкільного віку. У грі дитина вчиться діяти з замінником предмета – вона надає заміннику нову ігрову назву і діє з ним відповідно до назви. Предмет-замінник стає опорою для мислення. На основі дій з предметами-замінниками дитина вчиться мислити про реальний предмет.

У той же час досвід ігрових і, особливо, реальних взаємин дитини в сюжетно-рольовій грі покладений в основу особливої властивості мислення, що дозволяє зрозуміти точку зору інших людей, передбачити їх майбутню поведінку і, залежно від цього, будувати свою власну поведінку. Головне в навчальних іграх – розуміння дітьми змісту ігрової ситуації, яку демонстрував дорослий, емоціональне залучення до неї, відтворення її у своїй грі.

Навчальні ігри викликають цікавість і емоційно захоплюють дітей лише в тому випадку, якщо несуть елементи новизни й зацікавленості. Нова інформація повинна ґрунтуватися на знайомих дітям фактах, подіях, на знаннях про призначення предметів, їх властивостей; повинна бути пов’язана із засобами вирішення ігрових задач: постановка ігрової мети з використанням нових засобів її реалізації, поступове зростання самостійності дітей у ході гри. Подібна демонстрація, спільна гра повторюються до тих пір, поки вони викликають цікавість у дітей. Поступово демонстрація гри ускладнюється й замінюється новим сюжетом із використанням додаткових іграшок, нових засобів реалізації ігрової задачі. З дітьми другого року життя можна повторювати однакову гру до 3-4 разів із проміжками у часі близько 2-3 днів. З дітьми третього року життя достатньо однакову гру провести 1-2 рази, а потім ускладнити її зміст. Навчальну гру краще починати з показу іграшок, пояснення їх властивостей, дій з ними. Потім можна запропонувати дітям ігрову задачу «Лялька забруднилася. Викупаємо Марійку».

Дидактичні ігри можуть мати і більш чітку навчально-ігрову структуру; в цих випадках вони можуть становити одну з форм організованого навчання. Крім дидактичних ігор, використовуються спеціальні дидактичні вправи, наприклад, вправи на пізнавання та розрізнення величин, форми, кольору.

У ранньому дитинстві навчальні ігри виконують подвійну роль: спонукають дітей до гри і постійно збагачують їх ігровий досвід. Ігрові вміння діти набувають у спільних іграх із дорослими, що організовуються у двох формах:

⁃ у спеціальних іграх, які проводяться у формі заняття;

⁃ в іграх вихователя з дітьми в процесі їх самостійної діяльності. Цілеспрямований вплив педагога виявляється і в тому, що відомості подаються дітям планомірно, в певній послідовності з постійним їх розширенням, поглибленням. Щоб уявлення дітей були чіткими, а відомості, отримані ними, стійко утримувались в пам’яті, треба декілька раз їх закріплювати. Заняття необхідно повторювати в тому ж вигляді, в якому вони були надані раніше, або трохи видозмінювати їх форму. Повторення з елементом новизни підтримує цікавість дітей до однакових явищ. 

Гра дошкільнят має рольовий характер. 

Її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього віку, якій притаманні: 

• відокремлення дій від предмета, узагальнення їх; 

• використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших; 

• відокремлення своїх дій від дій дорослих і виникнення особистих дій дитини;

• порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнення їх; 

• відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які відображають у певній послідовності відрізки їхнього життя.

Найважливішою передумовою ігрової діяльності дитини є порівняння і ототожнення нею своїх дій з діями дорослого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише об'єктивно, а й суб’єктивно.

Отже, гра є провідною діяльністю дітей дошкільного віку. Вона найбільше відповідає їх фізичним і психічним можливостям. Засобами гри формується особистість дитини. Гра виступає важливим засобом виховання і навчання дітей дошкільного віку, підготовки їх до школи та майбутнього життя.