Тема. Правобережна Україна.
Мета: визначити причини могутнього народного руху на Правобережній Україні у другій половині XVIII ст.; з’ясувати наслідки для подальшої долі українських земель поділів Речі Посполитої; скласти уявлення про розвиток західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.; сприяти формуванню аналітичного мислення на основі особистого усвідомлення минулого; виховувати почуття гідності та поваги до минулого своєї Батьківщини.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.
Основні поняття й терміни: гайдамаки, Коліївщина, Барська конфедерація, опришки, поділи Речі Посполитої.
Очікувані результати
Після цього уроку учні зможуть:
• пояснювати причини національно-визвольної боротьби на Правобережній Україні;
• показувати на карті території, охоплені національно-визвольним рухом;
• застосовувати то пояснювати на прикладах терміни «гайдамаки», «Коліївщина»;
• визначати хронологічну послідовність основних подій;
• називати імена ватажків національно-визвольного рух;
• розвинути вміння та навички роботи з історичними документами, аналізувати та систематизувати матеріал, вміти виділяти головне й другорядне, зіставляти інформацію з різних історичних джерел, робити висновки, узагальнення, порівняння, вміння вести дискусію, висловлювати свою точку зору.
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Запитання для письмової роботи
1) Які причини ліквідації гетьманства?
2) Складіть розгорнутий план відповіді «Ліквідація гетьманства і решток автономії України».
Дидактична гра «Продовжи розповідь» (за матеріалом попереднього уроку)
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Актуалізація знань учнів
Евристична бесіда
1. У складі яких держав перебували українські землі в другій половині ХVІІІ ст.?
2. Показати на карті приналежність українських земель до інших держав.
3. Яким було становище українських земель під владою Польщі в першій половині ХVІІІ ст.?
4. Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій половині XVII - першій половині XVIII ст.?
5. Що таке національно-визвольна боротьба?
6. Які країни у другій половині XVII - першій половині XVIII ст. прагнули включити Правобережжя і західноукраїнські землі до свого складу?
IV. МОТИВАЦІЯ ВИВЧЕННЯ МАТЕРІАЛУ
Після Прутського миру 1711 р. Петро І змушений був відмовитися від Правобережної України. Вона залишилася під владою Польщі. На Правобережжі відновився колонізаційний процес, що проходив під знаком повернення польських порядків. Одержавши величезні земельні простори на Правобережній Україні, магнати почали відроджувати своє господарство, своє панування, що призвело до виникнення нової форми боротьби українського народу - гайдамацького руху.
1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби.
Розповідь учителя
У 30-60-х pp. XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною виступів українського населення проти всіляких утисків.
Доля Правобережжя у другій половині XVII ст. складалась нещасливо. Війни вщент зруйнували і знелюднили ці землі, що колись були колискою козацтва й основним осередком Української держави.
Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки змогли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чорторийських, Броницьких, Сангушків та Ревуцьких.
Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей терміном на 15-20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджувалося до життя. Із закінченням терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5-6 днів на тиждень.
Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 p., знову почали утиски щодо православ’я. На 60-ті pp. XVIII ст. православ’я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.
Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого народного опору. Відсутність козацтва позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками.
Робота з термінами і поняттями
Слово «гайдамак» тюрського походження (гайде - гнати, переслідувати) і означає «волоцюга», «грабіжник». Поляки називали так селян-утікачів, що об’єднувалися у ватаги і ховались по лісах і час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали у своїй діяльності чіткої мети і далекосяжних планів, вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши в них власність. Перші писемні згадки про дії гайдамаків датуються 1715 р.
Гайдамацький рух - національно-визвольний рух на Правобережній Україні у першій половині та середині XVIII ст.
Робота з документом Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)
Ми маємо тут достовірні дані про ці дії гультяїв. Коли нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає в брамі або на воротах, двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинити. Коли хтось добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде сперечатися або боронитися, то поб’ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються в якомусь ярі, де їм з близьких сіл доставляють харчі.
Один із гайдамаків сидить на дереві і дивиться на всі дороги, коли хтось переходить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.
Запитання до документа
1) Яку тактику використовували гайдамаки?
2) Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?
Розповідь учителя
Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну загрозу для них. Зростання кількості невдоволених посиленням кріпацтва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, яка давала ватажків для ватаг, перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.
Самостійна робота у групах
Клас ділиться на три групи.
1-а група
Опрацювати текст параграфа підручника № 36 с.287.
Завдання
1. Як у тексті пояснюється походження слова «гайдамака»?
2. Назвіть причини розгортання гайдамацького руху на Правобережній Україні.
2-а група
Документ 1
«...Виникали широкі... прояви народного опору. Його учасників називали гайдамаками. ...Слово «гайдамака» тюркське за походженням й означає «волоцюга», «грабіжник». Від початку 18 ст. й надалі поляки називали так селян-утікачів, які ховалися глибоко в лісах і час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки... поступово перетворилися на головну загрозу для неї ( Польщі ). Однією з причин зростання їхньої чисельності було закінчення 15–20-річного терміну звільнення селян від повинностей. Після стількох років свободи багато селян не бажали миритися з раптовим закріпаченням і приєднувалися до гайдамаків. Польська армія не була великою перешкодою для втікачів. Через небажання шляхти фінансувати її, військові сили Речі Посполитої зменшилися до... 18 тис. чоловік. Із них 4 тис. закріплювалися за Правобережною Україною, чого було замало, аби утримати порядок. Але чи не найвирішальнішим чинником, що сприяв зростанню гайдамаччини, було сусідство із Запорозькою Січчю, з якої надходили постачання, людське поповнення і... досвідчені ватажки».
(О. Субтельний Україна. Історія. — К.: Либідь, 1991. — С. 174)
Завдання
1. Визначте причини розгортання гайдамацького руху на Правобережній Україні.
2. Як Орест Субтельний пояснює походження слова «гайдамака»?
3-я група
Документ 2
«Пам’ять козацьких вільностей і безпанського життя була тут іще занадто свіжа, і панські заходи коло заведення кріпацьких порядків будили велике роздражнення і серед місцевої людності... Та не було такої організованої форми для народної опозиції, як давала давніша козаччина, хоч грунт для всяких повстань народних був тепер ще придатніший,бо державна організація польська за сей час, що проминув від часів Хмельниччини, ослабла ще більше і правительство втратило всяку силу і значіння. Україна була зоставлена місцевій шляхті, властиво — панам магнатам, що володіли тутешніми староствами і величезними власними маєтностями, а сі магнати хоч і мали величезні засоби, одначе дуже мало займалися своїми українськими володіннями та й між собою найчастіше не жили в згоді. Брацлавщину... навідували розбійничі ватаги. Їх звали найчастіше гайдамаками (назва неясна щодо свого походження і значіння, толкують її з турецької мови як «ворохобник», «своєвільник»)».
(М. Грушевський Ілюстрована історія України. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 410–411)
Завдання
1. У чому автор вбачає причини розгортання гайдамацького руху на Правобережній Україні?
2. Як Грушевський пояснює походження слова «гайдамака»?
На роботу з документами учням відводиться 5 хв. Потім вони демонструють результати своєї роботи, називаючи причини гайдамацького руху, які були ними визначені на основі аналізу історичних документів.
Всі пропозиції учнів записуються на дошці, потім ними робиться висновок з даного питання.
Приклад висновку:
Причини гайдамацького руху
• Відновлення влади польської шляхти.
• Посилення польського гніту (збільшення панщини, жорстокі покарання селян, збільшення плати за користування землею, скорочення селянського землеволодіння, безправ’я селян).
• Ополячення українців, заборони щодо української мови, звичаїв, культури.
• Утиск православної віри, насадження католицизму та уніатства
2. Гайдамацькі повстання.
Розповідь учителя
Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського короля.
Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська й оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ Верлан був змушений утекти до Молдавії.
Розповіді учнів:
Хід гайдамацьких повстань з’ясовується шляхом прослуховування розповідей учнів, під час яких учні самостійно складають хронологічні ланцюжки.
Повстання під проводом Верлана.
Приклад хронологічного ланцюжка
Гайдамацьке повстання 1750 р.
Прикад хронологічного ланцюжка:
Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків ще більші сили. Нові загони гайдамаків перетворили життя шляхти у справжнє пекло. Щоб їх приборкати, шляхта вдалась до жорстокостей. Правобережжя знову перетворилося на арену кривавих подій. Проте гайдамацький рух не вщухав. Зрештою, поляки вдалися до тактики: «Поділяй і володарюй». Вони залучити на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який завзято став нищити колишніх своїх побратимів.
Гайдамацький рух
Дата
Керівники
Територія
Результат
1734-1738 pp.
Наказний
козацький
полковник
Верлан
Брацлавщина, Поділля, частина Волині та Галичини
Виступ було придушено польськими і російськими військами. Верлан із невеликим загоном відступив у Молдавію
1741-1748 pp.
Г. Голий
Брацлавщина,
Уманщина
Виступ було придушено регулярними польськими військами і надвірними командами місцевих магнатів
1750 р.
О. Лях,
К. Ус,
М. Мамай,
М. Сухий та ін.
Північне Поділля, Уманщина, Київщина
Гайдамаки, зазнавши поразок у відкритих сутичках із польськими та російськими військами, відступили на Запорожжя, Лівобережжя та до Молдавії
1768-1769 pp.
М. Залізняк,
І. Гонта
Правобережжя
Виступ було придушено спільними зусиллями польських і російських військ
Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він був більшим за попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Але звільнення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням порядку, відновленням Української держави. Кривава різанина, зруйновані міста, сотні захмелілих від крові повстанців, що чинили суд і розправу на власний розсуд, - таким був інший бік повстання.
Російські можновладці, які весь час спостерігали за розвитком подій, зрозуміли, що події починають набирати негативних для них наслідків, вводять свої війська і жорстоко приборкують повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалось. Прагнення народу до помсти було занадто сильним.
Цікаво знати
Самі поляки теж інколи видавали себе за «народних месників».Так, у 1752 р. поміщики Юхновські, переодягнувшись у гайдамаків, разом зі своїми слугами, намастивши обличчя сажою, напали на своїх сусідів Рудницьких. Побили їх селян і пограбували маєток.
У 1750 р. католицький священик, приор (настоятель) Бишевського монастиря Клюковський під видом гайдамаків разом зі своїми надвірними козаками пограбував маєток і шинок шляхтича Ленкевича.
3. Коліївщина.
Розповідь учителя
У другій половині 60-х pp. XVIII ст. Правобережна Україна опинилась у складному становищі. Продовжували діяти загони гайдамаків. Польська шляхта була розколота на прихильників і противників короля С. Потоцького, який був ставлеником росіян. Загострилися стосунки між православними та католиками й уніатами. Уніати на чолі з митрополитом Ф. Володкевичем розгорнули активний наступ на православну церкву. У відповідь православні на чолі з ігуменом Матронівського монастиря Матвієм (Мелхиседеком) Значком-Яворським звернулися по допомогу до Росії.
На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. Але реалізувати цей договір не вдалося. Проти короля в місті Барі утворилась конфедерація шляхти (воєнно-політичне об’єднання шляхти для досягнення певних цілей).
Коліївщина – селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні в 1768 році проти кріпосницького, релігійного і національного гніту шляхетської Польщі.
На думку одних вчених, назва повстання походить від українського обласного слова "колій", спорідненого польській "kolej", в одному з їх значень "черга" – надвірні козаки, приєдналися до повстання, зобов'язані були нести службу "по черзі" - "за колії"-"pokolej, kolejno". На думку ж інших, ця назва має той самий корінь, що й слово "колоти", а також пов'язане з тим, що селянські повстанці зазвичай озброювалися кілками.
Цей рух мав яскраво виражений антикатолицький та антикріпосницький, національно-визвольний характер і був зумовлений рядом причин:
· Занепад панського господарства внаслідок перенесення основного ринку зерна з берегів Балтійського на узбережжя Чорного моря. Нечіткість перспектив розвитку, що запанувала у господарстві Польщі, безумовно, позначилася на відносинах українських селян і польських панів, посиливши соціальне напруження.
· Південь Київщини був заселений пізніше за інші землі Правобережжя, тут селяни тривалий час були звільнені від панщинних повинностей. Тому скасування пільг та посилення соціального гніту призвели до зростання невдоволення населення.
· Сусідство Запоріжжя, яке завжди було колискою національного відродження, посилювала віру місцевого населення у власні сили.
· Загострилася й релігійна ситуація. Триває наступ уніатів на права православних на півдні Київщини. Застосування Польщею військ для примусового обернення православних на уніатів, ув’язнення православних священиків. Одним із натхненників боротьби за православ’я, енергійним та здібним організатором мас став ігумен Мелхіседек. Він отримав аудієнцію Катерини II, під час якої вона пообіцяла православним Польщі підтримку та заступництво. У 1768 р. польський король С. Понятовський під тиском Росії підписав трактат про формальне зрівняння в правах з католиками віруючих православної та протестантської церков. Таким чином Росія намагалася послабити Польщу, зміцнити зв’язки з православними Правобережжя, посилити російський вплив у цьому регіоні, сформувати у свідомості українців образ Росії як заступниці православної релігії. Польська шляхта у відповідь створила збройні союзи — конфедерації й оголосила «хрестовий похід» проти православних під гаслом захисту католицизму.
· Прихід на Правобережжя російських військ на запрошення польського уряду з метою приборкання конфедератів сприймався українським населенням як підтримка в боротьбі проти польської влади і сприяв піднесенню селянсько-козацьких виступів.
20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані. Із допомогою сотника Івана Гонти, який з надвірними козаки перейшов на бік повсталих, наступного дня М. Залізняк оволодів містом. Розправа повсталих в Умані над поляками, євреями, католиками була вкрай жорстокою. У місті було вбито щонайменше 2 тис. осіб, зруйновано костьоли, єзуїтські школи, шляхетські палаци.
Робота з документом
Із розповіді М. Залізняка на суді
Поляків, жидів, а при них і тих, хто в конфедератів прислужував віри грецької, поколоти чимале число, а скільки, точно знати не можу, але думаю, що не менше, як всіх чоловіків, жінок, малих дітей, тисяч дві людей... і при тому пограбовано тисяч сто рублів... Між показаних побитих нами народом, губернатор із жінкою вбитий, а про інших: як про ксьонзів, попів та інших польських шляхтичів не знаю, тому що не з цих міст родом.
Запитання до документа
1) Як поводилися повстанці в Умані?
2) Які результати уманської трагедії?
3) Чи можна виправдати таку жорстокість повстанців?
Розповідь учителя
Повстання перекинулося на інші райони краю, де діяли загони гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та ін. Вони знищували королівські органи влади та встановлювали народне самоврядування. М. Залізняка було обрано гетьманом, а І. Гонту - уманським полковником. Поміщицька земля розподілялась між селянами, ліквідовувалися важкі повинності.
Перетворивши Умань на свій центр, М. Залізняк відправляв у всі регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на боротьбу і поширювати звернення до народу - універсали.
Робота з документом
«Універсал» до селян Західної України (1768 р.)
Уже ваш час настає, коронні громадяни, що живете здебільшого в шляхетських, королівських та духовних маєтках, [час] визволення з неволі і звільнення від ярма і тягарів, які досі ви терпіли від своїх безпосередніх панів. Глянув Бог із високого неба на вашу недолю, вислухав ваші сльози та стогін
із цієї земної долі, послав вам захисників, які помстяться за ваші кривди. Отже, прибувайте на допомогу тим, які хочуть вас зробити вільними, зберегти і залишити ваші права і свободи. Зараз настав час жадати від ваших наставників розплати за всі ваші кривди, побої, вбивства, тортури, а також за нечуване здирство, які ви досі зазнавали від ваших панів. Посилаємо вам провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, дружин своїх, коханих дітей, не пошкодуєте, бо незабаром побачите, що Бог послав нам із вами, правовірним, перемогу і будете вільними панами, коли знищете це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п’ють вашу кров. Ми раніше застерігали вас, але ви не вірили, тепер можете вірити, коли ваші побратими почали щасливо визволятися з неволі і від цього ярма на Україні та Поділлі.
Запитання до документа
1) До чого закликав «Універсал» населення?
2) Чим аргументували свої дії повсталі?
Розповідь учителя
Окремі ватажки поширювали чутки, що діють із дозволу російської цариці. Було навіть підроблено «золоту грамоту», нібито видану нею кошовому, у якій повідомлялося про те, що надсилає військові підрозділи, щоб знищити «всіх поляків і жидів».
У той час як розгорталось повстання, російські війська розгромили війська Барської конфедерації і підійшли до Умані. Налякані могутнім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об’єднали свої зусилля для придушення народного руху.
Командувач російськими підрозділами під Уманню полковник Гур’єв лукаво заявив про свою прихильність до повстанців і запросив М. Залізняка і І. Гонту та іншу старшину на бенкет, на якому ватажків було заарештовано. Загони повсталих, залишившись без провідників, були розгромлені російськими військами. Після розгрому основного вогнища повстання розпочались каральні акції проти повсталих в інших районах. Жертвами карателів були тисячі учасників повстання. І. Гонта, як підданий польського короля, був переданий полякам, які стратили ватажка. М. Залізняк, як підданий Російської імперії, був засуджений на каторжні роботи в Сибір. Незважаючи на репресії, повстання тривало і наступного року.
Цікаво знати
Страта Гонти мала тривати два тижні. Упродовж перших десяти днів, за рішенням польського суду, йому мали вирізати по пасу шкіри. На 11 день відрубати ноги, на 12 - руки, на 13 - вирвати серце, на 14 - відрубати голову. Але витримати самі поляки таку процедуру не змогли. Польський гетьман Браницький наказав відрубати голову вже на третій день, а все решту зробили вже на трупі. Череп Гонти був виставлений на воротах міста Могилів на Поділлі. Під час страти Гонта вів себе достойніше за будь-якого дворянина. Навіть заповів пас своєї шкіри одному польському шляхтичу, який намагався присвоїти його коштовний пояс.
Розповідь учителя
Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам’яті, їхні дії надихали наступні покоління борців за кращу долю. Т. Шевченко присвятив цим подіям поему «Гайдамаки».
Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Воно зазнало поразки. Причини цього були різні: підступність і спільні каральні акції російських і польських військ, які до того ж переважали повсталих в озброєнні, дії повсталих не були скоординованими. До того ж повсталі після захоплення Умані не продовжили наступальні дії. У скороченні соціальної бази повстання немалу роль відіграла невиправдана жорстокість повсталих.
Після придушення Коліївщини окремі гайдамацькі загони вели боротьбу майже до кінця століття.
Причини поразки Коліївщини
1. Повстанці не мали чіткої програми дій і належної організації.
2. Стихійність повстання, розрізненість у діях.
3. Локальний характер повстання.
4. Відсутність політичного досвіду у повстанців.
5. Допомога Росії в придушенні повстання
Значення Коліївщини
1. Це було велике національно-визвольне повстання на Правобережжі, найбільше із гайдамацьких повстань.
2. Зміцнило ідеї соціального і національного визволення.
3. Вплинуло на національно-визвольний рух у майбутньому
4. Опришківський рух. О. Довбуш.
Розповідь учителя
Рух народних месників мав поширення й на західноукраїнських землях, особливо в Карпатах. Там їхні загони називалися «чорними хлопцями», або опришками. Перші такі загони, згідно з історичними джерелами, з’явились у XVI ст. Виступаючи проти всіляких утисків селянства, діючи невеликими загонами (20-50 осіб), вони нападали на шляхту, лихварів, євреїв-орендаторів, купців. Маючи гарні схованки в горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.
Робота з термінами і поняттями
Слово опришок походить від латинського opressor - знищувач, порушник.
Розповідь учителя
Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш (1700-1745). Очолюваний Олексою загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багаттями. Прикметно: жорстоко розправляючись із ворогами, він водночас не переносив помсту на членів їхніх сімей, виявляв рицарську великодушність. На відміну від багатьох опришків, прагнення до здобичі все ж не відігравало визначної ролі в його вчинках. Значну частину захоплених багатств він роздавав бідним.
Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну та інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складалися легенди. Йому вдавалося виходити зі скрутних становищ, коли на нього і його товаришів полювало по кілька тисяч солдатів.
Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився обіцянками шляхти (звільнення від повинностей і володіння землею на правах власника). Незважаючи на смерть народного ватажка, рух опришків продовжувався. Загін вірного побратима О. Довбуша - Василя Баюрака кілька років громив шляхту в Галичині, Північній Буковині й Закарпатті. Після смерті В. Баюрака опришків очолив Іван Бойчук. Згодом - інший герой. І так тривало аж до середини XX ст.
Олекса Довбуш став символом волелюбності й нескореності духу українців Прикарпаття, Карпат і Закарпаття. Його ім’я назавжди лишилося в пам’яті народу, живе в піснях, переказах, оповіданнях і легендах цього регіону.
Значні виступи селян відбулися після захоплення краю Австрійською імперією. Це був протест проти запровадження нових податків і сплати оброку. Опір селян набув таких загрозливих масштабів, що місцева австрійська адміністрація змушена була направити в села й містечка військові загони, а зрештою, провести низку реформ.
Працюємо з текстом
Легенда про Олексу Довбуша
Давно, коли був я ще маленьким хлопцем, була, кажуть, панщина. Селяни були зобов'язані задарма працювати на панів відрання і до самої ночі, а хто на роботу трохи запізнювався і до раннього ранку не був, тому давали десять ударів валків і наказували влазити на високу, метрів на вісім, гірку, на саму вершину, і там кукурікати.
Ось прокричить отак селянин до полудня, а потім злізе, і дадуть йому ще десять ударів палицею, а потім – знову лізь та кукурікай до самого вечора. А на ніч ще десять ударів палицею відлічити.
Терпіли-терпіли селяни таке від пана знущання, а потім зібралися, та й пішли шукати Довбуша: може, він їм порадить та в біді їх допоможе. Шукали його по лісах і нетрях так, може, з місяць, а як знайшли, то повзли до нього на колінах, капелюхи в руках тримали і всі просили:
- Ой, друже Олекса, заступисяти за нас, вже такий у нас лихо-презлий пан.
Поговорив з ними Довбуш по душах, та й каже:
- Ідіть додому і не бійтеся, я до вас прийду.
Зібрав він незабаром своїх легінів і йде до того пана. А у пана будинок кам'яний, стовпи, а двері залізні – не боїться він опришків. Пан нагорі біля вікна та з рушниці в них націлюється. Тут вийшов Довбуш, став навпроти нього, простягнув ось так руку вгору і каже:
- Стріляй, може, і потрапиш у мене.
Пан прицілився, вистрілив, раптом осічка, немає вогню.
А треба сказати, що у цього пана збиралися будувати стайню і лежали на дворі дубові тесані колоди, ланцюги, петлі, скоби і всяка всячина.
Ось взяли опришки найбільший дуб, звалили його на віз, прив'язали ланцюгами і залишили кінець в два метри. Підтягли ближче до садиби, розігналися і як бабахнули дубом тим у двері – розбилися двері, ось вони і увійшли в будинок. Прийшли до пана в світлицю, а Довбуш і каже:
- Нущо, пане, будеш людей бити та змушувати їх кукурікати?
Пан вмить на коліна:
- Ой, змилуйся надо мною, пан Олекса, дам я тобі що хочеш, тільки мене не губи.
Настрахав Довбуш пана, а потім каже:
- Давай барило червінців!
Винесли йому з підвалу. Зсипали їх опришки в бурдюки і рушили далі.
А Довбуш і каже панові:
- Дивись, якщо будеш мучити людей – хоч у Туреччину тікай, а вже тоді по-іншому з тобою поговоримо.
І присмирнів з тієї пори поміщик.
Проаналізуйте текст:
1. Чому люди просили допомоги саме у Довбуша?
Тому що він не боявся панів, а також пани не могли його убити.
2. Де селяни шукали Олексу?
Селяни шукали Олексу у лісах та по різним нетрям.
3. Якіриси характеру, згідно легенди, можно відмітити у Довбуша?
Вольовий, справедливий, сміливий, добрий до селян.
4. Що Довбуш взяв із селян за допомогу?
Із селян собі на допомогу Довбуш взяв дубову тесану колоду.
5. Як називалися люди, що допомагали Олексі?
Люди, що допомагали Олексі називалися опришки.
5. Поділи Речі Посполитої та українські землі.
Розповідь учителя
У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток, послаблювали її перед зовнішньою агресією.
Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розділили Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякало також поширення ідей Просвітництва, а згодом ідей Французької революції в Польщі. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 p., у результаті якого до Австрійських володінь Габсбурґів відійшли землі Руського (за винятком Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременецького повітів Волинського воєводств, а також, усупереч угоді, заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по р. Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені «Королівством Галичини і Лодомерії» з центром у Львові, що підпорядковувалось безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), що призначався імператором. Вищим представницьким органом був становий сейм.
Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбурґів у 1775 р. за Константинопольським протоколом додалась Буковина, яка згодом як окремий округ увійшла до складу «Королівства Галичини і Лодомерії».
Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Була прийнята конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина II рушила до Польщі війська, які згодом очолив відомий російський полководець О. Суворов.
Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 p.; польська армія майже не чинила опору. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна мала увійти до складу Росії.
Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на відданість Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень. Унаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної
України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині. Протягом 90-х pp. XVIII ст. на Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. У 1797 р. тут було утворено три губернії: Київська, Подільська, Волинська.
Становище українського населення майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину в маєтках шляхти та сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царської влади нові чини, звання, права російського дворянства.
Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на багато десятиліть утратив свою державну незалежність. У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя у межах Російської імперії опинилось 80 % українців, що, усупереч політиці російського царизму, сприяло консолідації і розвитку українського народу.
Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які в наступне століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.
Три поділи Польщі.
Перший поділ. 5 червня 1772, повноважні представники Прусії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:
- Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі - загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чол
- Австрія – Малопольщу і Галичину (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року.) з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис мешканців.
- Росія – східно-білоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього – частина Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення.
Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773-1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788-1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 Конституцію, яка запроваджувала:
1. Конституційну монархію;
2. Особисті свободи та рівні права всім громадянам.
У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.
Другий поділ. Втручання сусідів привело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні в 1793 році. Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі шматки:
· до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;
· до Росії – українські та білоруські землі;
· Австрійських вимог до уваги не взяли.
Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися прусська і російська армії. У червні1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні – Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу – передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше у битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави був узятий у полон тяжко поранений Костюшко; за легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Polonie (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу. Колись могутня держава стала немічною і безпорадною.
3. поділ. Після придушення повстання у 1795-му Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до наступного:
- до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією і Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом – ворогами);
- до Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;
- Пруссія отримала частину Підляшшя і Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.
Звичайно поділи Польщі були реакційним явищем. За те, що польський народ на багато десятиліть втратив державну незалежність, відповідальність несуть Росія, Пруссія і Австрія. Однак возз'єднання Правобережжя з Росією було явищем прогресивним. Воно означало відновлення історичної справедливості. Протягом 90-х років XVIII ст. на територію Правобережжя було поширено загальноросійські адміністративні органи та установи. У краї почали діяти намісництво, а згодом губернські управління, царські судові органи.
У другій половині XVIII ст. у результаті тривалих і виснажливих російсько-турецьких воєн Російська держава дістала вихід до Чорного моря. Північне Причорномор'я і Крим у 1783 р. увійшли до складу Росії. Було покладено край спустошливим турецьким і татарським набігам на українські землі. Завоювання південних степів, Північного Причорномор'я і Криму мало велике значення для політичного і господарського розвитку Російської імперії.
Зазначимо, що інтереси російської експансіоністської держави і українського суспільства збігалися: у просуванні на південь, до Чорного моря були зацікавлені обидві сторони. Проте зміцнення Росії на берегах Чорного моря прискорило водночас процес ліквідації залишків української державності. І оскільки допомога українців у війнах з Туреччиною і Кримським ханством більше не потрібна була, то й непотрібною стала організована військова сила України - Запорозька Січ.
6. Соціально-політичне та економічне становище в Галичині, на Буковині та Закарпатті.
Розповідь учителя
У другій половині XVIII ст. Галичина та Буковина опинилися під владою австрійських Габсбурґів. Закарпаття потрапило під їх владу ще 1711 р. Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосифа II. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 га землі в залежності від якості ґрунтів), за які мали відробляти визначені повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати садиби і втручатися у сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися у школах.
Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися ремеслам, пересуватися по країні. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користуванні селян, були проголошені їхніми володіннями. Виданий у 1789 р. закон установлював повинності пропорційно до кількості землі, яка була в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана не повинні були перевищувати 30 % доходу від землі. Повинності мали сплачуватися грошима, що, фактично, скасовувало панщину. Але цей закон у 1790 р. було скасовано.
Меншою мірою ці перетворення торкнулися буковинських селян. Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена молдавським господарем Григорієм Гікою у 1766 р., яка скорочувала панщину до 12 днів на рік, а для прикордонних сіл до шести днів. Згодом і тут було поширено дію законів 1782 і 1786 р.
Також суттєві зміни відбулися і в господарстві. З’являються нові культури. Із 50-х pp. XVIII ст. на Закарпатті починають вирощувати картоплю. В останній чверті століття вона поширюється в Галичині. Також наприкінці століття населення краю починає вирощувати кукурудзу. Активно освоюються гірські райони. Розвивається вівчарство й свинарство.
Дуже повільно розвивається міське життя. Єдиним великим містом був Львів (30 тис. жителів). Більшість жителів міст займається сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбувається швидка зміна національного складу міст: вони втрачають український характер. Більшість населення міст складають євреї, поляки, німці, вірмени тощо. Українці поступово перетворюються на селянську націю, у той час як в Європі починається промисловий переворот і формування модерних націй.
У другій половині XVIII ст. на західноукраїнських землях з’являються і перші мануфактури з виробництва сукна і полотна. Але переважаючим залишається ремісниче виробництво. Габсбурґи мало опікувалися економічним розвитком периферії своєї імперії, у якій уже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).
Складною лишалася релігійна ситуація на західноукраїнських землях. Пануюче становище тут посідали католицька й уніатська церкви, які продовжували свою боротьбу з православною і протестантськими церквами. На середину століття в Закарпатті всі парафії стали греко-католицькими. Проте в 70-80-ті pp. XVIII ст. ситуація істотно змінилась. Австрійський уряд ліквідував становість духівництва, обмежив вплив Римської курії, закрив монастирі й конфіскував їх землі, якщо вони не утримують школи чи притулки для старих. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівняйлівки в правах представників усіх конфесій. Імператор Иосиф II розпорядився, щоб духівництво здійснювало літургію мовою місцевого населення і при кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя полонізації й окатоличення перетворилася на захисника українського населення, його мови і традицій; стала моральним авторитетом українців на західноукраїнських землях.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Експрес-опитування
1) Назвіть причини посилення національно-визвольної боротьби на Правобережжі в другій половині XVIII ст.
2) Яких форм набув національно-визвольних рух в Україні в другій половині XVIII ст.?
3) Хто такі гайдамаки? Які причини виникнення гайдамацького Руху?
4) У якому році спалахнула Коліївщина? Хто був її учасниками і керівниками?
5) Війська яких країн придушували Коліївщину?
6) У якому регіоні діяли опришки? Назвіть ім’я найвідомішого керівника опришків.
7) Скільки було поділів Польщі? Які країни брали участь у поділах?
Творчі завдання
1) Чи можна гайдамацький і опришківський рухи охарактеризувати як соціальний бандитизм?
2) На вашу думку, чи міг національно-визвольний рух другої половини XVIII ст. призвести до відродження Української держави?
VІ. ПІДСУМКИ УРОКУ
Посилення соціального, національного і релігійного гніту на Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, кульмінацією якого стала Коліївщина. Це повстання часто виливалося у загальну соціальну помсту.
Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання укріпило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного визволення і встановлення козацьких порядків.
Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділу між Австрією, Пруссією та Росією. Польща перестала існувати як самостійна держава.
У результаті поділів Правобережжя опинилося у складі Росії і як наслідок - 80 % українців опинилися під владою Російської імперії, а решта - під владою монархії австрійський Габсбурґів.
VІI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати §34.
2. Підготувати історичні портрети О. Довбупіа, М. Залізняка, І. Гонти (на вибір).