Система освіти дітей,

 які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні

Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх на­вчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністер­ства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства осві­ти і науки України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеці­альні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в до­шкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близь­ко 45 тис. дошкільників.

У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 — центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 — центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації.

Реабілітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров’я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілі­тації, підвідомчих Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар’єри, відсутність єдиної категоризації, різ­ні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких, приносило користь усім дітям

Досвід зарубіжних країн

Розвиток і функціонування системи спеціальної освіти в держа­ві, завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими освітніми потребами. Однак, у більшості розвинених країн світу таке бачення системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, почало поступово змінюватися. Знання про потреби таких дітей, педагогічний досвід роботи з ними, відпо­відно обладнані приміщення й досі мають велике значення, проте, сенрегація (сенрегація (лат. — відокремлення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення) учнів наразі розглядається як неприйнятна і така, що по­рушує право дитини на освіту.

Загальне бачення цього питання полягає в тому, що переважна більшість дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумо­вого розвитку, повинна мати можливість навчатися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах. Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплюватиме учнів різних категорій.

Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких приносило ко­ристь усім дітям. Ці принципи передбачають, що від­мінності між людьми є природним явищем і навчання слід відповід­ним чином адаптувати до потреб дітей, а не «підганяти» під сталі по­гляди щодо організації та характеру навчального процесу.

Виважена педагогіка, орієнтована на потреби дітей і може до­помогти уникнути безцільних витрат ресурсів і краху надій, до чого надто часто призводить низький рівень навчання та шаблонність усталених підходів в освіті. Окрім цього, школи, які приділяють увагу дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розви­тку, є тренувальним майданчиком для суспільства, орієнтованого на задоволення потреб усіх своїх громадян.

Досвід багатьох країн свідчить, що інтеграція дітей, які потребу­ють корекції фізичного та (або) розумового розвитку, найкраще відбу­вається в школах, які приймають на навчання усіх дітей певного райо­ну чи громади без будь-яких обмежень. Саме в таких умовах діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, можуть досягти найвищих результатів в освіті та соціальній інтеграції.

Концепція інклюзивної освіти

      З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель сус­пільного буття, що пов’язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров’я розглядаються як соціальна проблема, а не як ха­рактеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б мог­ло задовольнити потреби людей-інвалідів, зокрема виховати став­лення до них як до людей з особливими потребами, розробити від­повідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.

    Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія, (інклюзія — процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя) зокрема інклюзивна освіта.

   Інклюзивна освіта — гнучка, індивідуалізована сис­тема навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивіду­альними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклю­зивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б від­повідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від осо­бливостей її психофізичного розвитку.

Інклюзивна освіта забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися у загальноосвітньому навчальному закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В основу інклюзивної освіти покладена ідея, що виключає будь-яку дискримінацію.

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних де­мократичних ідей — усі діти є цінними й активними членами сус­пільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з ти­повим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.

Як свідчать дослідження, в інклюзивних  групах  наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їх­ніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційно­му розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспря­мованого використання нових знань і вмінь.

В інклюзивних групах взаємодія між дітками з особливими освіт­німи потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налаго­дженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться при­родно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.

Принципи інклюзивного закладу освіти

Інклюзивний заклад освіти — навчальний заклад, який забезпечує ін­клюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема:

• адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середо­вище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;

• співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;

• створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для до­сягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків.    Основні принципи інклюзивної школи такі:

• усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

• школи мають визнавати і враховувати різноманітні потре­би своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів на­вчання;

• забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроб­лення відповідних навчальних планів, застосування орга­нізаційних заходів, розроблення стратегії викладання, ви­користання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми гро­мадами;

• діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;

• вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідар­ність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особ­ливими потребами та їхніми ровесниками.

  Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для ро­дин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків, краще розумі­ють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атипо­вим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини.

Учителі інклюзивних класів краще розуміють індиві­дуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше спів­працюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соці­альними педагогами іншими).

Інклюзивна освіта передбачає комплексний систем­ний особистісно орієнтований і індивідуалізований стиль навчання, подолання девіацій поведінки та дефіцитарності розвитку, соціалізацію учнів, вимагає вивчення і знання не лише структури на­явного порушення розвитку, а й рівня соціально-побутової адаптова­ності і комунікативно-пізнавальної діяльності кожного учня. У процесі інклюзивного навчання враховуються перспективи майбутнього роз­витку, актуальність засвоєння певної форми соціальної поведінки, ін­дивідуальні уподобання і наміри дітей з особливими освітніми потребами.

В нашому дошкільному закладі функціонує дві інклюзивні групи, в яких виховуються діти з особливими освітніми проблемами.

 Для визначення способів адаптації освітнього середовища, навчальних матеріалів відповідно до потенційних можливостей та з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини в ДНЗ для кожної дитини з ООП створено Команду супроводу.

Склад учасників Команди супроводу

1. Склад Команди супроводу визначається з урахуванням освітніх потреб дитини з ООП.

2. До складу Команди супроводу дитини з ООП входять:

постійні учасники: завідувач, вихователь, асистент вихователя, практичний психолог, соціальний педагог, вчитель-логопед та батьки дитини з ООП тощо;

залучені фахівці: старша медична сестра ДНЗ

Принципи діяльності Команди супроводу

Основними принципами діяльності Команци супроводу є:

повага до індивідуальних особливостей дитини з ООП;

дотримання інтересів дитини з OOH, недопущення дискримінації та порушення її прав;

командний підхід;

активна співпраця з батьками дитини з ООП, залучення їх до освітнього

процесу та розробки IПP;

конфіденційність та дотримання етичних принципів;

міжвідомча співпраця.

Завдання Команди супроводу

Команда супроводу виконує наступні завдання:

збір інформації про особливості розвитку дитини, її інтереси, труднощі, освітні потреби на етапах створення, реалізації та моніторингу виконання ІПP;

визначення напрямів психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, що можуть бути надані в межах закладу освіти на підставі висновку ІРЦ, та забезпечення надання цих послуг;

розроблення ІПР для кожної дитини з ООП та моніторинг її виконання з метою коригування та визначення динаміки розвитку дитини;

надання методичної підтримки педагогічним працівникам закладу освіти з організації інклюзивного навчання;

створення належних умов для інтеграції дітей з ООП в освітнє середовище;

проведення консультативної роботи з батьками дітей з ООП щодо особливостей їх розвитку, навчання та виховання;

проведення інформаційно-просвітницької роботи у закладі освіти серед педагогічних працівників; батьків і дітей з метою недопущення дискримінації та порушення прав дитини; формування дружнього та неупередженого ставлення до дітей з ООП.

Основні функції учасників Команди супроводу

Адміністрація закладу освіти (завідувач):

формування складу Команди супроводу;

призначення відповідальної особи щодо координації розроблення ІПР;

організація роботи Команди супроводу;

контроль за виконанням висновку ІРЦ;

залучення фахівців (в тому числі фахівців ІРЦ) для надання психолого-

педагогічних та корекційно-розвиткових послуг дітям з ООП;

контроль за виконанням завдань учасниками Команди супроводу своїх функцій;

розроблення спільно з іншими учасниками Команди супроводу індивідуального навчального плану дитини з ООП;

залучення батьків дитини з ООП до розроблення і погодження ІПР;

оцінка діяльності педагогічних працівників, залучених до реалізації ІПР;

моніторинг виконання ІПР.

Практичний психолог:

вивчення та моніторинг психічного розвитку дитини з ООП;

психологічний супровід дитини з ООП;

надання корекційно-розвиткових послуг дитині з ООП згідно з IПP¹;

надання рекомендацій, консультацій та методичної допомоги педагогічним працівникам закладу освіти у роботі з дитиною з ООП;

консультативна робота з батьками дитини з ООП;

просвітницька робота щодо формування психологічної готовності в учасників освітнього процесу до взаємодії в інклюзивному середовищі.

¹Проведення корекційно-розвиткових занять практичним психологом, учителем-дифектологом здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Соціальний педагог:

соціально-педагогічний патронаж дитини з ООП та її батьків;

виявлення соціальних проблем, які потребують негайного вирішення, при потребі, направлення до відповідних фахівців з метою надання допомоги;

вивчення соціальних умов розвитку дитини з ООП;

соціалізація дитини з ООП, адаптація її у новому колективі;

інформування дитини з ООП та її батьків про мережу закладів позашкільної освіти, залучення дитини до участі в гуртках, секціях з урахуванням її можливостей;

надання рекомендацій учасникам освітнього процесу щодо шляхів ефективної інтеграції дитини з ООП в колектив однолітків, формування позитивного мікроклімату в дитячому колективі, подолання особистісних, міжособистісних конфліктів;

захист прав дитини з ООП, за відповідним дорученням представлення її інтересів у відповідних органах та службах.

Вчитель-логопед:

надання корекційно-розвиткових послуг дитині з ООП, згідно ІПP;

моніторинг досягнень у відповідній сфері розвитку дитини, згідно ІПР;

надання рекомендацій педагогічним працівникам щодо особливостей організації освітнього процесу, реалізації корекційно-розвиткових цілей в процесі навчання, технології для досягнення кінцевих цілей навчання, визначених в ІПР та застосування адаптацій (модифікацій);

консультативна робота з батьками дитини з ООП;

Вихователь:

забезпечення освітнього процесу дитини з ООП з урахуванням особливостей її розвитку та ІПP;

підготовка інформації для учасників засідання Команди супроводу про особливості навчально-пізнавальної діяльності дитини з ООП, її сильні сторони та потреби; результати виконання дитиною навчальної програми/освітнього плану;

участь у підготовці індивідуального навчального плану дитини з ООП;

розробка індивідуальної навчальної програми в закладі загальної середньої освіти та індивідуального освітнього плану в закладі дошкільної освіти;

визначення спільно з іншими педагогічними працівниками рівня Досягнення кінцевих цілей навчання; передбачених ІПP;

створення належного мікроклімату в колективі;

надання інформації батькам про стан засвоєння навчальної програми/освітнього плану дитиною з ООП.

Асистент вихователя:

спостереження за дитиною з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів та потреб;

участь в організації освітнього процесу дитини з ООП;

участь у розробці ІПP;

участь у підготовці індивідуального навчального плану та індивідуальної навчальної програми/індивідуального освітнього плану (для закладів дошкільної освіти);

адаптація освітнього середовища; навчальних Матеріалів відповідно до потенційних можливостей та з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини з ООП;

оцінка спільно з вчителем/вихователем рівня досягнення кінцевих цілей навчання, передбачених ІПР;

підготовка інформації для учасників засідання Команди супроводу за результатами спостереження за дитиною щодо її індивідуальних особливостей, інтересів та потреб;

надання інформації батькам, педагогічним працівникам щодо особливостей розвитку дитини з ООП.

Батьки дитини з ООП:

доведення інформації про дитину (стиль, спосіб навчання, успіхи, труднощі у виконанні домашніх завдань);

прийняття участі у роботі Команди супроводу, в тому числі залучення до складання ІПP;

створення умов для навчання, виховання та розвитку дитини.

Медичний працівник закладу освіти:

інформування учасників Команди супроводу про стан здоров’я дитини та її психофізичні особливості;

за необхідністю, здійснює збір додаткової інформації від батьків, закладу охорони здоров’я щодо стану здоров’я дитини. 

Поради батькам дітей з особливими потребами

1.Ніколи не жалійте дитину через те,що вона не така, як усі.

2.Даруйте дитині свою любов та увагу,однак не забувайте про інших членів родини,котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так,щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою»,відмовляючись від свого особистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.