У 1921-923 роках частину території України охопив голод. Виникнення цього лиха зумовила низка причин.

 Ними стали передусім наслідки Першої світової війни, які призвели до економічного послаблення селянських господарств, зменшення врожайності зернових, скорочення посівних площ. Не менш згубною для села була проведена більшовиками аграрна революція. 

Тому, загальний рівень сільського господарства різко погіршився через ліквідацію господарств поміщиків, купців, верхівки заможних селян, які мали новітню агротехніку і забезпечували основну масу товарних надлишків продовольства. У 1920 році валовий збір зерна та іншої сільськогосподарської продукції складав лише 38,5 % від рівня 1913 року. 

Поширенню голоду сприяли несприятливі погодні умови, спричинені засухами 1921-1922 років, які охопили південні степові райони України, а також неврожай. Попри це, основна причина голоду — пограбування більшовицькою владою селян під час хлібозаготівель і вивезення зерна з України в промислові центри росії й за кордон.

Катастрофічне становище склалося на Катеринославщині, Донеччині, Запоріжжі, Одещині, Миколаївщині, Харківщині. За даними істориків, навесні 1922 року голодувало близько 10 мільйонів осіб, з-поміж яких 40 % — діти. Влада прагнула ізолювати райони, охоплені голодом, від іншої частини України. Військові підрозділи перекривали сполучення між північними та південними губерніями, конфісковували продовольство в тих, хто прагнув провезти його на південь. Більшовики прагнули придушити повстанський рух, який був найсильнішим саме в охоплених засухою і голодом губерніях. Утрати від голоду зросли через епідемію холери, яка взимку 1921-1922 року поширилася з Поволжя на Україну. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян.

Українські емігранти вимагали допомогти населенню, що змусило владу зняти інформаційну блокаду, яка заперечувала голод. Навесні 1922 року в Україну прибули міжнародні організації — Американська адміністрація допомоги, фонд Нансена, єврейська організація «Джойнт», відділення Червоного Хреста тощо. Їм дозволили годувати обідами найперше жителів міст, адже ті були скупчені, організовані працею на заводах і могли повстати проти влади. Іноземні організації годували також дітей у притулках. Населенню надавали посильну допомогу українські кооперативні, мистецькі та інші громадські організації. Через це в 1922 році вдалося зменшити смертність серед постраждалих.

 Інститут демографії та соціальних досліджень імені Михайла Васильовича Птухи НАН України оцінює втрати українців в 1921-23 роках 935,8 тисяч осіб. 40% із них становили діти до 14 років. В умовах голоду почав спадати повстанський рух. За рахунок українського селянства більшовики спромоглися розв’язати проблему постачання продовольства у промислові центри і тим самим втримати владу.