Культура виробництва нерозривна з духовністю та надбанням поколінь, що оточуюча обстановка завжди підтягує людину, піднімає настрій в роботі і його культуру виробництва. Тому не дивно що з будівництвом заводу, постало питання будівництва осередку культури. Заводський клуб на 560 місць з бібліотекою, танцювальною залою та літньою площадкою почали будувати вже по завершенню першої черги заводу. Місце було вибрано вдало, біля заводу, майже в центрі селища. За клубом, збудували спортивний зал, спортивні площадки, сам же стадіон для футболу був за селищем в районі водойму під лісом.

Друге відродження Будинку культури відбулося з будівництвом його в період 1952 – 1954 років на новому місці. Бо саме Будинок культури був закладений у плани другого етапу відбудови соціально культурної черги. Його відкриття – у березні 1955 року співпало з приїздом до Києва Головного інспектора кавалерії Міністерства оборони СРСР, Маршала СРСР Семена Михайловича Будьонного, якого партійна організація через ЦК КПУ запросила на торжества з нагоди знаменної події для селища та району. Учасники святкового концерту були мешканці ДВРЗ та цехів заводу. Духовий оркестр відкрив дійство задовго до початку перед входом до Палацу. На сцені за лаштунками вистроївся заводський хор зі 150 учасників, піснею „Реве та стогне Дніпр широкий” під керівництвом Г.А. Плахі, розпочав свою програму, присвячену ювілею з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Хор змінили сиві ветерани – заводчани – гурт бандуристів, були поздоровлення учнів залізничної школи №11 та комсомольців Дарницьких вагонного та паровозного депо, окреме поздоровлення надійшло від молоді станції Дарниця. Завершилося відкриття Будинку культури, виставою театрального гуртка заводу „В степах України” Корнійчука.

Вже через місяць в Будинку культури, який розрахований на 700 місць у залі, постійно працювали різноманітні гуртки від струнного і духового оркестру до драматичного самодіяльного театру з керівником театру. Бібліотеку збирали всім селищем, у кого залишилися ще довоєнні книги їх приносили, як раритет, багато книг назбирали школярі обходячи родини у приватних будинках одноосібних господарств. У читальному залі крім технічної літератури були підшивки всіх важливих центральних партійних і українських газет, в тому числі „Піонерська правда” та „Зірка”. З відновленням випуску заводської багатотиражки „Дарницький вагонобудівник” – його підшивка зайняла почесне місце по центру залу, вона була саме читаємо у мешканців заводського селища. Також у 60 – ті роки відкривається зал дитячої бібліотеки. На літній танцювальній площадці, яка залишилася майже не ушкодженою з війни, постійно відбувалися вечори танців під духовий оркестр заводу або баян, гармошку й бубон. Багато на заводі було й гармоністів, баяністів, вони складали досить високу конкуренцію струнному оркестру, але саме вони були головними виконавцями у цеховій художній самодіяльності. Вже з 1954 року на заводі починають проводити конкурси аматорських колективів заводу, фестивалі, участь у конкурсах колективів Південно – Західної залізниці. Заводчани пишалися своїм хором, який виріс з 25 виконавців до 150. Цей хор був самим визначним у місті та на залізниці. Важливе місце в культурному житті заводу та селища у Будинку культури зайняв художній самодіяльний драматичний театр, який складався виключно з мешканців ДВРЗ. А душею колективу став режисер І. Яров. За роботу в аматорському колективі він отримав звання «Заслужений артист УРСР».

В 70-і роки в Будинку культури повністю сформовано масову, змістовну і різноманітну художню самодіяльність з семи її колективів, хоровий, який охопив більше ста заводчан та мешканців селища, (керівник Попов), драматичний 28 постійних членів, серед яких ентузіасти заводу І.Ф. Рудь, М.Ф. Чуєнко, Лідія Володіна, Р.М. Івашківа, Д.А. Черкаський, танцювальний чоловічий та жіночий, духовий з 50 чоловік, а зі шкільною студією 100 чоловік, оркестр народних інструментів 30 чоловік, вокально – естрадна студія біля 50 молодих артистів заводу, серед яких переможці оглядів солісти В. Петров, Л. Якубовська, Л. Шаповал та інші, найстаріший в Києві ансамбль бандуристів, яким керує заводчанин з півстолітнім стажем в художній самодіяльності І.О. Заболотний (чоловічий та жіночий колективи). В дитячій студії налічується більше 300 дітей заводчан. Раду Правління Будинку культури очолює комуніст Д.П. Биков, якого обрали на зборах колективу закладу.

Джерело: Павлюк М.С. книга "Мій завод – моя гордість"