Психологічний дайджест

Адаптація першокласників до нових умов навчання.

Початок навчання дитини в першому класі – складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки.

Змінюється соціальна позиція: був дитиною, тепер став школярем; змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її зв'язки з навколишнім середовищем. Зі вступом до першого класу змінюється життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають стійкішими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність. Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

Безумовно, першокласники, що відвідували дошкільні начальні заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж ті діти, які перебували вдома, не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі, певного сталого режиму. Починаючи з перших тижнів навчання у 1 класі, діти поступово віддаляються від батьків, хоча постійно відчувають потребу в підтримці та допомозі дорослої людини.

Стосунки з батьками, склад сім'ї та взаємини між її членами мають значний вплив на учня. Зі вступом дитини до першого класу в батьків з'являється новий статус – батьки першокласника, а відповідно й ті проблеми, що вирішують батьки спільно з дитиною, і її радощі успіху, що переживаються спільно. Часто в розмові з батьками учнів 1 класу доводиться чути: "Ми пішли до першого класу...", "Нам задали вивчити вірш..." тощо. Вживання займенників "ми", "нам", свідчить про те, що всі питання шкільного життя є для батьків і дитини спільними.

Переживаються разом і перші шкільні труднощі – адаптація дитини до навчання в школі. Як допомогти їх подолати? Як знайти спільну мову з учителем і однокласниками? Що зробити для того, щоб першокласник не втратив інтерес до навчання? На ці та інші питання ми спробуємо відповісти, подавши певні поради для батьків першокласників. Почнемо з розкриття першої проблеми – у чому полягає сутність поняття "адаптація до школи", які рівні адаптації існують. Згідно з педагогічним словником, адаптація – це пристосування дитини до умов і вимог школи, які для неї є новими порівняно з умовами дитячого навчального закладу і сім'ї в дошкільному дитинстві. У психолого-педагогічних дослідженнях визначаються та характеризуються три рівні адаптації. З метою визначення того рівня, на якому перебуває ваша дитина, подаємо їх зміст і основні показники.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.

Щоб першокласнику легше навчалося, а Вам легше було допомагати в цьому, пропонуємо поради для батьків.

Перші 4 – 6 тижнів у школі для першокласників найважчі, тому батьки повинні допомогти своєму маленькому учневі адаптуватися до нових умов. Уранці будіть дитину спокійно. Прокинувшись, вона повинна побачити усмішку на вашому обличчі та почути ваш лагідний голос. Не потрібно смикати дитину через дрібниці та підганяти її з самого ранку. Щоб не виникало поспіху, розрахуйте час, необхідний для того, щоб зібратися першокласнику до школи. Якщо він не встигає, наступного дня розбудіть його трішки раніше.

Бажано погодувати дитину сніданком, але, якщо чомусь вона не хоче їсти, примушувати не варто. Краще дайте сніданок з собою. Дорогою до школи не говоріть фраз на зразок: "Дивись, не бешкетуй!" чи "Щоб сьогодні не було поганих оцінок!". Краще побажайте дитині успіхів та підбадьорте її добрим словом. Зустрічаючи зі школи, не закидайте запитаннями: "Що ти сьогодні отримав?" або "Сьогодні без поганих оцінок?". Дайте дитині змогу розслабитися. Якщо ж вона хоче поділитися з вами чимось важливим, не відмахуйтесь від неї, вислухайте, адже це не забере багато часу. Якщо маленький школярик чимось засмучений, не допитуйтесь про причину. Можливо, він розповість пізніше, або обережно поцікавтеся через деякий час самі.

Ніколи не торгуйтесь, говорячи: "Якщо зробиш гарно уроки, я дам тобі...". Дитина може неправильно зрозуміти мету навчання, вона подумає, що, навчаючись, робить вам послугу, за яку отримує винагороду. Прийшовши зі школи, дитина повинна пообідати та обов'язково відпочити. Не примушуйте її одразу сідати за уроки. На думку психологів, найкращий час для навчання – з 8 до12 години та з 16 до 18 години. Привчіть першокласника займатися саме в цей час. Пам'ятайте, що є періоди, протягом яких йому навчатися складніше: маленький школярик втомлюється, у нього знижується працездатність. Для першокласника це перші 4-6 тижнів навчання, кінець першого семестру, перший тиждень після зимових канікул та середина другого семестру. Присвячуйте своїй дитині хоча б півгодини в день, щоб вона відчувала, що ви її любите та цінуєте. Не забувайте, що першокласники – це ще маленькі діти, які люблять погратися, послухати казку чи колискову на ніч, або щоб їх просто потримали на руках. Все це допоможе їм зняти напруження, почуватися спокійно та впевнено.

Розумову зрілість дітей шестилітнього віку характеризує нормальний інтелект і застосування його в школі: дитина протягом уроку може сидіти спокійно, підкорятися правилам, що панують у дитячому колективі, успішно соціально адаптуватися у школі, подолавши та звикнувши до нових форм людських стосунків.

Дитина в початкових класах має бути наполегливою. Батькам варто заохочувати її прагнути успіху, непомітно й ненав'язливо допомагаючи. У міру свого розвитку та зрілості діти привчаються логічно мислити, звикають глибоко розуміти тему, знаходити її роз'яснення, привчаються критично осмислювати прочитане чи побачене. Протягом цього періоду батьки мають утримуватися від авторитарного ставлення до дитини, а їхні стосунки будуватися на діалогах – як рівний з рівним.

Дитині шкільного віку, починаючи з 1 класу, необхідно забезпечити робоче місце чи кімнату. Аби школяр працював зосереджено, не треба відкривати його від занять для якоїсь хатньої справи, варто прибрати відволікаючі фактори (телевізор, комп'ютер). У кімнаті, де дитина готує уроки, робоча лампа повинна мати потужність 100 вт і стояти ліворуч. Не можна використовувати неонові лампи. Телевізор дуже стомлює зір, тому батьки мають стежити, аби їхня дитина дивилася його на відстані 2-3 метрів, а у вихідні не проводила увесь день перед екраном, а переглядала тільки найцікавіші дитячі передачі. Батьки мають закріпляти й удосконалювати у шестилітньої дитини елементарні гігієнічні навички, які вона одержала за шість років свого життя. Вони повинні стежити, щоб шкільний одяг після школи був ретельно складений чи розвішений, черевики або туфлі почищені, комірець та манжети сорочки – чисті.

Дітей шестилітнього віку необхідно привчати самостійно щовечора митись у ванні або під душем теплою водою з милом. Не кожна дитина, котра досягла шкільного віку. Вміє правильно сидіти чи лежати, а це призводить до неправильного формування скелета. Тому на ліжко необхідно класти твердий матрац без м'яких та важких подушок.

Дитину треба вчити правильно сидіти за столом чи партою. Підручники та зошити носити в ранці за спиною, щоб запобігти розвитку сколіозу.

Успішність шестилітньої дитини у школі не завжди відповідає ступеню її обдарованості. Одні діти мислять повільніше й "гальмуються", якщо вчитель дуже наполегливий, а деякі не завжди вміють висловлювати власну думку, навіть якщо вона правильна. У цьому віці діти бувають непосидючі, мрійливі, а бувають і ліниві.

Важливо, щоб батьки, особливо на першому році навчання дитини, підтримували постійний зв'язок зі школою. Аби знати, як проявляє себе дитина, які в неї проблеми. Неправі ті батьки, які змушують дітей після уроків у школі годинами займатися музикою, шахами, або чимось іншим у чотирьох стінах без свіжого повітря. Діти-відмінники з блідним обличчям та слабким здоров'ям навряд чи будуть щасливими в житті. Лікарі, батьки, вчителі зазначають, що діти підростають або влітку, або після канікул, проведених у горах навіть узимку. Сонце, повітря, вода, ультрафіолетові промені відіграють неабияку роль у фізичному розвитку дитини.

Сподіваємося, що наведені поради допоможуть вашій дитині легко адаптуватися до навчання в 1 класі, а школа стане тим місцем, де вона буде прийнята і сприйнята такою, якою вона є з усіма своїми почуттями, думками, знаннями, проблемами та великими і малими подіями в шкільному житті.

Труднощі періоду адаптації п'ятикласників до нових умов навчання

У середній школі докорінно міняються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник -- вчителя - предметники», уроки, як правило, проходять у різних кабінетах.

Те, що такий перехід збігається з кінцем дитинства, досить стабільним періодом розвитку, сприятливо для адаптації школяра до нових учителів, новим умовам.

Як показує практика, більшість дітей переживає цей перехід як важливий крок у їхньому житті. Це спостерігається навіть у тих школах, де дітей із самого початку навчають учителі-предметники й де видимих змін у житті дітей не відбувається. Центральне місце займає, по-перше, сам факт закінчення молодшої школи, що у тім або іншому ступені підкреслюється вчителями й родителями, і, по-друге, предметне навчання.

Незважаючи на те, що й раніше діти вивчали різні предмети, саме при переході в середню школу вони починають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів з певною областю знань. На питання, чи різняться чим-небудь і чим саме навчання в V класі й у початковій школі, п'ятикласники відповідають: «Малята просто вчаться вважати, а ми вчимо математику», «Раніше ми просто читали розповіді про те, що було, а тепер учимося дізнаватися історію» і т.п.

Для багатьох дітей, що навчалися спочатку в одного вчителя, перехід до декількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем відносин також є зримим зовнішнім показником їхнього дорослішання. Вони із задоволенням і з певною гордістю розповідають батькам, молодшим братам, друзям про «добру» математичці або «шкідливому» історику. Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий перехід як шанс заново почати шкільне життя, налагодити не сформовані або не відносини, що влаштовують школяра, з педагогом.

Бажання гарне вчитися, робити всі так, щоб дорослі були задоволені, «не засмучувалися й не переживали», «радувалися», «щоб мама, коли подивиться щоденник, не карала й не плакала» - досить сильно в п'ятикласників. Зниження інтересів, що відзначалося до кінця початкових класів, до навчання, певне «розчарування» у школі переміняється очікуванням змін, діти чекають, що їм стане в школі цікаво.

У той же час із початкової школи в середню пов'язаний зі зрослим навантаженням на психіку підлітка. Різкі зміни умов навчання, розмаїтість і якісне ускладнення вимог пропонованих до школяра різними вчителями, і навіть зміна позиції «старшого» у початковій школі й «самого маленького» - у середньої - все це є досить складним випробуванням для психіки школяра.

Психологічні й психофізичні дослідження свідчать, що на початку навчання в п'ятому класі школярі переживають період адаптації до нових умов навчання, багато в чому подібний з тим, що був характерний для початку навчання в першому класі. Це проявляється в зростанні тривожності, зниженні працездатності, підвищеної боязкості або, навпроти, «розв'язності», неорганізованості, безпам'ятності.

У більшості дітей подібні відхилення зникають через 2-3 тижні навчання. Однак є діти, що мають множинні функціональні відхилення, у яких процес адаптації затягається на 2-3 місяці й навіть більше. З адаптаційним періодом часто зв'язані й захворювання дітей. Подібні захворювання носять психосоматичний характер.

Утрудняти адаптацію дітей до середньої школи може як неузгодженість вимоги різних педагогів, так і те, що вчителі середньої школи часто не роблять розходжень між п'ятикласниками й іншими учнями середньої школи, пред'являючи до усім однакові вимоги. Труднощі в п'ятикласників може викликати й необхідність на кожному уроці пристосуватися до своєрідного темпу, особливостям мови, стилю викладання кожного вчителя.

Крім того, навчання в середніх класах школи пов'язано з певної деіндивідуалізацією, знеособлюванням підходу педагога до школяра. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самітності, того, що нікому з дорослих у школі вони не потрібні.

Звідси підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, «причепливість» до класного керівника, плач, капризи, інтерес до книг для маленьких дітей. Іноді за одною й тією же формою поводження (наприклад, за відвідуванням 1-го класу, у якому працює їхня колишня вчителька) ховаються зовсім різні потреби й мотиви: від бажання знову виявитися в знайомій, звичній ситуації опіки й залежності, коли тебе знають, про тебе думають, до прагнення затвердити себе як «старшого», «вирослого», того, хто може опікувати маляти. Причому у одного ж самого учня це може сполучатися.

Досвід показує, що педагоги й батьки найчастіше одночасно роблять більш дорослішими п'ятикласників, уважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і підкреслюють дитячість», що створює подвійність, суперечливість відносин і системи вимог, що засвоюється школярами, що швидко навчаються маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності

Але це надзвичайно важливий етап життя для дитини, оскільки об'єктивно закінчується молодший шкільний вік і його підсумок є глибокі зміни й позитивні перетворення в психіці учня.

Психофізичні особливості п’ятикласника :

- розвиток пізнавальних потреб і інтересів, для формування мотивів навчання;

- розвиток продуктивних прийомів і навичок навчальної роботи, так званого «уміння вчитися»;

- для формування особистості п'ятикласника, розкриття його індивідуальності, формування самооцінки, самоконтролю й саморегуляції;

- для засвоєння соціальних норм і зав'язування міцних дружніх зв'язків.

Всі ці зміни відбуваються в рамках навчальної діяльності, оскільки вона в цьому віці - провідна. Результатом змін є психологічні новотвори, які стануть фундаментом для розвитку на наступному віковому етапі.

Насамперед у молодшого школяра в центр свідомої діяльності висувається мислення. Саме розвиток словесно-логічного мислення перебудовує всі інші пізнавальні процеси. Оволодіння понятійним мисленням веде до розвитку рефлексії, аналізу й внутрішнього плану дій. Словесно-логічне мислення - це перший новотвір, завдяки якому розвивається рефлексія й внутрішній план дій.

Другий важливий момент - у цей період якісно змінюється здатність до довільної регуляції поводження. Від довільності в ситуаціях, зв'язаних тільки з навчальною діяльністю, учень переходить до довільного регулювання спілкування й поводження, він стає здатний керуватися нормами й правилами спілкування. Новий рівень довільності - це другий новотвір молодшого шкільного віку.

Третій новотвір пов'язано з переходом до предметного навчання. Предметне навчання створює умови для розвитку нових пізнавальних потреб і нових інтересів. Тобто, формується нове пізнавальне відношення до дійсності.

До кінця молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більше значення починають здобувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Тобто, четвертий новотвір - орієнтація на групу однолітків.

Крім позитивних новотворів з'являються й інші вікові зміни у віці дитини.

Одне з них прямо пов'язане з орієнтацією на групу однолітків. Справа в тому, що в 10-11 років істотно міняється характер самооцінки дитини. Якщо раніше вона складалася під впливом оцінок учителі й ці оцінки стосувалися в основному навчання, то тепер на характер самооцінки усе більше впливають інші діти. Причому їхні оцінки пов'язані з не навчальними характеристиками, якостями, що проявляються в спілкуванні. Можна говорити про виникнення в цей період кризи саме оцінки. У дітей різко росте кількість негативних самооцінок.

Ще одна важлива зміна в особистості дитини стосується мотиваційної сфери. Рубіж 4-5 класів характеризується значним зниженням навчальної мотивації. На тлі пізнавального відношення, що формується нового, до дійсності спостерігається негативне відношення школі в цілому, конфлікти із учителями, зниження успішності.

Психологічні причини шкільної дезадаптації учнів 5-х класів

Психологічні причини шкільної дезадаптації учнів 5-х класів - невміння пристосуватися до нового темпу шкільного життя. Характерні ознаки: хронічні запізнення школу, на уроки; тривале готування домашніх завдань; астенічні явища до кінця навчального дня, навчального тижня. Шляхи й способи усунення - це правильний розподіл розумових і фізичних навантажень, дотримання режиму дня.

Причини дезадаптації - зміна навчальних предметів, їх нове - змістовне наповнення. Характерні ознаки - відсутність зацікавленості при знайомстві з новим предметом; стан нерозуміння, значеннєвої невизначеності нервово-психічна напруга. Шляхи усунення цих ознак: формування вчителем активно-пізнавального відношення до свого предмета.

Порушення характеру адаптації між учнем і вчителем-предметником.

Характерними ознаками цих причин є відсутність інтересу до предмета, страх перед учителем. Учень знає матеріал, але боїться відповідати на уроці, низька успішність по предметі; заняття сторонніми справами під час уроку, негативні реакції на зауваження; пошук приводу для залучення уваги вчителі; можливі прогули уроків. Способи усунення цих причин: корекція Міжособистісних відносин у системі «учитель - учень»; підвищення психологічної компетентності педагогів.

Причини низького рівня довільної регуляції поводження й навчальної діяльності - неорганізованість, неуважність, не активність; часто забуває або втрачає свої речі; погано запам'ятовує й сприймає матеріал; не вміє виділяти головне, узагальнювати, аналізувати; не може самостійно виконувати домашнє завдання; залежність від дорослих; запізнення на уроки. Шляхи усунення - підвищення рівня саморегуляції через корекцію стилю сімейного виховання, використання корекційних програм по розвитку пізнавальних процесів, їхньої довільності.

Причини не сформованості навчальної мотивації характеризується ознаками: маючи нормальний інтелектуальний розвиток, не хоче вчитися, негативно ставиться до процесу навчання; не хоче відвідувати школу; ігрові мотиви переважають над навчальними. Шляхи й способи допомогти учневі перебороти ці причини - формувати навчальні інтереси через ігрові форми навчання, корекцію стилю сімейного виховання.

Не сформованість елементів і навичок навчальної діяльності характеризується низькою успішністю по багатьом предметам, неуважність, неорганізованість, завчання без попередньої логічної обробки матеріалу, виконання вправ без попереднього вивчення умови, що відповідають правил, використання випадкових прикладів. Усунення цих причин є навчання прийому навчальної Діяльності, заміна неправильних способів роботи правильними.

Відсутність мотивації досягнення успіху служить на тлі досить високого рівня пізнавальних здатностей, воліє не братися за Рішення важких проблем, завжди вибирає більше легкі завдання, не бере участь у змаганнях, непевність у власних силах сполучається з високою тривожністю, низькою самооцінкою. Шляхи й способи усунення цих причин - формувати стійку мотивацію досягнення успіху через емоційно-позитивне підкріплення успішної діяльності, підвищення рівня домагань і самооцінки, корекцію тривожності.

Не сформованість продуктивних форм спілкування й самоствердження характеризується прагненням бути в центрі уваги, нав'язуванням іншим, «грає героя», «прикидається дурачком», ризикує без потреби, хвастається, блазнює, зухвало одягається, спілкується з дітьми старше себе, наслідує хуліганських витівок інших, підвищена тривожність, дуже охоче виконує доручення й завдання вчителя, надмірно дружелюбний. Способи усунення зводяться до включення в групу тренінгу спілкування, навчати вмінню демонструвати свої позитивні якості, корекція міжособистісних сімейних відносин.

Недостатність соціальної нормативності (педагогічна занедбаність) характеризується такими ознаками: небажання вчитися, прогулює заняття, працює тільки тоді, коли його контролюють або змушують, уникає вчителя; не зацікавлений у схваленні або несхваленні дорослих; списує домашні завдання; егоїстичний, ворожий до дітей, любить інтриги, «нечесний гравець», бере чужі речі без дозволу; кривдить інші, любить попугать, пристає до більше слабкого; потайливий і недовірливий. Способи усунення цих причин: формування відповідних соціальних норм через включення в групу функціонально-рольового тренінгу; корекцію стилю сімейного виховання; залучення в цікаву діяльність; організацію успіху в навчанні.

Високий рівень загальних або спеціальних здатностей (обдарованість) характеризується ознаками відсутності інтересу до навчального процесу, «відхід у себе»; заняття сторонніми справами на уроках, спроби «монополізувати» увага вчителя, постановка негативних питань; нестійкість відносин з однокласниками, що переходить у конфліктність, ізольованість. Поряд із цими - швидкий темп навчання, висока пізнавальна активність, оригінальність і самостійність суджень; музичні, художні, математичні й інші здатності. Способи усунення: знайти правильний індивідуальний підхід до обдарованого учня відповідно до його здатностей; забезпечити вивчення певних шкільних дисциплін по різних програмах; створити умови для перекладу із класу в клас; сприяти відвідуванню секцій, кружків, факультативів.

Інтелектуальна недостатність характеризується неуспішністю по багатьом предметам, низьким обсягом знань і подань про навколишній світ, бідністю інтересів, відсутність вищих потреб, низький соціальний статус, як правило, несприятлива або функціональна неспроможність родини. Шляхи й способи усунення цих причин наступні: консультація у відповідного фахівця; використання корекційних програм, спрямованих на загальний розвиток дитини.

Кризи розвитку дітей шести років

1. Якщо дитина сперечається з будь-якого приводу, чинить опір, впирається, шукає нове заняття (цим вона прагне виразити свою самостійність, незалежність, потребу бути доросліше), їй необхідно допомогти: перш за все продемонструвати свою пошану до дитини – бути спокійним, розумним, терплячим. Слід надати їй справу, заняття, де вона може довести свою самостійність. Коли вона заспокоїться, сказати, в чому ви згодні з нею, а в чому вона не має рації. Бажано підтримувати її досягнення і успіхи в корисних справах.

2. Дитина вередує, роздратована, вимагає свого, вона втомилася. Треба бути з нею лагідним, казати, що любите її, відвернути увагу від капризу грою, заняттям. Якщо це не допомагає слід залишити дитину у спокої, не реагувати на її істерики. Коли вона заспокоїться, слід сказати їй про те, як вона вас засмутила, але не дивлячись на це ви її все одно любите і сподіваєтеся, що вона більше не поводитиметься погано.

3. Бути доброзичливіше, знайти час поспілкуватися з дитиною, зайнятися загальними корисними справами. Це особливо важливо, коли у дитини з'являється химерність, вертлявість, манерність в поведінці, клоунада – значить, їй не вистачає визнання дорослих, вона вимагає до себе уваги, переживає. Перед сном бажано проводити спокійні бесіди про те, що трапилося з ним за день, хвалити її за добрі справи та вчинки.

4. Дитина не слухається (вимоги треба повторювати по декілька разів) або суперечить дорослим. Замість того щоб дорікати їй, читати мораль, слід виразити щире засмучення: "Я від тебе такого не чекала, подумай, що треба зробити, щоб виправитися". Необхідно показати їй, що батьки за неї переживають та хочуть бачити її гарним сином, учнем. Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли само хороша поведінка стає метою, – влаштувати "День слухняності", "День ввічливості" і ін.

У цьому віці потрібно:

1. Допомагати дітям в організації ігор та занять, знайти час разом прийняти участь в них. Заохочувати активність дитини в інтелектуальних заняттях.

2. Пропонувати шести-семирічним дітям більше завдань на розвиток уяви, фантазії, творчої ініціативи: ігри "в театр", вигадування казок з продовженням "по ланцюжку", творчі завдання – намалювати зимовий ліс, вирізувати з паперу чарівну тварину і інше. Такі завдання стимулюють розвиток у дитини найважливішої складові, необхідні для переходу до учбової діяльності.

3. Підтримувати розмову з дитиною про школу, казати про неї тільки добре: для чого діти вчаться, чому в школі учать, малювати з нею картинки, вигадувати розповіді на теми: "На уроці", "Шкільна зміна" і інше. Сформувати у дитини уявлення про те, що навчання – це серйозна праця, тому треба бути уважним, старанним учнем; розповісти, як треба себе вести на уроках, з вчителем, з однокласниками.

4. Виховувати у дітей працьовитість, відповідальність за доручену справу; включати їх в домашні справи та корисні заняття; допомагати їм, надавати приклад у виконанні. Корисне виконання завдань з самоконтролем. Для цього слід завести для дитини календар, де б вона відзначала кольоровими олівцем виконання доручень і добрих справ.

5. Надавати допомогу дитині при зустрічі з труднощами в ученні. При необхідності радитися з вчителем.

6. Заохочувати учбові успіхи шести-семирічного учня: радіти разом з ним. Виражати це в словах: "Молодець! Я знала, що у тебе вийде, що ти будеш гарним учнем!".

Вплив насильства в сім’ї

на психоемоційний розвиток дитини

(інформація для батьків)