Embedded Files
Велика війна завершилася поразкою Центральних держав. 16 жовтня 1918 року імператор Карл І Габсбург, заради порятунку Австро-Угорщини, заявив про перетворення імперії на «вільну федерацію» народів. За цих обставин рішучих заходів щодо відродження національної державності почало вживати й українське населення Східної Галичини.
Ще наприкінці вересня 1918 року у Львові сформовано Український генеральний військовий комісаріат (УГВК) на чолі зі сотником легіону Українських січових стрільців Дмитром Вітовським, який розпочав підготовку збройного виступу.
18 жовтня 1918 року на конституанті (державоутворюючому зібранні) українські депутати австрійського парламенту, галицького й буковинського крайових сеймів, представники національних політичних партій Галичини і Буковини, духовенства та студентства (близько 500 осіб) сформували у Львові Українську Національну Раду (УНРаду). Вона стала політичним представницьким органом українського населення Австро-Угорщини.
19 жовтня 1918 року, згідно із правом народів на самовизначення, задекларованим у тогочасних міжнародних угодах, УНРада проголосила Українську державу в складі Австро-Угорщини на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпатської України.
31 жовтня 1918 року у Львові стало відомо про приїзд до міста польської ліквідаційної комісії, утвореної 28 жовтня 1918 року в Кракові. Вона мала перебрати від австрійського намісника контроль над Галичиною і прилучити її до Польщі.
З цим не погоджувалась УНРада, яка висловила австрійському урядові вимогу передати їй владу в Галичині і Буковині. Проте переговори між українською делегацією й австрійським намісником Галичини завершилися безрезультатно. Тоді на зібранні УГВК 31 жовтня 1918 року прийнято рішення про захоплення влади збройним шляхом.
Уночі з 31 жовтня на 1 листопада стрілецькі частини під проводом Дмитра Вітовського взяли під контроль найважливіші установи Львова та більшість повітових установ краю. Над ратушею Львова було встановлено синьо-жовтий прапор. Ці події отримали назву Листопадовий зрив.
1 листопада австрійські представники у Львові передали владу УНРаді.
9 листопада утворено тимчасовий виконавчий орган влади, тобто уряд — Державний секретаріат, який очолив Кость Левицький.
13 листопада 1918 року затверджено конституційні засади утвореної держави — «Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії», відповідно до якого вона названа Західноукраїнська Народна Республіка.
До неї належали українські етнічні землі площею 70 тисяч квадратних кілометрів із населенням 6 млн осіб.
Затверджено державний герб — золотий лев на синьому тлі, блакитно-жовтий прапор, державна печатка. Неукраїнському населенню гарантовано рівні з українцями права.
Тимчасовий Основний Закон доповнено низкою документів, що регламентували життя республіки: зокрема про тимчасову адміністрацію; тимчасову організацію судочинства; державну українську мову, шкільництво, громадянство, земельну реформу тощо.
На відміну від УНР, у ЗУНР за короткий час створено ефективну систему управління.
22-26 листопада 1918 року відбулися вибори до Української Національної Ради, наділеної представницькими і законодавчими функціями. Президентом ЗУНР обрано Євгена Петрушевича.
На місцях сформовано нову розгалужену систему влади, яку підтримувало українське населення. У сільських та містечкових громадах діяли громадські й міські комісари, котрих обирали місцеві жителі; у повітах — повітові комісари й повітові національні ради. Ставлення місцевих поляків до ЗУНР було негативним, а євреїв, численної етнічної групи насамперед у містах, — нейтральним. Однак після єврейських погромів у Львові, спровокованих поляками, євреї почали підтримувати українську владу. Розуміючи, що важливо не лише проголосити державу, а й зберегти її, Державний секретаріат розпочав утворення Української Галицької Армії (УГА).
УГА започаткували Легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців. Загальна мобілізація нових військових частин відбувалася швидко й організовано. До середини грудня 1918 року УГА налічувала понад 100 тис. вояків. Керівництво нею було доручено генералові армії УНР Михайлові Омеляновичу-Павленку. Підтримку новій владі забезпечила продумана економічна політика. Здійснювали аграрну реформу, у результаті якої маєтки великих землевласників, головно поляків, підлягали розподілу між малоземельними і безземельними селянами. Держава встановила монополію на виробництво та продаж основних видів промислової продукції — нафти, сірників тощо і продуктів харчування — борошна, солі, запроваджено 8-годинний робочий день.
Від часу утворення ЗУНР плекала надії на міжнародне визнання. Завдяки зовнішньополітичній активності уряду та УНРади відкрито посольства в Австрії, Угорщині й Німеччині, дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, США, Італії.
Проте нова держава мала серйозних супротивників — польське населення, котре вважало Галичину невід’ємною частиною Польщі. Польські військові загони вже 3 листопада 1918 року почали військові дії проти українців. Конфлікт розрісся до повномасштабної польсько-української війни. Після затятих боїв 21 листопада українці змушені були залишити свою столицю — Львів. Уряд ЗУHP переїхав до Тернополя, згодом — до Станіслава. Виник протяжний українсько-польський фронт.
У цих умовах розпочалися переговори між Директорією та делегацією ЗУНР про об’єднання східних і західних українців у єдину державу.
22 січня 1919 року в Києві урочисто проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Представник Директорії Федір Швець на Софійському майдані виголосив Універсал, у якому йшлося: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка... і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України».
ЗУНР ставала Західною областю УНР (ЗО УНР). Проте вона зберегла автономію, власну адміністративну структуру і чинне законодавство.
Акт 22 січня 1919 року мав велике історичне значення. Це була перша спроба створити соборну Україну, про яку українська інтелігенція Східної і Західної України неодноразово заявляла. Проте реалізація ідеї соборності у розбудові Української держави стримувалася головно через зовнішньополітичні обставини.
310199.pptx
Упродовж січня 1919 року УГА вела виснажливі бої. Успішно розпочата у лютому 1919 року Вовчухівська операція, в результаті якої командування УГА планувало оволодіти Львовом та Перемишлем, була зупинена на вимогу Найвищої Ради держав Антанти. Вона надіслала комісію на чолі з генералом Жозефом Бартелемі для переговорів із урядами ЗУНР та Польщі про припинення війни і перемир’я.
Згідно із запропонованою місією демаркаційною лінією до Польщі відходило 40 % території Галичини зі Львовом та Дрогобицько-Бориславським нафтовим районом. Означені умови були невигідні для ЗУНР, і вона їх відхилила.
У квітні 1919 року проти УГА був розгорнутий 60-тисячний корпус генерала Йозефа Галлера, сформований у Франції із польських військовополонених. І хоча країни Антанти скерували його до Польщі для боротьби з більшовиками, військовий підрозділ задіяли на українсько-польському фронті.
УГА відкинуто до річки Збруч. 8 червня 1919 року під командуванням генерала Олександра Греківа розпочався успішний контрнаступ українських військ у районі Чорткова, який увійшов в історію під назвою Чортківська офензива (прорив, наступ). Мобілізувавши сили, УГА зуміла потіснити переважаюче добре озброєне військо противника по всій лінії фронту. До складу УГА входив єврейський бойовий курінь. Його заснував у листопаді 1918 року колишній поручник австрійських піхотних військ Соломон Ляйнберг. Цей військовий підрозділ налічував більше тисячі вояків-євреїв, які добровільно зголосилися боротися за Українську державу.
Однак завдяки чисельній перевазі, кращому озброєнню полякам удалося зупинити контрнаступ УГА і 28 червня 1919 року перейти в наступ. До середини липня 1919 року вони окупували усю Східну Галичину. УГА і тисячі цивільних західних українців переправилися через річку Збруч.
Невдачі на фронті доповнилися дипломатичною поразкою делегації ЗУНР, яка разом із делегацією УНР брала участь у Паризькій мирній конференції. Українські представники діяли розрізнено, не змогли виробити спільної позиції. Жодна з делегацій не заручилася підтримкою країн Антанти.
Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні на сході Європи Польщі — на противагу Німеччині.
Відтак 25 червня 1919 року Паризька мирна конференція прийняла рішення про передачу Східної Галичини Польщі за умови надання краю автономії.
Завдання.
1. Поясніть значення понять: Українська Національна Рада, Листопадовий зрив, Державний секретаріат, Вовчухівська операція, Чортківська офензива.
2. Напишіть есей на тему: «Без соборності немає незалежності».
3. «ЗУНР — виплекана з волі українців держава, яка стала розмінною монетою у геополітичних планах великих держав». Наведіть аргументи на підтвердження або заперечення цієї думки.
Page updated
Google Sites
Report abuse