Цей літературно-мистецький журнал був заснований у Харкові (1925) як ілюстроване двотижневе видання (до 1934) при газеті «Вісти ВУЦВК» за редакцією Василя Еллана (Блакитного), потім — Євгена Касьяненка (фактично — Олександра Копиленка). Крім творів Миколи Бажана, Майка Йогансена, Юрія Яновського, Григорія Косинки, Івана Микитенка, Володимира Сосюри та ін., у «Всесвіті» також публікували переклади з доробку Еміля Верхарна, Йоганнеса Єнсена, Курта Клебера та тощо.

Відновлений у 1954 як місячник, присвячений публікаціям зарубіжної перекладної літератури та орган Спілки письменників України, Українського товариства дружби й культурних зв'язків із зарубіжними країнами (з 1976 — Український комітет захисту миру). Головними редакторами були Олексій Полторацький, Дмитро Павличко, Віталій Коротич, Олег Микитенко. Читачі журналу мали можливість систематично знайомитися з творами Анни Зегерс, Сен-Жон Перса, Германа Гессе, Пабло Неруди, Альбера Камю, Сальваторе Квазімодо та ін., з пам'ятками світового письменства на зразок Рігведи, з проблемами сучасної світової літератури та мистецтва. Журнал запроваджує щорічні публікації літератури певної країни. Так, у 2004 друкувалися твори японського письменства («Всесвіт» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ, 2007. Т. 1 : А–Л. С. 203).

— Мета "Всесвіту" досить оригінальна. Його завдання не остогидло заялозена сучасність — ні! Мета цього великого прекрасного журналу освітлювати не менш велику й прекрасну (за што боролись?) — будучність. "Всесвіт" — увесь в майбутньому!

— Принаймні, сама редакція "не жалея затрат", ось уже 5-й місяць на останній сторінці худобкладинки кожного № уперто запевняє читачів:

— У журналі будуть великі відділи літератури, малярства, театрального мистецтва, сатири та гумору, спорту і т. п.

— Особливу увагу буде звернено на всесвітню ілюстрацію.

— Звичайно, цього ще нічогісінько немає, але безумовно буде.

— Злі вороги, правда, розпускають чутку, що ніби-то читачі уже склали пісню:

Ой, скажіть же добре люде,

Коли ж воно, принаймні, буде??.

— Але, це не більш, як провокація, бо читачеві абсолютно нема чого хвилюватися, нехай лише читач придивиться які сили запрошені до співробітництва у "Всесвіті". Письменники з усенького, можно сказать, світу:

— З Ню-Йорку з Балти, з Парижу — з Лохвиці, з Берліну з Деражні, з Вінніпегу — з Винниці, з Канади Праги — з Покотилівки. Тут і "Гарт", тут і "Плуг", і "Молот" і ВАПП, і ВУАПП, і ХАП, і Хап–хап. Цілих аж 110 письменників і лише одна роботяща людина фотограф — А. П. Плахтій.

І не гризуться, бо знайшли прекрасну платформочку для об'єднання, самі того не помічаючи. А цілісеньку зиму на з'їздах тої платформочки шукали: входили, виходили, переходили, писали заяви, писали листи до редакції... Одне слово, шукала публіка, а справа розв'язується дуже легко й просто: приходь у "Всесвіт", бери аванса і нічого тобі "сосюритись"...

— Так що не сумуйте, любі читачі. "Всесвіт" обіцянку виконає. Все буде, навіть відділ сатири та гумору буде. То нічого, що він до цього часу був надзвичайно бідний і слабий. Це пояснюється виключно тим, що-як відомо ще з старих російських хрестоматій — український народ "отличається своим природним, мягким юмором". Хибу цю і ще деякі, що до цього часу були, редакція постарається виправити і років через надцять на Вкраїні буде: Великий щоденний, універсальний, ілюстрований літературно-художній журнал "Всесвіт"!!!» (Чечвянський В. Про «Всесвіт» з приводу ювілея «Вісти» // Всесвіт. 1925. № 10. С. 14–15).

У тринадцятому номері журналу «Всесвіт» за 1930 рік міститься шарж вже на самого Довженка, автор якого Юлій Гомбарг (1880–1954). Робота має підпис: «Сашко Довженко — Галілею: Ні, серце Галілею, "Земля" вже не крутиться». Можна припустити, що йдеться про фільм «Земля», що саме вийшов на екрани, автором сценарію і режисером якого був Олександр Довженко. 

На сторінках видання публікувалися також шаржі графіків Михайла Щеглова (1885–1955), Бориса Фрідкіна (1901–1977), Анатолія Гороховцева (1902–1980), Олександра Козюренка (1892–1959) і П. Булаховського.

Художник Михайло Щеглов (див. також «Вісти ВУЦВК», «Молодняк») працював у жанрах політичної сатири та книжкової графіки. У його творчому доробку є низка дружніх шаржів на сучасників-письменників. Зокрема, він зробив малюнок до літературної пародії Остапа Вишні на твір Аркадія Любченка «Путемна бурь» (Всесвіт. 1926. № 6) та колективний шарж на учасників Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (Всесвіт. 1929. № 23). Останній має назву «На ІІ-му з'їзді ВУСПП'у» і містить портрети Володимира Коряка, Івана Микитенка, Михайля Семенка, Самійла Щупака, Олександра Руттера, Бориса Коваленка, Івана Кулика, Павла Усенка, Леоніда Первомайського, Якова Савченка, Сергія Пилипенка, Миколи Терещенка.

Ще одна його робота — ілюстрації до статті Дмитра Рудика «З'їзд спілки революційних письменників "Західня Україна"» (Всесвіт. 1930. № 3). Це вісім окремих шаржів, на яких зображені діячі української літератури: Дмитро Загула, Володимир Гжицький, Мирослав Ірчан, Михайло Козоріс, Дмитро Рудик (автор згаданої статті), Агата Турчинська, Іван Ткачук і Мелетій Кічура.

Шарж  Щеглова «Алло, алло!...» (Всесвіт. 1929. № 7) став відгуком на виставу-ревю «Алло, на хвилі 477!» театру «Березіль», прем’єра якого відбулася 9 січня 1929 року в Харкові. Головним героєм малюнка є письменник-гуморист Остап Вишня, саме йому присвячена одна з частин вистави — «Пекельне дійство з Остапом Вишнею».