Складні випадки правопису голосних і приголосних у різних морфемах

Завдання 1. Прочитайте текст.

Номінований на здобуття Національної премії імені Т. Г. Шевченка роман “Століття Якова” Володимира Лиса став українським бестселером. Про це і не тільки в пропонованому інтерв’ю з письменником, який зміг здолати провінційні літературні кордони і здобув серця читачів і прихильність критики.

— З якого віку пам’ятаєте себе і що саме? Наскільки Ваше дитинство, родинні історії, ландшафти, природа вплинули на Вашу творчість, стали сюжетами Ваших романів?

— Я народився і провів дитинство на Кусому хуторі, що був десь за два кілометри від села Згорани, яке знаходиться на Західному Поліссі, у Волинській області. Хутір був розкішний, біля самого лісу, його покійний дід Федір боронив, як міг, правдами і неправдами, підкупами тодішніх владців аж до 1978 року, коли хутір з’їла меліорація. Довкола всі хутори позносили, а наш — стояв.

Контрастнішої пари, ніж мої дідусь і бабуся, я не зустрічав. Дід був суворою, мовчазною людиною, нарваний до роботи, не давав спуску й іншим. А бабця Палажка — невеличка, тиха, але коли починала говорити… Скільки вона знала історій, легенд, повір’їв! У ній якимось дивним чином поєднувалися глибока православна релігійність і язичництво.

У серпні 1944 року після звільнення Волині від німців, або, як у нас казали, приходу “других совєтів”, мого рідного дядька Павла Лиса мобілізували до Червоної армії, він пройшов майже до Берліна, був поранений, мав нагороди. А після війни на інший хутір, біля гірки Герасимихи, де він жив, приходили повстанці, “Степанові хлопці”, як у нас казали. Дядько давав їм їсти, на їхнє прохання ходив у село подивитися, чи нема емгебістів. А коли повстанці прийшли в черговий раз, 22 липня 1950 року, хутір оточили “істребки” й солдати. Був бій, втрати з обох боків, а після того бою дядькові дали 25 років. Відсидів, правда, лише шість. А родину вивезли. Найближчих подалі, а мого тата викликали у травні 1951 року в сільраду, де були “люди з району”, й веліли “добровільно-примусово” переселятися на Дніпропетровщину, куди вже вивезли братів. У Павлоградському районі була німецька колонія Франгай. Німців із неї виселили у Казахстан, а у Франгай, перейменований у кращих радянських традиціях у Веселе, поселили неблагонадійних селян із Волинської і Тернопільської областей. Ми там жили у 1951—1954 роках. Як мої мама й тато верталися назад, перехитривши владу, — ціла окрема епопея. Мені іноді здається, що я пам’ятаю те, про що розповідала мама: як мене, малого непосиду, всім Франгаєм шукали в степу, як мама несе мене хворого на руках крізь зимовий степ до лікарні в Павлограді… Є задум написати про хутір, його історію, родину, так і назвати ці спогади: “Мені здається: я це пам’ятаю”. А реально перше, що в пам’яті — я подаю кварту з водою важкохворому, вже при смерті, дідові Григорію, братові прабабусі Пріськи, який жив із нами, він дякує, гладить мене по голові й плаче.

— Ви — людина спостережлива й це засвідчено Вашими багаторічними прогнозами погоди, які мали успіх у читачів. Якщо так, то хто з Ваших героїв — людина вітру, сонця, дощу, снігу? Чи звертаєтеся до таких аналогій, пишучи?

— Ніколи над цим не задумувався, але питання цікаве. Найбільш сонячний для мене жіночий образ у моїх творах — це Ядвіга Войцицька з роману “Маска”. Ще, можливо, вчителька Світлана Ігорівна з роману “Щоденники Ієрихар”. Сонячна людина — дивак Іван з “Івана і Чорної Пантери”. Вітер — це Романа з однойменного роману: примхлива, непередбачувана, свавільна, про яку одна читачка сказала, що її треба було вбити на п’ятій сторінці, але й такі жінки бувають. Усі стихії одразу уособлює художниця Люба Смажук із “Графині”.

Благодатний дощ — це і Яків, і Улянка, і Зося зі “Століття Якова”, Платон — герой “Графині”… Хто сніг — не знаю. Може, сильний і водночас самотній Прокіп Марушко з “Маски”.

— Пам’ятна для Вас подія, зустріч, інформація — усна чи прочитана, що стали поштовхом до створення роману “Століття Якова”?

— Зараз я вже розумію, що підсвідомо задум “Століття Якова” народився восени далекого 1981 року. Я тоді приїхав у Згорани, розмовляв із дідом, який уже жив із моїми батьками в селі. Як зараз пригадую: дід сидить на порозі літньої кухні, смалить свій бакун, розмовляємо про те, про се, життя й новини, і раптом дід каже: “Знаєш, Володьку, життя як один день промайнуло, як одна хвиля пробігло”. Я страшенно здивувався, подумав: як же так, дід пережив дві світові війни, каторжно надривав жили на своєму хуторі, втратив молодими двох синів, уже похоронив і бабусю, а каже, що життя — як один день, як хвиля… Але ця думка запала в голову, і вже в середині 90-х років минулого століття визріла в задум написати роман про долю людини на тлі ХХ століття. Кілька разів починав і кидав. Герой мав різні імена. Коли ж прочитав у Біблії “Соборне послання апостола Якова”, то зрозумів, що мій герой зватиметься Яків, і взяв звідти один із епіграфів. У січні 2009 року, коли я працював над іншим твором, хтось наче сказав: “Кидай цей роман і пиши “Століття Якова”. Що я й зробив. (Любов Голота, “Інтерв'ю з України”).

Завдання до тексту:

1. Чи знайомі ви з творами Володимира Лиса?
2. Яке питання ви б поставили автору?
3. Який роман вам захотілося прочитати?
4. Стисло перекажіть текст.
5. Поясніть правопис виділених слів, згрупуйте їх за орфограмами.
6. Випишіть незрозумілі слова.
7. Знайдіть та поясніть значення фразеологізмів у тексті.

Завдання 2. Подивіться трейлер до фільму “Століття Якова”.

Завдання 3. Подивіться відео “Правопис ненаголошених голосних”. За відеоматеріалами поставте один одному по 5 питань.

Завдання 4. Прочитайте й перепишіть слова, вставляючи пропущені букви. Перевірте написання ненаголошених голосних, дібравши до поданих слів спільнокореневі.

В..шневий, п..чу, т..хенько, бл..щати, гл..бокий, в..ликий, кр..жаний, кр..вий, ч..тати, н..су, ш..рокий, дал..ч, в..село, ш..потіти, щ..бетав.

Завдання 5. Прочитайте й перепишіть слова, вставляючи пропущені букви. Перевірте написання ненаголошених голосних, змінивши слова так, щоб ненаголошені звуки або випали, або чергувалися з [і].

Віт..р, кам..ня, мат..рі, хлоп..ць, уч..нь, серп..нь, квіт..нь, справ..дливий, ш..вця, міт..л, ш..сти, с..ми.

Завдання 6. Запишіть речення, вставляючи пропущені букви.

1. Він щойно зах..тався біля порога своєї хати. 2. Не зд..вувався — так бувало вже

не раз. 3. Д..в..на в іншому — він раніше ставився до ц..ого якос.. інакше. 4. Ніна м..тушит..ся. 5. На ден..ці, самісінькому ден..ці конверта, маленька і зіщулена, як з..рнина, що закотилася у щ..лину і втратила надію колись прорости.6. Котиться й котиться під ч..р..пом, от уже й зашуміла, щось заш..л..стіло, Господи, що ж то таке, ще справді беркицьнеться чого доброго… 7. А потім — до хати в..ртатися не хотілося — він пішов на город. 8. Сиділа по другий бік рова, розр..вала маківки і розс..пала мак до\вкола себе. А тоді заглядала вс..р..дину, наче шукала чогось. 9. А ввеч..рі пес загавкав, хоч по\старечому й натужно, проте напол..гливо.10. Оленка заглянула йому в очі. Тр..вожно і аж злякано.11. А над ними тоді пливла у в..ш..ні маленька кошлата хмарка. (з\с)п..нилася і зад..вилася — на гайок, на двох серед того гайка. 12.Вона бігла до Тимоша, (з\с)пот..калася, раз упала, зв..лася й знову побігла. Улянка! Авжеж, то бігла Улянка. (Із роману В.Лиса “Століття Якова”).

Завдання 7. Подивіться відео “Спрощення в групах приголосних”. Складіть 5 питань за ним.

Завдання 8. Прочитайте слова. Перепишіть їх, вставляючи пропущені букви.

Якіс..ний, пес..ливий, кіс..лявий, захис..ний, радіс..ний, шіс..десят, шіс..надцять, мас..ний, виїз..ний, зап’яс..ний, свис..ну, балас..ний, зловіс..ний, хворос..няк, со..нце, чес..ний, хвас..ливий, доблес..ний, форпос..ний, бряз..нути.

Завдання 9. Перекладіть слова українською мовою, запишіть їх.

Счастливый, сердечный, солнечный, проездной, радостный, стекло, тоскливо, городской, масляный, студенческий, участник, целостный.

Завдання 11. Прочитайте теоретичний матеріал, доповніть його власними прикладами (на місці крапок).

Подовжуються лише м’які приголосні [д, т, з, с, ц, л, н] та [ж, ч, ш], що знаходяться між голосними у таких групах слів:

1. В іменниках середнього роду II відміни (крім родового відмінка множини): прибуття, приладдя, … , але значення — значень, твердження — тверджень. Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриттів, почуттів, життів.

2. У небагатьох іменниках чоловічого і жіночого роду I відміни в усіх відмінках (за винятком родового відмінка множини на -ей): Ілля, Іллі; суддя, суддею; рілля, ріллею; стаття, статтею, але статей.

3. В орудному відмінку однини іменників жіночого роду III відміни: миттю, віссю, маззю, ...

4. В особових формах дієслова лити (ллю, ллєш, ллє, ллють, виллємо, зіллють).

5. В окремих прислівниках: спросоння, навмання, попідтинню, попідстінню, попідвіконню, зрання.

Подовження не відбувається:

1. Якщо приголосні стоять не між двома голосними: зап’ястя, тертя, радістю, …

2. У словах кутя, попадя; у назвах малих істот: теля …

Завдання 12. Із запропонованих уривків із роману В. Лиса “Соло для Соломії” випишіть слова із подовженими приголосними поясніть їх правопис.

1. До Загорян завітала вже дівка Весна. Крізь ту весну, під чавкання чобіт і

кукурікання півня з чийогось двору, Соломія йшла заглянути у своє майбутнє. На її ходу дивилися вікна хат, очі синього неба поміж хмар й примружений у півока край весняного сонця, яке визирало з-за обійстя з хмарин. 2. Через місяців два потому Соломія прокинулася посеред ночі. Зир- нула у вікно. Судячи з усього, на дворі ще не збиралося навіть сіріти. Спали свекор з свекрухою, спав чоловік, обидва синочки. Тихенько, наче мишка, спала маленька Соломієчка. Єдина велика кімната їхньої селянської хати була наповнена умиротвореним посопуванням і Антоновим похропуванням. То що ж її збудило? І не болить нічого.3. Не тільки мати, а й братики з кожним роком не по-дитячому закохуються в сестричку. Ставлення Тарасика і Василька від підсвідомої неприязні — пхе, сестричка, дівчисько — міняється до зацікавленості, до бажання захистити малу впереміж із деякою хлоп’ячою зверхністю. Могли й смикнути за кіску, і дражнити, коли з носа вискакувала козюлька, і в чомусь піддурити, али якось непомітно це природне дитяче ставлення відходило на другий план. Доброта, майже повна нездатність ображатися, дивний магнетизм, що йшов од сестрички, поступово обеззброювали братиків. І водночас росло їхнє захоплення, що ставало неусвідомленою дитячою закоханістю, майже обожнюванням, як якоїсь неземної істоти, що живе поруч. 4. Соломія простувала крізь ліс, хрустіла голосно, як постріл, кожнісінька гілка під ногами в неї. Та в якийсь момент почула щось дивне крізь тихий шелест ще не зовсім старого листя. Начеб чиєсь зітхання. Не людське, не звірине. Чи не зітхання, а пирхання. Вона спинилася, прислухалася. Тиша. Тихісько й темно. Хтіла йти далі, та підвела голову і ледь не скрикнула: на неї дивилися двійко очей. Явно не людських, жовтих, мов опалі зірки-кружальця. Сова притаїлася на розлогому дубові? Соломія відступила тихенько крок, другий і звідти в місячному сяйві — місяць якраз відпустив маленьку хмаринку, що перечепилася об його край — побачила морду звіра, котрий дивився на неї. На морді проступало ряботиння. Звір трохи нахилив голову, певно, принюхуючись чи придивляючись, і Соломія побачила довгі відстовбурчені китиці на його вухах.

Завдання 13.

Утворіть від поданих слів спільнокореневі, розподіліть їх у два стовпчики: І - подвоєння приголосних відбувається, ІІ - подвоєння не відбувається.

Вікно, орел, роса, вина, причина, осінь, весна, баштан, туман, благословення, закон, письмо, здоровий, число, старатися, вогонь, святий, здолати, бити, дати, єднати.

Завдання 14. Перекладіть уривок із рецензії Оксани Басан на роман Володимира Лиса “Діва Млинища”.

Новый роман Владимира Лиса “Дева Млинища” опять возвращает читателя на Волынь, в село Загоряны. Ми с ностальгией путешествуем теми же тропками, которые выводят к речушке Мережке, теми же дорожками от дома к дому, что и в романах “Столетия Якова” и “Соло для Саломеи”. Читатель постоянно ждет, что вот-вот он встретит Якова или Зоську, Саломею или Петра с Павлом. Но нет. Хронотоп тот же, но повествование новое и о новых героях. В канву романа автор мастерски вплел мистичесике легенды и сказания и деве Млыныща, которая время от времени появляется возле озера села Згоряны.

Действие в романе происходит на протяжении двохсот лет: Наполеон, царская Россия, Польша, кровавый 20 век, начало 21 столетия.

Сюжет не монолитный, он рассыпается на отдельные истории, которые соединены воедино мистическим образом Девы. В центре романа - двохсотлетняя история семи Терещуков. Каждый член семьи имеет свою загадочную историю, жизненную историю, наполненную любовью, потрясениями, разочарованиями. Но автор мастерски перенаправляет человеческую грусть, печаль, надрыв в другое, более счастливое русло.

Необыкновенно жизненный текст, такой теплый и душевный, о вечной любви на Земле.