... В подальшому школа № 11 не часто згадувалася серед кращих. Але для випускників вона назавжди залишилася кращою, і вони завжди згадуватимуть у ній щось особливе, властиве тільки їй. Можливо, те особливе пов’язане з часом, з дитинством, і згадуватимуть вони його для того, щоб ще раз зазирнути у ту щасливу й незабутню пору, що завжди хвилюватиме, а школа лише привід для споминів? Кожного року ходять до школи сивочолі школярі, згадуючи часи, коли вони вперше, хвилюючись, переступили поріг, за яким починалося щось невідоме, тоді ще незбагненне, що чомусь втрутилось і зруйнувало їх звичне, здавалося, більш цікаве життя.

... Мало яка школа в Києві могла похвалитися таким садом. Він і зараз є окрасою шкільного двору. Тоді сад був більшим і завжди плодоносним. Восени в ньому дозрівало багато яблук і груш, які чомусь зривати заборонялося, може, через те, що сидячи на уроках, школярі вирізьблювали перами скульптури яблучних їжачків. Але дивитися на сад з вікон було цікавіше, ніж на дошку. По всьому саду, поміж дерев і кущів, були розмічені якісь квадратики-грядки.

А от шкільній майстерні довіряли більше — там стояли справжні верстати. З однієї сторони — клас зі столярними верстатами і приємним запахом стружки, з другої — токарні верстати, від котрих ішов знайомий запах мастил. Мабуть, такі мастила застосовував дядько Іван, власник трофейного німецького мотоцикла, який жодного разу не їздив ним, але часто змащував того мотоцикла у дворі перед вікнами. Схожий запах зустрічався й у селі, коли дід мастив колеса воза

У майстерні висіли плакати з різними застереженнями і порадами, чого не слід вмикати, як треба бути одягненим і чого не можна торкатися. На тих плакатах були зображені справжні дорослі майстри в спеціальному одязі та захисних окулярах, що також підтверджувало серйозність того, що в майстерні відбувалося.

Джерело: Приходько В.С. книга "ДВРЗ"