Поради педагогам

Навчання під час війни:

корисні рекомендації для вчителя

Прості, але дієві поради, які допоможуть організувати освітній процес під час непростого етапу життя. На що насамперед необхідно звернути увагу вчителю під час роботи з учнями та їхніми родинами в режимі онлайн?

Вчитель – теж людина

1. Ваш емоційний стан також має значення. Якщо відчуваєте, що власні думки, страхи та тривоги переповнюють, спробуйте психологічно налаштувати себе на роботу. Зробіть те, що може допомогти опанувати негативні емоції: подихайте свіжим повітрям, зробіть декілька фізичних вправ, помедитуйте, послухайте класичну музику, заспівайте улюблену пісню тощо. Діти вас знають, і навіть якщо на обличчі буде посмішка, очі можуть видавати сум та тривогу.

2. Інструктаж – це наша спільна безпека. Починайте день з повторення важливих правил безпечного життя. Нагадуйте про те, як важливо реагувати на сирену за певним алгоритмом та не нехтувати укриттям, адже воно може врятувати життя!

Комфортне середовище для кожного представника освітнього процесу

1. Більше слухайте. Нічого страшного, якщо у цей період діти доповнюватимуть свої відповіді певними враженнями, думками про сьогодення. Є ймовірність, що дитина замість відповіді на ваше запитання буде розповідати про наболіле. Не перебивайте, дайте змогу поділитись емоціями. За нагоди – підтримайте, а вже потім повторіть своє запитання. Поставтесь із розумінням до кожної конкретної ситуації.

2. Добираючи візуальний матеріал, враховуйте загострену емоційну реакцію учнів. Контент не повинен лякати та засмучувати дітей. Зупиніть свій вибір на позитивних та яскравих добірках.

3. Намагайтесь створити психологічно безпечне середовище під час занять – це покращить настрій вам та допоможе учням. Не кожна дитина має змогу постійно знаходитись поруч з дорослими, саме тому буде доречною фраза: «Якщо вам стало страшно, або ви злякались певних звуків, одразу говоріть мені про свої емоції».

4. Не забувайте про інформаційну безпеку дітей. Систематично повторюйте, що є правдива інформація та фейкова, і в цей період необхідно вдумливо та критично аналізувати увесь інформаційний контент. У цьому завжди допоможуть батьки та педагоги.

5. Працюйте над створенням почуття безпеки в учнів за допомогою фрази: «Ви завжди можете проговорювати емоції, які відчуваєте, своїм рідним, мені та шкільному психологу», «Наша країна робить все можливе задля якнайшвидшого відновлення миру на всій території», «Перемога буде! Необхідно набратись терпіння й ще трохи зачекати».

6. Вчитель достеменно не знає, що довелось пережити кожному учню. Саме тому необхідно уникати слів, які можуть викликати в учнів негативні емоції, спогади, наприклад: «літак», «снаряд», «ворог», «окупант», «жертва», «смерть», «втрата».

7. Не обіцяйте того, що неможливо реалізувати. Діти можуть запитувати у вчителя, коли вони повернуться у школу, як швидко відбудують місто або їхнє житло. Як би вам не хотілось заспокоїти дітей та наблизити ці моменти, опановуйте власні емоції та відповідайте абстрактно: «Я вірю в те, що це скоро стане можливим», «Спільними зусиллями ми досягнемо очікуваних результатів», «Наша держава робить все можливе задля швидкого відновлення освітнього процесу у звичному для нас форматі».

8. Позитивні емоції – це завжди добре. Більше посміхайтесь, жартуйте, використовуйте освітній процес не лише як можливість опанувати нову тему, але й як змогу створити психологічно позитивний мікроклімат у класі. У програмі «ZOOM» це дуже просто реалізувати, адже всі учасники конференції мають змогу бачити одне одного в реальному часі.
Головна мета – навчання

1. Маючи академічну свободу, педагог може змінювати порядок тем відповідно до результатів учнів. Використовуйте цю можливість, а також не поспішайте опановувати нові теми без ретельного відпрацювання попередніх.

2. Використання міжпредметних зв’язків – чи не найцікавіший спосіб заохотити кожну дитину до практичної діяльності. Можна пропонувати створення інформаційних продуктів у різних програмних середовищах. Наприклад, текстові матеріали з актуальної теми, презентації як підсумок та систематизацію знань з певного розділу, відеоролики та відеопрезентації до творів та тем з інформатики, музичного мистецтва та ін.

3. Встановлення практичного зв’язку з життєвими ситуаціями – важливий етап освітнього процесу, навіть під час дистанційного навчання. Стимулюйте дітей до практичного використання матеріалу, заохочуйте впроваджувати (застосовувати) отримані знання та навички у реальному житті. Цей етап можна реалізувати через самостійну практично-дослідницьку роботу учнів.

4.Зараз є нагода створювати і оцінювати культурну значущість аудіовізуальних та друкованих текстів, тобто працювати над формуванням медіаграмотності здобувачів освіти. Якщо є технічна можливість, діти залюбки виконуватимуть задачі вчителя.

5. Якщо вчитель веде четвертий клас, використання одного завдання на етапі повторення матеріалу за третій клас допоможе дитині відчути позитивні емоції, адже вона швидко впорається. Це стимулюватиме до нових звершень.

6. Не варто забувати про розвиток системного та критичного мислення, формування медіаграмотності у здобувачів освіти через виконання певних видів діяльності.

7. Під час роботи на уроках літературного читання важливо не лише давати змогу учням читати та говорити, але й не забувати про такий важливий вид мовленнєвої діяльності як слухання. За можливості декламуйте вірші, читайте казки та оповідання, надиктовуйте певний матеріал за допомогою голосових повідомлень. Такий комплекс дій допоможе учням вдосконалити українську мову.

8. Постійна зміна видів діяльності допоможе підтримувати в учнів пізнавальний інтерес.

9. Завдання творчого характеру пропонуйте виконувати за бажанням, адже не у всіх дітей є змога результативно працювати, наприклад, з огляду на відсутність необхідного, канцелярського приладдя або швидкісного інтернету.

10. Використовуйте безоплатний і доступний у мережі матеріал: відеоуроки, презентації, навчальні та освітні платформи тощо. Залучайте учнів до опанування певних тематичних додатків.

Отже, у який спосіб ви б не планували свою роботу, завжди залишайте час на зворотний зв'язок з учнями – він має важливе значення. Пропонуйте учням декілька варіантів обговорення та аналізу власного навчального прогресу, підтримуйте, надихайте та хваліть навіть за найменші успіхи. Для дітей це зараз так важливо!

Роль асистента вчителя в організації навчально-виховного процесу в класі з інклюзивним навчанням

 Посада асистента вчителя з’явилась у зв’язку із запровадженням інклюзивної освіти – з ініціативи Міністерства освіти і науки. Міністерством соціальної політики було доповнено Класифікатор професій. Посаду асистента вчителя передбачено Типовими штатними нормативами загальноосвітніх навчальних закладів, а основні завдання описані в Постанові Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 р. № 872. Основне завдання асистента вчителя – допомога вчителю в забезпеченні особистісно зорієнтованого, індивідуального підходу в освітньому процесі, зокрема у створенні індивідуальної програми розвитку для дитини з особливими освітніми потребами. Посаду асистента вчителя може обіймати особа з високими моральними якостями, яка має повну вищу педагогічну освіту та пройшла курсову перепідготовку щодо роботи в умовах інклюзії. У навчальному закладі даний педагогічний працівник безпосередньо підпорядковується заступнику директора з навчально-виховної роботи, працює під керівництвом учителя класу, до якого призначений. Основні функції асистента вчителя є такими: Організаційна: допомагає в організації навчально-виховного процесу у класі з інклюзивним навчанням; надає допомогу учням з особливими освітніми потребами в організації робочого місця; проводить спостереження за дитиною з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів і потреб; допомагає концентрувати увагу, сприяє формуванню саморегуляції та самоконтролю учня; співпрацює з фахівцями, які безпосередньо працюють з дитиною з особливими освітніми потребами та беруть участь у розробці індивідуальної програми розвитку. Асистент учителя забезпечує разом з іншими працівниками здорові та безпечні умови навчання, виховання та праці. Веде встановлену педагогічну документацію. Навчально-розвивальна: асистент учителя, співпрацюючи з учителем класу, надає освітні послуги, спрямовані на задоволення освітніх потреб учнів; здійснює соціальнопедагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнів. Сприяє розвитку дітей з особливими освітніми потребами, покращенню їхнього психоемоційного стану. Стимулює розвиток соціальної активності дітей, сприяє виявленню та розкриттю їхніх здібностей, талантів, обдарувань шляхом їх участі в науковій, технічній, художній творчості. Створює навчально-виховні ситуації, обстановку оптимізму та впевненості у своїх силах і майбутньому. Діагностична: разом із групою фахівців, які розробляють індивідуальну програму розвитку дітей з особливими освітніми потребами, оцінює навчальні досягнення учнів; оцінює виконання індивідуальної програми розвитку, вивчає та аналізує динаміку розвитку учня. Прогностична: на основі вивчення актуального та потенційного розвиту дитини бере участь у розробці індивідуальної програми розвитку. Консультативна: постійно спілкується з батьками, надаючи їм необхідну консультативну допомогу; інформує вчителя класу та батьків про досягнення учня. Дотримується педагогічної етики, поважає гідність дитини, захищає її від будь-яких форм фізичного або психічного насильства. Постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру. Асистент учителя своєю діяльністю доповнює зусилля інших педагогів і фахівців. Таким чином, він сприяє більш ефективному навчанню учнів, зокрема з особливими потребами. Свої робочі завдання він отримує від вчителя та від директора школи. Асистенту вчителя можуть доручити виконання низки ролей та обов’язків: • впроваджувати очікувані результати, або цілі, ІНП в повсякденному навчальному процесі відповідно до вказівок учителя; • працювати з малою групою учнів над закріпленням нового поняття або навички, які вони вже проходили на уроці з учителем; • забезпечувати особистий догляд, зокрема для підтримання особистої гігієни, одягання тощо, а також допомагати дитині користуватися адаптивним обладнанням (наприклад, комп’ютером); • допомагати готувати матеріали для індивідуального учня, класу, школи; • надавати вчителю усну або письмову інформацію про діяльність учня, його поведінку, успіхи й потреби. Скільки часу асистент має працювати з класом, на додаткових заняттях для відстаючих учнів, з малою групою або з індивідуальною дитиною – залежатиме від обставин. Разом з тим, головна відповідальність за планування, впровадження програм та оцінку учнівських досягнень покладається на вчителя. Виходячи з цього, спільне викладання вчителя та асистента вчителя, участь у навчально-виховному процесі не менш важливі, ніж окрема роль кожного з них. Спільне викладання – це така організація навчання у класі, коли спеціалісти (учитель та спеціальний педагог чи асистент учителя) разом здійснюють викладання в єдиному фізичному просторі (класі), у різноманітній за складом групі учнів, серед яких є діти з особливими освітніми потребами. Цей спосіб викладання використовується як для задоволення потреб окремих учнів, так і для покращення ефективності викладання в цілому для всіх школярів. Практика спільного викладання, поширена в більшості європейських країн, набула свій розвиток в Україні з початком запровадження концепції інклюзивної освіти, що передбачає спільне навчання всіх дітей, у тому числі дітей з особливими освітніми потребами, дітей з інвалідністю та ін. Спільне викладання передбачає участь не менше двох педагогічних працівників, які спільно викладають, мають однакову професійну підготовку і є рівноправними колегами в навчальному процесі. У більшості випадків практика спільного викладання передбачає спільну роботу вчителя інклюзивного класу та корекційного педагога. Водночас імовірна тенденція, що корекційний педагог, який працює разом з учителем в інклюзивному класі, може вважати «своїми» учнів з особливими освітніми потребами (порушеннями психофізичного розвитку) і працювати лише з ними за індивідуальною програмою розвитку (ІПР). Така практика применшує роль і значення вчителя класу та асистента вчителя, позбавляючи «права голосу» у ситуаціях спільного прийняття рішень. Виходом з такої ситуації може стати організація спільного викладання в одному класі. Спільна робота вчителів в одному класі може принести багато задоволення як педагогам, так і школярам – з’являється більше дорослих, які несуть особисту відповідальність за навчання всіх учнів, ретельніше продумуються способи оцінювання, усі діти отримують належну увагу та підтримку в разі потреби. Різноманітний за складом клас учнів спонукає вчителів ефективно реагувати на різні потреби школярів, знижувати значення співвідношення «учитель-учні», а також розширювати можливості використання професійного досвіду. Обидва педагоги проводять навчання в одному фізичному просторі, хоча періодично малі групи учнів можуть упродовж певного часу працювати в іншому місці (за межами класу). Спільне викладання зазвичай відбувається в єдиному середовищі, що відрізняє його від практики перегрупування дітей для реалізації різних позакласних розвивальних програм Основою спільного викладання є загальноосвітня навчальна програма, яку можна видозмінювати відповідно до особливостей розвитку та потреб окремих учнів. Хоча ще не всі вчителі готові до спільного викладання, їхнє бажання отримувати позитивні результати у своїй педагогічній діяльності, налаштованість на використання інноваційних підходів спрямовують їх пошуки саме в царину спільного викладання. Така організація навчання у класі може допомогти педагогам досягти значних результатів, сприятиме прогресивному розвитку кожного учня, забезпечить емоційний комфорт як учнів, так і вчителів. Утім, як завжди при появі будь-якої нової освітньої інновації, виникає чимало перешкод, зокрема: недостатній рівень підготовки вчителів, відсутність належної підтримки адміністрації навчального закладу, труднощі при розподілі повноважень між учителями та ін. Отже, роль асистента вчителя у навчально-виховному просторі дитини з особливими освітніми потребами (ООП) надзвичайно велика. Виконуючи свою місію, асистент повинен стати для свого підопічного наставником, вихователем, другом, який щохвилини, щосекунди, щомиті поруч. Він розуміє не лише слова і думки дитини, а й її погляд, відчуття, душевний стан. Асистент вчителя повинен мати комунікативні та організаційні здібності, здатність співчувати, співпереживати; ціннісні орієнтації, спрямовані на розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, на творчу педагогічну діяльність, навички вирішення конфліктних ситуацій. Тому саме асистент вчителя найкраще зможе допомогти дитині з ООП адаптуватися у освітньому середовищі, покращити психоемоційний стан, стимулювати розвиток соціальної активності вихованця, сприяти виявленню та розкриттю їхніх здібностей, талантів, обдарувань шляхом їх участі в науковій, технічній, художній творчості, створює навчально-виховні ситуації, обстановку оптимізму та впевненості у своїх силах і майбутньому 

Спілкування з дитиною, яка має розлади емоційно-вольової сфери, може бути складним, але дуже важливим для її психологічного та соціального розвитку. Ось кілька порад, як педагогу налагодити спілкування з такою дитиною:

1. Будьте емпатичними: Спробуйте зрозуміти почуття та досвід дитини. Приймайте її такою, якою вона є, без засудження або критики.
   

2. Створіть позитивне середовище: Створіть безпечну та підтримуючу атмосферу, в якій дитина буде відчувати себе комфортно. Підкреслюйте позитивні якості та досягнення дитини.
   

3. Використовуйте чітку комунікацію: Говоріть з дитиною чітко та просто. Використовуйте короткі речення та невербальні засоби спілкування, такі як жести та міміка, для підсилення змісту вашого повідомлення.
   

4. Підтримуйте ритм та структуру: Для дітей з розладами емоційно-вольової сфери важливо мати структурований день. Встановіть ритуали та розклад, який допоможе дитині відчувати стабільність та передбачуваність.
   

5. Використовуйте позитивні підсилювачі: Спілкуйтеся з дитиною, використовуючи позитивне підсилювання, таке як похвала та винагорода за певні досягнення та зусилля.
   

6. Розвивайте навички саморегуляції: Навчіть дитину стратегіям саморегуляції емоцій, таким як глибоке дихання, візуалізація або релаксаційні вправи.
   

7. Співпрацюйте з батьками та спеціалістами: Співпрацюйте з батьками дитини та фахівцями (психологами, психіатрами тощо), щоб отримати додаткову підтримку та поради щодо спілкування з дитиною.
   

8. Будьте терплячими та відкритими: Розумійте, що це може зайняти час, перш ніж ви зможете побачити покращення. Будьте терплячими та відкритими до експериментів з різними методами спілкування.
   

9. Будьте гнучкими: Розумійте, що деякі діти можуть потребувати індивідуалізованого підходу. Будьте готові змінювати свій стиль спілкування та методи в залежності від потреб конкретної дитини.
   

10. Сприймайте відчуття дитини серйозно: Навчіться розрізняти та розуміти вирази обличчя та мову тіла дитини, а також її висловлені емоції. Допоможіть дитині навчитися називати та виражати свої почуття.
    

11. Створюйте можливості для самовираження: Надайте дитині можливість висловити свої думки та почуття через малювання, письмо, рольові ігри або інші творчі активності.
    

12. Будьте послідовними та передбачуваними: Для багатьох дітей з розладами емоційно-вольової сфери, важливо мати стабільність та передбачуваність у своєму оточенні. Створіть розклад та дотримуйтесь його.
    

13. Зберігайте спокій: Навчіться зберігати спокій навіть у важких ситуаціях. Ваша спокійна та стабільна реакція може допомогти заспокоїти дитину та допомогти їй вирішити проблему.
    

14. Навчайте соціальним навичкам: Допоможіть дитині розвивати навички соціальної взаємодії, такі як співпраця, спілкування та вирішення конфліктів.
    

15. Залучайте інших учнів: Створіть можливості для спільних проектів та спілкування з іншими дітьми. Взаємодія з ровесниками може допомогти дитині з розладами емоційно-вольової сфери відчувати себе прийнятою та включеною.
    
    

Найважливіше - виявляти теплоту, розуміння та терпіння у взаємодії з дитиною, що має розлади емоційно-вольової сфери.