Embedded Files
Про цей період в історії України ми говоримо як про бездержавний. У результаті поділів Польщі протягом 70–90-х рр. XVIII ст. українські землі опинилися у складі Російської та Австрійської імперій та залишалися там аж до їх руйнації у ході Першої світової війни. Проте саме у XIX ст. розпочалися процеси українського національного відродження, з’явилися та зміцніли ідеї самостійництва, що згодом, стали основою боротьби за незалежність.
Найбільшими адміністративними одиницями поділу Російської імперії були губернії та генерал-губернаторства. Губернія була найбільшою частиною території, що мала місцевих управлінців. А основним завданням генерал-губернатора було контролювати губернаторів та слідкувати за цілісністю імперії.
У першій половині ХІХ ст. українські землі було поділено на 9 губерній у складі 3 генерал-губернаторств:
до складу Малоросійського генерал-губернаторства, що відповідало історичним регіонам Лівобережжя та Слобожанщини, увійшли Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії;
до складу Київського генерал-губернаторства, що відповідало історичним регіонам Правобережжя, Поділля та Волині, увійшли Київська, Поділська та Волинська губернії;
до складу Новоросійського генерал-губернаторства, що нині складає південь України, увійшли Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії.
Українські землі у складі Російської імперії XVIII - у першій половині XIX ст.
Українські землі у складі Російської імперії XVIII - у першій половині XIX ст.
У 70-х роках XVIII століття, після першого поділу Речі Посполитої, Галичина опинилася в складі Австрійської імперії. Разом з частиною польських земель, вона утворила Королівство Галичини та Лодомерії. Хоча Лодомерія пізніше відійшла Росії, Східна Галичина не була самотньою землею з українським населенням у складі Австрійської імперії. Ще з XVII століття там перебувало Закарпаття у складі Угорського королівства. А в кінці XVIII століття у складі окремого округу до Галичини та Лодомерії приєднали Північну Буковину з містом Чернівці.
Західноураїнські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.
Західноураїнські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.
Соціальні протести селян
Царський уряд наприкінці XVІІІ ст. поширив кріпосні порядки і на південь України. У 1796 р. селяни Південної України, Криму і деяких інших районів були позбавлені права переходу, остаточно закріпачені.
Українські селяни поділялися тоді на кілька груп, які відрізнялися між собою ступенем особистої залежності, розміром і характером повинностей, площею наділу тощо. Основними групами в дореформений період були поміщицькі та державні селяни. Численну категорію становили козаки і селяни,
перетворені у військових поселенців.
Наприкінці 50-х рр. XІХ ст. у володінні поміщиків перебувало 5,4 млн селян-кріпаків – близько 40% населення України, яка входила до складу Російської імперії. Панщина, що охоплювала в Україні майже 99% від загальної кількості поміщицьких селян, становила три дні на тиждень, але уряд не контролював дії поміщиків, і вони збільшували тривалість селянських робіт та розмір податків, як хотіли. Наприклад, на Поділлі в деяких маєтках селяни працювали протягом тижня, не маючи навіть вільної неділі.
Шукаючи порятунку від злиднів і голодної смерті, селяни йшли на південь України, де був значний попит на робочі руки. У 1840-х рр. із Полтавської та Харківської губерній туди щороку вирушали на заробітки десятки тисяч селян. Частина їх одержувала за згодою поміщиків паспорти, а багато йшли самовільно. Інколи поміщики самі здавали зубожілих селян вербувальникам на промислові підприємства і плантації цукрових буряків, отримуючи за це гроші.
Page updated
Google Sites
Report abuse