© фото з музею Дарницького ВРЗ
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© автор: Неменман, 1950 р. фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото з архіву ВГТ ДВРЗ
© фото з архіву ВГТ ДВРЗ
© фото з музею ДВРЗ
© фото з музею ДВРЗ
© фото з музею ДВРЗ
© фото від Andrey Dinnikov
© фото від Лена Скворцова
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
Неподалік від Будинку культури, на пагорбі, де зараз церква, височів танцювальний майданчик, обгороджений дерев'яним рідким штахетником, щоб і танцюючих було добре видно, і щоб ніхто крізь нього не міг проникнути на майданчик без квитка. Але, мабуть, при спорудженні огорожі не все врахували, бо дехто гнучкіший все ж таки якось туди проникав.
За танцювальним майданчиком, над яром — невеличкий базар. Торгували там з "посьолка" та сільські. Деколи торговці ходили й по квартирах, пропонуючи свій товар.
— Молока ранішнього не надо? А картоплі смачненької з піску? — ввічливо пропонувала котрась з княжицьких тіток, стукаючи літнім ранком у завжди відчинені двері нашої комуналки. Вона вже видоїла корову й подолала чотири кілометри лісом, пішки.
Потім базар чомусь постійно переміщали. Спочатку його прилаштували на розі вулиць О. Довбуша та С. Лазо, згодом перенесли на місце, де зараз стоїть будинок за адресою вулиця Алма-Атинська, 52-а.
Але базар на ДВРЗ так і не прижився, лише стара назва "базарка" назавжди закріпилася за першою адресою — над яром за Будинком культури, де і тепер взимку залюбки ковзаються діти.
Джерело: Павлюк М.С. книга "Мій завод – моя гордість"
© фото від Viktoria Krohmal
© фото від Maksym Oleynikov
© фото від Viktoria Krohmal
© фото від Viktoria Krohmal
© фото з архіву Дарницького ВРЗ
© фото із мережі інтернет
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
Автор: В. Федорець. Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного
Автор: В. Федорець. Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
... Здавалося, що і "баня", і простір навколо неї неначе втілювали собою чистоту, не лише тілесну, а й моральну. Недотримання загальновизнаних норм поведінки ганьбилося громадськістю, відразу й неминуче, усіма можливими засобами, одним з яких було "вікно сатири", що стояло саме навпроти "бані". Порушники норм "соціалістичної моралі" відображались у цьому "вікні" виразно й у кольорі. Найбільш вимовними при цьому були носи порушників — сині або яскраво-червоні.
Джерело: Прихордько В.С.. книга "ДВРЗ".
© фото Київ, жива історія
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото Київ, жива історія
© фото Київ, жива історія
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного
© фото із архіву ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного