КОЛЕКЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗНАХІДОК

Казка про «Десятку»

Одиниця і нуль були найближчими сусідами, часто ходили в гості один до одного. Одного дня був дуже великий вітер і він розніс хатинку одинички. Нулик це побачив і забрав її до себе. Одиниця подумала та погодилася. З тих пір, у хатинці живуть дві цифри, які складають число десять.

Казка про «Шістку»

Одного разу число шість пішло мандрувати. Першого дня побувало воно у понеділка, другого  - у вівторка, третього дня  - в середи, четвертого дня  - в четверга, а п’ятого дня -  до п’ятниці.

А в суботу побула аж шість днів. Вони там гралися, співали, розказували вірші про природу. Коли Шістка пішла додому, вона взяла з собою суботу.

Цифра «1»

Колись  давним-давно на світі жили цифри. Всі вони були різні і кожен по своєму називався. Була така цифра, в якої одна паличка стояла рівно, а друга, трохи менша, навскоси. Інші цифри називали її Один. Мама була геть на неї несхожою, нагадувала гуску. Всі вважали, що один не мамина донька. Цифра Два, так звали маму, вирішила вигнати з дому маленьку Одиничку. Йшла вона лісом, ішла, і раптом щось в небі блиснуло. Одиниця не звернула уваги і рушила далі. Потім ще у небі блиснуло. І вона побачила, що перед нею стоїть точна копія її, тільки  трохи більша. Та копія нагнулась до цифри і спитала - як звати. Потім сплеснула в долоню, коли взнала, що її звати Одиниця. І це не дивно, бо її теж було так звати.  Менша Одиничка так зраділа, коли знайшла свою маму. І вони разом пішли на планету, яка називалась Книга. Там було багато Одиниць і її друзів. Цифра знайшла своє щастя.

«Про Олівця, Гумку, і Лінійку»

Жив собі Олівець. Він був дуже самотній, у нього не було ні друзів, а ні родичів,  і він вирішив піти по світу у пошуку друзів.

Своєю дорогою він побачив Ручку:

- Привіт бездаро, - промовила Ручка.

- Я не бездара, - швидко відповів Олівець.

- То яку ти приносиш користь? - запитала Ручка.

- Я, - зі слізьми  на очах, він обернувся і пішов далі: на зустріч бачить йому йде Гумка.

- Привіт! – сказав Олівчик.

- Привіт. -  відказала Гумка.

- Чому ти такий засмучений ?– запитав Олівець.

- У мене немає друзів, - з жалем сказала Гумка.

- У мене теж, а давай дружити, - запропонував Олівець.

- Давай, -  погодилась Гумка.

Але я хотів би мати багато друзів. Я придумав, а давай разом будемо шукати ще друзів, сказала Гумка.

- Давай, - відповів Олівець. І вони пішли далі. Назустріч їм іде Лінійка. Виявилося, що вона теж шукає друзів. І тоді Олівець з Гумкою сказали в один голос:

- Давай дружити!

- Давайте, - відповіла Лінійка.

І з того часу вони ніколи не розлучаються один від одного. Олівець проводить лінію, а якщо вона  виходить трохи кривою, гумка їй допомагає.

Число «Нуль»

В одній  країні було королівство Математики. Правили там дві сестри – принцеси. Одну з них звали Додавання, а іншу Віднімання. Все було в цьому королівстві добре. Всі жили дружно й турбувалися один про одного. Та був у цьому королівстві злий чаклун – Нуль. Він вирішив заволодіти королівством, тому надіслав листи сестрам, в яких говорив, що кожна сестра вихваляється, що вона найважливіша в королівстві.

Принцеси розсердилися одна на одну і почали сваритися. А потім почали збирати війська, щоб довести, хто з них найголовніший. Та трапилося так, що проїжджали цим королівством два принци – брати: Множення та Ділення і побачили, що робиться в ньому. Дівчата дуже сподобалися їм. Принци сказали їм: - Чому ви сперечаєтеся? Адже, ви важливіші та головніші обоє. Без вас люди б не дізналися, ні скільки вони врожаю зібрали, ні на скільки більше вони зібрали пшениці, картоплі, яблук та всього іншого в порівнянні з попереднім роком. Без вас не буде успіху та ладу в королівстві.

Сестри подумали та й зрозуміли, що юнаки праві. Вони вибачилися одна перед одною, обнялися і знову сонце радості засіяло в їх краї. Раптом де не взявся злий Нулик. Він розлютився і сказав, що хотів заволодіти королівством, поки дівчата сварилися. І тут принци зрозуміли, хто винен у цій сварці. Тож вони й сказали:

- Бути тобі порожнім місцем, але дуже необхідним. Так і сталося, що нуль в складі числа дуже важливий, але наодинці ніщо.

Казка про геометричні фігури

На краю світу дуже давно була країна Математика. А була вона зовсім маленькою. Всього кілька міст. І міста в цій країні були особливими. В одному жили цифри, в іншому знаки, у третьому геометричні фігури. От ця історія відбувалась саме в третьому місті.

Кожна фігура, яка тут жила, була унікальною. І ніхто з мешканців цього міста ніколи не хотів зайняти місце іншої. У Трикутника було найбільше прихильників, адже саме з трикутників можна зробити квадрат, прямокутник чи ромб. Навіть пихата Трапеція з повагою ставилась до старого і мудрого Трикутника. А його молодші шанувальники Квадрат, Ромб і Прямокутник завжди питалися в старого вчителя поради.

З іншого боку вулиці жили Коло і Еліпс.

Та найцікавішими фігурами міста, яких всі дуже любили за веселу вдачу, були Серце і Зіронька. Ці подружки не давати сумувати нікому в місті. Були вони нерозлучними і всі дні та вечори проводили на вулиці. Вдень порівнювали хмарини з фігурами, а ввечері спостерігали за небесними зірками і сперечались, яка з них сяє яскравіше.

Ось так і проходило життя у цьому містечку, поки одного ранку не сталося біди. Коло вирішило зайти до свого сусіда Еліпса, а того не виявилось вдома.

- Де ж він може бути? - питали один одного фігури на площі міста.

- Куди він подівся? Його й замінити не можна. З двох кіл ніколи не вийде еліпса. Хіба що він поправиться, - сказало Коло.

- Висновок один. Треба йти й шукати нашого товариша, - сказав Трикутник.

- Але де? Але як? - заклопотались Серце і Зіронька.

- За містом, - відповів трикутник.

Всі зібрались біля місцевих воріт. Ніхто з фігур вже й не пригадував, що твориться за межами їхнього міста. Вони ж так давно тут оселилися. Але йти довго не довелось. За кілька кроків від воріт фігури побачили Еліпса. Всі так зраділи, що кинулись йому назустріч.

- Де ж ти був? - питалися друзі.

- Як же ми без тебе?

І ось що розповів їм Еліпс. Він був місцевим вченим і дуже любив читати. От в Історії Математики кілька днів назад він знайшов повідомлення про старого Кута, який приймав участь у створенні їхнього міста, а потім переселився до лісу, де мав змогу бачити різних тварин.

От Еліпс і вирішив перевірити, чи правда все це.

- І як, знайшов? - поцікавились Зіронька з подругою.

Навіть Трапеція зацікавлено нагнулась у бік Еліпса.

- Так. Але дорога до того лісу така довга і важка, що Кут запропонував мені заночувати у нього. І я погодився, - відповів той.

Дідусь Кут багато чого цікавого мені розповів, тому я й затримався. Тепер я частіше його провідуватиму.

- Добре, що ти повернувся, - сказали фігури і пішли на площу міста. Їм ще треба дослухати розповідь Еліпса до кінця. Але це можна зробити й поблизу рідного дому.