Embedded Files
Перша світова війна загострила ситуацію в Україні. Затяжний характер війни погіршив економічне становище у протиборчих країнах. Російська імперія втратила в захопленій німцями Польщі Домбровський вугільний басейн, що давав 20 % загальноросійського видобутку вугілля, а Донбас не повністю задовольняв потреби імперії в паливі. Такою самою була ситуація і з видобутком залізної руди. У Криворіжжі обсяги видобування руди зменшилися в 1916 р. на 27 % (порівняно з 1913 р.). Через нестачу вугілля й залізної руди скоротилося виробництво металургійної продукції. Так, виробництво рейок у 1916 р. зменшилося на третину порівняно з довоєнним часом, що ускладнило роботу залізниці. На станціях простоювали десятки тисяч вагонів з невідправленим вантажем.
У підросійській Україні за два роки війни закрилися 532 підприємства. Ті, що вціліли, працювали здебільшого на потреби фронту.
Погіршилася ситуація і в сільському господарстві. На той час у селах Наддніпрянщини залишилося тільки 38,7 % працездатних чоловіків, усі інші воювали. У 1917 р. посівні площі скоротилися на 21,3 % порівняно з довоєнним часом, а врожайність упала на 8 %. Через реквізицію коней для армії майже половина господарств не мала необхідної тяглової сили. Стрімко зростала нестача продовольства.
Ускладнилася ситуація і в західноукраїнських землях, що стали ареною бойових дій. У Галичині було зруйновано 40 % господарських і житлових будинків, 1,5 тис. промислових споруд. На Буковині за роки війни поголів’я коней скоротилося на 60 %. Важким випробуванням стали для людей реквізиції продуктів харчування, коней та іншого майна, що постійно проводили російська й австро-угорська адміністрації. Люди страждали від голоду та епідемій.
У суспільствах обох держав посилювалася соціальна напруга. Намагаючись відстояти свої інтереси, робітники вдавалися до протестів. Упродовж 1914-1917 рр. у підросійській Україні відбулося понад 400 страйків, у яких взяло участь майже 300 тис. осіб. Не залишались осторонь і селяни. Із серпня 1914 р. до кінця 1916 р. в українських землях відбулося майже 200 селянських виступів, які свідчили про неможливість далі витримувати тягар війни. Невдоволення цивільного населення поширилося й на армію. Солдати відмовлялися воювати, вдавалися до дезертирства, браталися з противником.
Західноукраїнське населення, так само, як і населення підросійської України, вдавалося до антивоєнного протесту (ухилення від мобілізації до австрійського війська, дезертирство). У жовтні 1916 р. українська громадськість провела у Львові антивоєнну демонстрацію під гаслами « Геть війну!», «Поверніть наших батьків і чоловіків!».
Сподівання лідерів національного руху на розв’язання українського питання не справдилися, адже підтримка українцями з підросійської території та західноукраїнських земель «своїх урядів» очікуваних результатів не дала.
Намагання відродити українську державність у такий спосіб виявилися марними. Великодержавна політика Росії та Австро-Угорщини в умовах війни стала ще жорсткішою і спрямовувалася на знищення українського національного руху. Проте хвиля антиурядової критики, спровокована війною, давала можливість українцям дедалі більше заявляти про себе.
У лютому 1916 р. група громадських діячів Полтави надіслала до Державної думи документ, у якому було сформульовано такі вимоги:
1) український народ у Росії має бути рівний у правах із російським;
2) дозвіл викладання українською мовою в народних школах;
3) свобода української преси й видавничої справи;
4) вільна діяльність українських культурно-просвітніх товариств;
5) законодавче закріплення гарантій держави для національно-культурного розвитку українського народу.
Того ж року міжпартійна громадсько-політична організація «Товариство українських поступовців» вимагала від російської влади надати Україні автономію із забезпеченням культурно-національних і політичних прав українського народу.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
1917-1921 рр.
Перший період (березень 1917-квітень 1918 р.) — Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів ;
Другий період (квітень - грудень 1918 р.) — Правління гетьмана Павла Скоропадського ;
Третій період (грудень 1918-листопад 1921 р.) — Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху
Отримавши звістку про Лютневу революцію в Петрограді та повалення самодержавства, активісти українських політичних, культурних та громадських організацій вирішили створити повноважний орган, який би став виразником українських інтересів українців перед російським Тимчасовим урядом. Так, 17 березня 1917 року було створено Українську Центральну Раду. Її головою заочно обрали відомого вченого-історика Михайла Грушевського.
Невдовзі відбулися з’їзди українських селян, військових, профспілок, земств, які висловили підтримку Центральній Раді та делегували до її складу своїх представників. Організації національних меншин також визнали Центральну Раду та отримали в ній своє представництво. Таким чином, вже на початку літа 1917 року Центральна Рада змогла говорити із петроградським Тимчасовим урядом як повноважний представник усієї України.
Головою Генерального секретаріату став В. Винниченко (український соціал-демократ), генеральним писарем – П. Христюк (український есер), генеральним секретарем фінансів – Х. Барановський (безпартійний), міжнаціональних справ – С. Єфремов (український соціал-федераліст), військових справ – С. Петлюра, земельних справ – Б. Мартос, судових справ – В. Садовський (усі – український соціал-демократи), освіти – І. Стешенко (незалежний соціал-демократ), харчових справ – М. Стасюк (український есер).
Українська революція швидко набирала обертів. 1 квітня 1917 р. в Києві відбулася маніфестація за участю 100 тис. осіб: під українськими прапорами йшли військові, робітники, студенти. Учасники маніфестації провели народне віче на Софійському майдані й ухвалили резолюцію.
Лідери українського руху прагнули узаконити Центральну Раду та перетворити її на всеукраїнський політичний центр, що стане організаційним ядром у відродженні власної державності.
Із цією метою в Києві було проведено 19-21 (6-8) квітня 1917 р. Всеукраїнський національний конгрес, який фактично став національними зборами представників від усіх регіонів України. Окрім того, у конгресі взяли участь і делегати від громад українців Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда та всіх фронтів. Вони представляли робітничі, селянські, військові, культурницькі організації. Більшість доповідали про різноманітні можливості державотворення й форми державного устрою.
У березні 1917 р., з ініціативи М. Міхновського, були проведені перші збори українських вояків київського гарнізону, на яких проголосили створення Української військової ради.
Вона сформувала Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка й Український військовий організаційний комітет. Клуб опікувався ідеологічною роботою, а комітет розгорнув організаційно-технічну підготовку українських збройних сил. У гарнізонах за участі національно свідомих вояків проводилися збори та формувалися військові товариства.
У квітні в Києві, Тернополі, Харкові, Катеринославі та інших містах України відбулися військові збори, що супроводжувалися маніфестаціями під національними прапорами. Національний рух охопив військові частини Західного фронту. Тут утворилась Українська фронтова рада на чолі із С. Петлюрою.
Наприкінці травня 1917 р. до Петрограда виїхала делегація Української Центральної Ради, яку очолив В. Винниченко. Вона мала представити Тимчасовому уряду основну вимогу – надання автономії України. Але ця поїздка не дала жодних результатів.
Невдалі переговори в Петрограді викликали в Україні могутню хвилю народного руху. Всеукраїнський з’їзд селян (10–16 червня 1917 р.) і ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд закликали Центральну Раду припинити переговори з Тимчасовим урядом і взятися за проведення у життя автономії України.
Спираючись на рішення делегатів з’їздів, Українська Центральна Рада 23 червня 1917 р. оприлюднила Перший Універсал. У ньому проголошувалась автономія України в складі демократичної федеративної Росії, УЦР проголошувала себе виразником усенародної волі та брала на себе в цьому зв'язку всю повноту політичної відповідальності.
Передбачалося створення української скарбниці за рахунок запровадження спеціального податку з населення. УЦР звернулася із закликом до населення створювати підпорядковані їй органи влади на місцях. Це була своєрідна форма відродження української державності.
Наслідком оприлюднення Першого Універсалу стало створення 28 червня 1917 р. українського уряду – Генерального Секретаріату. Головою уряду став В. Винниченко.
Така активна державотворча діяльність викликала тривогу владних органів Росії. Наприкінці червня до Києва на переговори прибула делегація Тимчасового уряду у складі трьох міністрів – О. Керенського, М. Терещенка, І. Церетелі. Українську сторону на переговорах представляли М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра.
Переговори завершилися компромісом, який став основою Другого Універсалу Центральної Ради, проголошеного 16 липня 1917 р. За умовами цього документа Центральна рада визнавалася крайовим органом влади в Україні, склад Центральної Ради та Генерального Секретаріату мав поповнитися представниками національних меншин, які проживають в Україні, формування українських військових частин має проходити під контролем російського командування та воєнного міністра, проголошення автономії України відкладалося до скликання Всеросійських Уста-новчих зборів (фактично на невизначений термін).
Дослідник Я. Грицак відзначив, що «Другий Універсал був кроком назад в українському державотворенні».
Наслідком оприлюднення Другого Універсалу став збройний виступ самостійників на чолі з М. Міхновським у Києві 17 липня 1917 р. Вони вимагали негайно проголосити незалежність України та укласти мир з державами Четверного союзу. Цей виступ був придушений військами УЦР. Він поглибив розкол в українському національному русі.
Компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом виявився короткотривалим. Тимчасовий уряд порушив попередні домовленості та в серпні 1917 р. видав «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду». За її умовами, Центральна Рада позбавлялася будь-яких прав, Генеральний Секретаріат визнавався представницьким органом Тимчасового уряду, влада Генерального Секретаріату поширювалася на п’ять українських губерній, склад Генерального Секретаріату скорочувався з 14 до 7 секретарств.
Ця інструкція спричинила загострення відносин УЦР з Тимчасовим урядом. Хаос та анархія в Росії, спроба реакційного корниловського заколоту в серпні 191 р. призвели до активізації діяльності Центральної Ради. З ініціативи її керівників у вересні 1917 р. в Києві було скликано З’їзд народів Росії, який засудив централізацію держави, виступив за її федеративний устрій та було вирішено розпочати підготовку до скликання крайових Установчих зборів. УЦР розпочала підготовку до скликання Українських Установчих зборів та оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України.
Тимчасовий уряд не визнав цього рішення і наказав розпочати судовий процес проти членів Генерального Секретаріату.
Завдання!
В чому полягала соціально-економічна та політична криза в українських землях під час війни?
Як утворилась Українська Центральна Рада, якою була її політична програма?
За яких обставин було скликано Всеукраїнський національний конгрес? Які він ухвалив рішення?
Які були причини Української революції? Аргументуйте кожну з них фактами.
Чи погоджуєтесь ви з думкою, що за характером Українська революція була національно-демократичною? Доведіть свою думку.
Яке значення, на вашу думку, мало створення Української Центральної Ради для подальшого розвитку революційних подій?
Які основні ідеї відображено у змісті Першого універсалу УЦР?
З якою метою створювався Генеральний секретаріат і якими були його функції?
Яким був зміст Другого універсалу УЦР? Якою була реакція на його прийняття в Україні та Росії?
Як змінився статус Центральної Ради після прийняття Першого універсалу? Поясніть свою думку.
Чому Центральна Рада і представники Тимчасового уряду розпочали переговори з метою досягнення компромісу? Чи мала Центральна Рада можливість не підписувати такий документ? Чому?
Якби ви були учасником революційних подій, то яку форму державності — автономію чи самостійність — підтримали б? Чому?
Page updated
Google Sites
Report abuse