поради вихователям 

Інформація для вихователів

«Сучасні підходи до розвитку мовлення у дітей»

Мова – невичерпне багатство, яким природа обдарувала людину,   його можна примножити, а можна й непомітно розгубити. Тож перед нами завжди стоїть  завдання: прищепити дитині любов до слова, навчити її чітко, красиво і влучно висловлюватися, обстоювати власну думку. Тобто, першочерговим завданням розвитку мовлення дітей на етапі дошкільного дитинства є виховання мовної особистості, такої, яку характеризує достатній рівень мовленнєво-комунікативної компетентності, яка вільно і творчо застосовує мову в різних ситуаціях життєдіяльності.

Б азовий компонент дошкільної освіти, державна Базова програма розвитку спираються на ідеї модернізації дошкільної освіти, які спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку, самореалізації кожної дитини. Що ж це за умови, що повинен враховувати педагог для успішної реалізації ідей програми з мовленнєвого розвитку? Насамперед, новий мовленнєвий матеріал, незнайома інформація мають подаватися дитині з урахуванням її потреб, намірів, інтересів. Майстерність педагога саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан вихованця. Глибоке розуміння конкретної ситуації допоможе вихователеві з’ясувати, чи хоче дитина зараз займатися тим, що заплановано дорослим, чи доречними в цю хвилину будуть бесіда, читання вірша, розмова, чи не порушать вони зосередженості дитини, чи своєчасним є вплив на її емоції. Варто при неуспішній чи недостатньо успішній діяльності показати малюкові, в чому полягає проблема, як можна подолати труднощі через мовленнєве вправляння, накреслити реальну картину успіху.      

Не варто до кінця розкривати перед дітьми всі особливості мовленнєвого матеріалу. Краще, коли дошкільнята самостійно або разом з дорослим дошукуватимуться елементів новизни, несхожості-схожості, варіативності. Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів. Однак елементи новизни варто поєднувати з набутим досвідом, знайомою інформацією, тож зв’язок з краєвидами за вікном, з об’єктами спостереження на прогулянці з вивченим напередодні віршом, нехай діти знайдуть самостійно або за тактовної допомоги дорослого.

Ставити й розв’язувати мовленнєві завдання можна в будь-якій діяльності, якою цікавляться діти, поза рамками унормованого, визначеного в часі організованого заняття. Наприклад, виготовлення дидактичного матеріалу, як правило, ініціює або бере на себе вихователь. Інтерес вихованців до роботи дорослого, при довірчому до нього ставленні, проявляється у зацікавлених поглядах.  Діти підходять ближче, уважно розглядають принесені матеріали, ставлять запитання. Це і є точка відліку  активності  дитини, спровокована елементом розвивального середовища і не обмежена традиційними рамками. Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче, відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще – зацікавити їх. Ось підготовлено атрибути до гри – драматизації за відомою дітям казкою, розгорнуто книгу з яскравими ілюстраціями, впізнаний за характерними ознаками, хоч іще й не завершений, персонаж. При його виготовленні у вихователя виникли певні труднощі, що обов’язково викликає в дітей бажання допомогти йому, долучитися до спільної роботи. Паралельно з цим переказуються фрагменти казки, обговорюються вчинки персонажів, пригадується їхній зовнішній вигляд, робляться перші спроби програвання діалогів, і все це разом працює на реалізацію завдань, які й ставив педагог на тлі практичної діяльності (виготовлення атрибутів): переказування казки, підготовка до гри-драматизації. Та відбувалося це невимушено, не в регламентований час, не при фронтальній організації дітей, коли інтереси всіх повною мірою не збігаються. Дорослий має задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.

         Працюючи з дошкільнятами, намагайтеся уникати домінування словесних методів та прийомів, які притаманні авторитарному стилю (пояснення, читання, розповідання, вказівки, словесний зразок, повторення, категорична оцінка, тощо).За особистісно орієнтованого підходу однотипні вказівки, повчання, особливо для всієї групи дітей, не мають права на існування. Не варто зловживати довгими монологами у формі описів, розповідей, пояснень. Реалізуючи конкретні, визначені програмою завдання мовленнєвого розвитку дітей, знаходьте можливість поєднати цю роботу з вільною мовленнєвою діяльністю, з практично-руховою активністю дошкільнят.

         Реалізуючи завдання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини, дорослий має всіляко спонукати її до активності, свідомо обмежуючи свою участь доречними, лаконічними висловлюваннями. Тож побудуймо педагогічний процес так, щоб дитина не тільки дослухалася до вихователя, а й висловлювала свою думку, прагнула її довести, переконливо аргументувати, не боючись ні власної помилки, ні критики дорослого. Добре, коли паралельно висловлюються різні думки, навіть безпідставні або неапробовані. Не поспішайте брати на себе роль експерта. Дайте дитині можливість усіма доступними вербальними та невербальними способами дійти узгодженості з партнером по спілкуванню. Не бійтеся конфліктних ситуацій, адже уникнути їх у житті неможливо. Нехай діти набираються з них соціально-комунікативного досвіду, навчаються доброзичливості, толерантності. Саме у таких суперечливих ситуаціях і відбувається становлення комунікативної компетентності.

         Заняття як традиційна форма діяльності в дошкільному закладі не вилучається з практики роботи, а просто має, не претендуючи на першість, винятковість, обов’язковість, посісти належне йому місце. Домінувати має вільна, не регламентована  дорослим діяльність, де лише режимні процеси лишаються незмінними. Дошкільнята спроможні самостійно обрати в розвивальному середовищі вид, форму діяльності, матеріал, задум, партнерів. Не варто ігнорувати міні-заняття. Проведення їх може бути запланованим і спонтанним; фіксованим у часі та виходити за якісь певні межі залежно від інтересу, бажання дітей; проводитися з однією дитиною, підгрупою або всіма вихованцями; виникати з ініціативи дітей чи педагога; дробитися та синтезуватися за змістом, варіюватися за формою. Такий підхід потребує від педагога знання психології кожної дитини: розуміння її можливостей на даному етапі, комплексного охоплення всього матеріалу програми, вміння берегти кожну хвилину заняття.

      У спілкуванні з дитиною єдино можливим є партнерський стиль. Зрозуміло, що дорослий – той партнер, який більше знає, далекоглядніший, передбачливіший, вправніше діє, помічає важливе, розкриває причинно-наслідкові зв’язки або словами, як штрихами, підводить до них дітей. Але робить це так природно, майстерно й непомітно, що дитині здається, що то вона сама зробила висновок, відкриття, вдало поєднала, встановила зв’язок між розрізненими об’єктами, предметами, подіями. Педагогічний такт, майстерність вихователя у тому й полягають, щоб, спираючись на знання індивідуального розвитку дитини, окремими кроками, репліками наближати її до успішного результату.

         Поважаймо право дитини на незнання й на помилки. Адже дитячої провини в тому нема: вона ще надто мала, надто мало знає, не вміє висловити свою думку. Подекуди такі помилки дивують, подекуди розчулюють, можуть дратувати, обурювати. Але в будь-якому разі остерігаймося акцентувати увагу на недоліках мовлення дитини, щоб це не стало приводом для критики, глузування з боку інших дітей. Найбільшою педагогічною помилкою дорослих у такому разі є прямолінійне, відкрите виправлення: «Скажи правильно, повтори так, як я». Інколи вихователі вдаються до не менш образливого залучення інших, «грамотніших» однолітків для озвучення правильного варіанту: «Повтори так, як сказала Оля». Обидва прийоми неприємні дитині, образливі, принизливі, особливо коли з тією Олею взаємини не дуже приязні. Делікатнішим, тактовнішим, коректнішим буде такий варіант дій дорослого: у розмові з дитиною промовити проблемну для неї фразу чи слово відповідно до норм української орфоепії, але в іншому контексті, в іншій конструкції, з іншим логічним наголосом, наприклад, у діалозі персонажів літературних творів, персоніфікованих іграшок, предметів тощо. Важливо, щоб дорослий брав на себе роль не контролера чи експерта, а носія інформації. За умови, що вихователь є для дитини авторитетною особою, така форма пред’явлення вимог спонукає її до саморегуляції і самокорекції.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ та вихователів ДНЗ

«Ігри та вправи для розвитку ФОНЕМАТИЧНОГО СЛУХУ та складової структури слів»

«Послухай та повтори»

Відстукуємо простий ритм долонею по столі, колінком, інструментом (маракаси, барабан, бубон). Дитина повинна повторити, відтворити. Один раз ГОЛОСНО, другий ТИХО, або ж два ТИХО, один ГОЛОСНО.

«Скільки ударів»

Ви стукаєте 3 рази, наприклад – дина повинна порахувати скільки ударів. Або можливо, щоб дитина стукала стільки разів, скільки випало на кубику, або на картці, яку він витягнув з мішечка.

«Невловимі звуки»

Спіймай звук «А» в словах. Дорослий промовляє слова, коли дитина чує звук – плескає в долоні. Звук може бути любий, визначаємо його в початку гри.

«Гра з м’ячем»

Кидаємо м’яч, промовляємо слово та ділимо його на склади. На кожен склад м’яч у одного гравця.

«Четвертий зайвий»

Дорослий називає серію слів: мак, дім, карета, кіт. Дитина визначає зайве слово по кількості складів.

«Продовж слово»

Дорослий кидає м’яч, називає при цьому початок слова, дитина повинна продовжити слово одним і тим же складом, наприклад ША. Ма-ША, ми-ША, ка-ША.

«Збери картинку та слово»

Дитина повинна зібрати картинку, розрізану на ту кількість частин, скільки складів у слові.

«Відстукування складів»

Кожній дитині пропонуємо слово, яке він повинен відстукати стільки разів, скільки складів та букв в даному слові.