Спортсмени- ангстремери

 Не так важливо, наскільки довго дитина займатиметься, скільки здобуде перемог, якого досягне рівня, це залишиться на рівні хобі, дитячого захоплення, чи стане частиною життя і професією, як те, що вона отримає в цей період від брейкінгу як культури, те, що залишиться в житті назавжди у формі теплих спогадів чи реальності.

На жаль, після війни в Харкові займатись орієнтуванням буде важче. Це вид спорту, суть якого полягає в орієнтуванні на місцевості за допомогою карти і компаса та найшвидшого знаходження заданих контрольних пунктів. А зараз навколо Харкова дуже багато замінованих лісів, де небезпечно бігати.

Але вже в 5 років мене повністю підкорила повітряна гімнастика, і, напевне, на той час я була найменшою гімнасткою.

Я вже маю досить багато нагород. Але є ті, що наразі є найдорожчими. Це медалі з Чемпіонату світу, які дійшли до мене, навіть не зважаючи на війну. На жаль, медалі 2023 року ще не доїхали до мене.

Я мрію, щоб війна скінчилася і я мала змогу поїхати на чемпіонат світу. Побачити все на власні очі і, звичайно, виступити. А в майбутньому мрію працювати в цирку "Дю Солей". Для цього я багато тренуюся як на тренуваннях, так і вдома.

Потім ми поїхали в кафе, і мама сказала татові, що цього так залишати не можна, бо це і справді моє (до цього були гімнастика, плавання, скелелазання). Як це робити, ми поки не знали. Але мама в мене пречудова, тому за два тижні ми самі, без тата, знов були в «Кентаврику». Мама тоді сказала, що це будуть татові вихідні (бо тато працює вдома). На жаль, тренер того разу був інший і наступного теж інший... Мама сказала, що це не серйозно, та почала шукати в Черкасах клуб, де є постійний тренер-жінка. Таким чином ми опинилися в кінно-спортивному клубі «Сван».

І моїм тренером стала суддя національної категорії Пономарьова Ірина Михайлівна. Директор клубу, її чоловік, теж суддя національної категорії - Пономарьов Андрій Олександрович. Тому, мабуть, «Сван» так нагадує велику родину, де до кожного є свій підхід та своя програма тренувань, а головне  - любов до коней та техніка безпеки.

Раз на два тижні мама привозила мене до клубу впродовж року. Розуміючи, що це не дуже часто, порівняно з іншими учнями, котрі відвідують клуб по два-три рази на тиждень, я намагалася робити все уважно. Читала, дивилася навчальне відео. Приїздила на 15 хв раніше, чоботи та краги (спеціальний захист на  гомілки) вдягала до початку тренувань, залишалася після тренувань, щоб подивитися, як працюють інші. Поки не настало 24 лютого.. Але про це пізніше.

Як виглядає кінний спорт.... ну з де більшого це конюшня! Тренування починається з чистки коня. Для цього існує декілька щіток від пилу, від шерсті. Потім коня треба засідлати, тобто натягти на нього вальтрап (м’яка попона під сідло), сідло та вуздечка. Потім руханка, шолом та на коня!!

Зазвичай на корті проводиш від 30 до 45 хв, більше не можна, бо навантаження на хребет. Вчися спочатку на коні ходить, потім рись навчальна, потім буде рись польова, потім галоп. Вчишся обходить, переходити перепони, триматися на поворотах. 

Восени 2021 мені дозволили брати участь у змаганнях серед учнів клубу. Треба було виконати стандартне привітання, зайти на корт за правилами, виконати вправи на корті, здебільшого були різні перешкоди, вийти з корту за правилами. Тренери дозволили мені брати участь, щоб підтримати мене, розуміючи, що мені вкрай не вистачає часу на корті. І всі дуже здивувалися, коли я виконала програму на відмінно, не зважаючи на те, що там були вправи, котрі я навіть не відпрацьовувала, а тільки бачила, як їх виконують інші. Було дуже цікаво, я побачила інших учнів, зрозуміла, що треба робити на змаганнях, а головне - до них. Я посіла перше місце, розділивши його із двома іншими учнями. За місяць відбулися ще одні змагання в клубі (змагання проводять восени здебільшого, що пов’язано із фізіологією коней та умовами їх утримання). Я знов була серед призерів з медаллю за перше місце.

В обох випадках я виконувала вправи на немолодій спокійній кобилі Касі, на якій зазвичай тренують новачків, катають дітей. Коли я вперше отримала нагороди, мама подивилася на Касю, яка була втомлена та понура, пожаліла її та сказала тренерові, що якщо із нею будуть прощатися, нехай спочатку зателефонують її. Утримання коней - дороге задоволення та важка праця, тому неробочу тварину не тримають....

Після 2024-го було зрозуміло, що коней більше не буде. Але за обставин навіть казати про це було соромно.

 Наприкінці березня, коли щось стало зрозуміліше, несподівано для всіх мама зателефонувала до Ірини Михайлівни та спитала, чим ми можемо допомогти та чи потрібна допомога. З’ясувалось, що в Бучі розбиті та розграбовані декілька кінних клубів і коней якось позбирали та везуть в клуби в середину країни. «Сван» намагається прийняти скільки може. Розуміючи обставини, тато довго не сперечався, він обожнює тварин (до того він вже приніс в дім морську свинку та придбав двох південноруських вівчарок, ще була рибка). Я дістала всі накопичення, сестра та мама допомогли. Та 5 квітня до нас приїхала Кася, мама дотрималася своєї обіцянки. Таким чином ми звільнили в клубі вільне місце, допомогли грошима та врятували добру конячку. Батьки, до речі, про коней нічого до цього не знали, переїхали ми на хутор, який тато колись придбав, а мама привозила нас на літо, за часів ковіду, та якось прижилися. Мама мистецтвознавець, тато «айтівець)», але ми всі розуміли, що шансів у Касі не багато. Але це був мій взагалі єдиний шанс продовжувати тренування та спілкування із кіньми. Так я стала конезаводчиком!!

Як я казала, кінний спорт - це, перш за все, конюшня: зранку задати зерно, потім воду (допомагає тато), потім почистить, та не тільки шерсть та ще й копита. Потім тренування: сідлати допомагала мама, потім вже я сама (мама вже не могла!). Після занять - смаколики (це обов'язково!): яблука, морква, сухарик. Потім виводимо на пасовище. Мама каже, що Кася найкраща газонокосарка в усьому світі. А тоді прибирати в стійлі. Так не кожен день, але не менш ніж три рази на тиждень.

 І це ще не все))

В Касі почалося пречудове життя, в мене теж. Але коні в конюшні та Кася моя засумувала. Тато завів баранчиків, але це не дуже допомогло, тому в липні 2023 року ми несподівано врятували Туманчика (білого красунчика) від забою на м’ясо. Всі свої вісім років він був заплідником на конефермі в Богуславі, та коротке життя в коня заплідника... зазвичай здають на м’ясо, якщо не пощастить продати. Туманчику пощастило. Тому зараз я перекваліфікувалася з наїзднці в тренера. Кобила при коні нервує, кататися небезпечно. Та чекаємо на головне. Кінь - він як собака, не буде найвірнішого, крім того, що вигодував з долоні... Бажаємо Касі сил та здоров’я та чекаємо на первістка!!!

Побудувавши загін для Касі, тато не зупинився. Зараз у нас кури, качки, індиків, цесарки, перепілки, барани та багато морських свинок. Середня сестра сіла на коня, тепер Ірина Михайлівна і  її тренер. 

У «Сван» їздимо рідко, але результат є!

Зміст правил волейболу допоможе вам - якщо будете їх знати, то проблем під час гри у вас не виникне. Кожен гравець на майданчику має свою позицію: догравачі (нападники другого темпу) – гравці, що атакують із краю сітки; діагональні – найвищі та найстрибучіші гравці команди, як правило, атакують із задньої лінії; центральні блокуючі (нападники першого темпу) – високі гравці, які блокують атаки суперника, атакують із третьої зони; сполучний – гравець, що визначає варіанти атаки; ліберо – основний захисник (приймаючий).

Завдяки своїй емоційності, гра волейбол є засобом не тільки фізичного розвитку, а й активного відпочинку.