Тема. Розгортання національно-визвольної боротьби в 1648-1649 рр.

Мета: розповідати про перебіг битв на Жовтих Водах, під Корсу­нем, Пилявцями та визвольного походу українського вій­ська до Галичини; пояснювати, у чому полягала висунута Хмельницьким програма побудови Української козацької держави; характеризувати Збаразько-Зборівську кампанію, її результати та наслідки; визначати за картою напрямки по­ходів українського війська в 1648—1649 рр., територію Ук­раїнської козацької держави за Зборівським договором та її сусідів; розвивати історичне мислення учнів, формувати уміння розглядати історичні події в конкретно-історичних умовах; виховувати у школярів кращі моральні якості.

Тип уроку: комбінований.

Структура та хід уроку

І.   ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вступне слово вчителя.

Незалежність... Це мрія наших предків про рівність між людьми, почуття  гордості за свій народ і свою державу. Скільки разів землю поливала кров християнська... Засівали кістки людські... Але були люди-особистості, які поклали себе на вівтар за ідею, ідею визволення України. У першій половині ХУІІ ст. майже всі заселені українським народом землі опинилися в складі Речі Посполитої, яка не тільки пригнічувала український народ, але і все більше посилювала соціальне, релігійне і національне гноблення, позбавляла будь-яких людських прав. Волелюбний український народ не один раз піднімався на повстання, але вони завжди були жорстоко придушені.

Потрібна була іскра, щоб спалахнула пожежа Національно-визвольної війни. Очікуваним лідером став Б.Хмельницький. В історії України немає людини популярнішої за гетьмана Б.Хмельницького.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Інтерактивна робота з мультимедійною дошкою.

1.   Співвіднесіть поняття і термін, дату і подію.

2.   Назвіть причини національно-визвольної війни.

3.   Назвіть рушійні сили визвольної війни українського народу.

4.   Який характер війни українського народу XVII ст.?

5.   Завдання війни.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ  

1. Битви на Жовтих Водах та під Корсунем.

Розповідь учителя (супроводжується показом на карті та схемі битви)

Військо Речі Посполитої, зібране для боротьби з повстанцями, очо­люване коронним гетьманом Миколою Потоцьким і польним гетьма­ном Мартином Калиновським, розташувалося в таборі між Корсунем та Чигирином. Коронний гетьман планував здійснити каральний похід на Запорожжя силами двох угруповань. Перше — очолюване сином М. Потоцького Стефаном, мало просуватися суходолом, а дру­ге, переважно з реєстрових козаків, очолюване осавулами І. Барабашем та І. Караїмовичем,— на човнах Дніпром.

Хмельницький завдяки чудово організованій розвідці вчасно довідався про цей план і вирушив із Січі навперейми С. Потоцькому. 19 квітня загони татарської кінноти, очолювані перекопським бейем Тугаєм, вступили в бій із поляками у верхів'ї р. Жовті Води, лівої притоки Інгульця. Невдовзі з основними силами підійшов гетьман і розпочав облогу польського табора. Кількість війська Хмельницько­го становила 14 тис. козаків, татарської орди — 20 тис. осіб, у поляків було 10 тис. вояків.

С. Потоцький через облогу не мав можливості повідомити батькові. Тим часом у флотилії реєстровців, що підходила до Січі, прихильни­ки гетьмана підняли повстання. Барабаша та Караїмовича вони вби­ли і приєдналися до Хмельницького. Після того, як вони прибули до Жовтих Вод, на бік гетьмана перейшли також реєстровики з табору С. Потоцького.

Опинившись у критичному становищі, поляки в ніч із 5 на 6 трав­ня спробували прорвати оточення. Однак козаки й татари оточили їх з усіх боків й опівдні 6 травня розгромили вщент. Важко пораненого С. Потоцького взяли в полон татари, і по дорозі до Криму він помер.

Перегляд відео фрагменту «Битва на Жовтих Водах». (1хв. 15сек.)

Дізнавшись про наближення Хмельницького, поляки вирішили під прикриттям табору рухатися з-під Корсуня до Богуслава. На їхньо­му шляху, в урочищі Горохова Діброва, козаки, очолювані М. Криво­носом, влаштували засідку.

На світанку 16 травня, коли польський табір, оточений возами у вісім рядів, рухався богуславським шляхом, він натрапив на завали з дерев та викопані рови. Козацько-татарське військо атакувало табір і прорвало його оборону в трьох місцях. Чотиригодинна жорстока січа завершилася поразкою поляків.

Цікаво знати

За повідомленням українського літописця М. Гунашевського, після завер­шення битви відбулася зустріч Б. Хмельницького з М. Потоцьким. Ймовір­но, щоб якось дошкулити переможцю, коронний гетьман із неприхованим презирством і злою іронією записав: «Хлопе, ...чим же так зацному рицерству орд татарських (котрим і звитяг приписовали) заплатиш?». На що отримав відповідь: «Тобою... й іншими з тобою». Справді, обидва польські гетьмани й майже всі полонені були передані Тугай-бею як воєнна здобич.

2. Наростання визвольної боротьби. Битва під Пилявцями.

Розповідь учителя (супроводжується показом на карті та схемі битви)

Перемоги, здобуті Хмельницьким у перших битвах на Жовтих Во­дах і під Корсунем, мали важливе значення для розгортання визволь­ної боротьби. Вони були болючим ударом для польської армії, спри­яли послабленню позицій влади Речі Посполитої в Україні. Швидко зростало повстанське військо. Протягом літа 1648 р. від польсько-шляхетського панування повстанці звільнили Лівобережжя.

Робота з документом №1

Запитання  до  документа

1)   Настрої якої верстви населення відображає автор документа? Якими вони є? Поясніть свою думку.

2)   Наведіть факти з документа, що свідчать про ставлення ук­раїнського населення до Хмельницького.

3)   Якими, за повідомленням автора документа, були подальші плани Б. Хмельницького?

Розповідь учителя

Полум'я війни охопило також Правобережжя. Черкаський полков­ник М. Кривоніс, якого направив сюди Хмельницький, за короткий час організував на Поділлі та півдні Волині 20-тисячну повстанську армію із селян та міщан. Вони визволили від поляків Полонне, Заслав, Острог, Тульчин, Вінницю, Брацлав, Немирів і десятки інших міст.

Після безплідних мирних переговорів у вересні 1648 р. воєнні дії відновилися. На Волині під Чолганським Каменем було зосереджено 80—90-тисячну польську армію, у якій вояків було 40 тис. осіб, а всі інші — обозні та слуги. На чолі його стояли три магнати: закоханий у розкоші Домінік-Владислав Заславський, Миколай Остророг, знавець багатьох мов та 19 - річний Олександр Конецпольський - молодий і недосвідчений магнат. Б.Хмельницький назвав цю трійцю: „Перина, дитина й латина".

Б. Хмельницький рушив їм назустріч із військом, кількість якого сягала 100—110 тис. осіб, серед яких 50—60 тис. становили досвід­чені вояки, а решта — «селяни від плуга». Битва відбулася неподалік містечка Пилявці поблизу Староконстянтинова. Розпочалася вона 11 вересня 1648 р. боєм за греблю через річку Іква. Надвечір греблю захопили поляки. Наступного дня обидві сторони готувалися до ви­рішальної битви.

Б. Хмельницькому, на допомогу якому 12 вересня прийшла 5— 6-тисячна орда буджацьких татар, удалося ввести в оману поляків, пустивши чутку, що до нього приєдналися 30 тис. татар.

Уранці 13 вересня битва відновилася. Україно-татарське військо захопило греблю і, переправившись на лівий берег, стало тіснити по­ляків. У другій половині дня перевага була на боці війська Хмельни­цького. Надвечір серед поляків поширилися чутки, що українсько-татарські загони з'явилися в тилу табору. Виникла паніка. Кидаючи поранених, зброю і майно, поляки стали тікати. Причому Заслав­ський, Остророг і Конєцпольський потай втекли з табору першими. Унаслідок здобутої перемоги козакам дісталися десятки тисяч возів із майном, 92 гармати й навіть загублена під час втечі гетьманська булава В. Заславського. Перемога в битві під Пилявцями відкрила шлях для визволення з-під польського панування західноукраїнських земель.

3. Визвольний похід українського війська в Галичину.

Розповідь учителя (супроводжується показом відповідних подій на карті)

Звільнивши 16 вересня 1648 р. від поляків Староконстянтинів, Хмельницький скликав старшинську раду, де було ухвалено рішення рухатися до Львова. Облогу міста Хмельницький розпочав 26 вере­сня, а вже 5 жовтня полк М. Кривоноса захопив Високий Замок. Під час переговорів, які розпочали з гетьманом міщани, Хмельницький погодився зняти облогу за відносно невеликий викуп.

16 жовтня Хмельницький рушив на Замостя — важливе місце на шляху до польської столиці Варшави. Підійшовши до мурів міста, він запропонував міщанам здати Замостя за викуп, але отримав відмову й наказав брати його штурмом.

Три штурми міста були невдалими. Ситуацію ускладнювала за­гальна втома україно-татарської армії, наближення зими, нестача ко­ней, артилерії, боєприпасів та спалах епідемії чуми, від якої у грудні помер М. Кривоніс.

У цей час у Варшаві замість померлого у травні 1648 р. короля Владислава IV на престол було обрано його брата Яна Казимира. Невдовзі від нього до Хмельницького прибув посланець із пропозицією уклас­ти перемир'я. 10 листопада спочатку старшинська, а потім загальна військова рада ухвалили рішення припинити воєнну кампанію й від­ступити «на Україну». 14 листопада україно-козацька армія залиши­ла околиці Замостя й рушила додому.

4. Програма побудови Української козацької держави.

Випереджувальне завдання.

Розповідь учня.

Одночасно з керівництвом визвольною боротьбою формували­ся уявлення Б. Хмельницького про те, якою повинна бути майбут­ня вільна Україна. Уперше ідею створення автономної Української козацької держави, хоча й на обмеженій території, він висунув піс­ля Корсунської битви наприкінці травня 1648 р. Через Тугай-бея Б. Хмельницький передав коронному гетьману М. Потоцькому про­граму вимог до польської влади. Вона передбачала створення удільної держави «Військо Запорозьке», підпорядкованої безпосередньо лише королю Речі Посполитої, із визначеними кордонами по Білу Церкву й Умань, включно з Лівобережжям. Влада воєвод і старост стосовно «королівщин», міст і містечок на її території скасовувалась. Потоцький відмовився передавати ці вимоги до Варшави, пояснивши, що влада ніколи їх не задовольнить.

Наприкінці грудня 1648 р. Хмельницький після завершення похо­ду в Галичину урочисто в'їхав до Києва. Його зустрічали київський митрополит Сильвестр Косов, єрусалимський патріарх Паїсій, що пе­ребував тоді в Києві, тисячі киян та козаків. Через кілька днів єруса­лимський патріарх благословив Хмельницького в Софійському соборі на війну з поляками.

На переговорах із польськими комісарами в Переяславі (лютий 1649 р.) і московським посольством Г. Унковського в Чигирині (кві­тень 1649 р.) Хмельницький у цілому оприлюднив програму побудо­ви Української держави.

Він проголошував, що «виб'є з лядської неволі весь народ руський, а що перше я воював за шкоду і кривду свою, тепер буду воювати за нашу віру православну». Гетьман вважав, що Українська держава має унезалежнитися від Речі Посполитої. Московський посол Г. Унковський повідомляв, що «гетьман і Військо Запорозьке і вся Русь Київська під владою польського короля й панів бути не хочуть». Хмельницький стверджував, що «нас Бог від них (Польщі й Литви) увільнив — короля ми не обирали й не коронували і хреста йому не цілували... і ми волею Божою цим від них вільними стали».

Майбутня Українська держава, на думку Хмельницького, повинна була виникнути в етнічних межах розселення українського народу. На переговорах із польськими комісарами він казав: «За границю на війну не пойду, на турків і татар шаблі не підніму. Досить нам в Ук­раїні й Поділля, і Волині; тепер досить достатку і прожитку в землі та князівстві своєму по Львів, Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи».

Основою устрою Української козацької держави повинні були стати порядки Війська Запорозького, поширені на все її населення. «Не пос­тоїть мі нога жодного князя і шляхотки тут в Україні,— проголошував гетьман,— а захочет лі хліба котрий із нами їсти, нехай же Війську За­порозькому послушний буде...». На думку Хмельницького, Українська козацька держава є правонаступницею Київської Русі. За інформацією Г. Унковського, гетьман вважав, що польська влада повинна визнати Українську державу «по тих кордонах, як володіли благочестиві великі князі, а ми в підданстві та в неволі бути в них не хочемо».

Правити Українською козацькою державою повинен був, на думку Хмельницького, монарх. «Правда то єсть,— казав він,— що я лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, що єсть єдиновладцем і самодерж­цем руським».

Запитання

1)  Якою бачив Українську козацьку державу Б. Хмельницький?

2)  Чи було втілено у життя його бачення?

5. Збаразько-Зборівська кампанія.

Розповідь учителя (супроводжується показом відповідних подій на карті та схемі битви)

У лютому 1649 р. на переговорах між польськими комісарами та Б. Хмельницьким було досягнуто угоди про перемир'я. Однак уряд Речі Посполитої розробив новий план завдати козацькій Україні удару об'єднаними силами польської та литовської армій. 20 травня 1649 р. поляки порушили перемир'я, переправилися через Горинь, вторглися до південно-східної Волині та дійшли до Староконстянтинова. Довідавшись про відновлення воєнних дій, Хмельницький рушив свої полки на Волинь. Уже 16 червня гетьман зупинився під Пилявцями. Раптова поява гетьмана спричинила відступ поляків під захист стін Збаразького замку.

Тим часом із боку Білорусії на українські землі розпочали наступ війська литовського гетьмана Януша Радзивілла. Наказний гетьман Михайло Кричевський, за наказом Хмельницького, спробував зу­пинити литовське військо біля м. Річиця, але битву було програно. Кричевський, отримавши важке поранення, помер, а козаки відсту­пили. Однак завдання Хмельницького було виконано. Унаслідок ве­личезних втрат Радзивілл відмовився виконувати наказ короля про вторгнення в Україну.

Під Збараж до Хмельницького прибула 30—40-тисячна татарська орда під проводом хана Іслам-Гірея. 3 липня, маючи у своєму розпо­рядженні 80—90 тис. вояків, гетьман розпочав приступ. Кількість польського війська становила 15 тис. осіб, а зі слугами вона досягала 28 тис. Облога Збаража й запеклі бої під його стінами тривали майже півтора місяця. Кілька разів козаки йшли на штурм міста, завдавши великих втрат шляхті, але так і не змогли оволодіти фортецею, обороною якої керували князь Я.Вишневецький. У битві загинули полковник Н.Морозенко, були поранені К.Бурляй та І.Богун.

Перегляд відео фрагменту «Облога Збаразького замку». (3хв.12сек.)

Від розвідки Хмельницький та Іслам-Гірей дізналися, що на вируч­ку обложеним рухається з 35-тисячним військом король Ян Казимир. Було вирішено не дати полякам об'єднатися й розбити королівське військо на марші. У ніч із 3 на 4 серпня майже 40 тис. козаків і 20 тис. татар, очолюваних гетьманом і ханом, рушили назустріч королю в на­прямку Зборова.

Битва під Зборовом відбулася 5—6 серпня 1649 р. Тоді польський король вступає в таємний зговір з татарами, яким була невигідна перемога жодної з сторін. Під загрозою переходу татар на бік Польщі Хмельницький змушений був розпочати переговори з Яном - Казимиром.

За посередниц­тва Іслам-Гірея 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір.

За його умовами, під владу гетьмана переходили Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства. Із цієї території виводили­ся польські війська. Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тис. осіб, а не включені до нього козаки поверталися під владу панів. Підтверджувалися давні права і привілеї Війська Запорозько­го. На землях, що переходили під владу гетьмана, польський уряд зобов'язувався призначати на адміністративні посади лише право­славних шляхтичів.

Усім учасникам війни оголошувалася амністія. Шляхта, маєтки якої були розташовані на підвладній гетьману території, мала пра­во повернутися до них, а її піддані повинні були виконувати всі ті повинності, що й раніше. Київському православному митрополиту було обіцяно місце в сенаті. Питання про ліквідацію церковної унії та повернення православній церкві її майна повинне було вирішитись на найближчому сеймі. У володіння гетьмана переходив Чигирин.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Творче завдання

Український історик В'ячеслав Липинський писав про М. Кричевського, що він загородив «своїм трупом ворогові шлях в Україну, врятував повстанське військо від катастрофи попасти між два вогні». Поясніть наведену думку.

Кросворд

У виділених клітинках — ім'я й прізвище керівника Національно-виз­вольної війни українського народу.

1. Місто, в якому він уклав мир з Польщею у 1649 р.

2. Хутір, де він народився.

3. Його сподвижник.

4. Його церковне ім'я.

5. Острів, де в 1647 р. він стояв з реєстровими козаками.

6. Його друге ім'я.

7. Власна монета держави, яку він утворив.

8. Прізвище керівника козацького повстання 1625 року, в якому він брав участь.

9. Польський магнат, на службі якого перебував його батько.

10.Чигиринський підстароста, який хотів привласнити його хутір.

11.Місто де він навчався у колегіумі.

12.Його дружина.

13.Цю посаду він обіймав у 1637р.

14.У битві під цим містом загинув його батько.

15.Українська … держава.

16.Церква, де він похований.

17.Його син, який одружився з дочкою молдавського воєводи.

18.Його батько.

V.      ПІДСУМКИ УРОКУ

Блискучі перемоги, здобуті Б. Хмельницьким під час воєнної кам­панії 1648 р., підтвердили полководницький талант гетьмана і пра­вильність обраної ним тактики.

Проголошена Хмельницьким програма побудови Української ко­зацької держави була шляхом до створення незалежної Української держави в межах розселення українців.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Проблемним питанням додому: „Чому через кілька років, коли в Україну повернулася польська шляхта, труну з тілом „батька Хмеля” було викинуто із церкви ? Чого боявся гетьман Стефан Чаплинський? ”(за уривком твору Ю.Киричука „Помста)”

Уривок з твору „Помста” Юрія Киричука ( Український образок із середини

ХУІІ ст.)

Коні мчали з гори як блискавки. Близько двох десятків вершників навально ввірвались в невелике містечко. Пилюка застелила вулицю, перелякано загеготіли гуси і кури, заскавуліли собаки, дітим кинулись вростіч з під копит коней та їх шалених їздців. „Ляхи”! „Ляхи”- в будинках швидко закривались вікна, жінки спавучено хрестились тремтячими пальцями. Кіннотчики промчались через все селище і швидко повернулися назад, зупинившисьпри в’їзді у містечко. Від них відділився один і зник за горою.Через деякий час вниз потягнулося військо. Повільно хитались в сідлах крилаті гусари, пихато споглядали на шлях шляхтичі, тримаючи правиці на повфіддях коней, розмірено і спокійно крокували німецькі рейтари, безладно поспішали піхотинці-жовніри, воли, важко стогнучи, тягли гармати. Довгий хвіст аійська замикали вози обозу, на яких були навантажені мішки з порохом і харчами, бочкасми із солониною, покотом лежали поранені.

Всередині третього ряду крилатих гусарів їхав старий чоловік , вдягнутий у простий сфрий кунтуш, закіптюжений пилюкою. Про високість його чину свідчила лише догоцінна шабля, вся оздоблена діамантпми. Року 1664, на другий день після пасхи польське військо гетьмана Стефана Чарнецького вступило в Суботів.

Невже Суботів!??!

Батьківщина Хмельницького!!!!

....Спогади холодною змією вповзли в серце Чарнецького.... Це він після погрому під Жовтими Водами стоїть на колінах із пов’язаними руками перед веселими переможцями. Бажає лише одного-смерті. І тому з ненавистю хоче висловити у вічі Хмельницькому і його полковникам всю свою зневагу.

Натомість із горла виривається лише шипляче, істеричне харчання: „Лотри, здрайці, всі ви будете корчитись на варшавських палях, з вас живцем будуть дерти шкіру”. У відповідь байдуже презирство Хмельницького:

„Красивої смерті хоче! Віддайте гарячого пана татарам”. До сьогодні відчуває холод ординського аркана на шиї, ніколи не забуде дорогу до Криму, біль татарських нагаїв на плечах і голові. Сотні кріпаків, десятки возів із різноманітним добром коштував йрму викуп із ханської неволі...

Чарнецький нервово стрепенув головю. Геть лихії думки. Гетьман і його охорона уже були в центрі Суботова біля Іллінської церкви. Чарнецький по-молодечому зіскочив з коня, за ним спілими грушами посипався на землю почет. Рушили до храму. Переляканий священик намагався осінити їх хрестом. „Геть з дороги, бидло, ми не схизмати”. Жовнври, схопивш попа за бороду, відтягли до дверей. Ковані солдатські чоботи голосно загупали по дерев’яній долівці. Наблизились до великої кам’яної плити в кутку церкви.

- Тут похований Хмельницький і його син Тиміш?-зловісно запитав Чарнецький.

- Тут- ствердно кивнув своїм кістлявим тілом священник.- Побійся Бога, ясновельможний пане.

- Підняти плиту.

Враз з’явилися ломи, і з скреготом, нехотячи, опираючись, плита повільно, поволі пішла в сторону, звілдьняючи місце темній поржнечі ями.

Косі промені сонця освітили склеп, дві темні дублові труни.

„Вийняти”-уривчасто наказав Чарнецький. Жовніри плигнули вниз,обливаючись потом від жаху і ваги, піднесли домовини до краю склепу і обдираючи підлогу підсунули до ніг гетьмана. „Де він?” Чарнецький впив лютий погляд в очі священика. Обличчя нещасного пересмикнула судорога, потекли сльози, губи то відкривалисяя, видаючи нікому незрозумілий шепіт. Чарнецький інстиктивно зрозумів, що йому потрібно: „Відкрити цей гріб”. Жовніри голосно сопли, сокирами підважуючи віко домовини. Нарешті воно впало на долівку. Відлуння глухо прокотилося по церкві. Всі перелякано зіщулившись відступили від труни. Лише один Чарнецький жадібно схилився над нею. Обличчя покійника заросло широкою сивою бородою, на зхрещених на грудях руках напівзотлілу шовкову тканину підносили великі нігті. Невже це Хмель?! Невже той самий Хмельницький?

За одним велінням якого йшли на смерть або на славу тисячі людей! Перед ним тремтіла Польща? До голосу якого прислухались у Москві і Стамбулі, Лондоні і Стокгольмі? Всі ми тлінні. Чарнецький відчув, як його огортає глибокий смуток.Йому вже теж шістдесять п’ять. Недовго лишилося топтати ряст на цій грішній матінці-землі. Однак нервово загупала синя жилка біля виска, знову почувся насмішкуватий голос: „Віддайте татарам”. Лице Чарнецького побагровіло, шрам на правій щоці від татарської стріли різко розширився.

Розізлившись на свою хвилинну слабкість гетьман видихнув: „викинути падло звідси і віддати собакам”. Стрімко повернувшись, пішов до виходу. Потім, щось пригадавши, бігцем повернувся назад. „Не забудьте й про його синочка”,- пальцем ткнув у другу домовину.

Вийшовши з церкви, жадібно ковтав свіже весняне повітря. Почув себе знесиленим і розбитим.Вже байдуже споглядав як жовніри, прив’язавши до хвостів коней тіла Богдана і Тимофія Хмельницьких, з вереском і галасом волочили їх по вулиці. Відчув, що не зможе стати на постій у Суботові, наказав розбити шатро за містом.

...Почет повільно рухався за Чарнецьким. Його улюбленець Ян Собєскій задеркувато і навмисне голосно говорив: „Я не думав, що перемжець шведів, герой багатьох битв, уподібниться гієні”. В інших випадках наказав би нещадно покарати зухвальця, але зрозумів, що так дкмає все військо. Натомість люто потягнув нагаєм свого араського жеребця.Кінь образливо зиркнув кривавим червоним оком на господаря і зірвався в галоп. Почет кинувся наздоганяти гетьмана.