«Живе лиш той, хто не живе для себе»

« Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» - такими словами розпочалася літературна вітальня, присвячена Василеві Симоненку. Про життєву дорогу та творчість відомого українського поета учням розповіла вчитель української мови та літератури Кравцова Надія Миколаївна. Діти з інтересом слухали цікаві факти про дитячі та юнацькі роки Василя Симоненка. Ось деякі з них: « П'ять класів Василько закінчив у Біївцях, а решту - у сусідніх селах Єнківці і Тарандинці. А це... 9 кілометрів лише в один кінець. Повоєнні зими були люті та сніжні. А пальто у Василька -пошарпане, а чоботи - діряві... Проте ніколи, ні разу він не запізнився на урок. Коли учителі запитували хлопця, чи не важко йому, то він весело відповідав: "Та чого там важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як вертаюся, то всі пісні переспіваю". Зі спогадів учительки математики Тарандинцівської школи Уляни Демченко: "...Якось зарядила хуртовина. В такі дні наша школа затихала, бо підвозу ж тоді не було... І раптом на шкільному порозі з'явилася снігова баба. Це з усіх чужосельців до школи прийшов лише Василь.На уроках він був серйозний — аж занадто. У класі виділявся, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень". Зі спогадів директора цієї школи Федора Барабаша: "Якось був вечір зустрічі з нашими колишніми випускниками. Василь, прочитав там власний вірш, у якому було і привітання гостям, і подяка вчителям, і любов до школи. Вірш так збентежив усіх, що вони змусили хлопчину прочитати його ще раз".Закінчивши школу-десятирічку із золотою медаллю, Василь 1952 року вступає на факультет журналістики Київського університету.»

Учні дізнались про те, що Олесь Гончар назвав поета "витязем молодої української поезії". Потім декілька учнів читали вірші та уривки з казок Василя Симоненка.

Тема голодомору у творчості українських письменників.

Пам'ять - нескінченна книга, у яку зафіксовано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок художніх творів таких, що читаєш і здригаєшся від жаху. Особливо вражають ті, де викарбовано слова про голод.

Цей сніг, як сон, прийшов - розтане, Здимить і в хмару перейде... Весна. Село лежить в тумані, Голодний рік, голодний день. Голодний рік! Жорстокий світе! Дай хоч надію для живих. Весна. І сонце ловлять діти, Що дзвінко скрапує із стріх.

Тема голодомору є актуальною і болючою протягом багатьох років. Чимало письменників висвітлювало її, вона відгукувалася у їхніх душах гірким болем, а вони виливали його на папір. Тему голодомору порушували Юрій Клен - поема "Прокляті роки", "Україна", "Попіл імперії"; Михайло Стельмах - "Чотири броди"; Євген Гуцало - "Голодомор"; Микола Рудченко - "Хрест"; Федір Потушняк - "Голод" тощо.

Першим твором про ці страшні роки, написаним безпосередньо у 1933 році, став роман Уласа Самчука "Марія". Головна героїня роману Марія символізує трагічну постать матері України, яка теж втрачає своїх дітей у роки голодомору.

Неймовірно точно і детально зображує народне лихо років голодомору Василь Барка у романі "Жовтий князь". "Я думаю, що це таке нещастя велике. І в цьому такий великий злочин проти українського народу... Але я не був певний, що серед українських письменників знайдеться той, хто б подав такі страшні свідчення. Тож я відчув, що це мій обов'язок", - писав Василь Барка.

Про ці та інші твори українських письменників ішла мова під час літературної вітальні, яку організувала учитель української мови та літератури Кравцова Надія Миколаївна. Вона підкреслила, що у художніх творах відображена вся історія нашого народу, навіть ті сторінки, які не дуже хочеться згадувати. Українські письменники наголошують, що народ, який не пам'ятає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки знову і знову. Ми не можемо вирвати жодної сторінки із книги буття народу. Невідомо, що принесе нам завтрашній день, але пам'ятаймо, що минуле - це застереження на майбутнє.

Тарасовими стежками

Тарас Григорович Шевченко засвітив свою зірку. І сяяла вона ясно.

Саме тому сьогодні героєм літературної вітальні є великий український поет Т.Г. Шевченко. День народження і день смерті його стоять поряд - 9 і 10 березня. Між цими двома березневими днями 47 років життя, яке стало славою і гордістю українського народу. З портрета він немов дивиться на нас завжди уважно, лагідно і сумно. Це він написав "Заповіт"; "Реве та стогне Дніпр широкий"; "Садок вишневий коло хати", багато пісень і віршів.

Творчість Т.Г. Шевченка шанують усі люди на землі... Так М. Рильський писав про великого письменника:

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами,

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля яку скропив Тарас

Дрібними росами - сльозами.

Перед дітьми на партах лежать "Кобзарі". Діти відкрили сторінки цієї дивної книги, захоплюються поетичним словом її автора. Сьогодні ми в котрий раз вшановуємо пам'ять геніального поета. Учні читають його твори, які підготували. Намагаються передати почуття автора, щирість його душі.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриляє!

Ми знову і знову припадаємо до живлющих джерел поезії Т. Шевченка, черпаючи у ній наснагу для своєї духовності. І кожен з нас несе до корзини не просто квітку, але й живу любов й повагу до Кобзаря.

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові

Тебе пом'янули

І народи Вкраїни

Заповітів священних

Твоїх не забули.

У віночок Лесі

У лютому вся культурна громадськість святкувала 150-ту річницю з Дня народження славетної поетеси, нареченої іменем свого народу, – Леся Українка. Письменниця належить до славнозвісної тріади митців – Шевченко, Франко, Леся Українка, творчість яких давно переросла рамки свого часу й увійшла до золотої скарбниці української літератури.

Літературна вітальня була проведена у формі вечора-елегії з використанням спогадів сучасників поетеси, епістолярної спадщини, уривків поезій, елементів інсценізації. В ході заходу учні декламували поезію Лесі. Саме вона може розказати нам про «життя серця» великої Українки.