Як уникнути емоційного вигорання
1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.
2. Плануйте робочий тиждень, місяць, із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількіст ьневиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.
3. Впорядкуйте власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.
4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує в середині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликан іактивізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.
5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримання гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день.
6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.
7. Категоричним правилом має стати відмова від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.
Пам’ятайте: «Це ваше життя, і ви живете тільки один раз!»
Методичні рекомендації щодо використання учителями та асистентом вчителя методів організації навчальної діяльності при роботі з дітьми, які навчаються за інклюзивною формою навчання
Адаптація та модифікація навчального матеріалу залежить від психофізіологічних особливостей дитини, її віку.
Адаптація навчання змінює характер навчання, не змінюючи при цьому зміст або понятійну складність навчального завдання; використовуються засоби підтримки, які дають можливість дітям обійти перешкоди.
Модифікація навчання змінює характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання; вона полягає у спрощенні або видозміні самого навчального завдання.
Кожен вчитель, знаючи особливості дитини з ООП, має розуміти і бачити, який із методів роботи є більш доцільним для застосування. Це наступні методи:
1. Постійна співпраця всіх учасників інклюзивного навчання.
2. Систематична співпраця з батьками.
3. Орієнтація навчального процесу на сильні сторони дитини, врахування індивідуальної працездатності дитини відповідно до її діагнозу та стану здоровʹя. Мотивація навчання.
4. Перед будь-яким завданням дитині потрібно пояснити, з якою метою ми це робимо, для чого це потрібно, як це робити, потім показати, як виконувати завдання (зробити його самому), а вже потім попросити дитину виконати самостійно.
5. Формування вміння у дитини з ООП сприймати звернення вчителя до класу як безпосередню вказівку до себе. Досить часто діти з ООП, навчаючись у класі, не сприймають вказівки вчителя до класу. Вони потребують додаткового звернення до них особисто. З часом, якщо на це постійно звертати увагу, ця проблема зменшується.
6. Дитина з особливими освітніми потребами має своє психологічне життя: потрібно коректно увійти у внутрішній світ дитини, треба м'яко зацікавити дитину у грі або іграшці, завданні. Варто використовувати дидактичні ігри, роздатковий матеріал, мозаїку, конструктор та інше. Треба постійно тримати дитину у полі зору, стежити за її реакціями: напруженість, стереотипні рухи, невдоволені репліки мають бути поміченими, слід бути насторожі, якщо дитина голосно сміється, співає, залишаючись напруженою.
7. Поступовість, покроковість та порційність у подачі навчального матеріалу. Слід розподіляти нові завдання на маленькі кроки, демонструвати ці кроки. Стежте, щоб учениця виконувала завдання крок за кроком, за необхідності надавайте допомогу. Завдання на уроці слід давати від найпростішого, поступово ускладнюючи. Це дасть змогу побачити, який рівень складності завдань із даної теми і даного предмета дитина може виконати самостійно, а над якими ще треба працювати. В роботі з дитиною слід використовувати ігрові методи навчання у поєднанні із корекційною складовою.
8. Багаторазове повторення виконуваних завдань на уроці, виокремлення найважливішого, конкретні і чіткі вказівки, поділ матеріалу на частини, мінімальна кількість нових термінів, збільшення часу на виконання завдання, зменшення об’єму та спрощення змісту завдання, робота за зразком, демонстрування наочності і можливості сприймати речі на дотик.
9. Часта зміна видів діяльності та позитивна підтримка дитини. Діти, які швидко втомлюються, потребують змін видів діяльності (наприклад, з письмової роботи на ігрову роботу - викладання буквенних елементів чи букви мозаїкою). Передбачайте варіативність письмових робіт: не лише письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою, не лише олівець (ручка), а й магнітна дошка. Інколи доцільно дати дитині просто відпочити.
10. Використання карток - опор та комп’ютерних технологій. На кожен урок за розкладом виготовити візуальні картки, на яких позначити символи, які б вказували на навчальний предмет. З часом це забезпечить структурованість та вміння дитини готуватися до уроку.
11. Обговорення за принципом «учень вчора - учень сьогодні».
12. Створювати корекційні умови виховання, навчання, розвитку і соціальної адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку для засвоєння ними інтелектуального і морального досвіду.
13. Працювати в тісному контакті з фахівцями: дефектологом, психологом, логопедом, медичнимипрацівниками, а також з батьками.
14. Не обтяжувати дитину надмірним піклуванням, допомагайте, коли напевно знаєте, що вона не зможе щось зробити, або коли вона рпосить про допомогу.