Стадіон зводили спільними зусиллями — вечорами після роботи на заводі та у вихідні дні. Його урочисте відкриття відбулося в серпні 1954 року, якраз на День Залізничника, відразу після запуску Будинку культури. Після офіційної промови, де відзначали тих, хто допомагав звести стадіон, пройшов товариський матч між київським "Динамо" та "ДВРЗ". Рахунок — 4:3 на користь гостей зі столиці. 

На той час стадіон був чи не єдиною великою спортивною ареною на лівому березі, і кожен захід там збирав натовпи. Навіть уроки фізкультури для школярів проводили на цьому полі. З кожною перервою класи змінювали один одного: задихані і втомлені учні поступалися місцем наступним, а деякі відвідували й спортивні секції.

Джерело: Приходько В.С. книга "ДВРЗ"

Потрібно відзначити, що саме в 1936 році зі створенням Центрального спортивного клубу «Локомотив», саме на нашому заводі з’явилася перша в Дарниці футбольна команда «Вагонник», яка в 1939 році стала переможцем Спартакіади серед команд залізничників. Після будівництва народним методом у 1953 р. першого у Дарниці стадіону «Локомотив» Дарницького вагоноремонтного заводу було утворено більше 10 заводських команд, які постійно тренувалися і виступали на першість заводу, а збірна виступала серед аматорських команд міста Києва. З 1960 року райрада ДСТ «Локомотив» направляє на ДВРЗ дванадцять тренерів з різних видів спорту, які залучили до занять не тільки заводчан, а й членів їх сімей. Так утворилися дитячі, юнацькі, юніорські та дорослі команди з футболу. В 1961 році колектив фізкультури заводу отримав статус „Клубу ДВРЗ” з футболу. Завод купив необхідну кількість спортивних форм для футболістів, хокеїстів, командам з волейболу, легкої атлетики, лижних гонок, гімнастики, городків, вільної та класичної боротьби. Всі секції були забезпечені формою і інвентарем. Футбольний клуб вже виступав чотирма командами на першість міста Києва і виборював другі треті місця пропускаючи вперед динамівську школу та команду Київського залізничного вузла також під назвою «Локомотив». Взагалі фізкультурний колектив довгий час очолював колишній працівник, передовик, «Почесний залізничник», один з династії Дарницького вагонобудівного заводу – Артем Артемович Зубрицький та його заступник, директор стадіону О. Царенко. Саме вони спромоглися поставити фізкультурно – оздоровчу роботу на протязі двох десятиліть, як «фабрика Здоров’я» всього населення селища і заводу. Кожний другий заводчанин мав значок «ГТО», третина мали спортивні розряди, в цей період на заводі не було п’янства та дебоширства.

Джерело: Павлюк М.С. книга "Мій завод – моя гордість"