Основоположником художньої прози нової української літератури був Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. Антикріпосницькими ідеями пройняті його роман «Пан Халявський», повісті «Українські дипломати», «Життя і пригоди Петра Столбикова ». Окремі його твори «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Сватання на Гончарівці» є гостро психологічними, витриманими в сентиментальних тонах.

Разом із Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком у літературу приходять інші українські письменники і поети-романтики (Є. П. Гребінка, Л. І. Боровиковський, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський, М. С. Шашкевич, Т. Г. Шевченко та ін.).

У своїх творах вони на перший план ставлять духовне життя людини, оспівують героя-козака – мужнього захисника вітчизни, народного співця-кобзаря – виразника дум і сподівань українського народу, наповнюють літературу патріотичним духом. Саме романтики визнали українську мову першорядним чинником розвитку української національної культури.

М. І. Костомаров (1817 – 1885 рр.) – видатний український історик, засновник народницької школи в українській історіографії. М. І. Костомаров також увійшов в історію національно-культурного відродження як талановитий письменник, автор історичних драм і повістей («Сава Чалий», «Переяславська ніч», «Чернігівка»). Серед харківських поетів-романтиків найталановитішим був А. Л. Метлинський – автор збірки «Думки і пісні та ще дещо».

Розвитку стилю романтизму в українській літературі сприяла творчість Є. П. Гребінки (1812 – 1848 рр.). Наслідуючи кращі літературні і фольклорні традиції, письменник виявив творчу індивідуальність у жанрі байки. Він викривав соціальні суперечності тогочасної дійсності, протиставляючи їх високим людським якостям – людяності, працьовитості, доброту. Пристрасною любов'ю до України, захопленням її героїчною історією пройнята поезія Є. П. Гребінки. Серед його поетичних переказів про минуле рідного краю виділяється романтична поема «Богдан» (1843 р.) – один із кращих творів про гетьмана Б. Хмельницького.

B історії українського національно-культурного Відродження важливу роль відіграла періодична преса. Першим в Україні науковим і літературно-мистецьким журналом став «Український вісник», який протягом 1816 – 1819 рр. виходив щомісяця книжкою в 350 сторінок. 

У цьому виданні публікували матеріали, присвячені Україні, зокрема твори П. Гулака-Артемовського українською мовою, що викликало репресивні заходи царизму, і в 1819 журнал був закритий. 

Пізніше в Харкові з'явилися видання у формі альманахів і збірок: «Український альманах» (1831 г.), «Ранкова зірка», (1838 г.), «Запорізька старовина» (1833 – 1838), «Український збірник" (1838 – 1841 pp.).

Усі періодичні видання в Україні виходили в той час російською мовою. 

Лише в 1841 p. Є. Гребінці вдалося видати в Петербурзі українською мовою літературний альманах «Ластівка». Нa його сторінках уперше були надруковані деякі твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Л. Боровиковського, В. 3абіли, А. Афанасьєва-Чужбинського, a також цінні зразки усної народної творчості. Альманах «Ластівка» став помітним явищем в царині національно-культурного відродження, зробив помітний вплив на піднесення літературного життя як у Східній Україні, так і в Галичині.