Embedded Files
Основні методи і прийоми використання краєзнавчого матеріалу на уроках української мови та літератури
Основні методи і прийоми використання краєзнавчого матеріалу на уроках української мови та літератури
Широкі можливості для використання краєзнавчих матеріалів мають уроки української мови і літератури. Любов до Батьківщини починається з любові до рідного краю, а краєзнавство сприяє національному вихованню учнів, формує в них почуття патріотизму, вчить шанувати історію та самих себе.
Великий виховний потенціал має літературне краєзнавство, знання життя і діяльності письменників - земляків, використання громадянських і патріотичних ідей в їхній творчості.
Мета уроків літературного краєзнавства – осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців свого краю, космосу духу земляків, реалій дійсності, сприйняття й поціновування їхнього художнього набутку, плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян.
На основі вивчення джерел виокремлюю завдання уроків літератури рідного краю:
- поглиблювати відомості про життя і творчість митців Миколаївщини, розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини;
- формувати в дітей історичну пам’ять, плекати природне почуття національної гордості;
- прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, їхнього внеску в національно-визвольну боротьбу, спонукати наслідувати їх у своєму житті; плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо;
- виробляти вміння бачити й цінувати красу й самобутність рідної землі;
- викликати в учнів щире прагнення захищати світлі набутки матеріального й
духовного життя нації, оберігати й примножувати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю, тощо.
Вважаю, що літературне краєзнавство – це важливе знаряддя патріотичного, морально-етичного виховання, дійовий засіб поглиблення знань з літератури і розвитку пізнавальних інтересів школярів. Воно сприяє вихованню національної самосвідомості, зацікавленню учнів історією, культурою рідного краю, його фольклорними традиціями та ін.
Джерела літературного краєзнавства - важливий засіб естетичного виховання школярів. Дотримуючись принципів системності та послідовності у використанні творчого доробку письменників-земляків, прищеплюю учням ціннісне ставлення до культури, мистецтва, до людей та їхньої праці. Адже саме це передбачено державною програмою з української літератури для 5-9 класів ЗНЗ: «Виховання шанобливого ставлення до митців свого краю як до особливо обдарованих людей, співців рідної землі» .
Упродовж століть щедрою і багатою на таланти була і є Миколаївщина, вона дала українській культурі славні імена. Це Микола Аркас, Спиридон Черкасенко, Микола Вінграновський, Дмитро Кремінь, Валерій Бойченко,Олександр Сизоненко, Павло Глазовий, Дніпрова Чайка, Світлана Іщенко, Анатолій Качан, Борис Мозолевський, Людмила Чижова та ще багато інших митців - творців кращих надбань національної та світової культур. Їхня творча спадщина - це духовний скарб Миколаївщини. Своєю творчістю вони збагачують наші серця гідністю, честю, життєвою мудрістю, красою та любов'ю до рідного краю.
Літературна майстерня Первомайського району нараховує більше десятка відомих імен - це поети: Микола Вінграновський, Лариса Лисогурська, Олекса Різниченко, Вікторія Чорноброва, Галина Педченко,Наталія Терещенко та інші.
При вивченні „Літератури рідного краю” намагаюся добирати художні тексти за принципами:
- високих естетичних критеріїв;
- жанрово - тематичної розмаїтості;
- врахування вікової психології;
- осучаснення змістового матеріалу.
Підбираю твори, які мають давати естетичне задоволення і моральні настанови (оптимізм, життєствердність, ідею подолання труднощів, волю до перемоги, досягнення мети тощо).
Ознайомлюючи школярів з творами літераторів – земляків, не вимагаю прийняття єдиної думки, не диктую своє прочитання тексту, а лише спонукаю до певних оціночних висновків. Дитина вчиться самостійно мислити, оцінювати, порівнювати, проводити аналогії з сучасним життям, власним досвідом тощо. Враховую, що літературний текст як явище мистецтва — живий організм, а тому своїм впливом на людину завжди непередбачуваний. Саме тому при вивченні теми „Література рідного краю”, часто організовую уроки різних типів: урок - зустріч, урок-концерт, урок – усний журнал, урок – прес – конференція, урок–екскурсія тощо.
В 5-8 класах проводжу бесіди, розповіді, організовую екскурсії (частіше -заочні), зустрічі із письменниками, їх інтерв’ювання, виразне читання, інсценізацію, театралізацію, рольові ігри, конкурси, підготовку повідомлень. Дітям подобаються такі форми роботи : переказ, словесне малювання, «вживання» в образ, «повільне читання», постановка запитань , передбачення, «незакінчене речення», ілюстрування, сенкан, написання анотацій, відгуків, рецензій, творчих робіт від імені персонажа, переказ (коментар) уривка (епізоду), що найбільше вразив (здивував), підготовка різноманітних альбомів (“Крилаті вислови у творах письменників-земляків”, “Мій улюблений вірш поета-земляка”) та ін. Були проведені зустрічі з місцевими поетами Любов’ю Романюк та Василем Монастирним, під час яких учні брали в них інтерв’ю. Цікаво проходять уроки виразного читання віршів поетів рідного краю Людмили Чижової, Лариси Лисогурської, Олекси Різниченка, Валерія Бойченка та інших. Діти люблять інсценізувати твір Спиридона Черкасенка «Як Тарас ходив до залізних стовпів».
В 9-11 класах(окрім згаданих) цікавими є такі види роботи: лекція, бесіда (їх різновиди), проблемний семінар, диспут, конференція, пошук інформації в Інтернеті, підготовка бібліографічного покажчика електронних джерел, написання реферату та ін. Для учнів 10 класу була проведена лекція «З історії північної Чорноморщини»(про творчість Миколи Аркаса) та проблемний семінар на тему: «Добро чи мовчазність Олександра Сизоненка». Цікаво пройшла конференція, організована одинадцятикласниками, на тему: «Інтимна лірика поетів- земляків».
Твори письменників - земляків представляють широке жанрове й тематичне різноманіття української літератури, передають найхарактерніші враження про пейзажі рідного краю, почуття любові до малої батьківщини.
Наприклад, під час вивчення патріотичних мотивів у поетичній творчості В. Сосюри, М. Рильського, А. Малишка, Л. Костенко й інших поетів української літератури учні паралельно досліджують, як було оспівано красу рідного краю у поезіях поетів – земляків, аналізують віршову мову, стопу та розмір, художні засоби.
Для зразка беру поезії місцевих поетів.
Кодима
Кодима – ріка моя, красуне!
У твоє люстерко дивовижне,
Мов на виданні сільські дівчата,
Задивляються берізки ніжні.
А вода у річці кришталева,
Несказанно чиста і прозора,.
Прикрашають береги пологі,
Мов сторожа вірна – осокори.
Людмила Чижова
День відгорів , смаглява ніч
Схилилася над рештками багаття,
І обриси її прекрасних пліч
Вмить уквітчало зоряне латаття.
Наталя Терещенко
Літературне краєзнавство допомагає наблизити письменника до учнів - читачів, збагачує їх чуттєвий досвід. Цікаві факти з біографії письменника, його автограф, лист від нього, зустріч з ним, «заочна подорож» чи екскурсія до місця, де народився й зріс, опрацювання щоденників — все це допомагає краще зрозуміти його творчість, усвідомити тісний зв'язок літератури із сучасністю.
Звичаї та обряди українського народу в художній літературі
Звичаї та обряди українського народу в художній літературі
В українській літературі ряд письменників майстерно змалювали народні звичаї, традиції, обряди.
Вечорниці, колядування, дозвілля молоді відтворені у драмі Михайла Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
«На кін виїжджають санки,запряжені двома медведями; на санках сидить Дмитро, одягнений дівчиною: на голові йому паперовий вінок, осяяний зсередини свічкою. Позаду дві кози й хлопці. Процесія під’їжджа до хати Хоми. Всі співають…
Хома (одчиня двері). Спасибі вам, пани молодці, за честь і за шану!
Потап. А вже панну привезли до тебе, як намальовану , та таку палку, що й зиму спалить.»
Михайло Старицький. Поетичні твори, драматичні твори. Київ, видавництво «Наукова думка», 1987, 572с., с.213.
Енциклопедією народознавства є повість «Щедрий вечір» Михайла Стельмаха. В цьому творі описані народні обряди (Святвечір, Коляда), вірування та звичаї українців.
«Аж ось на вулиці обізвалися колядники. Я перший вибігаю надвір. Колядники вже підійшли до хати тітки Дарки – звіздоноша, «береза» й міхоноша попереду, а «коза» й «дід» у страшній машкарі позаду. І чого тільки не виробляють ота «коза» й вертлявий «дід», лякаючи дорослих і дітей.»
Михайло Стельмах. Гуси-лебеді летять…Щедрий вечір.
Київ, видавництво «Веселка», 1993, 317с., с.280.
Вечорниці як одну з форм вечірніх розваг молоді зображено в п’єсі Марка Кропивницького «Дай серцю волю – заведе в неволю».
«Омелько (кладе хліб на стіл). Добривечір вам, тітко! Чи приймаєте гостей?
Морозиха. А які ж там гості?
Омелько. Наше парубоцтво. Нараялись ми прохати вас, щоб знов прийняли нас на цю зиму у вашу господу.
Морозиха. Чесному парубоцтву моя хата навстіж. А якщо ти, Омельку, знов за березу, то за твоїм розумом і моя голова не болітиме.
Омелько. Спасибі вам, тітко! Тепер же, хлопці, звеселіть тітчину господу гарною піснею…
Парубки тим часом чоломкаються з дівчатами; дівчата соромляться, штовхають одна одну. Інша ховається від парубка за дівчат.»
Марко Кропивницький. Твори. Харків,видавництво «Прапор», 2005, 365с., 82.
Детально змалював український побут, обряди та розваги українців Григорій Квітка-Основ’яненко в творах «Сватання на Гончарівці», «Пан Халявський», «Маруся».
«Троїста, музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали, а замiсть баса сам скрипник скрiзь зуби гуде та прицмокує. От i розколихались нашi дiвчата: вийшла пара, а там друга, пiшли у дрiбушки. Нiжками тупотять, пiдкiвками бряжчать, побравшись за рученьки, виворочуються, то вп'ять розiйдуться та, як утiнки, плавно пливуть, тiльки головками поводжують, то вп'ять у дрiбушки... Вже й потомились, вже i хусточками утираються, вже б їм i годi, вже i другим хочеться потанцювать... так що ж бо? — музика гра та й гра!»
Чудові пересмішники. Сатиричні твори класиків української літератури. Київ,видавництво «Грамота», 2002, 541с., 301.
Розвиток життєвих компетентностей у процесі вивчення української мови та літератури
Вступ
Інтеграційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві вимагають нової школи, метою якої є створення «умов для розвитку і самореалізації кожної особистості», формування покоління, «здатного навчатися упродовж життя» («Національна доктрина розвитку освіти»). Такий підхід є вимогою часу. Головними проблемами, на які сьогодні орієнтує дидактика, мають бути не просто питання «що вчити?», а «для чого вчити?» і «як учити?» Тому пріоритетами державної політики розвитку освіти є особистісна орієнтація, формування національних загальнолюдських цінностей, створення умов для формування життєвих компетентностей школярів.
Сьогодні особлива увага повинна приділятися практичній і творчій складовим навчальної діяльності. У вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів актуалізується роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності. Зрозуміло, що процес отримання інформації не є проблемою, для учня складнішим є оперування нею. Актуальність даного питання і зумовила вибір теми «Розвиток життєвих компетентностей у процесі вивчення української мови та літератури».
Науково-теоретична база
З погляду на критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти компетентність визначається як «загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню», й поділяється на такі основні групи; соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти, продуктивної творчої діяльності.
Питання формування компетентностей висвітлено в Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), концепціях мовної та літературної освіти, Державних стандартах базової та повної загальної середньої освіти, нових програмах. Так, у програмі з української мови зазначається, що одним із головних завдань є «вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях». Програмою з літератури визначено такі ключові компетентності: соціальні, мотиваційні, функціональні.
Орієнтація на компетентнісний підхід у визначенні цілей освіти є головною у роботах вітчизняних дослідників Л. І. Ломако, В. Раєвського, Г. Токмань, російських — І. Дахіна, М. Скаткіна, А. Хуторського. Питання підготовки вчителя до роботи в умовах компетентнісного підходу вивчають науковці А. Ситченко, В. Шуляр. У роботі керуюся науково-теоретичним досвідом з даної проблеми І. Г. Єрмакова, Д. О. Пузікова, Ґ. М. Несен, І. В. Родигіної, Л. В. Сохань (компетентнісний підхід до навчання), О. І. Пометун, Л. І. Пироженко (інтерактивні технології), А. С. Бєлкіна (технологія «Створення ситуації успіху»), В. В. Андрієвської, Г. О. Балла (діалогічний підхід в освіті), О. М. Пєхоти, Т. В. Гришиної (освітні технології), Ю. В. Васькова, В. Д. Шарко (педагогічні теорії, технології, досвід), В. І. Бондаря (педагогічна технологія) тощо.
Технологічне підґрунтя
Для формування життєвих компетентностей учнів практикую традиційні та інноваційні технології організації навчальної діяльності.
Перевагу надаю особистісно зорієнтованому навчанню, основні принципи якого висвітлені у дидактичних працях І. С. Якиманської, методичних посібниках Г. П. Гузика, А. Фасолі. Ця технологія сприяє індивідуалізації навчання, здійсненню диференційованого підходу, крім того, самовираженню, самореалізації особистості допомагає проблемне навчання.
Серед інноваційних застосовую інтерактивні технології, які пропагуються О. М. Пєхотою, Л. В. Пироженко, О. І. Пометун. Керуючись методичними порадами Л. Скуратівського, Г. Шелехової, використовую інформаційно-комунікаційні технології та проектне навчання. Застосовую складові технології креативного розвитку, основи якої обґрунтовані
А. І. Сологубом.
Сутність досвіду
Під час реалізації ідеї особливу увагу як на уроках літератури, так і на уроках мови приділяю розвитку ключових компетентностей: соціальної, мотиваційної, функціональної (додаток 1). Основні елементи педагогічної діяльності, як правило, реалізую на таких етапах: прогнозування, змістовно-пошуковому, етапі моніторингу (додаток 2).
Застосовувані технології допомагають утвердженню «суб'єкт — суб'єктних» стосунків, коли учень є суб'єктом пізнання. Для цього необхідно, щоб кожен усвідомив місце і значущість основних етапів навчальної діяльності, як-от: мотивація — цілеутворення — планування — організація навчальної діяльності — реалізація завдань — рефлексія — контроль та оцінювання.
Важливою умовою навчання і першим кроком до формування компетентності учня є внутрішня мотивація (самомотивація). Для цього слід дотримуватися таких вимог:
• менше використовувати ситуацію змагання;
• намагатися не нав'язувати навчальну мету «зверху»;
• намагатися уникати встановлення часових обмежень;
• стежити, щоб завдання відповідали віковим особливостям дитини;
• надавати дитині право вибору навального завдання.
Для успішного осмислення художнього твору традиційної мотивації недостатньо. Слід прагнути, щоб у школярів формувалася віра у власні можливості. На допомогу приходять елементи сугестивної технології: застосування нетрадиційного дидактичного принципу — читання власних поезій. Такий прийом було, наприклад, використано під час вивчення теми «Інтимна лірика І. Франка» (10 клас), «Лірична героїня О. Теліги — хто вона?» (11 клас).
Під час наступного етапу — етапу цілеутворення — вважаю за необхідне, щоб учні брали у ньому участь. Намагаюся, щоб, крім певного обсягу знань, які учні повинні засвоїти, вони могли визначити й низку умінь, якими оперуватимуть. Ефективним є спільне з учнями планування роботи на уроці. (додаток 3)
У процесі організації навчальної діяльності прагну дотримуватися гнучкості під час вибору прийомів, нестандартності, створюю ситуації, які «оживлюють» уроки. Ефективним на цьому етапі є проблемне навчання. Для полеміки вибираю те, що може викликати труднощі в розумінні авторської позиції, схвилювати. Ось низка проблемних питань, над якими була організована робота: «Григорій Многогрішний — український супермен чи приклад для наслідування?», «Палагна — кат чи жертва?», «Чи зуміли вирватися брати Половці із «подвійного кола»?», «Любов Пузиря до землі — це благо чи зло?» Формуванню у школярів соціальних компетентностей сприяють і такі питання: «Чи живуть Пузирі у наш час?», «Як би ви доповнили сьогодні статтю У. Самчука «Нарід чи чернь?», «Тарас Бульба, Іван Гонта, Корній Перепутька — дітовбивці. Кого з них ми абсолютно схвалюємо?» Створюю проблемні ситуації і на уроках мови: видозмінюю мовний матеріал, разом з учнями аналізуємо, конструюємо тощо.
Не втрачає актуальності й проблема грамотності учнів. Під час роботи з орфографічним матеріалом, зокрема у профільних класах, крім звичайних уроків, практикую проведення уроків-практикумів, семінарів, консультацій, заліків.
Ефективною є робота пошукового характеру із спостереження за мовою ЗМІ: Виписуючи помилки зі сторінок газет, чуючи мовленнєві огріхи з екранів телевізорів, юні філологи доходять однозначного висновку: щоб повідомити про щось, спонукати до дії (комунікативна компетентність), потрібно власні думки виражати чітко. Неграмотне мовлення, письмо не сприяє спілкуванню, а, навпаки, викликає антипатію до співрозмовника. .
Ефективним для виявлення та розвитку творчих здібностей учнів середнього шкільного віку є проведення уроків-подорожей, рольових ігор, уроків-фестивалів, уроків-вистав, уроків-вікторин. Для дітей старшого шкільного віку більш цікавими є нестандартні уроки, які сприяють формуванню духовного світу, загальнолюдських цінностей, що є складовими соціальної компетентності: інтегрований («Пісенна творчість українських поетів»), урок-пошук («Пошуки сенсу життя героями драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня», «Пошуки щастя героями повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», урок-відкриття, урок-дослідження («Що є добром для героїв роману «Марія»У. Самчука?»). Логічним продовженням цієї роботи є організація позакласної діяльності учнів (проведення літературних вечорів, фестивалів тощо), залучення дітей до участі у конкурсах творчих робіт.
У процесі навчально-виховної діяльності використовую інтерактивні методи та прийоми. Вони є універсальними для розвитку життєвих компетентностей, формують уміння колегіально вирішувати завдання, сприяють активізації особистісних якостей школяра. Перевагу надаю роботі в групах, парах, яка реалізується через прийоми рольової гри, «Вільного мікрофона», «Сенкану», уявної прогулянки тощо.
Ефективним для формування життєвої компетентності є метод проектів, який передбачає вирішення певної проблеми та орієнтується на самостійну дослідницьку діяльність учнів — індивідуальну, парну, групову. Практикую підготовку міні-проектів, зокрема на уроках, де вивчаються значні за обсягом оглядові теми: «Становлення давньої української літератури», «Література 40-60-х років XIX ст.» Типи проектів найрізноманітніші: дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні, практично-організаційні тощо. Обов'язковою умовою завершення роботи над проектом є створення презентації, зокрема комп'ютерної (у програмі Power Point); ефективним також є складання опорних схем, таблиць.
Використання комп'ютера спрямовую на вирішення таких проблем:
1) візуалізація навчальної інформації за допомогою наочного представлення;
2) індивідуалізація й диференціація процесу навчання;
3) комп'ютер виконує роль тренажера, контролера тощо.
Можливості комп'ютера на різних етапах уроку різноманітні, оскільки його застосування:
1) сприяє виявленню прогалин у знаннях, допомагає пригадати вивчене за незначний проміжок часу (на етапі актуалізації опорних знань);
2) сприяє унаочненню лекції вчителя, опрацюванню матеріалу підручника тощо (етап формування, засвоєння нових знань);
3) забезпечує створення можливостей для організації самостійної роботи учнів, формування диференційованого підходу (етап застосування знань);
4) допомагає під час організації тестування, завдяки чому створюються можливості для динамічної самоперевірки, взаємоперевірки тощо (контроль рівня навчальних досягнень).
Завдяки використанню інформаційно-комунікаційних технологій відбуваються зміни у навчальному процесі, в центрі якого перебуває особистість учня, головною метою стає розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнавальної активності школярів, що дає змогу сформувати здатність до самореалізації, самостійності мислення, уміння працювати над розв'язанням важливих життєвих проблем. Змінюється в цьому процесі і роль вчителя: він виконує фасилітативні функції (за В. І. Шуляром): стає координатором, партнером, співавтором, консультантом.
Такі види діяльності, як конструювання ситуативних діалогів, проведення уроків-практикумів, інсценізація літературних творів, моделювання життєвих ситуацій тощо, дають позитивні результати для створення ситуації успіху.
Ситуативні діалоги формують власну думку, впливають на поведінку учня, вчать ставити проблемні запитання та знаходити відповіді, аргументувати власні погляди.
Допомагає учням адаптуватися в життєвому мовленнєвому середовищі проведення уроків-практикумів (екскурсії містом, до супермаркету, нотаріальної контори, загсу тощо) і складання тезаурусів до певної теми. Значна увага приділяється культурі спілкування за певних обставин, етикету ділового мовлення.
Інсценізація як засіб втілення в образ і можливість передати особистий погляд на того чи іншого героя — один із основних напрямів моєї роботи.
Як засіб розвитку рефлексії, практикую написання есе, створення асоціативних рядів, формулювання запитань, що змушують дитину задуматися над тим, чи відповідають її уявлення загальнолюдським: «Чого навчає цей твір (образ)?», «Як би ви вчинили на місці літературного героя?», «Чи траплялися подібні випадки з вами?», «Що наближає літературного героя до нашого часу?» "Гак формуються комунікативна та мотиваційна компетентності.
При оцінюванні вважаю за необхідне створити ситуацію успіху, заохотити школярів до подальшої праці. Оволодіння навичками оцінювання, взаємо- та самооцінювання прозорість оцінки приводять до зниження конфліктності, спонукають до формування позитивних Я-концепцій, вироблення критичного ставлення до власної роботи, адекватного сприйняття відгуків (комунікативна компетентність).
Висновки
Критеріями результативності є підвищення пізнавального інтересу школярів до предмета, підвищення якості знань учнів, розвиток комунікативних навичок, розвиток емоційної й естетичної чутливості школярів, креативність мислення, комфортність навчання (додаток 4). Щоденна робота з формування життєвих компетентностей спрямована на реалізацію такої моделі випускника школи:
Випускник — це гармонійно розвинена особистість:
• має високий рівень загальнолюдської культури;
• може приймати рішення й нести відповідальність за нього, упевнений у собі;
• уміє жити в суспільстві, співпрацювати в колективі;
• здатний розв'язувати життєві проблеми;
• усвідомлює необхідність учитися впродовж всього життя.
Готуючись до кожного уроку, прагну зробити процес навчання багатоаспектним: виробити в учнів уміння грамотно писати і висловлюватись, емоційно розповідати, доречно підбирати слово у певній ситуації, передати своє ставлення до зображуваного тощо. За таких умов реалізується кінцева мета вивчення мови і літератури у шкільному курсі освіти, а крім того, школярі пізнають життя в усій його розмаїтості, вчаться не розгублюватися у складних ситуаціях.
Вважаю, що вчитель не повинен зупинятися ні у своєму навчанні, ні у своїй творчості, ні в оволодінні новими методами і прийомами. Якщо педагог припинив своє творче зростання, значить, він перестав жити. Саме про це писав і Б. Степанишин: «Творчість учителя-словесника треба розуміти не як суцільні методичні новації, а як постійне прагнення уникнути трафарету, одноманітності, що вбиває дитячий інтерес. Невпинний пошук і тремтливе очікування інтелектуального задоволення учнів від зустрічі зі світом образів красного письменства — ось результат творчості мовника».
Використання краєзнавчих
матеріалів на уроках
української мови та літератури
шляхом застосування
технології критичного мислення
Вступ
Школа, за висловом В.О.Сухомлинського, «колиска народу» і її покликання – виколисати з дітей народ, носіїв і продовжувачів його духовності. Для того, щоб ланцюг духовності не переривався, кожне наступне покоління має виховуватись у народному дусі, на ідеях і засадах народознавства, краєзнавства. Без повернення до народних духовних джерел не зможемо виховати справжню людину – громадянина України. Ознайомлення з історією рідного краю – це важливий фактор відродження нації, формування в дітей національної свідомості. Виховання патріота свого народу необхідно здійснювати не лише на уроках історії, народознавства, українознавства, а в першу чергу на уроках української мови та літератури. Бо через мову відбувається духовне єднання нації. Адже у слові закарбувалися душа, звичаї, традиції, радощі і болі народу. Використання краєзнавчого матеріалу сприяє вихованню національної самосвідомості, зацікавленню учнів історією, культурою рідного краю, його фольклорними традиціями, формує духовний світ особистості, виховує загальнолюдські й національні цінності, сприяє розвитку особистісної мобільності учнів.
Однією з освітніх технологій, що допомагає школяреві не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей, є технологія формування та розвитку критичного мислення. За своєю сутністю технологія формування критичного мислення має інноваційний характер: вимагає від учнів застосовувати нові знання, спираючись на засвоєний раніше матеріал; виробляє вміння діяти і приймати рішення самостійно чи в складі команди та розв’язувати конфлікти; шукати, компонувати і застосовувати нову інформацію з різноманітних джерел, використовуючи сучасні технології для виконання конкретних завдань; розвиває критичне мислення і прагнення до творчості та саморозвитку; формує бажання і здатність самостійно вчитися.
Ця технологія дозволяє одночасно і більш ефективно формувати в учнів низку ключових компетентностей, зокрема, уміння вчитись, тобто вміння самостійно здобувати знання у будь-якому вимірі «простору навчання досягнення потрібного результату, набувають навичок самоконтролю. Співпраця учнів між собою та з учителем сприяє формуванню життєвих компетентностей.
Тому у своїй педагогічній діяльності я впроваджую стратегії критичного мислення, зокрема, при використанні краєзнавчих матеріалів на уроках української мови та літератури. Це сприяє розширенню світогляду учнів, удосконаленню патріотичного і естетичного виховання,
формуванню художніх смаків, самостійних суджень та активізує дослідницько-пошукову роботу учнів.
Тема досвіду: Використання краєзнавчих матеріалів на уроках української мови та літератури шляхом застосування технології критичного мислення.
Мета: узагальнення власного досвіду роботи з метою з'ясування особливостей використання краєзнавчих матеріалів на уроках української мови та літератури шляхом застосування технології критичного мислення, визначення можливостей і переваг такого навчання.
Об’єкт: процес формування критичного мислення учнів на уроках української мови та літератури при використанні краєзнавчих матеріалів.
Предмет: розвиток творчого потенціалу учнів, формування їх національної свідомості на основі використання стратегій критичного мислення.
Завдання:
1.Розкрити сутність понять «критичне мислення», «краєзнавчий матеріал».
2. Охарактеризувати технологію критичного мислення та її роль у формуванні національної свідомості учнів.
3. Визначити сутність та методику використання краєзнавчих матеріалів
з метою впливу на розвиток особистісної мобільності учнів.
4. Розкрити сутність власного педагогічного досвіду.
5.Представити практичні наробки, які ілюструють мій досвід.
Ідея досвіду: Використання краєзнавчих матеріалів на уроках української мови та літератури шляхом застосування технології критичного мислення забезпечує розвиток і саморозвиток особистості, сприяє формуванню національної свідомості, виробленню стійких умінь та навичок, вихованню патріотичних почуттів.
Основна частина
Розділ І. Теоретико-методологічні засади технології розвитку критичного мислення та шкільного краєзнавства
1.1.Сутність критичного мислення
Поняття «критичне мислення» визначають різними способами. З одного боку, у побутовій мові «критичне» асоціюється з негативним ставленням до чогось. Таким чином, для багатьох критичне мислення передбачає суперечку, дискусію, конфлікт. З іншого боку, в поняття «критичне мислення» вміщують «аналітичне мислення», «логічне мислення», «творче мислення» і так далі.
Хоча термін «критичне мислення» давно відомий з робіт психологів
Ж. Піаже, Дж. Брунера, Л. Виготського, у професійній мові педагогів-практиків це поняття стало вживатися порівняно недавно. Сьогодні в наукових джерелах можна знайти різноманітні визначення цього поняття. В основу багатьох визначень критичного мислення покладено принцип розумного, зваженого підходу до ухвалення складних рішень про вчинки або цінності.
Д. Браус і Д. Вуд визначають критичне мислення як розумне рефлексивне мислення, сфокусоване на вирішенні того, у що вірити і що робити. Критичне мислення, на їхню думку, це пошук здорового глузду – як міркувати об'єктивно і діяти логічно з урахуванням як своєї точки зору, так і інших думок, уміння відмовитися від власних упереджень.
Р. Джонсон визначає критичне мислення як «особливий вид розумової діяльності, що дозволяє людині винести здорове судження щодо запропонованої йому точки зору або моделі поведінки».
Критичне мислення – це здатність ставити нові запитання, добирати різноманітні арґументи, приймати незалежні та продумані рішення.
Люди з критичним мисленням ставлять собі такі запитання:
- У чому полягає проблема?
- До яких висновків дійшов автор щодо цієї проблеми?
- У чому полягають причини, що привели його до такого висновку?
Джон Чаффа виділяє ознаки, за допомогою яких можна визначити себе як людину, яка критично мислить:
· відкритість до інших думок, тобто здатність уважно прислухатися до інших поглядів, оцінювати різні шляхи вирішення проблеми;
· компетентність – прагнення обґрунтовувати свою думку за допомогою реальних фактів і знання справи;
· інтелектуальна активність – виявлення інтелектуальної ініціативи у конфронтаційних ситуаціях, небайдуже сприйняття подій;
· допитливість – вміння проникнути у сутність джерел інформації;
· незалежність мислення – відсутність побоювання непогодження з групою, нездатність до некритичного слідування думкам інших;
· вміння дискутувати – уважне ставлення до протилежних думок, вміння висувати ідеї, які об’єднують;
· проникливість – здатність до проникнення у сутність питання, явища, інформації, не розпорошуватися на дрібні деталі;
· самокритичність – розуміння особливостей свого мислення, своїх «окулярів».
Людина, яка критично мислить, вміє: визначати проблему; перевіряти використану інформацію; проаналізувати твердження, що лежить в основі інформації; враховувати альтернативні точки зору; визначати наявність підтексту в інформації; синтезувати здобуті знання; зробити висновки; прийняти оптимальне рішення.
На думку відомого фахівця з цієї проблеми М. Ліпмана, критичне мислення є «вміле відповідальне мислення, що дозволяє людині формувати надійні вірогідні судження», оскільки воно:
а) засновується на певних категоріях;
б) є таким, що самокоректується;
в) випливає з конкретного контексту.
Критичне мислення зовсім не означає негативності суджень або необґрунтованості критики. Це зважений і вдумливий розгляд різних, а часом і протилежних підходів і розумінь проблеми з метою прийняття обґрунтованих рішень і формування оцінок.
Критичне мислення учня – це один із видів інтелектуальної діяльності, який характеризується високим рівнем сприйняття, розуміння, об'єктивності підходу до навколишнього інформаційного поля. Це комплекс навичок і вмінь, використання яких сприяє демократизації навчального середовища, а також забезпечує ситуацію успіху для кожного учня, що, в свою чергу, сприяє усвідомленому, критичному та оцінному сприйняттю інформації, креативності.
1.2. Проблема розвитку критичного мислення учнів у науковій площині
Технологія розвитку критичного мислення вже більше півстоліття активно впроваджується в багатьох країнах світу, зокрема – у Канаді, США (М. Ліпман, А. Кроуфорд, В. Саул, С. Метьюз та інші), з метою розвитку свідомого самостійного мислення учнів у процесі навчання, формування демократичного менталітету як учнів, так і вчителів, демократизації освіти і суспільства. Останнім часом проблема розвитку критичного мислення як моделі для навчання і виховання громадян суспільства майбутнього перебуває в центрі уваги як зарубіжних, так і вітчизняних педагогів. Учений Метью Ліпман, фундатор Інституту критичного мислення США, підкреслює відповідність потреби розвитку критичного мислення завданню вдосконалення початкової, середньої та вищої освіти. Залучення учнів до процесу активного навчання, коли вони не просто запам'ятовують навчальний матеріал, а й запитують, досліджують, творять, вирішують, інтерпретують та дебатують за його змістом, вважається «найкращою практикою».
Інтерес до технології критичного мислення як освітньої інновації виник в Україні наприкінці XX століття. Український учений, відомий дослідник проблеми критичного мислення О. В. Тягло акцентує увагу на важливості і значущості розвитку критичного мислення особистості в умовах інформаційного суспільства. Актуальність розвитку критичного мислення особистості зумовлена інтенсивними соціальними змінами, за яких виникає необхідність у її пристосуванні до нових політичних, економічних та інших умов, у вирішенні нею проблем, значна частина яких є непередбачуваною. Становлення інформаційної цивілізації, демократичний поступ країни визначають важливість критичного мислення для вітчизняної освітньої системи. Адже критичне мислення є не тільки наслідком демократії, а й важливим чинником її формування. Достатньо широко розглядає підходи до визначення сутності зазначеної проблеми український дослідник С. Терно, визначаючи критичне мислення як наукове мислення, сутність якого полягає у прийнятті ретельно обміркованих і зважених рішень щодо довіри до будь-якого твердження: маємо ми його сприйняти чи відкинути або відкласти, а також ступінь упевненості, з яким ми це робимо. Він вважає, що основними рисами критичного мислення є такі вміння: робити логічні умовиводи; приймати обґрунтовані рішення; давати оцінку позитивних і негативних рис як отриманої інформації, так і самого розумового процесу; бути спрямованим на результат. Відомі педагоги К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський вважали, що справжнім є лише те навчання, яке має спрямованість на розвиток дитини, її мислення в активній діяльності у процесі пізнання. Виняткову роль відіграє уміння вчителя скерувати хід думки учнів так, щоб вони активно, зосереджено прагнули побачити невидиме, зрозуміти приховане. Майстерність викладання полягає не в тому, щоб навчання, оволодіння знаннями було для учнів легким, без труднощів. Навпаки, розумові сили розвиваються, коли учень зустрічає труднощі і самостійно долає їх.
Вітчизняний учений-методист Б. І. Степанишин попереджував, що здатність учня засвоювати нове значною мірою залежить від рівня розвитку його мислення, оскільки відсутність умінь зіставляти, порівнювати, систематизувати, узагальнювати гальмує засвоєння знань.
Навчальний процес на засадах критичного мислення повинен бути побудований так, щоб учні:
- висловлювали власні судження, виділяли головне та робили порівняння, оперуючи доводами та конкретними фактами;
- виконували певне дослідження, вивчаючи окрему навчальну тему;
- відокремлювали правдиву інформацію від неправдивої, факти від суджень, звертаючи увагу на аргументованість останніх;
- самостійно ставили питання, формували проблему й альтернативні шляхи її творчого рішення.
1.3. Історичні та методологічні засади літературного краєзнавства
Реформування системи освіти, що здійснюється нині в нашій державі,
ставить своєю метою формування свідомого громадянина, патріота,
професіонала з такими особистісними якостями і рисами характеру як
турбота про благо народу, сприяння утвердженню Української держави,
готовність відстоювати її незалежність.
Особлива роль у формуванні цих громадянських якостей у молоді, в
тому числі й учнівської, відводиться вихованню історією та літературою, зокрема засобами літературного краєзнавства, яке виконує важливі науково-пізнавальні та виховні функції. З огляду на це особливої актуальності набуває уміле використання вчителями шкіл, викладачами інших навчальних закладів в своїй роботі краєзнавчого матеріалу, застосування різноманітних форм і методів організації навчально-виховного процесу. Пріоритетна роль при цьому має належати таким активним, ґрунтованим на демократичних засадах методам, які б спрямовували учнів на самостійний пошук істини, сприяли формуванню у них критичного мислення, ініціативи і творчості.
Основи майбутньої теорії літературного краєзнавства є дуже давніми; їх започаткування варто розглядати з часів античності. Так, художніми творами, в яких яскраво розкрито історію та життя країни, можна вважати поеми Гомера "Іліада" та "Одіссея": вони побудовані на міфі про Троянську війну, але сам міф має історичну основу.
Важливими в аспекті аналізу досліджуваної проблеми є положення праць філософів. Аристотель, наприклад, вважав, що людина за своєю природою – істота державна; природа держави стоїть перед природою індивіда та сім'ї, оскільки необхідно, щоб ціле передувало своїй частині. Тотожні думки мав і філософ Ф. Гегель, який стверджував, що "кожна людина – син свого часу і народу" , тому логічно робимо висновок – письменник як представник певної історичної епохи і суспільства своєю творчістю безпосередньо пов'язаний з ними, а тому повноцінне сприйняття його творів уможливлюється за умови розуміння сутності та особливостей відповідного історичного періоду, тогочасних суспільних відносин, стосунків митця, географії відтвореного краю тощо. На думку іншого філософа – І. Фіхте – людина у своєму розвитку повинна оволодіти національною культурою і на цій основі загальнолюдською, що передбачає об’єктивну закономірність вивчення літератури та в цілому культури своєї нації – ментальності, звичаїв, традицій, побуту тощо – і безперечно, впливає на формування світобачення, світосприйняття, творчий доробок кожного письменника.
Ідеї народної культури, української ментальності розкрив у своїх працях видатний філософ-просвітитель, гуманіст, письменник і педагог Г. Сковорода (ХVІІІ ст.). Його байки як повчальний засіб сюжетами та системою образів максимально наближені до життя та пов’язані з народною педагогікою .
Ідеї М. Драгоманова, К. Ушинського про народність навчання у подальшому розвинула у своїх працях С. Русова, яка вважала, що саме такий спосіб виховання формує національний характер, національну психіку особистості . Педагог наголошувала, що в основі навчально-виховного процесу повинні бути історичні національні традиції; лише тоді учень зможе по-справжньому поважати культурні здобутки інших народів, якщо він глибоко усвідомить і сприйме духовну скарбницю власного .
Є. Пасічником уперше узагальнено досвід науковців та вчителів-практиків з даної проблеми, науково обґрунтовано методику використання краєзнавчих матеріалів у позакласній роботі у процесі вивчення української літератури, а також систематизовано ефективні форми проведення позакласної літературно-краєзнавчої роботи.
Великого значення надавав питанню виховання любові до Батьківщини, формуванню патріотичних почуттів учнів відомий педагог-новатор В.Сухомлинський. «Подбайте, – рекомендував педагог, – щоб тисячі найтонших ниток пов'язували особистість з Вітчизною – це перша порада батькові, матері і педагогу. Ми піклуємося про те, щоб у свідомості, в емоційній пам'яті дітей назавжди зберігалися найменші деталі рідної природи, ті незабутні куточки, з яких поступово складається світ, дорогий для людини» . «Від багатства стосунків з навколишнім світом, – стверджував В. Сухомлинський, – залежить розвиток природжених задатків… особистості, розвитку її здібностей, талантів» .
Оскільки шкільне краєзнавство у своїй основі пов’язане з певною місцевістю, то не менш важливим вихідним поняттям для його теорії є поняття «край». Сучасний український науковець В. Обозний вважає, що під терміном «край» необхідно розуміти територію, назва якої зафіксовувалася документально і зберігалася у народній пам’яті, що свідчить про стійкість історичної самосвідомості населення. Дослідники історичного краєзнавства В. Горбик та П. Скрипник розглядають поняття «край», як певну територію, що підлягає комплексному вивченню.
Визначення територіальних меж краю, на їхню думку, пов’язується із такими аспектами: 1) фізико-географічним; 2) економічним; 3) політичним; 4) етнічним.
У шкільному краєзнавстві поняття «край» пов’язується, у першу чергу, із визначенням певного простору, у межах якого відбувається життєдіяльність школярів. Здебільшого він співпадає із адміністративним поділом держави і, як зазначається в «Українському педагогічному словнику», охоплює територію області, району, міста, села.
Сутність поняття «краєзнавчий матеріал» визначається як сукупність відомостей про природу, історію, економіку та культуру рідного краю, адаптованих до опрацювання їх на уроці учнями під керівництвом вчителя.
Розділ ІІ. Основні методи і прийоми використання краєзнавчого матеріалу на уроках української мови та літератури
2.1. Літературне краєзнавство на уроках літератури.
Широкі можливості для використання краєзнавчих матеріалів мають уроки української мови і літератури. Любов до Батьківщини починається з любові до рідного краю, а краєзнавство сприяє національному вихованню учнів, формує в них почуття патріотизму, вчить шанувати історію та самих себе.
Великий виховний потенціал має літературне краєзнавство, знання життя і діяльності письменників - земляків, використання громадянських і патріотичних ідей в їхній творчості.
Мета уроків літературного краєзнавства – осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців свого краю, космосу духу земляків, реалій дійсності, сприйняття й поціновування їхнього художнього набутку, плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян.
На основі вивчення джерел виокремлюю завдання уроків літератури рідного краю:
- поглиблювати відомості про життя і творчість митців Миколаївщини, розвивати інтерес до їхнього творчого доробку та спадщини;
- формувати в дітей історичну пам’ять, плекати природне почуття національної гордості;
- прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, їхнього внеску в національно-визвольну боротьбу, спонукати наслідувати їх у своєму житті; плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо;
- виробляти вміння бачити й цінувати красу й самобутність рідної землі;
- викликати в учнів щире прагнення захищати світлі набутки матеріального й
духовного життя нації, оберігати й примножувати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю, тощо.
Вважаю, що літературне краєзнавство – це важливе знаряддя патріотичного, морально-етичного виховання, дійовий засіб поглиблення знань з літератури і розвитку пізнавальних інтересів школярів. Воно сприяє вихованню національної самосвідомості, зацікавленню учнів історією, культурою рідного краю, його фольклорними традиціями та ін.
Джерела літературного краєзнавства - важливий засіб естетичного виховання школярів. Дотримуючись принципів системності та послідовності у використанні творчого доробку письменників-земляків, прищеплюю учням ціннісне ставлення до культури, мистецтва, до людей та їхньої праці. Адже саме це передбачено державною програмою з української літератури для 5-9 класів ЗНЗ: «Виховання шанобливого ставлення до митців свого краю як до особливо обдарованих людей, співців рідної землі» .
Упродовж століть щедрою і багатою на таланти була і є Миколаївщина, вона дала українській культурі славні імена. Це Микола Аркас, Спиридон Черкасенко, Микола Вінграновський, Дмитро Кремінь, Валерій Бойченко,Олександр Сизоненко, Павло Глазовий, Дніпрова Чайка, Світлана Іщенко, Анатолій Качан, Борис Мозолевський, Людмила Чижова та ще багато інших митців - творців кращих надбань національної та світової культур. Їхня творча спадщина - це духовний скарб Миколаївщини. Своєю творчістю вони збагачують наші серця гідністю, честю, життєвою мудрістю, красою та любов'ю до рідного краю.
Літературна майстерня Первомайського району нараховує більше десятка відомих імен - це поети: Микола Вінграновський, Лариса Лисогурська, Олекса Різниченко, Вікторія Чорноброва, Галина Педченко,Наталія Терещенко та інші.
При вивченні „Літератури рідного краю” намагаюся добирати художні тексти за принципами:
- високих естетичних критеріїв;
- жанрово - тематичної розмаїтості;
- врахування вікової психології;
- осучаснення змістового матеріалу.
Підбираю твори, які мають давати естетичне задоволення і моральні настанови (оптимізм, життєствердність, ідею подолання труднощів, волю до перемоги, досягнення мети тощо).
Ознайомлюючи школярів з творами літераторів – земляків, не вимагаю прийняття єдиної думки, не диктую своє прочитання тексту, а лише спонукаю до певних оціночних висновків. Дитина вчиться самостійно мислити, оцінювати, порівнювати, проводити аналогії з сучасним життям, власним досвідом тощо. Враховую, що літературний текст як явище мистецтва — живий організм, а тому своїм впливом на людину завжди непередбачуваний. Саме тому при вивченні теми „Література рідного краю”, часто організовую уроки різних типів: урок - зустріч, урок-концерт, урок – усний журнал, урок – прес – конференція, урок–екскурсія тощо.
В 5-8 класах проводжу бесіди, розповіді, організовую екскурсії (частіше -заочні), зустрічі із письменниками, їх інтерв’ювання, виразне читання, інсценізацію, театралізацію, рольові ігри, конкурси, підготовку повідомлень. Дітям подобаються такі форми роботи : переказ, словесне малювання, «вживання» в образ, «повільне читання», постановка запитань , передбачення, «незакінчене речення», ілюстрування, сенкан, написання анотацій, відгуків, рецензій, творчих робіт від імені персонажа, переказ (коментар) уривка (епізоду), що найбільше вразив (здивував), підготовка різноманітних альбомів (“Крилаті вислови у творах письменників-земляків”, “Мій улюблений вірш поета-земляка”) та ін. Були проведені зустрічі з місцевими поетами Любов’ю Романюк та Василем Монастирним, під час яких учні брали в них інтерв’ю. Цікаво проходять уроки виразного читання віршів поетів рідного краю Людмили Чижової, Лариси Лисогурської, Олекси Різниченка, Валерія Бойченка та інших. Діти люблять інсценізувати твір Спиридона Черкасенка «Як Тарас ходив до залізних стовпів».
В 9-11 класах(окрім згаданих) цікавими є такі види роботи: лекція, бесіда (їх різновиди), проблемний семінар, диспут, конференція, пошук інформації в Інтернеті, підготовка бібліографічного покажчика електронних джерел, написання реферату та ін. Для учнів 10 класу була проведена лекція «З історії північної Чорноморщини»(про творчість Миколи Аркаса) та проблемний семінар на тему: «Добро чи мовчазність Олександра Сизоненка». Цікаво пройшла конференція, організована одинадцятикласниками, на тему: «Інтимна лірика поетів- земляків».
Твори письменників - земляків представляють широке жанрове й тематичне різноманіття української літератури, передають найхарактерніші враження про пейзажі рідного краю, почуття любові до малої батьківщини.
Наприклад, під час вивчення патріотичних мотивів у поетичній творчості В. Сосюри, М. Рильського, А. Малишка, Л. Костенко й інших поетів української літератури учні паралельно досліджують, як було оспівано красу рідного краю у поезіях поетів – земляків, аналізують віршову мову, стопу та розмір, художні засоби.
Для зразка беру поезії місцевих поетів.
Кодима
Кодима – ріка моя, красуне!
У твоє люстерко дивовижне,
Мов на виданні сільські дівчата,
Задивляються берізки ніжні.
А вода у річці кришталева,
Несказанно чиста і прозора,.
Прикрашають береги пологі,
Мов сторожа вірна – осокори.
Людмила Чижова
День відгорів , смаглява ніч
Схилилася над рештками багаття,
І обриси її прекрасних пліч
Вмить уквітчало зоряне латаття.
Наталя Терещенко
Літературне краєзнавство допомагає наблизити письменника до учнів - читачів, збагачує їх чуттєвий досвід. Цікаві факти з біографії письменника, його автограф, лист від нього, зустріч з ним, «заочна подорож» чи екскурсія до місця, де народився й зріс, опрацювання щоденників — все це допомагає краще зрозуміти його творчість, усвідомити тісний зв'язок літератури із сучасністю.
2.2. Прийоми критичного мислення на уроках літератури рідного краю
Дбаючи про розвиток критичного мислення дітей, пропоную завдання проблемно–пошукового характеру, формую навички аналізу й синтезу, навчаю складати й працювати з опорами, схемами, алгоритмами, переходити від спостережень і досліджень до висновків та узагальнень; ставлю запитання, які спонукають до роздумів про філософію життя, до активного співробітництва учителя з учнем, формують уміння вирішувати проблеми, виховують особистісні якості.
Наприклад, деякі з них :
-Поміркуйте і скажіть, чи може зовнішній портрет людини охарактеризувати її внутрішній світ? ( Життєвий та творчий шлях Павла Глазового).
Ґронування використовую для стимулювання мислення учнів для підведення підсумків вивченого, як спосіб побудови нових зв’язків чи графічного зображення уявлень. Цей прийом допомагає систематизувати знання, дозволяє учням вільно й відкрито висловлювати власні думки, здійснювати зв’язок між окремими поняттями, а отже, сприяє розвитку соціальних, інформаційних, полікультурних, комунікативних компетентностей; спонукає учнів до саморозвитку, самоосвіти, продуктивної діяльності. Наприклад, скласти гроно до характеристики головного персонажа твору М.Вінграновського «Сіроманець».
Прийом «Генератор ідей» застосовую для організації індивідуальної та групової форм роботи учнів на початковій стадії уроку, коли здійснюється актуалізація наявного в них досвіду й знань.
Обмін інформацією проводиться так:
- спочатку кожен учень згадує й записує в зошиті все, що знає з тієї або іншої теми (індивідуальна робота, тривалість 1-2 хв);
- потім відбувається обмін інформацією в парах або групах. Учні діляться один з одним відомими знаннями (групова робота);
- далі кожна група по колу називає якусь одну відомість або факт, при цьому не повторюючи раніше сказаного (складається список ідей);
- всі відомості коротко, у вигляді тез записуються вчителем (без коментарів), навіть якщо вони помилкові;
- всі помилки виправляються далі, під час освоєння інформації.
Цей прийом застосовувала на уроці на тему «Літературна карта Первомайщини».
Ефективним на уроці є структурований огляд – коротка лекція, що дається на початку уроку з метою вступу до теми та пояснення ключових понять чи термінів.
Часто на уроках застосовую стратегію «Асоціативний кущ». Учні колективно створюють опорно-логічні схеми, ланцюжки, узагальнюючі таблиці. Наприклад, на початку уроку з вивчення казок Дніпрової Чайки «Пан Коцький», «Коза – дереза» учні складають «асоціативний кущ» з опорним словом «казка»: вигадка, фантазія, диво, чудо, чарівність та ін.. Після такого початку уроку підводжу школярів до формулювання запитань, пошуку, осмислення матеріалу, відповідей на попередні запитання, визначення нових і намагання відповісти на них.
На другому етапі уроку надаю перевагу таким стратегіям :
• діаграма (кола) Вена;
• «запитання Сократа»;
• почергові запитання;
• обмін проблемами;
• читання з маркуванням тексту;
• «співавтори»;
• твори з опорою на піраміду;
• кубування ;
• дискусії тощо.
Для полегшення сприйняття нового, а також з метою підвищення інтересу учнів до опанування матеріалу на уроках вивчення теорії та історії літератури (за класифікацією М. Кудряшова) пропоную систему позначок «Допомога». На полях тексту учні роблять такі позначки:
V - важлива інформація;
+ - нова інформація;
- - суперечить тому, що я знаю;
? - дивує і викликає інтерес;
! - незрозуміле.
За допомогою цієї системи учні співвідносять уже відоме їм з новим, проникають у суть тексту, зіставляють особисте бачення даної проблеми з позицією авторів тексту.
Так, наприклад, на уроці ознайомлення з особистістю М. Вінграновського учням був запропонований текс, у якому розповідається про життєвий шлях письменника. До тексту додавалися запитання, що націлюють десятикласників на визначення головного, а також ті запитання, що вимагають від них самостійних висновків про риси особистості . Читання з маркуванням тексту допомогло учням зробити самостійні висновки про риси особистості М.С. Вінграновського.
Учні люблять писати твори з опорою на піраміду . Цей твір має обмеження, кожен новий рядок додає лише одне слово. Фактично це обмеження спонукає учнів підбирати найбільш вдалі слова, продумувати зміст того, про що будеш говорити. На цьому невеличкому творі діти досліджують сюжетні елементи, поширюють речення, використовуючи епітети, метафори, порівняння, ускладнюють речення вставними словами, однорідними членами речення або перетворюють прості речення на складні.
На фазі осмислення знань пропоную учням вправу «Співавтори». Група учнів складає тексти певної тематики за планом.
Наприклад:
1.Придумати продовження твору.
2.Які події могли відбутися в майбутньому?
3.Хто з героїв мав більший вплив на події?
4. Якщо його забрати, як зміниться сюжет твору?
Кубування є методом навчання, який полегшує розгляд різних аспектів теми. Цей підхід передбачає використання кубика із написаними на кожному його боці вказівками щодо напрямку мислення та письма. На кожному боці кубика вказівка: опишіть; порівняйте; встановіть асоціації; проаналізуйте; знайдіть застосування; запропонуйте аргументи „ за” або „проти”.
Наприклад, під час опрацювання оповідання «Гусенятко» Миколи Вінграновського вказівки на гранях куба були такі:
• Прочитайте уважно роздуми старої Гуски, на що особливе ви звернули увагу?
• Порівняйте її роздуми з вказівкою Гусака.
• Про що змушують вас думати настанови батька- Гусака??
• Проаналізуйте: на що хотів звернути вашу увагу автор?
• Як піклувався старий Гусак про своє маля??
• Займіть певну позицію щодо твердження: першопричина зла – в поведінці людини, а добра – в поведінці птаха.
Цікавим та ефективним на уроках літератури є прийом «Підказка». Пропоную учням коротку інформацію про тему, свого роду підказку, яка допомагає учням здогадатися, про що піде мова на уроці, викликає у них зацікавленість, бажання вивчати цю тему. Це може бути текст, лист, оголошення, відео- або аудіофрагмент, вірш, фото. Наприклад, на початку уроку на тему «Мудра наука любові(огляд віршів розділу «Цікава абетка» Л.Лисогурської даю учням завдання: прочитати акровірш,відгадати слово.
А– з неї діти починають
Буквар читати з ранніх літ.
Екзамен перший свій складають,
Тож треба знать її як слід.
Коли вже вивчена вона,-
Авжеж прислужиться сповна.
Це дає дітям можливість здогадатися, яка буде тема уроку.
У старших класах часто проводжу дискусії. Використання дискусії на уроках дозволяє ознайомити учнів з різними думками щодо певних питань, навчає їх висловлювати свою точку зору, аргументувати її, формулювати питання та використовувати їх у якості «інструменту пізнання».
Дебати
Беруть участь дві команди з трьох учнів. Команда, що стверджує, захищає тему гри та приводить всі можливі аргументи для того, щоб запевнити суддів у істинності своєї позиції. Команда, що заперечує, намагається доказати, що позиція опонентів з даної проблеми хибна. Разом з аргументами команди надають суддям вислови, статистику, конкретні факти, які підтверджують аргументацію. Таким чином зміст дискусії – це зіткнення думок, позицій з якої-небудь проблеми.
«Експрес-дискусія»
Підготовка до неї здійснюється учнями прямо на уроці. Вона не потребує тривалого проведення, частіше проводиться один-на-один, коли беруть участь два учні. При цьому у якості теми уроку береться одна велика тема, яка потім розбивається на кілька маленьких. Кожен учень захищає протилежну точку зору.
Текстова дискусія
Дана форма дискусії проводиться на основі вивчення уривків з наукових статей, монографій, науково-популярних публікацій. Учасники діляться на дві групи та відстоюють різні точки зору, використовуючи цитати, факти, приклади із підручників.
«Круглий стіл»
З учнями 10 класу був проведений круглий стіл з обговорення матеріалів книги Миколи Ковальчука «Катеринка на Кодимі». У ході такої дискусії відбувався обмін думками між всіма учасниками заходу.
До дискусії усіх учнів спонукає прийом “Коло думок”. Головне завдання, яке стоїть перед кожним із школярів , - висловити власну думку. Запитання для дискусії передбачаю різні, але всі вони мають бути пов’язані з твором, що вивчається.
«Мозкова атака» – це ефективний метод колективного обговорення пошуку рішень, що здійснюється завдяки вільному накопичення ідей певної теми, вираження поглядів усіх учасників обговорення. Наприклад, під час вивчення творчості письменників Миколаївщини ставлю учням запитання: Чого можемо навчитися корисного, опрацьовуючи проблему добра і зла у творах Миколи Вінграновського, Дмитра Кременя,Олександра Сизоненка?
«Вільне письмо» використовую для того, щоб надати учням можливість в письмовій формі висловити думки із вказаної проблеми. Ці відповіді враховую під час планування наступного уроку.
Метод «Прес» застосовую на будь-якому етапі уроку. Учні висловлюють свою думку: «Я вважаю…». Пояснюють причину позиції: «Тому що…». Наводять приклади додаткових арґументів на підтримку своєї позиції: «Наприклад…». Узагальнюють, формулюють висновки: «Отже…», «Таким чином…».
Стратегія «Кола Вена» допомагає учням скласти порівняльну характеристику героїв. У першому колі записуються риси характеру одного героя, у другому – іншого, а в перетині – те, що їх об’єднує. «Кола Вена» використовую для співставлення, порівняння, знаходження спільних і відмінних рис, явищ, ознак у поняттях. Наприклад, в 7 класі при складанні порівняльної характеристики Катрусі і Павлика за твором Павла Ходченка «Перегорнуті сторінки» використовую саме цей прийом.
Щоб уміти критично і правильно мислити, необхідно навчитися ставити продумані запитання. Правильно сформульоване запитання може допомогти зіставити факти й проаналізувати свої думки. Запитання, поставлені з метою допомогти іншим, відомі як «запитання Сократа». Вони вимагають уважно слухати опонента, щоб оцінити його висловлювання та сформулювати логічні запитання.
Ефективним і цікавим є метод «Мікрофон», адже він надає можливість кожному сказати щось оперативно, висловити свою думку чи позицію.
Наприклад:
· На чиєму боці автор твору?
· Чи актуальний твір у наш час?
· Думки якого ви героя поділяєте?
Мої учні із задоволенням виконують стратегію «Слово художникам». На початку уроку школярі розглядають ними створені малюнки, ілюстрації до творів, дають оцінку роботам. У кінці уроку знову зосереджується увага на цих наробках. Доволі часто думки в учнів щодо зображеного змінюються.
Одним із методичних прийомів, які я використовую в роботі, є прогнозоване читання. Воно робить сприймання твору проблемним і надає учням можливість стати співавторами текстів. Часто припущення дітей не співпадає з авторським варіантом, і це викликає естетичний шок, робить урок більш цікавим та інтригуючим. Так, на уроці літератури в 6 класі даю учням завдання спрогнозувати закінчення твору М. Вінграновського «Сіроманець». Діти із задоволенням і цікавістю виконують цю роботу.
Уміння порівнювати – важлива складова критичного мислення. Наводжу приклади завдань, які використовую в своїй роботі:
· Які спільні риси характеру Павлика і Захарка ви помітили? (за твором С. Черкасенка «Маленький горбань»).
· Порівняйте порушення письменником екологічної проблеми у творах В. Бойченка «Скеля Пугач», «Мертва криниця», «Ти смійся, світе.. ».
· Назвіть, з чим у вірші Наталі Терещенко порівнюється Душа жіноча.
· Порівняйте поведінку Павла Похила під час двох зустрічей із Сагайдачним (за твором С. Черкасенка «Пригоди молодого лицаря»
· Дослідіть, чим гумор Павла Глазового відрізняється від гумору Остапа Вишні, Степана Руданського?
На уроках літературного краєзнавства практикую читання з передбаченням – це стимулює не тільки розвиток критичного мислення, а й розвиток творчої уяви. Також багато приділяю уваги розвиткові в учнів здатності самостійно ставити запитання. На уроці літератури в 6класі, характеризуючи образ головного героя в оповіданні Спиридона Черкасенка «Маленький горбань», я будую урок так, щоб учні мали змогу особисто поспілкуватися з автором, дідом, матір’ю, Павликом, використовуючи прийом «Мікрофон». Кожен учень може стати журналістом і поставити запитання герою, яке сформулював сам. Також в практиці використовую прийом взаємоперевірки, під час якої учень висловлює думки про роботу товариша, обґрунтовує її. Цей прийом виховує в дітей уміння застосовувати знання на практиці, вчить самостійно оволодіти новими знаннями, висовувати певні гіпотези і перевіряти їх на практиці..
Відповідно до вікових особливостей та уподобань школярів маю змогу прилучити їх до мистецтва живого слова, адже школярі не лише насолоджуються вишуканою лексикою, образністю рідної мови, а й особисто знайомляться з митцями, пізнають духовний світ людини, яка живе поруч.
Мої учні залюбки беруть участь у тих видах навчальної діяльності, які дають їм матеріал для роздумів, можливість виявляти ініціативу та самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості, творчості та нестандартного підходу до вирішення поставлених перед ними завдань.
У процесі пошуку інформації діти вибирають та критично оцінюють знайдені матеріали. Учні створили «Папки успіху» – систему своїх творчих наробок: малюнки, кросворди, твори, казки, есе, вірші тощо .
Практикую на уроках літератури рідного краю рольові ігри, які дають змогу вжитися в емоційний стан героя, зрозуміти причини його вчинків, а через них — себе, розвивають акторські здібності: «Вживання в емоційний стан героя», «Цікаво дізнатися». Наприклад, на уроці за оповіданням М. Вінграновського «Сіроманець» провела рольову гру “Зустріч, якої не було”. Під час гри діти у ролі героїв твору розкрили проблему добра і зла та відповіли на питання учнів класу. Завершили урок прийомом “Мікрофон”: Які моральні чесноти для мене є найважливішими? Такі ігри створюють умови для спілкування, вчать вести дискусію, аргументувати власну точку зору, розвивають критичне мислення.
Із радістю учні беруть участь в інсценізації творів або уривків з них. Для цього обираю невеликі, але важливі для сприйняття змісту епізоди. Після інсценізації обов'язково проводжу аналіз побаченого: Якими були герої? Як вони себе поводили? Чому? Це сприяє мотивації саморозвитку, збагаченню власного досвіду, зумовлює потребу набуття нових знань.
Для роботи на завершальному етапі використовую такі прийоми:
· незавершені речення;
· дошка запитань та роздумів;
· твір- п'ятихвилинка;
· сенкан;
· опитування в парі;
· «запитаю й відповім»;
· гра-перевтілення .
Написання невеличкого твору «П’ятихвилинне есе» використовую для перевірки знання учнями тексту твору, замість традиційних переказів епізодів або тестових завдань. Варто зазначити, що діти із задоволенням пишуть есе, що дає можливість їм вільно висловлювати своє бачення твору. Учні діляться своїми думками з приводу тих чи інших вчинків героїв.
Ось зразок твору-есе, у якому учень ділиться своїми враженнями, емоціями після прочитання оповідання М. Вінграновського «Первінка»: «Я просто вражений від прочитаного. Людина є такою ж частиною природи, як рослини і тварини, тому коли людина розуміє це і піклується про природу, то природа неодмінно віддячить їй.
В оповіданні «Первінка» зображено, як люди і тварини разом намагаються вижити в жорстокому для них світі, коли наприкінці Великої Вітчизняної війни у зруйнованому голодному селі, де залишилися жінки, старі й діти, було дуже скрутно.
У таких обставинах дванадцятирічний головний герой оповідання – Миколка – стає справжнім головою сім’ї, котрий відчуває свою відповідальність за родину та дбає про молодших братика і сестричку, про хвору матір. Корова Первінка стає для родини ще одним новим членом, який допомагає всім вижити. Корова зображена із надзвичайною теплотою: «Тепер вона була його, їхня, домашня, і з цієї хвилини корівка сподобалася йому на все життя». Мене захоплює поведінка Миколки, його мужність, винахідливість, відповідальність. А як би я вчинив у подібній ситуації?Чи вистачило б сили вистояти у такий скрутний час? Багато над чим заставляє замислитись цей твір…
Школярам подобається створювати «синквейк» (сенкан). Синквейк – це вірш, який синтезує інформацію і факти у стисле висловлювання, яке описує чи віддзеркалює тему. Самостійна робота у стилі «синквейк» допомагає учням під час первинного сприйняття матеріалу, спонукає до проблемної роботи над текстом, розвиває творчі здібності, уяву дитини, вміння нестандартно мислити. Це своєрідна цікавинка філософського змісту, що вимагає ретельного обміркування на основі глибокого розуміння речей. Кожен може відчути себе поетом, виявити власний погляд на прочитане, почуте. На уроках літератури сенкан використовую для характеристики літературного героя на будь-якому етапі уроку.
С. Черкасенко «Маленький горбань»
Горбань.
Людяний, добрий.
Співчуває, прощає, допомагає.
Маленький горбань вміє прощати.
Павлик.
Людмила Чижова «Легенда про безсмертник»
Безсмертник.
Вічний,вільний.
Стелиться,росте.красується.
Окраса степу нашого – безсмертник..
Сухоцвіт.
Метод «Незакінчене речення» дає змогу відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо. Наприклад: «Мені було складно…»; «Я відчуваю, що…»; «Цікаво було дізнатися, що…»
За роки роботи вчителем зрозуміла, що викладання – це щось більше, ніж набір методів, тому глибоко продумую логічну послідовність використання їх на уроках. Деякі з прийомів є всеохопними стратегіями, із яких формую цілий урок, наприклад, «Знаємо – хочемо дізнатись – дізналися», «Ажурна пилка». Інші, як наприклад, «Робота в парах», «Почергові запитання» - комбіную для розробки завершеної моделі уроку. Обираючи методи формування критичного мислення учнів, зокрема, на уроках літератури рідного краю враховую особливості класу (рівень підготовки учнів), особливості змісту уроку, духовний світ письменника.
2.3.Використання краєзнавчих матеріалів на уроках української мови та в позакласній діяльності
На уроках рідної мови також використовую різноманітний матеріал краєзнавчого характеру. Добираю тексти про видатних людей рідного краю, про досягнення культури Миколаївщини та її історичне минуле. Наприклад, для вибіркового переказу наукового стилю у 9 класі пропоную учням текст про значимість декоративно-ужиткового мистецтва на Миколаївщині. Або, для написання диктанту, обираю текст « Культурна спадщина Миколи Аркаса». Використовую у викладанні свого предмета різні твори мистецтва : музику ( для емоційного сприйняття уроку ), живопис ( для написання творчих робіт ), кіномистецтво.
На уроках рідної мови також маю можливість пропагувати кращі твори літераторів Миколаївщини. Краєзнавчий матеріал добираю за темами „Фольклор Миколаївщини”, „Природа рідного краю”, „Україна в ліриці поетів Миколаївщини” тощо.
Матеріал, що пропоную на таких уроках, характеризується як навчальним, так і пізнавальним спрямуванням. Учням подобаються дослідницько-творчі вправи, диктанти з творчим завданням.
Вивчаючи звертання і діалог, підбираю дидактичний матеріал з текстів місцевих авторів. Наприклад:
_Матінко моя люба!
Таке лише в сні насниться:
Сіла у нас на подвір’ї
Білая лебедиця. (Людмила Чижова)
Земляче мій, південний вільний орле,
Чи ти б хотів назватись горобцем? (Наталя Терещенко)
Люба, мила моя Україно,
Вірю в краще твоє майбуття. (Петро Тула)
При вивченні теми „Відокремлені члени речення” на уроках даю окремі завдання творчим групам: „Виписати речення з відокремленими означеннями і записати умовні схеми речень”, „Виписати речення з відокремленими обставинами і пояснити написання розділових знаків.” Учні із задоволенням працюють над текстами. У результаті роботи виписаними є такі речення:
Повернулися лелеки до гнізда здалека,
Серце, віддане любові, принесли здаля... (Наталя Терещенко)
Не сумуйте, рідна мамо,
Що пора осіння рано
Повела крилом по скронях,
Залишивши там сліди... (Любов Романюк)
Учні знайомляться з творчим доробком поетів – земляків при вивченні теми „Складне речення”. Пропоную виписати з текстів даних поезій речення, пояснити розділові знаки, скласти схеми речень.
Коли сниться калиновий гай,
І пробуджує зболену втому,
То вже кличе покинутий край
З журавлями вертатись додому. (Людмила Чижова)
Коли? ( Коли ... ), [ ... ]
Прагнула до сонячного плеса,
Що ховалось в обрії–сади,
До млина, де велетні–колеса
Захлинались в струменях води. (Любов Романюк)
Якого? Якого? [ ... , ( що ... ), ...], ( де ... )
У вправах, завданнях, диктантах і переказах використовую приклади, приказки, прислів'я із місцевого фольклору та історії. На уроках мови даються пояснення етнонімів і топонімів місцевих назв населених пунктів, річок, урочищ тощо, вивчаються особливості формування місцевих діалектів і говірок, їх походження. Разом з учнями досліджували походження назв села Кінецьпіль, річки Південний Буг.
Часто, підбираючи епіграфи до уроків, звертаюся до творів місцевих авторів:
«Життя, як життя» (Петро Тула);
«Поезія – волання душ сліпих…» (Наталя Терещенко);
«Людина світиться зорею, аж поки пам'ять не згаса про неї» (Людмила Чижова);
«Собі ми знаємо ціну не з учора…» (Микола Вінграновський);
«Чи любиш ти мене, чи ні – мені байдуже…» (Дніпрова Чайка);
«Звіку і зроду нашому роду слово святило честь і свободу» (Олекса Різниченко) та ін..
Під час вивчення теми «Односкладні речення» у 8 класі пропоную такі завдання:
Прочитайте вірші поетів-земляків. Вкажіть види односкладних речень.
До плину років доторкнуся душею –
Болить, наче солі на рану сипнув.
Учора лише починав одіссею,
Сьогодні – вже берег, і круча, і зсув…
(В. Бойченко)
Прийшов і став. І вже нікуди
Не заховатись, не втекти,
Не загубитись поміж люди,
Не замінити серце в грудях,
Нікого в світі – Час і ти.
(М. Вінграновський)
Зима у Миколаєві. Зима.
На південь прихиливсь північний полюс.
Трамваї стали, у снігу по пояс...
(Д. Кремінь)
На краєзнавчому матеріалі проводжу уроки мовленнєвого розвитку:
- твір-нарис про видатну людину «Д. Кремінь - співець південного степу»;
- відгук про твір мистецтва «Збірка поезій та перекладів В. Бойченка «Хай вам засяє любов».
Використовую тексти для читання мовчки, аудіювання, наприклад:
- Д.Чайка «Морське серце», «Шпаки»;
- С.Черкасенко «Соловейко»;
- Л.Чижова «Домовичок», «Цвіркунчик».
Велику увагу приділяю на уроках мови роботі над текстом. Робота з мовленнєвими взірцями – це благодатний грунт для вивчення будь – якої теми. Діти краще сприймають матеріал, у них виробляються навички культури мовлення, отримують додаткову інформацію.
Вважаю, що найефективніше можна з цим впоратися, використовуючи в своїй роботі елементи краєзнавства. Адже найкраще описати вулицю рідного села, пам'ятку історії чи архітектури, побачену власними очима, описати процес праці, який демонструють від початку до кінця чи написати твір на основі почутого, який звучить з вуст оповідача.
Краєзнавчий матеріал на уроках словесності практикую під час проведення „поетичних диктантів”, списування, навчальних диктантів, створення вправ „Я - поет”.
Для формування культурної компетентності практикую інтегровані уроки. Наприклад, для учнів 11-го класу проводжу інтегрований урок з української мови та літератури «Урок – роздум про складне речення та складність життя ( Тема. Складне речення. Основні пунктограми у складному реченні)» на матеріалі життя та творчості Олекси Різниченка. Для учнів 9-го класу - урок «Складне речення. Кіномистецтво. Поезія Миколи Вінграновського». Інтеграція сприяє розвитку вміння бачити синтез мови, літератури, живопису, пісні, музики; удосконалює навички синтаксично аналізувати речення-афоризми, виразно читати твори письменників рідного краю, виховує патріотичні почуття.
Спонукаю учнів до розвитку свого обдарування, підтримую впевненість у своїх силах у позакласній роботі. Співпраця з учнями в позаурочний час допомагає відкривати потаємні закутки дитячих думок – народжуються власні дитячі поезії. Заслуговують на похвалю поетичні етюди Анастасії Вдов, Ірини Дідорчук, Іванни Маняк, Христини Сімінової.
Ефективним для формування життєвої компетентності вважаю метод проектів, який орієнтується на самостійну дослідницьку діяльність учнів, формує пізнавальну активність учнів. Практикую підготовку міні-проектів на уроках, так і в позакласній діяльності. Учні готували творчі проекти (ілюстрації до творів, власні вірші), інформаційні (наприклад, "Поети Первомайщини"), дослідницькі (« Пісні та легенди села Кінецьпіль», «Походження прізвищ Нечипоренко, Слюсаренко, Коваленко, Бондаренко, Майстренко, Ткаченко, Петренко, Павленко, Шевченко та ін..»).
Разом з учнями проводила дослідницьку роботу про історію Кінецьпільського млина. Вияснили, що цей об’єкт належить до архітектурних пам’яток України і занесений в державний реєстр.
Цікаво проходять заняття «Літературної вітальні». До Дня партизанської слави учні познайомились з творчістю письменників-земляків, які описали подвиг героїв «Партизанської іскри». Вірші поетів Миколаївщини про рідну мову діти читали в «Літературній вітальні», присвяченій Дню української писемності та мови. Незабутніми залишились зустрічі з місцевими поетами Любов’ю Романюк, Петром Тулою, Галиною Педченко, Ларисою Лисогурською.
Разом з членами драматичного гуртка «Дивограй» провели літературно-мистецьке свято « В степах моє рідне село», організовуємо театральні постановки творів письменників - земляків : Дніпрової Чайки, Павла Глазового, Людмили Чижової.
Краєзнавчі заняття виховують жагу пізнання, стійкий інтерес до пошуків нового й допомагають розвитку творчої думки, формують активного читача-книголюба. Вони здатні захоплювати людину, вносять в її життя радість єднання з невідомим. В. Біанкі писав, що краєзнавець – це перш за все дослідник, маленький Колумб. Він закоханий у рідний край, і це допомагає йому зрозуміти те, що недоступне розумінню байдужих.
Висновки
Використання краєзнавчих матеріалів на уроках української мови та літератури шляхом застосування технології критичного мислення сприяє естетичному вихованню учнів, розвитку їх емоційного світу і художніх смаків, дає можливість простежити загальноісторичний процес крізь призму місцевих подій і явищ, поглибити знання учнів, сприяти свідомому сприйняттю та осмисленню подій історії України.
Саме уроки літературного краєзнавства дають можливість ознайомити учнів із цікавими прозовими текстами про рідний край, донести до дітей поетичні рядки, сповнені красою степового краю, звернутися до народної та духовної спадщини Миколаївщини. Вивчати твори письменників-земляків корисно й цікаво, оскільки вони приваблюють читачів і різноманітністю тематики, і стилем, і художніми засобами, і широким жанровим діапазоном.
Стратегії технології розвитку критичного мислення дозволяють виховувати в дітей толерантність, розуміння іншого, усвідомлювати потреби і погляди інших, володіти культурою спілкування, виявляти готовність надати допомогу іншим людям у складних ситуаціях, будувати власне життя за законами краси, віри, любові, розвивати здатність робити самостійні висновки, узагальнювати та систематизувати знання, викликати бажання оберігати й примножувати традиції свого краю.
Отже, методи й прийоми розвитку критичного мислення дійсно мають великий потенціал, реалізацію якого можна безпосередньо пов'язати з формуванням основних груп компетентностей учнів, завданням, що вважається найвідповідальнішим у роботі вчителя, бо стосується життєвих умінь школярів.
У результаті навчання за технологією розвитку критичного мислення учні:
- поліпшують навчальні результати;
- набувають соціальних навичок;
- усвідомлюють позитивне ставлення до ефективної співпраці з метою розв’язання складних проблем;
- набувають умінь висловлювати та обговорювати власні ідеї, формулювати їх чітко і точно, знаходити вихід з будь-якої ситуації.
Протягом останніх років збільшилася кількість дітей, які цікавляться краєзнавчими матеріалами, читають твори письменників Миколаївщини, на уроках та виховних заходах декламують вірші поетів –земляків. Мої учениці Кирик Анастасія, Мірянова Анна, Щербань Ірина в 2018 році брали участь в конкурсі учнівських творів «Я –журналіст!». Тематика їхніх робіт була основана на краєзнавчому матеріалі(«Моя мала батьківщина», «Цікаве –поряд» - про Кінецьпільський млин, «Моя школа – найкраща»). Школярі є активними учасниками інтелектуальних конкурсів, позакласних заходів, літературно-мистецьких свят про рідний край.
Таким чином, використання краєзнавчих матеріалів на уроках української мови та літератури, зокрема, із застосуванням технології розвитку критичного мислення допомагає вчителеві урізноманітнити тематику робіт, зацікавити учнів історією рідної школи,вулиці, міста, села, регіону. Все це дозволяє розкрити природні здібності школярів, сприяє вихованню мобільної особистості, яка обізнана з історією свого народу.
Список використаних джерел
1. Антологія поезії та прози з Буга і Синюхи «Степове многоріччя». – Харків, 2001.
2. Ващенко Григорій. Виховання любові до Батьківщини. – Лондон: Видання КК СУМ в Вел. Британії.
3. Вукіна Н. Навіщо нам, українцям, критичне мислення? // Відкритий урок. – 2004. – №9-10. – С.8-10.
4. Дятленко Т. Роль уроків літератури рідного краю у формуванні етнокультурної компетентності учнів // Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. – № 5. – С. 13-17.
5. Лисенко А. В. Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників/ А.В. Лисенко. – К. : Інститут педагогіки АПН України , 2002. – 220 с.
6. Мітіна І.В. Формування критичного мислення учнів у педагогічних майстернях словесності. //Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. – №35. – С.2-4
7. Пасічник Є. А. Літературне краєзнавство в системі вивчення української літератури в середній школі/ Є.А. Пасічник. – К., 1964. – 288 с.
8. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.
9. Посібник-хрестоматія «Література рідного краю»(Письменники Миколаївщини» .- Миколаїв, 2003
10. Програма для середніх загальноосвітніх шкіл Миколаївщини. 5-12 класи. Література рідного краю / Д. Діордіца, В. Купцова; Миколаївський Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. – Миколаїв, 2008.
11. Самойленко Г. В. Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне : навч. посібн./ Г. В. Самойленко. – Ніжин : НДПУ, 2001. – 150 с.
12. Сухомлинський В.О. Чиста криниця: Казки, оповідання, етюди: Для сімейного читання / Упоряд. О. Сухомлинської; Передм. Д.С.Черидниченка; Худож. оформл. Н.В.Сосніної.-К.: Веселка, 1993.- 287с.: іл. -(Шк..б-ка)
13. Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екцистенціально-діалогічна концепція. – К.: Міленіум, 2002. – 320 с.
14. Українська література. 5-9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Освіта, 2013.
15. Українська Літературна Енциклопедія: в 5т. Ред-кол.: І.О.Дзеверін (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажова, 1995. – Т.3. – 496 с.
16. Шуляр В. Теоретико-методичні засади уроків літератури рідного краю [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/article1/1944.html
17. Шульга М.О. Етнічна самоідентифікація особи: Дис… д-ра соціол. наук у формі наукової доповіді: 22.00.04 / АН України. Ін-т соціології. -К., 1993. -50с.
Авторитет жінки-матері у народній педагогіці.
Жінка у всі часи була особливим витвором Всевишнього. Це їй присвячувалися пісні й вірші, це вона дивиться зажуреними або веселими очима з полотен відомих художників, це заради неї вершилися подвиги і розв’язувалися війни. Жінка – загадкове створіння… А що ми найбільше цінуємо в жінці? Що робить її Жінкою? Краса? Принадливість? Розум? Ділові якості? Ні… Материнство!!!
За твердженням українського історика Івана Кузича-Березовського, слова “мама” , “неня” (“ненька”) мають божественне походження. Перше з них постало від імені праслов’янської богині землі — Ами (“Ама”), що в лепеті української дитини сприйнялось як “мама” . Друге — виникло на основі ймення бога врожаю Нана, що в дитячому перезвуці стало “ненею” Слово “мати” в дослівному перекладі означає “жінка” . Життєва функція матері неординарна (“Мати годує дітей, як Земля людей” , “Мати праведна — опіка й охорона камінна” ). Мати —душа сім’ї, хранителька домашнього вогнища, добра і тепла, затишку. Втрата матері — родинна катастрофа (“Мати з хати —горе в хату”). В українській мові чимало висловлювань, які підкреслюють особливе значення виховної місії матері (“Чого мама навчить, то й дочка знає” , “Що мама навчить, то й батько не перевчить” ).
Споконвіку на обов’язку української жінки був дім, родинне вогнище, виховання дітей, виготовлення одягу й готування їжі. Становище жінки в українському суспільстві було високе й шановане. Хоча жінка займала залежне від чоловіка становище, вона зберігала певну самостійність і мала визнані народом права.
Дружина голови сім’ї не тільки виконувала якісь роботи, але й давала привід, тобто розподіляла їх серед жінок двору, повчала їх. По смерті чоловіка, навіть при дорослих синах, вона часто ставала на чолі не тільки малої, а й великої сім’ї та несла повну відповідальність за економічну спроможність господарства і сплату податків.
Жінка - мати творить світ, в якому розум живе у злагоді із серцем. В.О. Сухомлинський вибудовував свою виховну систему на принципах етнопедагогіки, в якій образ матері посів значне місце. Матір у нього випромінює любов, чуйність та повагу до дитини; матір — джерело загальнолюдських цінностей, чеснот, Берегиня. Без перебільшення можемо сказати, що саме Василь Сухомлинський є єдиним педагогом радянського періоду, який створив «культ Матері». Матір у нього не всесильна, як до цього привчала радянська педагогіка, а звичайна людина, яка потребує уваги, чуйного ставлення, поваги, ласки, любові. Ні школа, ні суспільство не може замінити матір. А тому любов до матері, вважав педагог, потрібно виховувати і в школі у процесі формування стосунків між хлопчиками і дівчатами.
Пленерний урок
Під час вивчення математики необхідно систематично розвивати та зміцнювати пізнавальний інтерес учнів до навчання. Одним із засобів пробудження й підтримки пізнавального інтересу до вивчення математики є формування в дітей стійких компетентностей на уроках математики та в позаурочний час. Це має вагоме освітнє та виховне значення.
Проблема оновлення змісту освіти вимагає пошуку нових форм і методів навчання. Одним із таких методів є уроки «просто неба», які називають пленерними уроками.
Пленер – це не модне слово, це – старий термін із лексики живописців. Пленер (фр. en plein air – відкрите повітря) – термін, що позначає передачу у картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла й атмосфери. Пленерний живопис склався у результаті роботи художників на вільному повітрі, а не у майстерні.
В освіті пленерний урок – це урок, проведення якого передбачається не у класі, а просто неба із залученням багатства оточуючого простору в усіх його проявах, для того, щоб вчитися бачити, слухати і розуміти навколишній світ та вміти застосовувати набуті знання на практиці.
На таких уроках учні можуть не лише побачити те, що вони вчать, а й доторкнутися, спробувати різні шляхи вирішення поставленої проблеми. Тому вони набагато краще засвоюють навчальний матеріал, ніж коли сидять постійно в класах.
Проведення час від часу пленерного уроку є досить ефективним способом для розвитку критичного мислення, уяви, розширення світогляду, ставлення до розумової праці та самого себе. Це сприяє формуванню в учнів креативності, глобального мислення, розвитку пізнавальної, діяльнісної , інформаційної та комунікативної компетентності .
На таких уроках під відкритим небом можна вдало пов’язати теорію з практикою та реальним життям. Доцільно використовувати прикладні задачі та ставити перед учнями цікаві проблеми.
На таких уроках підвищується активність учнів, а в результаті покращується якість запам’ятовування і відтворення досліджуваного матеріалу, оскільки учні не тільки сприймають матеріал, який подає вчитель,, а й самі беруть активну участь у його створенні та засвоєнні шляхом поєднання розумових операцій з практичними діями. Розв’язування задач практичного змісту сприяє розвитку творчої самостійності, ініціативи учнів, дозволяє краще реалізувати принцип зв’язку теорії з практикою.
Свого часу саме Василь Сухомлинський заохочував педагогів проводити уроки на природі. Адже це, на його думку, не лише сприяє всебічному розвитку дитини, але й розвиває спостережливість, формує науковий світогляд, виховує любов до всього живого і, власне, до самого життя.
Педагогічний досвід В. О. Сухомлинського дає нам зрозуміти, що у природі до всього можна доторкнутися, багато побачити. І саме педагогічно правильно організоване спостереження чи виконання завдання на лоні природи допомагає дитині краще побачити навколишній світ, зрозуміти його.
«Природа – величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу, – визначав В. О. Сухомлинський, – як світ, в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатшою, багатограннішою».
Методика проведення пленерного уроку
Пленерний урок не можна запланувати в числі, для його реалізації потрібно декілька факторів: гарна, тепла погода, фізичне здоров’я дітей. Такий урок також не повинен передувати контрольній роботі.
Вчитель повинен запланувати і підібрати декілька цікавих завдань для проведення їх надворі, підготувати всі необхідні креслярські приладдя ( циркуль, лінійка, мірна стрічка та ін..)
Обов’язковим етапом є інструктаж дітей і обговорення правил поведінки. Учні теж можуть долучитися і скласти правила поведінки на пленерному уроці.
Теоретичний матеріал на даний урок повинен бути вже добре знайомий дітям.
Для актуалізації опорних знань можна підготувати цікаві завдання, що не потребують письмової фіксації. Наприклад: «Математична лотерея» - учні витягують по черзі теоретичні питання або задачі, що стосуються теми; гра «Правда чи брехня», інтерактивна вправа «Мікрофон», загадки та багато іншого. За розподілом часу актуалізація опорних знань повинна бути не більше 5 – 10 хв.
Більша частина уроку ( від 20 – 30 хв) має бути спрямована на виконання практичного завдання.
Обов’язково перед постановкою проблеми вчитель повинен мотивувати учнів: для чого їм потрібні дані вміння та знання, де вони їх можуть застосувати в житті.
Вчитель ставить перед учнями завдання: «Визначте висоту дерева за його тінню», «Знайдіть ширину річки», «Обчисліть площу шкільного подвір’я», заслуховує відповіді учнів, коригує їх, підводячи клас до правильного вирішення проблеми.
Далі, в залежності від поставленої задачі, учні виконують завдання індивідуально, парами або невеликими групами по 3 – 4 чоловіки. Вчитель слідкує за виконанням завдання, консультуючи учнів при потребі .
Для зручності всі заміри, обчислення та креслення діти записують на чорновиках або блокнотах.
Особистість сучасного вчителя
Сучасні вимоги до педагога на межі тисячоліть висвітлені в законі «Про загальну середню освіту»: «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої освіти». Він повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, людиною великої душі й доброго серця. Любов до дитини — це, за словами В. Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити.
Однією з важливих характеристик учителя є педагогічне покликання – установка на педагогічну діяльність і психологічна готовність до неї. Педагогічне покликання виявляється в спрямованості думок і прагнень до навчання і виховання дітей. Педагогічна вираженість виявляється в поведінці, в манері розмовляти, у різних життєвих ситуаціях. Педагогічне покликання характерне для людей педагогічно чутливих, спостережливих, здатних інтуїтивно відчувати доцільність поведінки в різних педагогічних ситуаціях.
За новими Державними стандартами освіти ключовою фігурою Нової школи є вчитель, оскільки якість освіти не може бути вище якості вчителів, які у ній працюють.
На думку багатьох чиновників, для реалізації нового стандарту освіти державі потрібен Новий учитель - творчий, незалежний, конкурентоспроможний, різнобічний, культурний, морально і духовно розвинений... людина, яка любить свою роботу і своїх вихованців... особистість, близька до ідеалу. АЛЕ, невже вчитель традиційної школи не є творчим, різнобічним, морально і духовно розвиненим, не любить свою професію? Так, хто ж такий Сучасний учитель?... Давайте розберемося.
Мені вдалося натрапити на унікальні дані досліджень, які проводилися в різні роки ХХ століття з цього питання. Учні 30 -х років, включали в портрет сучасного, на їх погляд вчителя:
Знання предмета і володіння методикою;
Гарні взаємини з учнями;
Уміння справедливо оцінювати знання учнів;
Дотримання дисципліни;
Зовнішній вигляд.
Як бачимо, учні 30 -х років у вчителеві більше цінували знання предмета, загальну ерудицію, високу моральність.
Серед рис, що характеризують ідеального вчителя в очах школярів 60 -х років, описані наступні:
Врівноваженість;
Авторитет, сильна воля;
Знання предмета, вміння говорити логічно і виразно;
Приємна зовнішність, розуміння своїх учнів;
Вимогливість самостійності, любов до педагогічної роботи.
Тут ми вже бачимо, як поступово на перші місця виходять особистісні якості вчителя.
У 1992 році на базі столичних шкіл було проведено аналогічне анкетування. Педагогам та учням запропоновано розташувати в порядку значимості 58 якостей вчителя. Ось якими якостями наділили Нового вчителя учні того часу:
талановитий (85 голосів);
цікавий у спілкуванні (81);
справедливий у вимогах (80);
розуміючий (75);
поважаючий своїх учнів (53);
освічений (45);
учитель, який має почуття гумору (40);
уважний (35);
готовий надати допомогу (35);
гарний, добрий (23).
Зауважте, до першої п'ятірки увійшли тільки особистісні характеристики вчителя, а рівень освіченості та знання предмета відійшло на 6 місце! Чітко видно й те, що такій якості, як любов до дітей, школярі віддали одне з перших місць, а педагоги - 28 -е!
У ході вивчення даної теми, я сформулювала для себе власні критерії визначення особистості Сучасного вчителя, які включають в себе як особистісні якості, так і професійні характеристики. І в цьому мені допомогли діти. Я опитала своїх учнів: яким ви хочете бачити сучасного, вчителі? І перші місця учні віддавали таким якостям як доброта, уважність, почуття гумору, такт. Таким чином, я переконана:
Вчитель XXI століття це той, хто в першу чергу вміє знаходити спільну мову зі своїми учнями. Це означає, він повинен бути ідеальним психологом.
Крім того, вчитель повинен йти в ногу з часом, бути різнобічною людиною, не обмежуватися лише сферою свого предмета.
Учитель повинен мати хороший словниковий запас. Це професіонал- ерудит, який знає не лише свій предмет. Вимогливість і суворість не повинні закривати його здатності бути в процесі виховання помічником, порадником і другом своїх учнів.
Він повинен бути сучасною інтелігентною людиною, обов'язково володіти новими технологіями. Тільки вчитель, котрий йде в ногу з часом, здатний зрозуміти своїх нових учнів і бути їм цікавим.
Не чекайте винагороди за свою роботу (ні плати, ні подяки). Праця педагога - робота на віддалене майбутнє. Але все ж, держава і суспільство повинні забезпечити педагогам гідні умови життя і роботи. Щоб вчитель не був націлений на задоволення первинних потреб (харчування, одяг, житло), а на перше місце ставив потреби вищого порядку, тобто соціальні - це потреба у визнанні, у самовираженні і самореалізації.
Не бійтеся своїх помилок. Експериментуйте, шукайте і будьте самокритичні.
Ніжний дотик до особистості дитини є професійною якістю «зразкового «педагога. Зберігайте в собі людяність. Умійте бути дітьми. Сприймайте своє учительство як спосіб продовжити своє дитинство і зрозуміти своїх вихованців.
Намагайтеся нічому не вчити дитину безпосередньо. Вчіться самі, самовдосконалюйтеся. Нехай дитина, дивлячись на Вас, побачить, як можна вчитися.
Допомагайте і підтримуйте працю дитини, стимулюйте її творчі ідеї, готуйте до майбутнього динамічного життя, щоб згодом вона стала самостійною, творчою, впевненою в собі людиною!
Вірте в себе. Керуйте власним часом: Того, хто запізнюється, карає життя. Винагороджуйте себе: Зробіть, доможіться - досягнете успіху! Діти цінують успішних людей і прагнуть бути такими ж.
Новий Державний стандарт лише набирає силу, але вже зараз теми: якою буде Нова школа і Новий учитель, є самими дискусійними на сторінках освітніх видань, сайтів. Я лише позначу кілька проблем, а якою буде ваше думка, вибір за вами:
Перша: Який випускник школи потрібен сьогодні, чи буде він затребуваний державою?". Чи здатна Нова школа, а відповідно, вчитель, виховати конкурентоспроможну особистість?
Друга: Чи готові вчителі увійти в Нову школу? Що їх там чекає? Новий стандарт передбачає зовсім іншу організацію праці вчителів, самого процесу навчання, а головне - перетворення способу мислення педагога. "Базові " знання перетворюються в безрозмірні. З вчителя хочуть зробити продавця послуг, менеджера, управлінця. Не всі вчителі здатні (може унаслідок психологічної, може - фінансової можливості) стати ІКТ- компетентними вже сьогодні.
Третя: Наскільки реально довести проект до логічного завершення?
Четверта: Професія вчителя як і раніше не престижна і малооплачувана, тому в школу йдуть не найкращі кадри країни. А як це відіб'ється на якості освіти, залишається тільки здогадуватися. Якою б не була громадська думка, зрозуміло одне, країні потрібні нові педагогічні кадри і нові фахівці – колишні випускники шкіл, здатні реалізувати себе в майбутньому.
А що стосується особистості вчителя, я переконана, сутність справжнього Сучасного вчителя криється в самому слові «УЧИТЕЛЬ»:
У - унікальний, успішний, розумний, універсальний, вміє професійно подавати матеріал.
Ч - чесний, чуйний, людяний, з почуттям гумору.
И– інтелігентний, індивідуальність.
Т - тактовний, толерантний, терплячий.
Е – енергійний, природний, однодумець.
Л - люблячий дітей, люблячий свою роботу.
Ь - і дуже м'який як м'який знак і саме слово!... І ця істина буде непідвладною часу
Page updated
Google Sites
Report abuse