Embedded Files
Формування державної системи УСРР
Формування державної системи УСРР
На окупованих українських територіях 6 січня 1919 р. російські більшовики проголосили про створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Головою її уряду В. Ленін призначив X. Раковського. За Конституцією УСРР (березень 1919 р.), що максимально повторювала текст Конституції РСФРР, владні повноваження надавалися радам. Вищими органами влади проголошувалися Всеукраїнський з’їзд рад, обраний ним Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК), що діяв між з’їздами, та уряд — Рада народних комісарів (раднарком, РНК). Місцевими органами влади вважалися губернські, повітові та волосні з’їзди рад, а між їхніми скликанням — відповідні виконавчі комітети.
Конституція УСРР позбавляла виборчих прав усіх «експлуататорів» — тих, хто використовував найману працю, їхніх «прислужників» — священиків, колишніх службовців, поліцейських та ін. Було обмежено й права трудящих: один делегат обирався від сільської волості (незважаючи на кількість населення), від 10 тис. робітників і від 1 тис. червоноармійців. Як наслідок, чужі українству люди перевищували чисельність українських делегатів удесятеро.
Проте, місцеві виконкоми все одно не корилися більшовикам. Тому, усупереч конституції, у повітах і волостях більшовики формували так звані "революційні комітети" (ревкоми), а в селах — "комітети незаможних" (комнезами), використовуючи їх як слухняне знаряддя диктатури комуністів. Головним інструментом цієї диктатури стала Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК) — «каральний меч революції», який знищував усіх, хто протистояв владі комуністів.
УСРР стала складовою єдиного державного механізму, очоленого державними органами РСФРР. 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК опублікував декрет про «воєнно-політичний союз». Згідно з ним, централізоване керівництво військовими комісаріатами, радами народних господарств, залізницями, фінансами та робочою силою покладалося на раднарком РСФРР та його наркомати. Військовий комісаріат УСРР був розформований, Український фронт ліквідовано й уключено до складу Південного фронту. Уряд УСРР було зведено до обласної ланки управління.
Політика «воєнного комунізму»
Політика «воєнного комунізму»
Метою політики "воєнного комунізму" було підпорядкування всіх ресурсів росії та завойованих народів потребам Червоної армії, яка мала вторгнутися в Європу й здійснити світову революцію. Оскільки «воєнний комунізм» суперечив загальнолюдським принципам господарювання, то запровадити його можна було лише використовуючи силу зброї.
Спочатку радянська влада вдалася до ліквідації товарно-грошових відносин, заборонивши діяльність банків і конфіскувавши на свою користь золото й інші цінності. Наступним кроком стала націоналізація цукрової промисловості, великих шахт, металургійних, хімічних, машинобудівних заводів. Керівництво ними перейшло до Вищої Ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР. Це призвело до припинення роботи майже 2/3 підприємств. Решта працювала недбало, з перебоями й недовантаженням.
«Воєнний комунізм» — система заходів соціально-економічного характеру, що мала на меті побудову нових, т. зв. комуністичних відносин, заснованих на націоналізації землі, промислових підприємств, торгівлі, ліквідації товарно-грошових відносин, примусовій трудовій мобілізації, централізованому розподілі продуктів і товарів. В Україні проводився російсько-більшовицькою владою протягом 1918-1921 рр.
Ліквідувавши товарно-грошові відносини, а з ними й заробітну платню, комуністи вдавалися до примусової праці. У січні 1920 р. було створено Українську трудову армію, чисельністю 30 тис. «бійців». Оскільки робітники намагалися уникнути мобілізації до цієї армії, то в кожному губернському центрі було організовано табори примусових робіт. Лише голод примушував робітників і службовців іти на роботу, щоб отримати мізерний продовольчий пайок.
Щоб дати продовольчі пайки працівникам міста, потрібно було реквізувати майно або продукцію в сільських трудівників. Політику реквізицій було узаконено 11 січня 1919 р., коли РНК РСФРР запровадив своїм декретом в окупованій Україні продрозкладку. За нею селяни мусили свою продукцію віддавати радянській державі за обіцянку отримати в майбутньому промислову продукцію. Одночасно була заборонена торгівля зерном. Селян, які намагалися продавати хліб, оголошували спекулянтами, «ворогами революції», грабуючи й страчуючи їх.
До 1 червня планувалося реквізувати 50 млн, а до осені — 140 млн п хліба. Опорою більшовицького режиму в українському селі стали комнезами. Саме вони здійснювали продрозкладку на місцях, отримуючи за це переваги при розподілі землі, звільнення від податків та 10-20 % відібраного збіжжя.
Захищаючи свій хліб, селяни чинили опір. Тому протягом 1919 р. продзагонам вдалося заготовити не більше 8 млн п хліба. Причому в селян більшовики зуміли відібрати лише 4 млн п хліба, решту було вивезено з поміщицьких маєтків та ін.
Перший зимовий похід Армії УНР.
Поки більшовики вже втретє намагалися утвердити своє панування в Україні, Армія УНР вирушила в так званий Перший зимовий похід. Армія тоді складалася із Запорізької, Волинської, Київської та Залізної дивізій. Її командувачем був генерал М. Омелянович-Павленко, а його заступником — отаман Ю. Тютюнник.
6 грудня українська армія, яка налічувала 4,3 тис. осіб і складалася з кінноти і посадженої на вози піхоти, розпочала похід. Перейшовши залізницю Козятин—Жмеринка, Армії УНР у середині грудня 1919 р. довелося зустрітися з білогвардійськими військами, які відступали на південний схід.
Бої з білогвардійцями завершилися не на користь українських сил. Білогвардійська кіннота розбила Залізну дивізію Армії УНР. Це була, мабуть, найбільша поразка за весь час походу. Проте вже за кілька тижнів, під потужним тиском Червоної армії, білогвардійці відступили з Правобережної України до лінії Крим—Одеса, остаточно втративши бойовий контакт з Армією УНР.
Прагнучи відірватися від денікінців, Армія УНР у січні 1920 р. вийшла на Уманщину й Черкащину, де до неї приєдналися місцеві повстансько-партизанські загони отамана А. Гулого-Гуленка.
Зустріч із повстанцями піднесла бойовий дух українських частин. Командування Армії УНР покладало значні надії на повстансько-партизанський рух проти більшовиків. Тому, багатотисячні повстанські загони після вигнання з країни денікінців повернули зброю проти «червоних». Проте, як і раніше, повстансько-партизанський рух не мав єдиного керівництва. Саме тому українське командування намагалося скоординувати бойову діяльність повстанських загонів у Центральній Україні.
На півдні Київщини відбулися перші серйозні бої Армії УНР із більшовицькими частинами, під час яких українськими військами на деякий час було визволено Канів і Черкаси. У середині лютого 1920 р. армія форсувала Дніпро й переправилася на Полтавщину. Тут частини отримали можливість деякий час відпочити, а також проводити агітаційну роботу серед місцевого населення.
На Лівобережжі Армія УНР здобула Золотоношу. Проте за наказом командування війська невдовзі повернулися на правий берег Дніпра. Потім, Армія УНР вирушила на Херсонщину, де перебувала ЧУГА.
М. Омелянович-Павленко та його штаб сподівалися, що галицькі війська перейдуть на бік Армії УНР, але цього не сталось. Лише окремі старшини та вояки ЧУГА приєдналися до Армії УНР.
На початку квітня 1920 р. на бік Армії УНР перейшла кінна бригада отамана Е. Шепаровича. Проте до відкритого повстання проти більшовиків ЧУГА виявилася не готовою, її бійці були виснажені зимовою епідемією тифу, деморалізовані останніми подіями й пригнічені звістками про те, що уряд УНР визнав польську окупацію Галичини.
У квітні 1920 р. катастрофічна нестача зброї й вичерпання боєприпасів примусили Армію УНР рушити на Вознесенськ, де розміщувалися значні військові запаси. 16 квітня українські частини у важкому нерівному бою здобули місто. Після цієї успішної операції армія, поповнивши запаси, вирушила на Поділля, щоб пробиватися на захід, на з’єднання з польським фронтом. Похід завершився 6 травня 1920 р.
У результаті Першого зимового походу Армія УНР пройшла з боями 2,5 тис. км тилами білої та червоної армій. Було збережено основу Армії УНР, яка продовжила боротьбу в союзі з Польщею.
«Залізний хрест за Зимовий похід і бої» — єдиний бойовий орден УНР
Холодноярська республіка.
Легендарна Холодноярська республіка розпочалася з невеликого загону самооборони (22 особи), який було створено в 1917—1918 рр. на прохання ігумені славнозвісного Мотронинського Свято-Троїцького монастиря. У 1919 р. загін перетворився на полк гайдамаків Холодного Яру під командуванням сільського учителя, прапорщика царської армії Василя Чучупаки.
Наприкінці 1919 р. чисельність полку досягла 15 тис. бійців. Він визнавав владу Директорії УНР, протистояв більшовицькому «воєнному комунізму» і денікінському режиму. У листопаді 1919 р. холодноярці проголосили Чигиринський повіт Холодноярською республікою, відновили дію законів Директорії УНР.
Запитання та завдання:
1. Коли було вперше встановлено владу більшовиків в Україні? Яку внутрішню політику здійснювали тоді більшовики?
2. Коли більшовики вдруге прийшли до влади в Україні і як змінилася їхня політика?
3. Що таке комнезами?
4. Назвіть дату Першого зимового походу.
5. Хто очолював українську армію в Першому зимовому поході?
6. Що таке Холодноярська республіка?
7. Охарактеризуйте процес відновлення влади більшовиків та їхню політику в Україні.
8. Як відбувався Перший зимовий похід Армії УНР? (користуючись сучасними засобами отримання інформації, напишіть есе.)
9. Чому Холодноярська республіка стала прикладом патріотизму, волелюбності й непокори українського народу? (Аргументуйте свою думку.)
10. Схематично (в зошиті) відобразіть події, пов'язані з перебігом Першого зимового походу.
11. Складіть таблицю: «Події Української революції 1917—1921 рр.»
Page updated
Google Sites
Report abuse