03.2024

ЖИТТЯ БЕЗ АГРЕСІЇ

Сьогодення висуває перед суспільством, системою освіти, батьками важливі завдання - формування людей завтрашнього дня, тих, хто далі вершитиме долю країни,визначатиме її обличчя. Яким же він має бути —громадянин України?Людиною високих моральних якостей з широким світоглядом, вільною,незалежною, відкритою, гуманною. Справді, такою ми б хотіли бачити нашу зміну. Але чи забезпечують система виховання, традиції, що

існують, формування саме такої особистості?

Застосування насильства щодо дитини як загальноприйнятого виховного засобу - дуже делікатна та болюча тема.

1. Не биття визначає свідомість...

Вважається, що кожна дитина - маленьке диво й велике щастя для своїх батьків. Проте така оптимістична картинка, на жаль, не стовідсотко­ва. Цей відсоток у нашому суспільстві чим далі, тим більше має тенденцію до зниження. Аборти, якими перериваються небажані вагітності; зали­шені у пологових будинках діти; немовлята у сміттєзбірниках; батьки - вбивці власних дітей; проблемні родини, в яких діти потерпають від ек­сплуатації з боку батьків; пристойні сім’ї, в яких фізичне покарання дитини є нормою життя, - все цс насильницькі сігособи позбутися або самої дич ини, або небажаної для дорослих її поведінки.

Таке ставлення дає дитині уявлення: саме так, із застосуванням насильства, слід домагати­ся бажаного - й формує у неї переконання: на­сильство - найкращий спосіб протистояння то­му, що тобі не подобається, що ти не можеш змінити, швидкий шлях досягнення бажаного.

А потім ми, дорослі, дивуємося: звідки в на­ших дітях беруться жорстокість, агресія, непо­ступливість, брехливість, безсовісність, бездуш­ність. І, розпочинаючи боротьбу з негативними проявами поведінки, знову не знаходимо нічого кращого за фізичне та моральне насильство.

На моє переконання, доки насильство з бо­ку люблячих батьків, а потім - і дбайливих пе-

дагогів не викоріниться із суспільної моралі, сус­пільство вирощуватиме людей, переконаних, що шлях розв’язання власних проблем з позиції грубої фізичної або витонченої моральної сили найефективніший та найдієвіший.

2. До чого призводять фізичні покарання

«Люблячі» батьки та «дбайливі» педагоги (які теж практично всі є батьками) задля виправ­дання застосування до дітей насильницьких ме­тодів з благородною метою виправлення їхньої небажаної поведінки проголошують: «БИТТЯ визначає свідомість!», «школі потрібна ЛОЗИНА».

Чого ж можна навчити дитину биттям?

По-перше, у дитини формується стійке пе­реконання: насильство - найкращий та єдиний спосіб досягти бажаного та судження: коли я ста­ну дорослим й у мене будуть власні діти, я теж їх битиму. А коли хтось із дітей, страждаючи від по­биття, і запевняє себе, що ніколи не каратиме власних дітей, то, ставши дорослим, рідко ре­алізує свої дитячі плани, а йде узвичаєним шля­хом, прокладеним крізь століття його предками.

По-друге, складається неусвідомлене, а від того ще небезпечніше переконання - мене б’є людина, яка мене любить, тож і я, у свою чергу, маю право бити того, кого люблю. Це підсвідоме судження є мотивацією у дитячих бійках, а зго­дом може яскраво проявитися в дорослому віці у таких формах поведінки, як мазохізм - б’є мене, тобто любить; садизм - люблю, себто маю право бити; й садомазохізм - прийняття, схвалення та отримання задоволення від фізичного насильст­ва у стосунках між людьми.

Крім того, биття може призвести до пробудження ранньої дитячої сексуаль­ності - дитина, яка відчула під час побиття ор­газм, надалі провокуватиме батьків до акту екзе­куції, щоб знову відчути сексуальне задоволення. Страшно, що отримання задоволення від жор­стокості та болю у майбутньому може стати для людини нормою життя.

По-третє, у дитини, яку фізично карають за якусь провину (за реальним або помилковим звинуваченням) значущі для неї люди - батьки, педагоги - може виникнути агресія - мотивова­на деструктивна поведінка, яка суперечить нор­мам людського співіснування, завдає фізичної шкоди людям або стає причиною їхнього психо­логічного дискомфорту. Ця поведінка прово­кується ненавистю до тих, хто викрив провину, та бажанням помститися, але так, щоб ніхто про це не дізнався, щоб уникнути покарання. Або інша протилежність - аутоагресія - агресія

щодо себе, почуття провини, що призводить до алкоголізму та наркоманії, а подекуди й до край­ньої форми - суїциду. «Я поганий, бридкий, ме­не немає за що любити, я нікому не потрібний, життя не має сенсу,» - так розмірковує людина, яка зважилася накласти на себе руки.

3. Чому батьки вдаються до фізичних покарань?

Якби люблячі батьки знали про можливі наслідки своїх виховних зусиль, чи стали б вони фізично карати свою дитину? Здавалося б, відпо­відь очевидна.

Проте, на жаль, навіть ті дорослі, які здога­дуються або напевно знають про сумні наслідки насильства, все ж вдаються до нього. Які ж при­чини такої поведінки-.-.

• стійке переконання, що так роблять УСІ, жодна дитина, мовляв, не виросла без фізичного покарання, нас у дитинстві били, але ж ми вирос­ли нормальними людьми;

• відчуття власної неспроможності змінити поведінку дитини. У стані роздратування, роз­губленості обирають найперше, що спадає на думку - фізичне покарання дитини з благород­ною виховною метою;

• безкарність дорослого перед дитиною.

Потім, уже після того, як акт фізичного по­карання відбувся, батьківські роздуми з цього приводу можуть іти різними шляхами:

• звинувачення - дитина, мовляв, сама винна у тому, що трапилося! Якби не робила по­ганого, не говорила б зайвого, я б нізащо її не бив. Хай поводиться добре, щоб не бути битою;

• самообман - чим дужче покараєш (так, щоб запам’ятала), тим імовірніше, що дитина та­кого більш ніколи не скоїть. І справді, в деяких випадках подібна поведінка більше не повто­рюється, але не тому, що дитина усвідомила свою провину, а лише з побоювання бути покараною. Поведінка дитини у цьому разі не зміню­ється, вона отримує урок - погане слід ро­бити так, щоб тебе не викрили;

• самовиправдання - не утримався, в усьо­му винні нерви, намагатимуся, щоб таке більше не повторилося чи хоча б траплялося якнай- рідше, і висновок: треба шукати інші шляхи впливу на дитину;

• каяття - визнання провини перед дити­ною та намагання вибачитися перед нею.

Буває, що каяття стає останньою краплею для остаточного прийняття батьками рішення: «Більше ніколи не підніму руку на сина». Надалі відбувається величезна внутрішня робота дорос­лого над собою з метою знаходження та застосу­вання інших - ненасильницьких - методів впли­ву на дитину.

Проте, якщо систематично виникає замкне­не коло: побив - покаявся - вибачився (не обо­в’язково на словах, показною ніжністю та песто­щами, задобрюванням подарунками, дозволом робити те, за що нещодавно карали) - знову по­бив - є небезпека виростити з дитини асоціаль­ний елемент, злочинця, в окремих випадках - навіть маніяка. За невизначеної батьківської позиції у дитини збиваються соціальні орієнтири, він не може зрозуміти, чого ж від нього вимагають батьки. Схвалюють і карають за ті самі вчинки. Цей шлях знач­но гірший за той, коли дорослий упевне­ний у справедливості фізичного покаран­ня у виховних цілях і застосовує його.

4. Про злих і добрих чарівників

Американський психолог Карен Прайєр у книзі «Не гарчіть на собаку» описує чотири не­гативні методи позбавлення від небажаної по­ведінки або, як вона їх називає, «злих чарівни­ків», та чотири методи позитивного підкріп­лення поведінки - «добрих чарівників». Роз­глянемо ці методи.

Злі чарівники

Метод 1 «Вбити звіра». Ізолювати дитину. Це дуже дієвий метод, тому що поведінка ізолю­ється разом з дитиною. Прикладом негативного застосування цього методу можуть бути погрози батьків: «Йди з очей, тобі немає місця у моєму серці», «Погано поводитимешся - здам до дитя­чого садка». Зрозуміло, що при цьому дитина

сприйматиме дошкільний заклад як покарання за провину.

Метод 2 «Покарання». Його знають усі й застосовують найчастіше, хоча це ніколи не дає очікуваного результату, бо завжди відбувається після скоєного вчинку й виховує в дитині покір­ливість чи страх або агресію та непокору. Пока­рання не формує усвідомлення та розумін­ня неможливості поганої поведінки та не дає дитині розуміння, як же слід поводити­ся прийнятно й правильно.

Метод 3 «Негативне підкріплення». Це будь-які небажані для дитини дії дорослого, яким вона могла б запобігти, змінивши власну по­ведінку. Від покарання цей метод відрізняється тим, що діє в момент скоєння вчинку, а не після нього, й може спонукати до зміни поведінки ди­тини у цей же момент.

Метод 4 «Згасання». Небажаній поведінці надається можливість зникнути самій по собі. Найчастіше його застосовують щодо таких неба­жаних проявів, як ниття, бурмотіння, нав’язливі прохання, погрози на адресу дорослого з боку дитини. Якщо ці прояви не дратують батьків, не викликають ніякої реакції, вони згасають.

Проте важливо розібратися, чому дитина так поводиться. Вона ж може капризувати від утоми, голоду, дискомфорту.

«Виховати» по-справжньому вередливе ди­тя можуть батьки, які, дуже довго витримуючи каверзування дитини, раптом зриваються, пору­шуючи будь-яку виховну стратегію: «Та бери, ро­би, що хочеш, тільки відстань від мене зі своїм скиглінням», — поступаються вони. Батьки або не розуміють, або забувають, що будь-яке випад­кове підкріплення - чи то добре, чи погане - сприяє закріпленню подібної поведінки у майбутньому житті.

Добрі чарівники

Метод 1 «Формування несумісної пове­дінки». Залучення дитини до виконання дій, фі­зично несумісних з небажаною поведінкою. Цей метод корисний, коли йдеться про подолання негативних емоційних станів: тривоги, смутку, самотності. Активні фізичні дії - танці, спі­ви, будь-які інтенсивні рухи - несумісні з почуттям жалю до себе. І навпаки - подола­ти гіперактивність допомагають заняття, які потребують посидючості (образотворча діяльність, настільні ігри, читання тощо).

Метод 2 «Поведінка за сигналом». Пове­дінка може бути недоречною не сама по собі, а в певному контексті, тоді, як за інших обставин ця ж поведінка може бути своєчасною та слушною. Наприклад, в іграх, інсценівках або у спорті по­ведінка дитини може відповідати певній ролі. Навіть зовсім маленькі діти спроможні зрозуміти

це й не переносити ігрові форми у повсякденне життя.

Метод 3 «Запобігання негативним про­явам поведінки». Цей метод дуже корисний у випадках, коли батьки хотіли б, щоб дитина поз­булася певного типу поведінки. У цьому разі вар­то підтримувати будь-які позитивні наміри, дії та досягнення дитини, а не дорікати, лаяти та кара­ти за помилки.

Метод 4 «Зміна мотивації». Усунення мотивації до небажаної поведінки - найефек­тивніший метод. Наприклад, дитина зчинила скандал у магазині, мати намагається це припи­нити, застосовуючи силу. А причина «бунту» ви­являється в тому, що дитина хоче їсти, і вигляд та запах великої кількості їжі є для неї надзвичайно сильними подразниками. Та й сама мама, втом­лена і голодна після роботи, теж роздратована. Розв’язати проблему можна, погодувавши дити­ну, перш ніж вирушити за покупками, та й самій матері щось поїсти.

Зниження уваги до дитини, обмеження спілкування з нею або чогось іншого, в чому в неї є потреба, що вона любить, відмова в улюбленій їжі, тобто намагання примусити дитину зазнава­ти дискомфорту з єдиною метою - зробити по­карання дієвішим - це аж ніяк не найкращі помічники.

На превеликий жаль, маємо констатувати: з «добрими чарівниками» багато хто з батьків не знайомий. Сумно те, що, навіть і здогадуючись про їх існування, дорослі не вважають за потріб­не звертатися до них. А чи варто мудрувати? Існує ж старий, дідівський метод «навчання» - фізичне покарання. Це ж простіше, ніж терпля­че, докладаючи зусиль, виправляти поведінку ди­тини, часто спровоковану батьківськими ж по­милками. Життя - це постійний вибір, як ВЧИНИ­ТИ: гуманно, по-людськи чи агресивно, по-звіря­чому. Саме від батьків залежить, яке підґрунтя цього вибору буде закладено, щоб дитина, а потім доросла людина робила його самостійно все своє подальше життя.

5. Не провина, а біда

Якби люблячі батьки, перш ніж ударити ди­тину, замислилися над тим, що злочинці теж ро­дом з дитинства й що фізичне насильство може призвести до формування у ріднесенького чада злочинних схильностей агресивності, мсти­вості, брехливості, зухвалості, замкненості... Са­ме про це чимало написано в підручниках з кримінальної психології, та й психологи дійшли висновку, всі злочинці у дитинстві зазнава­ли насильства.

Отже, дорослому, який замахнувся на сина чи доньку, варто поміркувати: чого я хочу домогтися? Змінити небажану по­ведінку дитини чи продемонструвати «хто в домі хазяїн» та відігратися на ній за непо­кору або прояв власної думки, бажання відстояти власні цінності? Якщо мета - бо­ротьба з непокорою, то це нічого спільного з вихованням не матиме, а буде лише від­стоюванням свого домінантного станови­ща, що лягає на совість дорослого, бо тим самим він дає дитині яскравий приклад торжества насильства. І не має значення, про що йдеться, - про ірубу фізичну силу чи витончене моральне покарання.

Якщо ж з позиції розумних дорослих поди­витися на вчинки дітей не як на провину, а як на їхню БІДУ, яка сталася внаслідок незнання мали­ми соціальних норм та правил або невиконання в силу неправильно сформованих дорослими ж переконань, то стає очевидним: слід шукати інші - ненасильницькі - методи виховання дітей, і змінюватися треба насамперед їм самим - бать­кам і вихователям.

Дехто вважає, що краще дати стусана за по­гану поведінку, ніж вдаватися до витонченого морального насильства (позбавлення дитини батьківської любові, спілкування, уваги та піклу­вання), бо іноді воно «б’є» болючіше, ніж фізич­не покарання. Фізичні рани, мовляв, загояться, якщо злегка нашльопати дитину, а моральні за­лишаться у душі назавжди. Але це не так. Відмо­ва від морального покарання аж ніяк не може бути виправданням для покарання фізичного.

Фізичні покарання дітей у родинах - різні форми морального насильства у системі освіти - авторитарні методи керівництва дорослими людьми на роботі - суспільна система покаран­ня злочинців - це ланки одного ланцюга - прий­нятих у суспільстві різних форм насильства над особистістю. Важливий крок до зміни цієї хибної, соціально прийнятої закономір­ності - формування суспільної свідомості у напрямі утвердження гуманних тенденцій у взаєминах між людьми, зокрема, гумані­зації ставлення батьків до власних дітей. Діти не народжуються «злочинцями», а стають такими, якими їх виховують дорослі та соціальне оточення. І тут хто на що здатен...

Частина суспільства поступово починає усвідомлювати, що покарання насильством (фі­зичним та/або моральним) дуже рідко дає пози­тивний ефект, який ще й знижується при повто­ренні застосування сили. Проте маємо з жалем констатувати: цей метод сьогодні ще широко за­стосовується в родинах, педагогічних колекти­вах, на виробництві, у державі в цілому.

6. Потрібні батьківські університети

Любити дитину - зовсім не означає завжди й у всьому їй потурати та схвалю­вати будь-яку її поведінку. Небажану пове­

дінку обов’язково треба коригувати, і тут, без сумніву, необхідні й суворість, і вимогливість, і безкомпромісність. Не варто забувати, що, крім рук, якими можна побити дитину, Господь надав нам погляд, голос, міміку, жести, інтонацію, тембр, ритм, позу, мову тіла - ті інструменти ви­ховання, які допоможуть обійтися без фізично­го насильства.

Але тут може очікувати інша пастка. Усі ці інструменти без поваги та любові до дитини мо­жуть стати більш витонченими засобами мо­рального насильства. Усі, здавалося б, найгуман- ніші методи впливу дорослого на дитину: роз’яс­нення, переконання, наведення позитивних прикладів - без поваги до особистості дитини, прагнення її зрозуміти, безумовно прийняти та любити її перетворюються на нудні нотації, на­докучливі втовкмачування, лицемірне моралізу­вання. Існує й інша крайність - ігнорування ди­тини, позбавлення любові, спілкування, батьків­ської турботи та уваги.

Життя показує: наслідки морального на­сильства іноді бувають страшніші за наслідки фізичного покарання у виховних цілях.

Гуманних, психолого-педагогічно грамот­них методів виховання дітей, що ґрунтуються на батьківській любові (вимогливій і водночас доб­розичливій), слід навчатися тим дорослим, які вважають, що без насильства неможливо вихова­ти справжню Людину. Ось тільки лишається відкритим питання: де цього навчатися? Адже у державній освітній системі не передбаче­но батьківських університетів.

Особистісно-орієнтована освіта, яка вже кілька десятиліть декларується державною освіт­ньою системою, на практиці пробуксовує, тому що першочергове значення надається академіч­ним знанням дітей, а у виховному аспекті тримається курс на виправлення хиб вихо­вання, а не на формування суспільного сві­тогляду як поваги до особистості людини незалежно від її віку.

Діти - не вроджені анархісти, і їм не по­трібна безмежна свобода, як вважають деякі до­рослі. Навпаки, щоб відчувати себе комфортно та захищено, дітям необхідні рамки та межі до­зволеного. Тому вони з готовністю підкоряються суспільним правилам та законам і бурхливо про­тестують проти необгрунтованих проявів на­сильства з боку люблячих дорослих. Ймовірно, їхній незахаращеній буттям свідомості відкрито більше, ніж розуму битих дорослих: повага до особистості й насильство над нею - не су­місні речі.

04.2024

ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини, невиконання та ухилення від виконання своїх батьківських обов’язків згідно з чинним законодавством. Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, оскільки обов’язок здійснювати належне виховання та нагляд за дитиною є рівним для обох із них, тому неналежне виховання дітей – це правопорушення батьків і, як наслідок, настання відповідальності. Законодавство передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність батьків за неналежне виховання дітей.

Стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 166 Кримінального кодексу України передбачає, що злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків з догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі терміном від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий термін.

Не залишайте своїх дітей без нагляду та не будьте байдужими до інших дітей, які перебувають на вулицях, вокзалах та в інших громадських місцях без супроводу дорослих. Чужих дітей не буває! Дитяча безпека залежить тільки від дорослих, які повинні створити світ, сприятливий для дітей, світ у якому кожна дитина почуватиметься захищеною. І захистити дитину можна тільки у співпраці – співпраці громадян зі службами у справах дітей, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, органами освіти, охорони здоров’я, правоохоронними органами.

У малечі повинно бути щасливе дитинство, і за це відповідаєте ви, дорослі, тому турбота про дітей, захист їхніх прав має стати одним із основних ваших обов’язків.

05.2024

Практичні поради з виявлення та нейтралізації негативного впливу кібербулінгу на дитину.

Кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

На жаль, така форма цькування набирає все більших обертів. Часто діти не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. Більш того, батьки самі часто не розуміють, як себе поводити і яким чином захистити дитину. А якщо врахувати швидкість поширення негативу в інтернеті, декому може здатися, що з проблемою нереально впоратися.

 Причини кібербулінгу

Причин у агресії безліч, вона може бути вмотивованою чи непередбачуваною. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Механізм їх взаємодії фактично ідентичний. Так само часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. Діти можуть знати, хто знущається над ними в інтернеті. Булінг сьогодні стає кібербулінгом.

Але найстрашніше те, що нападати можуть незнайомці, які переслідують свої мерзенні цілі. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.

Залякування може відбуватися у будь-яку годину доби та в будь-якому місці. Найгірший сценарій, коли це трапилось у момент самотності дитини. Адже може здатися, що виходу немає.

 Різновиди кібербулінгу

Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.

Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.

Телефонні дзвінки з мовчанням. Не тільки погрози лякають. Мовчання чи жахання в слухавку бентежать дитину, вона не знає як і, головне, від чого потрібно захищатись.

Переслідування – це може бути елемент фізичного переслідування, залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон. Шкідники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя.

Увага! Свідомо та відповідально оцінюйте все, що викладаєте до мережі! Все може бути використаним проти вас.

Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).

Хепі-слепінг (happy slapping) – насильство заради розваги, актуальне здебільшого для фізичного цькування, проте в інтернеті також актуально, коли мова йде про моральне насильство. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Сексуальні посягання – з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.

 Як виявити ознаки кібербулінгу

Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:

• відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;

• розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;

• троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);

• демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;

• створення груп ненависті до конкретної дитини;

• пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;

• провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);

• створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;

• надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);

• пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

 Пам'ятка для захисту від кібербулінгу

Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).

Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.

Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.

Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:

• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;

• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;

• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;

• страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

Боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації хлопчик чи дівчинка одразу ж звертались по допомогу дорослих, або ж не реагували на негатив.

06.2024

БЕЗПЕКА ДІТЕЙ У ЦИФРОВОМУ ПРОСТОРІ

Безпека дітей у цифровому просторі . Цифровий постір на допомогу батькам

1.                  МОН надає рекомендації для педагогічних працівників та батьків | Міністерство освіти і науки України :

https://mon.gov.ua/ua/news/bezpeka-ditej-u-cifrovomu-prostori-mon-nadaye-rekomendaciyi-dlya-pedagogichnih-pracivnikiv-ta-batkiv

2.                  9 відео для дітей про безпеку – Сучасний журнал про безпеку – Надзвичайна ситуація +

https://ns-plus.com.ua/2018/08/10/9-video-dlya-ditej-pro-bezpeku/

3.                  Законодавство – Сучасний журнал про безпеку – Надзвичайна ситуація +

https://ns-plus.com.ua/zakonodavstvo/

4.                  Інститут психології ім.Г.С.Костюка Національноїакадеміїпедагогічних наукУкраїни

“Київстар”- національний лідертелекомунікацій. Діти в інтернеті. Посібник. https://rescentre.org.ua/images/Uploads/Files/internet_safety_dl/children_internet.pdf 

Дітям про безпеку в інтернеті: 

https://www.youtube.com/watch?v=1c6RMovuir0

https://www.youtube.com/watch?v=z3LlaHodJ-o

07.2024р. 

 залишати дітей без нагляду – НЕПРИПУСТИМО!

Діти – це окрема частина суспільства, якій притаманні особлива поведінка, своєрідні життєві стереотипи, що забезпечують її розвиток і становлення та перетворення в дорослу частину суспільства. Унаслідок свого становища діти потребують особливого підходу, соціального захисту та поваги до їхніх прав. Діти не тільки майбутнє України, вони сьогодення нашої держави. Саме тому діяльність із захисту прав дитини визначено загальнодержавним пріоритетом.

У державі відпрацьована і діє налагоджена система щодо захисту прав та законних інтересів дітей, яка регламентована чинним законодавством України. Права та інтереси дитини захищаються такими нормативними документами: Конституція України, Конвенція ООН про права дитини, Закони України «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Сімейний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини».

Нині суспільство вкрай стурбоване станом травмування й загибелі дітей. Нещасні випадки трапляються саме тоді, коли діти залишаються без нагляду дорослих, коли небезпека чатує на кожному кроці: вдома – коли працюють електропобутові прилади та є вільний доступ до сірників і запальничок, вибухонебезпечних предметів, хімічних речовин; на вулиці – в умовах стрімкого потоку транспорту; під час відпочинку у лісі, горах, біля водойм. Діти стають заручниками обставин, а їхнє легковажне ставлення до вогню та води часто є першопричинами сумних і трагічних наслідків. Однією з основних причин стає недбале ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків. Зайняті повсякденними справами, роботою, дорослі мало часу приділяють дітям і часто забувають стежити за їхньою безпекою. До «групи ризику» переважно потрапляють так звані неблагополучні сім’ї, де зловживають алкоголем, наркотичними засобами і не цікавляться вихованням своїх дітей.